ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
29.09.2026
Печерський монастир завжди був центром паломництва як найстаріша і найавторитетніша православна святиня.
Велику роль у збереженні унікального архітектурно-історичного комплексу Києво-Печерської лаври, створенні музею на її території відіграли Всеукраїнський комітет охорони пам’яток старовини й мистецтва і Українська академія наук (з 1921 – ВУАН), зокрема Шміт Федір Іванович (1877-1937) – академік УАН, керівник музейної секції ВУКОПМИСУ, голова Археологічного комітету УАН. З його ініціативи в 1919-20 рр. колекції ризниці собору Успіння Пресвятої Богородиці було взято на облік Київською губернською комісією з охорони пам’яток старовини й мистецтва (губКОПМИС) і на їх основі було створено Музей лаврської старовини [59, с. 1232, 1252].
Ф. Шміт виступив ініціатором заснування Лаврського музею культів та побуту, звернувшись з відповідним листом до голови губКОПМИСУ Ю. Михайліва. Для створення музею було сформовано спеціальну комісію, до складу якої ввійшли мистецтвознавці Ф. Морозов, Ф. Ернст і художник А. Середа [59, с. 1232].
У лютому 1923 р. Ф. Шміт зініціював звернення Археологічного комітету до Київського губвиконкому з пропозицією утворити на території Лаври музейне містечко. Незважаючи на рішення Київського губвиконкому, згідно з яким велику частину території та споруд передали губернському відділу соціального забезпечення під Інвалідне містечко, найвидатніші історичні пам'ятки – собор Успіння Пресвятої Богородиці, церкви Свято-Троїцьку та Всіх Святих, братські корпуси та інші споруди (загалом 23) залишили за губернським відділом народної освіти. Археологічний комітет сформулював ідею проголошення Києво-Печерської лаври державним історико-культурним заповідником. Розроблені комітетом рекомендації підписали президент ВУАН В. Липський і неодмінний секретар А. Кримський. У червні 1923 р. голова РНК УСРР (Х. Раковський) затвердив підготовлену Наркоматами освіти і соціального забезпечення інструкцію «Про використання майна рухомого і нерухомого колишньої Печерської лаври в Києві». Тоді ж рухоме і нерухоме майно монастиря було передане у розпорядження органів освіти, науково-методичне керівництво покладалося на Археологічний комітет. В 1923 році в Лавру перевезли більшу частину збірок Церковно-археологічного музею Київської духовної академії, колекції культових речей Свято-Михайлівського Золотоверхого, Флорівського, Братського Богоявленського, Видубицького Свято-Михайлівського, Микільського, Свято-Миколаївського (Слупського) монастирів, собору Святої Софії [59, с. 1232-1233].
Ф. Шміт домігся передання під музей будинку митрополита (корпус № 2), де було зібрано також і художньо-історичні цінності Лаври. У 1923 р. музеєм недовго керував губінспектор політосвіти А. Вінницький, у червні 1923 – квітні 1924 рр. – Ф. Шміт, хранитель Ф. Морозов (потім – директор музею). За екскурсійну роботу відповідала екскурсійно-виставкова музейна секція губполітосвіти. З 1 травня 1924 р. музей очолював археолог П. Курінний. Станом на 1925 музей був одним із провідних в республіці, його фонди налічували 82 тис. одиниць зберігання і були систематизовані у восьми відділах: металів, станкового малярства, тканини і шитва, нумізматики, культів, історії Лаври, манускриптів, друку. Діяли фотоархів і портретна галерея. Того ж року почали організовувати відділи української книги і книгодрукування, стародруків і будівельної техніки [59, с. 1233].
29 вересня 1926 ВУЦВК і РНК УСРР видали постанову «Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним заповідником і про перетворення її у «Всеукраїнське музейне містечко» (офіційна назва в постанові –«Всеукраїнський музейний городок»). Заповідникові передали всю територію монастиря площею понад 20 гектарів. Тут містяться 74 житлових корпуси, 16 церков, дзвіниці, печери, фортечні мури з вежами та інші будівлі, які є цінними історичними пам'ятками. [10, с. 113]. Згідно зі структурою заповідника, в ряді відремонтованих будинків було відкрито різні тематичні музеї. До складу заповідника увійшли Лаврський музей культів та побуту з його відділами; Музей старої української будівельної техніки; Всеукраїнська реставраційна майстерня; архів і бібліотека Києво-Печерської лаври, бібліотека митрополита Флавіанa, Музей України (збірка П. Потоцького). Tyт розмістилися також архівні фонди Центрального й Округового архівних управлінь. Було створено екскурсійні та допоміжні (столярна, слюсарна, ковальська, малярна та інші майстерні) служби. На території заповідника діяли музеї ВУАН: театральний і діячів української науки та мистецтва [59, с. 1233].
Водночас, до 1930 року, головний собор і печери перебували в розпорядженні церковної громади, при якій діяли ченці. 6 січня 1930 року припинено діяльність церковної громади, собор і печери передано Музейному містечку, що таким чином стало єдиним господарем усього заповідника.
Основним завданням Всеукраїнського музейного містечка був: облік, охорона й вивчення пам'яток і цінностей давнього монастиря, організація музейних експозицій з історії церкви та монастиря, приймання й обслуговування екскурсантів, що прагнуть оглянути заповідник [10, с. 113].
З часу заснування Музейного містечка, тобто з 1926 року, директором його був Петро Петрович Курінний (1894-1972) – історик, музейний працівник, мистецтвознавець, дійсний член і секретар ВУАКу, член комісій ВУАН: археографічної, Києва та Правобережжя [59, с. 1266]. На початку кар'єри він учителював в Умані, був учнем і однодумцем Данила Михайловича Щербаківського (1877-1927) – талановитого українського мистецтвознавця і етнографа, який у 1920-х рр. працював у Всеукраїнському історичному музеї ім. Т. Шевченка [10, с. 115]. Через психологічний тиск та несприятливі умови для наукової праці, що склалися в музеї, Д. Щербаківський кінчив життя самогубством, втопившись у Дніпрі. Його тіло перевезли до Музейного містечка й поклали в колишній трапезній монастиря. Поховали його в центрі заповідника, біля головної дзвіниці [10, с. 116]. У 1934 р. могилу зрівняли, а в 1993 р. Києво-Печерський заповідник встановив надгробок на місці поховання, яке вказала дослідниця Київського некрополя Л. Проценко. На постамент з червоного граніту покладено чорну лабрадоритову плиту з викарбуваним і позолоченим меморіальним написом [59, с. 1308-1309].
У 20-ті роки працювати на території колишнього монастиря, де ще діяла церковна громада, ще проживали ченці, ще збиралися прочани, було далебі нелегко й непросто. Потрібно було мати велику вмілість, такт і неабиякі дипломатичні здібності, щоб закласти тут принаймні зачатки наукової і музейної праці, домогтися обліку й охорони цінностей, збереження архітектурних пам'яток. Курінний був уповні наділений цими рисами. Слід припустити, що Щербаківський, Курінний та інші українські діячі вважали за потрібне взяти на себе цю тяжку й складну працю, щоб зберегти дорогоцінні пам'ятки історії та культури, а також організувати в заповіднику великий науковий центр, зібравши тут найкращі наукові сили України.
П. Курінний працював далі, ретельно добираючи кадри керівних співробітників Музейного містечка. Він запрошував на роботу академіків, професорів, кваліфікованих фахівців, авторів цінних наукових праць. На другорядні ролі охоче брали тих громадян, які добре володіли українською мовою і могли давати пояснення відвідувачам рідною їм мовою [10, с. 116].
Петро Петрович був кваліфікованим науковцем, автором кількох наукових досліджень. У цей період опублікував праці, присвячені пам'яткам трипільської культури, лаврським інтролігаторам 17-18 ст., діяльності Всеукраїнського музейного містечка, його реставраційній майстерні та ін. Курінний був одним з редакторів збірника «Український музей» (1927) [59, с. 1266]. Він узяв на себе вивчення й охорону найціннішого відділу металу і каміння. Тут було зібрано чудове золоте і срібне начиння XVI-XIX століть, часто оздоблене коштовним камінням і художньою фініфтю. Ці дорогоцінні речі, виготувані талановитими художниками и майстрами, були зібрані з ризниць Лаври та інших церков і монастирів. Курінний ретельно вивчав усі ці скарби, маючи змогу, як директор, постійно користуватися всією документацією, архівами, описами, актами. Екскурсантів у відділ не допускали [10, с. 116].
Штатним помічником П. Курінного, який виконував за його відсутності обов'язки директора Лаврського музею і заповідника був Ляскоронський Василь Григорович (1859 - 1928) – історик, археолог, нумізмат, етнограф, краєзнавець. Одночасно – професор Київського археологічного інституту (1922-24), постійний позаштатний науковий співробітник етнографічних кабінету і комісії ВУАН (з 1923), член ВУАКу (з 1924), Комісії Києва і Правобережжя Історичної секції ВУАН. Брав участь у діяльності Українського науково-дослідного інституту книгознавства, Софійської комісії, академічних комісій краєзнавства, сходознавства, зі складання науково-термінологічного словника. Співредактор збірника «Український музей» (1927). До 1928 року Ляскоронський В. Г. очолював відділ (секцію) нумізматики Лаврського музею культів та побуту, який розміщувався в корпусі № 26 (Лікарня братська 1841-42, 1859-61). В кінці 1920-х років музей переміщено в корпус № 4. Василь Григорович комплектував і систематизував збірки відділу, складав каталог колекцій та описував їх. З його ініціативи Лаврському музею було передано мюнц-кабінет Київського університету, колекції якого він особисто приймав (перевезені до Лаври після смерті вченого) [59, с. 1290].
З 1 вересня 1926 р. у відділі працював Шугаєвський Валентин Андрійович (1884–1966) – історик, нумізмат, археолог, краєзнавець. З 1928 року, після смерті В. Ляскоронського – завідувач відділу. Комплектував музейні колекції, займався їх науковим описом, систематизацією та вивченням. Досліджував питання грошового обігу в Україні від найдавніших часів. Жив у корпусі № 1. [59, с. 1290]. У 1933 р. заарештований разом з групою співробітників заповідника, два місяці перебував в ув'язненні. Пізніше працював завідувачем нумізматичного відділу Центрального історичного музею ім. Т. Шевченка. Під час нацистської окупації Києва брав участь у відновленні діяльності Академії наук. У 1943 р. емігрував, жив у Чехії, США [59, с. 1270)].
З 1 червня 1923 р. до 15 квітня 1930 р. завідувачем (до 31 червня 1923 – вчений хранитель Лаврського музею культів та побуту) відділу письма й друку був Попов Павло Миколайович (1890-1971) – літературознавець, мовознавець, фольклорист, мистецтвознавець, книгознавець. Водночас був хранителем портретної галереї Лаврського музею культів та побуту і його старого фотоархіву. Побудував експозицію відділу, описував, систематизував і постійно комплектував новими пам'ятками музейне зібрання. У травні 1930 р. подарував музейному містечку збірку селянських ікон. 11 червня 1929 р. обраний за конкурсом завідувачем відділу рукописів Всенародної бібліотеки України (тепер – Національна бібліотека України ім. В. Вернадського НАНУ), обійняв посаду 14 вересня 1929 р., залишаючись водночас в Лаврському музеї до квітня 1930 р. у зв'язку з передачею фондів відділу письма й друку іншому співробітнику. Досліджував історію друкарства, української літератури, складав словник українських граверів, опублікував кілька розвідок, присвячених відділу письма і друку та його пам'яткам [59, с. 1269].
У 1929-33 рр. у відділі працювала Щепотьєва Марія Олександрівна (1893-1974) – мистецтвознавець. Досліджувала орнаменти українських килимів, історію лаврської друкарні [59, с. 1269-1270].
Відділ письма й друку Лаврського музею культів та побуту розміщувався в корпусі № 1 (Будинок намісника Києво-Печерської лаври 17-19 ст.). Основу зібрання відділу склали частина рукописної збірки й колекції гравюр Церковно-археологічного музею Київської духовної академії; книги, патріарші й царські грамоти, гетьманські універсали Києво-Печерському монастирю з його ризниці, колекція кліше друкарні Лаври за останні 200 років її функціонування, речі з собору Святої Софії, уніатської церкви. Збірка включала відділи: книги (рукописні, друковані, інтролігаторство, сфрагістика з дипломатикою); друкарської техніки; гравюри, літографії, плаката. В кін. 1920-х рр. у фондах відділу налічувалося понад 30 тис. одиниць зберігання [59,с. 1269].
З 1 жовтня 1926 р. до 1933 р. завідувачем Музею архітектури, який створений у 1926 році як відділ Лаврського музею культів та побуту (згодом – Музей старої української будівельної техніки, у 1930-х pp. – фонд архітектури Всеукраїнського музейного містечка) був Моргілевський Іполит Владиславович (1889-1942) – історик архітектури, співробітник історико-філологічного відділу ВУАН (з 1924); дійсний член Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (з 1926), ВУАКУ (з 1929.), комісій ВУАН для вивчення історії Близького Сходу (з 1930) [59, с. 1262].
Музей розміщувався з жовтня 1927 р. у корпусі № 30 (Будинок іконописних школи й майстерні та ключні 1880-83 рр., в якому викладав свого часу рисування Їжакевич Іван Сидорович (1864-1962) – живописець, вихованець іконописної школи Києво-Печерської лаври (1876-82), Київської рисувальної школи М. Мурашка (1882-84). В березні-вересні 1906 р. разом з учнями іконописної школи виконав розпис церкви Всіх Святих над Економічною брамою Лаври. [59, с. 1261]). В музеї були представлені матеріали від часів трипільської культури до будівництва 1930-х рр.: креслення, фотографії, макети будинків і конструкцій, зразки будівельних матеріалів тощо. У 1939 році корпус № 30 повністю передано Центральному історичному музею ім. Т. Шевченка (тепер Національний музей історії України, міститься на вул. Володимирській, 2) [59, с. 1262].
У 1920-30-х рр. в музеї працював Сіцинський (Сецинський) Юхим (Євфимій) Йосипович (1859-1937) – історик Поділля, археолог, етнограф, музейний діяч, православний священик. Член-секретар Подільського єпархіального історико-статистичного комітету (1890-93), один із засновників його музею – Давньосховища (1890, тепер Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» у м. Кам'янець-Подільський), його директор до 1922 р. У 1918-22 рр. викладав у Кам'янець-Подільському державному українському університеті й утвореному на його основі Інституті народної освіти. Потім переїхав у Київ. Був членом ВУАКу, співробітничав з Історичною секцією ВУАН. У 1933р. повернувся у Кам'янець-Подільський. Був заарештований у 1930 і 1937. Опублікував низку праць з краєзнавства Поділля, археології, етнографії, архітектури, народного мистецтва [59, с. 1262].
Відділ (секція, фонд) шитва й тканини Лаврського музею культів та побуту розміщувався з 1926 р. в корпусі № 86 (Церква Благовіщення Пресвятій Богородиці 1904-05), раніше – в корпусі № 2. Включав понад 4 тис. пам'яток 16-20 ст., які висвітлювали історію техніки шиття та виготовлення тканин у багатьох країнах. Найкоштовнішими були колекції українського шитва, зокрема монастирського, дарунки Лаврі від українських гетьманів та старшини [59, с. 1318].
З червня 1925 до січня 1928 першим завідувачем відділу був Рудинський Михайло Якович (1887-1958) – археолог, історик, мистецтвознавець. Переїхав у Київ з Полтави, де був директором Центрального пролетарського музею Полтавщини. Звільнений з посади у 1924 р. як «антипролетарський елемент». Одночасно – позаштатний співробітник Кабінету антропології ім. Ф. Вовка, дійсний член ВУАКу (з 1924), вчений секретар його президії (1925-29), дійсний член кафедри антропології та географії при Харківському інституті народної освіти (з 1927). Ініціатор видання «Короткі відомості ВУАК», щорічника Кабінету антропології – «Антропологія». Проводив археологічні розвідки і розкопки, за результатами яких опублікував низку статей. В 1926 році працював також у відділі археології Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка. Один з редакторів збірника «Український музей» (1927). У 1932 р. організував у Києві виставку палеолітичних знахідок. З 1933 р. очолював сектор докласового суспільства Інституту історії матеріальної культури ВУАН. У 1934 р. заарештований, засуджений на заслання в Архангельську обл. (до 1944) [59, с. 1320].
3 1924 р. у відділі працювала, з 1 лютого 1928 р. до початку 1933р. була його завідувачкою Новицька Марія Олексіївна (1896-1965) – мистецтвознавець. Дочка голови ВУАКу акад. О. Новицького. Під час роботи в музеї закінчила Київський інститут народної освіти (1924), у 1928 р. – аспірантуру Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури по секції українського мистецтва, захистивши дисертацію «Матеріали до історії гаптарських майстерень на Україні середини XVIII віка». Одночасно виконувала обов'язки секретаря наукової колегії заповідника. Брала участь в етнографічних експедиціях по Чернігівщині, Полтавщині, вивчала зразки народного мистецтва (гаптування, вишивка, вибійки, різьблення, малярство тощо). Працювала над систематизацією і науковим описом колекцій відділу, побудовою його експозиції, яку було відкрито для масового відвідування у 1932 р. Після тенденційної кампаній критики, розгорнутої через засоби масової інформації, разом з іншими науковими співробітниками звільнена з посади. Пізніше працювала не за фахом [59, с. 1320].
В 1924-28 рр. в корпусі № 7 (Економічний корпус 18-19 ст.) містилася Реставраційна майстерня відділу станкового малярства Лаврського музею культів та побуту, яка почала діяти 1 травня 1924 р. З утворенням в 1926 р. заповідника «Всеукраїнське музейне містечко» підпорядкована йому, а у 1927 р. доповнена відділами реставрації кераміки та шитва й тканини. Ставила за мету реставрацію і консервацію пам'яток мистецтва київських музеїв і церков. Керівництво діяльністю майстерні здійснювала Реставраційна комісія, сформована в 1925 р. Лаврським музеєм, ВУАКом та Укрнаукою. До її складу входили: директор Лаврського музею і заповідника П. Курінний (голова), від ВУАКу – М. Макаренко, О. Новицький, Д. Щербаківський (останній – до 1927) та інші вчені, художник А. Середа, реставратор М. Касперович, завідувач відділу станкового малярства Лаврського музею К. Мощенко (до 1928). Комісія влаштовувала відкриті засідання за участю музейних працівників Києва, ухвалила головні принципи та план роботи Реставраційної майстерні. Члени комісії розробили інструкції зі збереження музейних пам'яток: станкового малярства (М. Касперович), шитва й тканини (М. Макаренко, Д. Щербаківський) В 1931 році замість майстерні створено Всеукраїнські художньо-реставраційні репродукційні майстерні [59, с. 1259, 1279 ].
3 1927 р. завідувачем Реставраційної майстерні працював Касперович Микола Іванович (1885-1938) – художник, реставратор творів станкового мистецтва, один з основоположників української школи наукової реставрації, засновник київської школи музейної реставрації. Знавець давніх художніх технік. Всебічно досліджував реставровані пам'ятки, виготовляючи паралельно експериментальні зразки (деякі зберігаються у зібранні Національного художнього музею України). У 1928 році відкрив реставраційну виставку, перетворену у 1929 р. на реставраційний (навчальний) музей. Член ВУАКУ, кафедри мистецтвознавства ВУАН (з 1926). У середині 1930 р. виїхав з Києва, по поверненні в кінці 1932 р. працював реставратором у Всеукраїнських художньо-реставраційних репродукційних майстернях та Музеї західного і східного мистецтва (тепер Музей мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків). У 1938 р. заарештований, розстріляний. 3 1927 р. в майстерні працювали ще два реставратори і фотограф, серед них сини М. Касперовича – Іван (фотограф) і Тодось (реставратор) [59, с. 1259].
У квітні 1928 р. майстерню переведено в корпус № 5. У 1927-33 рр. реставратором станкового малярства, завідувачем фонду муміфікації працював Кржемінський Костянтин Іполитович (1893-1937) – мистецтвознавець, реставратор, засновник керамічної майстерні в с. Піковець поблизу м. Умань (1919), школи народного мистецтва ім. Шевченка в м. Умань (1920). Викладав також у Київському художньому інституті, працював у Художньому фонді. У 1937 р. заарештований, розстріляний [59, с. 1259].
У 1920-30-х роках в корпусі № 7 містилася секція порівняльної історії культів Лаврського музею культів та побуту Всеукраїнського музейного містечка, створена 1924 р. як відділ культів. Ставила за мету комплектування матеріалів і вивчення усіх форм релігійних вірувань та їхньої еволюції, починаючи від речей шаманських культів, єгипетських предметів релігійного вжитку, пам'яток буддизму, іудаїзму (зібрані в ході експедицій з культових установ України), язичництва, християнства тощо. Основним завданням цього відділу була антирелігійна пропаганда. Основу музею склали матеріали Церковно-археологічного музею Київської духовної академії, націоналізовані цінності релігійних громад [59, с. 1280].
З 1936 р. в корпусі № 7 розміщувалося фондосховище Всеукраїнського музейного містечка [59, с. 1278].
У червні 1925 р. – квітні 1930 р. відділом (секцією) станкового малярства Лаврського музею культів та побуту, який з 1923 р. розміщувався у корпусі № 2 (Будинок митрополита 1727-1867) завідував Мощенко Костянтин Васильович (1876-1944) – художник, архітектор, мистецтвознавець, етнограф. Здійснив кілька наукових експедицій з метою комплектування музейних зібрань, зокрема у 1926-1927 рр. – на Поділля, де було зібрано багато пам'яток з історії народного житлового будівництва, килимарства, писанок. Під час експедиції у 1929 р. на Поділля та Полтавщину ним було придбано понад 500 зразків килимів, виробів з кераміки, різьблення по дереву. Працював над побудовою експозицій і виставок, у т. ч. виставок старовинних ікон, зразків народного мистецтва Поділля. Допомагав формуванню й розміщенню інших відділів музею, багато зусиль доклав до реставрації та консервації музейних пам'яток. Звільнений з посади зі звинуваченням у «буржуазному націоналізмі». Жив у корпусі № 1. [59, с. 1267].
У 1923-26 рр. в корпусі № 2 містилось управління Лаврського музею культів та побуту, у 1926-41 рр. – Всеукраїнського державного історико-культурного заповідника «Всеукраїнське музейне містечко»: у кімнатах № 3 – кабінет директорa, № 5-6 – канцелярія заповідника. У 1920-30-х рр. у кімнатах № 7-8 будинку жили завідувач відділу шитва й тканини М. Рудинський і його сестра – вчений консерватор Музею українських діячів науки і мистецтва. Є. Рудинська (працювала у корпусі № 24).
У 1930-х pp. в будинку містилися Центральний історичний музей і експозиція Центрального антирелігійного музею.
В 1903-15 рр. в будинку митрополита проживав Флавіан (світське ім'я – Городецький Микола Миколайович; 1840-1915) – митрополит Київський і Галицький (з 1 лютого 1903), священно-архімандрит Києво-Печерської лаври, член Святійшого Синоду (з 1898) [59, с. 1266]. За владики Флавіана здійснено останні значні перебудови у Києво-Печерській лаврі: споруджено митрополичу церкву в ім'я Благовіщення Пресвятій Богородиці (корпус № 86), власним коштом споруджено будинок для своєї бібліотеки (корпус № 5), яку заповів монастирю і залишив капітал для її поповнення; готельний корпус (№ 19), лікарню (корпус № 111), аптеку (корпус № 24); малий храм св. Серафима Саровського в Китаївській пустині тощо. Помер митрополит у цьому будинку. Похований у церкві Здвиження Чесного Хреста Господнього на Ближніх печерах [59, с. 1266]. В лютому 1910 р. у Києві відбулися урочистості на честь 25-річчя архіпастирського служіння владики. Знав кілька мов, у т. ч. китайську. Коли очолював Пекінську православну місію, зібрав колекцію китайських художньо-декоративних творів, яка зберігалася у митрополичому будинку. Склав альбом портретів усіх архієреїв синодального періоду (у 4 томах), які заповів бібліотеці Святійшого Синоду [59, с. 1266].
Бібліотека митрополита Флавіана, яка розміщувалася в корпусі № 5, налічувала 8300 найменувань видань (бл. 20 тис. томів), серед яких було чимало цінних творів з богослов'я, історії, філософії, окремий розділ – з церковного співу. [59, с. 1259]. Завідувала бібліотекою Ганна Володимирівна Щербина – донька відомого дослідника історії Києва [Щербини Володимира Івановича] [10, с. 117]. Бібліотекою користувалися священнослужителі, викладачі і студенти Київської духовної академії, Університету св. Володимира, вчені, службовці Києва та інших міст.
У липні 1921 р. Київський губернський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини взяв книгозбірню на державний облік, у серпні 1922 р. її передано у відання ВУАН без права вивозу. 11276 книжок бібліотеки Флавіана в 1931році переведено до фонду письма та книгодрукування (містився у корпусі № 1) Лаврського музею культів та побуту Всеукраїнського музейного містечка, в якому вони частково експонувалися на виставці «Історія книги на Україні» В 1939 р. приміщення і бібліотеку Флавіана передано новоствореній Державній історичній бібліотеці [59, с. 1259].
У квітні 1928 р. в будинку розміщено Реставраційну майстерню Всеукраїнського музейного містечка (переведена сюди з корпусу № 7).
На першому поверсі корпуса № 5 містилася також контора Союзу войовничих безбожників (Спілка войовничих безвірників) [59, с. 1259]. Відправною точкою становлення Спілки безвірників України – одного із головних реалізаторів більшовицької антирелігійної політики на місцях, можна визначити на основі архівних документів. Нею має слугувати 21 квітня 1926 р., коли на засіданні Оргбюро ЦК КП(б)У була прийнята постанова щодо організації на місця добровільних антирелігійних товариств та об’єднання їх у подальшому у всеукраїнське антирелігійне товариство (ЦДАГО, ф.1, оп.7, спр.60, арк.28) [16, с. 48-54].
У 1926-38 рр. в корпусі № 6 (Будинок півчих митрополичого хору 1902-03) містився Музей України (Збірка Потоцького П. П.). Тут жив його фондоутворювач і вчений хранитель Потоцький Павло Платонович (1857-1938) – військовий, генерал (з 1916), історик, колекціонер, музейний діяч. З 1923 р. – член Товариства дослідників української історії, писемності й мови у Петрограді, яке очолював акад. ВУАН В. Перетц. Приватне зібрання П. Потоцького мало виняткову історичну, художню, наукову цінність для вивчення української історії й культури. В 1925 р. він приїхав у Київ, де звернувся до ВУАН з пропозицією прийняти зібрання за умови збереження його цілісності. 28 квітня 1926 р. був підписаний договір про передачу збірки українському уряду, власник призначений її вченим хранителем. У липні 1927 р. збірку перевезли в Києво-Печерську лавру і розмістили у 14 кімнатах цього корпусу. Згодом тут було відкрито експозицію: у двох залах другого поверху експонувалися рідкісні й цінні видання, матеріали для вивчення історії, традицій та побуту населення України. У демонстраційній залі влаштовувалися виставки з історії різних країн для зарубіжних делегацій. На першому поверсі містилися фонди і бібліотека. Музей спочатку мав назву – Музей української старовини, згодом – Музей України (Збірка Потоцького П. П.). Павло Платонович продовжував поповнювати музейне зібрання, брав участь у виставковій діяльності Всеукраїнського музейного містечка, приймав і консультував відвідувачів, систематизував, описував і складав каталог збірки. [59, с. 1271-1272].
В 1934 р. за наказом народного комісара освіти В. Затонського Музей України передано Всеукраїнському історичному музею ім. Т. Шевченка, в якому П. Потоцький отримав посаду наукового співробітника. У 1930-х рр. понад 360 найменувань видань вилучено з бібліотеки як «контрреволюційні». У червні 1937р. директор історичного музею В. Грінченко заборонив відвідування Музею України без спеціальної перепустки. Було вирішено передати колекції П. Потоцького у різні музейні установи, а проти їх власника розпочалася кампанія цькування. В липні 1938 р. П. Потоцького заарештували (під час арешту знищено сімейний архів: листування, фото тощо). Помер він 27 серпня 1938 у Лук'янівській в'язниці. Дружину та її сестру було розстріляно, онук потрапив до Воркутлагу [59, с. 1272].
Музеї ВУАН – театральний і діячів української науки та мистецтва, які діяли на території заповідника, розміщувалися в корпусі № 24 (Аптека та новокрилошанський корпус 1902-03).
З 1926 р. у корпусі містився Український театральний музей, заснований 30 січня 1923 р. як Театральний музей при мистецькому об'єднанні «Березіль». Впродовж 1926-36 рр. музеєм завідував Рулін Петро Іванович (1892-1940) – театрознавець, педагог, музейний діяч, професор Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (1920-34). Співробітничав у багатьох комісіях ВУАН – для складання біографічного словника діячів України, для видавання пам'яток новітнього українського письменства, для складання енциклопедичного словника [59, с. 1257)]. В роки його роботи було значно поповнено фонди музею (у кінці 1930-х рр. налічували понад 60 тис. одиниць зберігання), побудовано першу експозицію, відкриту 13 листопада 1927 р. у трьох залах цього будинку. Було влаштовано кілька стаціонарних і пересувних виставок. П. Рулін започаткував видання «Річник театрального музею» (1929), демонстрував музейні колекції на європейських виставках лялькового театру в Парижі, Празі, Римі. Досліджував історію українського театру, творчість М. Заньковецької, І. Котляревського, М. Кропивницького, М. Старицького, М. Щепкіна та ін.
В 1929 р. П. Рулін підписав відкритий лист українських діячів з приводу самогубства Д. Щербаківського. 29 вересня 1936 р. був заарештований за сфабрикованим звинуваченням, засуджений на шість років позбавлення волі. Покарання відбував на Колимі, де і загинув [59, с. 1258].
У листопаді 1929 р. в корпусі № 24 розташувався Музей українських діячів науки і мистецтва (раніше містився на сучасній вул. Десятинній, 9). Для нього було відведено 19 кімнат на другому поверсі, пристосованих під експозиційні зали, робочі приміщення, фондосховища. Пізніше планувалося використовувати також кімнати на першому поверсі [59, с. 1256].
Формування меморіальних збірок українських діячів науки і мистецтва було започатковано в музеї Українського наукового товариства (УНТ) в Києві, в 1919 р. в ньому утворено окремий відділ українських діячів, перетворений після приєднання 1921 р. УНТ до ВУАН на окремий академічний Музей діячів України при Історико-філологічному відділі. 28 червня 1926р. Спільне зібрання ВУАН перейменувало установу на Музей українських діячів науки та мистецтва, що точніше відповідало складу його колекцій. У фондах музею було зосереджено іконографічний матеріал, рукописи, книжки, періодику, афіші, художні твори, меморіальні речі, матеріали про вшанування діячів тощо. У кінці 1920-х рр. найціннішими колекціями були матеріали родини Алчевських, В. Антоновича, Д. Багалія, М. Біляшівського, Ф. Вовка, Б. і М. Грінченків, П. Демуцького, В. Доманицького, М. Драгоманова, І. Каманіна, М. Кащенка, О. Кониського, М. Костомарова, П. Куліша, О. Лазаревського, В. Ляскоронського, Г. Нарбута, І. Нечуя-Левицького, Г. Павлуцького, О. Русова, О. Сластіона, М. Сумцова, Т. Шевченка, Д. Щербаківського, Д. Яворницького та ін. Якщо у 1924-25 рр. збірка налічувала 2,5 тис. меморіальних речей, то у кінці 1920-х pp. – близько 15 тис. одиниць зберігання.
Впродовж 1924-30 рр. директором музею був Новицький Олексій Петрович (1862-1934) – історик мистецтва й архітектури, шевченкознавець, акад. ВУАН (з 1922), голова Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН (з 1924), завідувач науково-дослідної кафедри мистецтвознавства (з 1924), директор Українського театрального музею (з 1926), член Реставраційної комісії Всеукраїнського музейного містечка, голова Секції історії матеріальної культури ВУАН (з 1933).
У 1926-30 рр. завідувачем (вченим консерватором), а в 1930-34 рр. директором музею працювала Рудинська Євгенія Яківна (1885-1977) – історик, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач. До 1924 р. – завідувачка етнографічного відділу Центрального пролетарського музею Полтавщини (Полтава). Разом з братом М. Рудинським зазнала утисків і репресій за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. В 1929 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» (в музеї було вилучено передані до нього статті та нотатки С. Єфремова). У квітні 1930 р. звільнена під розписку про нерозголошення справи С. Єфремова. 27 березня 1934 заарештована, перебувала на засланні, після війни працювала в Інституті археології АН УРСР. Проживала у Лаврі в корпусі № 2. [59, с. 1257].
У 1932 р. комісія ЦК КП(б)У «викрила» у Всеукраїнському музейному містечку «теплу компанію українських націоналістів» на чолі з директором П. Курінним, якого заарештували на початку 1933 р. В червні 1933 р. його звільнили з-під варти, а влітку 1934 р. справа була припинена, після чого він працював старшим науковим співробітником в Інституті Археології АН УСРР. В 1943 р. емігрував до Німеччини [Маньковська Арх-слід справи, с. 87].
По цій справі проходили М. О. Макаренко, К. В. Мощенко, Ф. Л. Ернст, В. Є. Козловська, С. С. Гамченко та ін. Їх звинувачували у належності до національно-фашистської організації, фальсифікації марксизму, алілуйстві, пропаганді попівщини [35, с. 87].
Науковий і технічний штат заповідника замінили співробітниками, «відданими справі соціалістичного будівництва» Замість музею культів та побуту було створено Центральний антирелігійний музей УСРР. За Постановою РНК УРСР від 11 липня 1939, за ним закріплено корпуси № 1, 3, 4, 5, 24, 28, 29, 30, 48, 48-а, собор Успіння Пресвятої Богородиці, церкви Свято-Троїцьку над Святою брамою, Всіх Святих. Велику лаврську дзвіницю, церкви Дальніх печер, Ближні і Далай печери. Частину корпусів заповідника передано Центральному історичному музею ім. Т. Шевченка (№ 2, 7-10, 13).
У 1939 році на базі бібліотечних фондів Лаври створено Державну історичну бібліотеку УРСР, на основі архіву Лаври, Київської духовної консисторії, культових установ Правобережної України і ряду інших організацій Центральний історичний та окружний архіви, які містилися на території заповідника.
З початком Другої світової війни значна кількість збірок заповідника не була евакуйована. Окупанти вивезли найцінніші колекції із собору Успіння Пресвятої Богородиці, Центрального історичного музею тощо. Були відправлені у Німеччину документи з архівів київських митрополитів, книги з бібліотеки Флавінна, частину зібрання П. Потоцького [59, с. 1233].
Після визволення Києва з 13 листопада 1943 р. поновилася робота управління заповідника. 30 травня 1944 р. РНК УРСР ухвалила постанову «Про відновлення діяльності державного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська лавра». За ним закріплювалися верхня та нижня території Лаври, а також церква Спаса на Берестові і Видубицький Свято-Михайлівський монастир. На території Ближніх і Дальніх печер до кінця лютого 1961 р. діяв відновлений у 1941 р. чоловічий монастир.
Головними напрямами діяльності заповідника впродовж тривалого часу були відбудовчі та ремонтно-реставраційні роботи, збирання і повернення музейних цінностей, зокрема і вивезених до Німеччини.
Враховуючи величезне історико-художнє значення архітектурного ансамблю Лаври XIV сесія Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань збереження всесвітньої культурної та природної спадщини, яка відбулась у Канаді (м. Банф) 7-12 грудня 1990 р., внесла архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври до Списку об'єктів всесвітньої спадщини. Указом Президента України від 13 березня 1996 р. заповіднику надано статус Національного [59, с. 1234].
У фонді Національної історичної бібліотеки України, яка знаходиться на території Києво-Печерської Лаври, нині зберігаються унікальні раритетні примірники праць з бібліотеки Всеукраїнського музейного городка, а також праці з автографами і дарчими написами вчених і співробітників Музейного містечка.
Бібліографічний список фонду НІБУ
1. Бiблiотека Павла Платоновича Потоцького : каталог колекцiї Нацiональної iсторичної бiблiотеки України / М-во культури та iнформ. полiтики України, Нац. iст. б-ка України ; уклад., авт. вступ. ст. С. М. Смирнова ; ред.: Н. О. Волошiнська, Н. О. Горська, С. I. Смiлянець ; вiдп. за вип. А. В. Скорохватова. – Київ, 2022. – 112 с. .
2. Бібліотека митрополита Флавіана : (каталог колекції з фондів відділу стародрукованих, рідкісних та цінних книг) / Нац. іст. б-ка України ; упоряд. О. Марченко ; ред. С. Смілянець, Н. Хівренко ; вступ. ст. Н. Удод. – Київ, 2011. – 47 с.
3. Білокінь С. «Музей України. Збірка П. Потоцького». Доба, середовище, загибель / С. Білокінь ; обкл. В. Юрчишина ; НАН України, Ін-т історії України ; Київ. наук. т-во ім. Петра Могили. – 2-ге вид., повне. – Київ : [б. и.], 2002. – 251 с. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «Шановній Руслані Маньковській з готовністю посилатись на всі її майбутні праці [підпис С. Білоконя]. 4.ІХ.2002».
4. Білокінь С. В обороні української спадщини. Історик мистецтва Федір Ернст / С. Білокінь ; відп. ред. В. А. Смолій ; НАН України, Ін-т історії України ; Центр культурол. студій ; Ін-т мистецтвозн., фольклористики та етнол. ім. М. Т. Рильського. - Київ : [б. и.], 2006. – 355 с. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «Шановній Руслані Вікторівні [Маньковській], на чиї праці я охоче покликаюсь [підпис автора] 10.VII.2007».
5. Білокінь С. Музей України (Збірка П. Потоцького) : дослідження, матеріали / С. Білокінь ; Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник ; НАН України, Інститут історії України. – Київ : [б. и.], 2006. – 474 с. : фото.
6. Видання з автографами українських діячів науки і культури: каталог колекції Національної історичної бібліотеки України. Вип. 1 / Нац. іст. б-ка України, Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н. О. Горська ; ред. О. І. Марченко, С. І. Смілянець, К. Г. Таранюк-Русанівський. – Київ : Вид. дім «Вініченко», 2018. – 416 с.
7. Гамченко С. С. Археологічні першоджерела, способи їх реєстрації та засоби охорони : (короткий виклад) / С. С. Гамченко ; переклад та передмова І. Ф. Левицького. – Житомир : Вид. Волинського науково-дослідного музею, 1925. – 27 с. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «До бібліотеки Всеукраїнського [істо]ричного музею імені Шевченка від автора. 27/Х 1925р. [Житомир?] [підпис С. Гамченка]».
8. Гамченко С. С. Житомирский могильник: : археологическое исследование житомирской группы курганов / С. С. Гамченко. – Житомир : Губ. тип., 1888. – 124, 16 с. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка».
9. Геп[п]енер Н. Печери Київської Лаври / Н. Гепенер. – X. - К. : Пролетар, 1930. – с. 64.
10. Геппенер Н. Всеукраїнське музейне містечко : [Києво-Печерський монастир] / Н. Геппенер ; пер. з рос. О. Неживого ; прим. С. Білоконя // Пам'ятки України. – 2003. – №1-2. – С. 113-145.
11. Геппенер Н. Жерденівські гончарі Лавренюки-Полив’яні / Н. Геппенер. – Київ : Київськ. краєзн. с/г музей, 1928. – 28 с. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка». – У невеликій серії видань, разом з дослідженнями Євгенії Спаської та Єлизавети Левицької, Київський сільськогосподарський музей випустив працю Н. В. Геппенер з кераміки, написану за матеріалами кустарного відділу й прочитану у семінарі Щербаківського [Геппенер].
12. Геппенер-Лінка Н. В. Спогади про Всеукраїнське музейне містечко 1929-1939 рр. / Н. В. Геппенер-Лінка // Лаврський альманах. – 2003. – Вип. 11. – С. 142-175.
13. Державній історичній бібліотеці - 60. Ювілейний збірник / М-во культури і мистецтв України. Держ. історична б-ка України ; упоряд.: В. П. Кисельова, Т. С. Кудласевич, С. І. Смілянець ; відп. за вип. А. М. Комська. - Київ, 1999. – 72 с.
14. Дубровський В. В. З побуту українських монахів другої половини ХVІІІ сторіччя / В. Дубровський. – Харків : Держ. вид-во України, 1930. – 44 с. – Особливості примірника : [Шт.]: «Центральне Оргбюро Спілки Войовничих Безвірників України. Київ, Музейний городок, корпус 5» ; [Шт.]: «ЦР. ОБ. В.Б. України. Бібліотека. Інвентарний 252» ; [Шт.]: «Всеукраїнська Рада Спілок Безвірників».
15. Дубровський В. В. Історично-культурні заповідники та пам'ятки України / В. В. Дубровський. – Х. : Держ. вид-во України, 1930. – 76 с. : фот. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «Високоповажному Ант. Іван. Козаченку [авт.?] [Підпис]» ;. [Друк. ексл.]: «З книжок Ант. Козаченка».
16. Дудка Л. Спілка безвірників у контексті антирелігійної пропаганди в Україні : питання хронології та періодизації [Текст] / Л. Дудка // Емінак = Eμινακο. – 2016. – № 1. Т. 2 (13) (січень-березень). – С. 48-55. – Бібліогр. в кінці ст.
17. Ернст Ф. Георгій Нарбут та нова українська книга / Ф. Ернст ; Український науковий інститут книгознавства. – Київ : [б. и.], 1926. – 35 с. : іл. [Відб. з «Бібліологічних Вістей» № 3 за 1926 р.]. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «До Бібліотеки Лаврського Музею від автора. Київ 2.II.1927» ; : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка» ; [Шт.]: «Спец. фонд».
18. Ернст Ф. Л. Портретист Гольпайн / Ф. Л. Ернст. – Киiв : Держтрест «Київ-Друк», 1927. – 26 с. [Відб. зі зб. Український музей. Вип. 1]. – Особливості примірника : [Текст автогр.] : «Академикові Михайлу Сергійовичу Грушевському в ознаку глибокої пошани від автора. Київ. 29.ІХ.1927».
19. Кржемінський К. І. Стінні розписи на Уманщині. Мотиви орнаменту : 50 окремих таблиць / К. І. Кржемінський. – Кам'янець-Подільський : Видання Кам'янецької художньо-промислової профшколи, [1927]. – 17 c. : іл.
20. Курінний П П. Всеукраїнський державний культурно-історичний заповідник «Всеукраїнський музейний городок» : провідник / П. Курінний ; передм., упоряд. А. С. Яненко ; Нац. Києво-Печерський історико-культурний заповідник. – Київ : НКПІКЗ, 2020. – 451 с. : іл.
21. Курінний П. П. Академік Микола Теодотович Біляшівський як археолог / П. П. Курінний. – Київ : Друк. Української Академії наук, 1926. – 9 с. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «До бібліотеки Лаврського Музею Культів та Побуту від автора. КП. Л. 22//ІІІ-27 р.».
22. Курінний П. П. Важливі матеріали щодо встановлення відносної хронології трипільських селищ : (З приводу праці I. Kostrzewsk’ого: «Groby eneolitychne s skurczonemi zkieletami w Bialym Potoku (pov. czortkowskim)». Окр. відб. s «Przeglad Archeologiczny», т. 3 / П. П. Курінний. – Київ, 1930. – С.23-30. – Окремий відбиток з видання: Хроніка археології та мистецтва. – 1930. – Ч.2. – С.23-30.– Особливості примірника : [Текст інскрипту] «Бібліотеці ВМГ [-] автор. 10/ІV-32 р.» [ВМГ - Всеукраїнський Музейний Городок].
23. Курінний П. П. Вінок на могилу Д. М. Щербаківського / П. Курінний // Український православний календар. – 1951. – С. 145-150.
24. Курінний П. П. З минулого Уманьщини / П Курінний. – [Умань : вид. Уман. Кооперат. Союзу, 1918]. – 6 с. – [Відбиток з газети «Союз», ч. 14-15, 1918 р. – Автора зазначено в кінці тексту]. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «Дорогому [вчи]телеві Данилу Михайловичу Щербаківському від щирого учня – перші літературні кроки. П. Курінний».
25. Курінний П. П. Лаврські інтролігатори XVII–XVIII століття / П. Курінний ; Український наук. ін-т книгознавства. – Київ, 1926. – 39 с. [Відб. з Трудів УНІК, Том. 1]. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Українського Наук. Інст. Книгознавства».
26. Курінний П. П. Монументальні пам'ятки Трипільської культури / П. П. Курінний. - Київ : [б. и.], 1927. - 33 с. : іл. – Особливості примірника : [Текст інскрипту] «Бібліотеці ВМГ [-] автор. 10/ІV-32 р.» [ВМГ - Всеукраїнський Музейний Городок]. – [Перша публікація у кн.: Трипільська культура на Україні, вип. 1. К., 1926].
27. Курінний П. П. На руїнах Києво-Печерської лаври / П. Курінний // Український православний календар. – 1951. – С. 119-126.
28. Курінний П. П. Розкопи 1925 року : (коротке звідомлення) / П. П. Курінний. – У Київі : [б. в.], 1925. – 17 с. [Відбиток з Короткого звідомлення ВУАК за р.1925]. – Особливості примірника : [Текст інскрипту] «Бібліотеці ВМГ [-] автор. 10/ІV-32 р.» [ВМГ - Всеукраїнський Музейний Городок].
29. Курінний П. П. Розкопи 1926 року : (Коротке звідомлення) / П. П. Курінний. – У Київі : [б. в.], 1927. – С. 54-83. – [Відбиток з Короткого звідомлення УАК за р. 1926]. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «Бібліотеці ВМГ [-] автор. 10/ІV-32 р.» [ВМГ - Всеукраїнський Музейний Городок].
30. Левитська Л. А. Селянський стінний розпис на Поділлі (Зіньківський та Солобковецький р.) / Л. А. Левитська. – Київ : Вид. Київського краєвого сільгосп. музею та П. П. П. виставки, 1928. – 29 с. : іл. – У невеликій серії видань, разом з дослідженнями Євгенії Спаської та Н. В. Геппенер Київський сільськогосподарський музей випустив працю Єлизавети Левицької.
31. Ляскоронский В. Г. Остатки древнего городища в м. Снятине Лубенского у., Полтавской губ. / В. Ляскоронский. – [Б. м.] : Тип. Корчак-Новицкого, 1896. – 12 с. [Оттиск из журнала «Киевская Старина»] – Особливості примірника : [Друк. ексл.]: «Библиотека митрополита Флавиана».
32. Ляскоронський В. Г. Римські монети, які знайдено на території м. Київа / В. Г. Ляскоронський. – Київ, 1927. – 16 с. : 3 мал. [Відб. зі зб. Український музей. Вип. 1]. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка».
33. Макаренко М. О. Городище «Монастирище» / М. О. Макаренко. – Київ, 1925. – 23 с. : іл. – [Окремі відбитки з «Наукового збірника» за 1924 р.]. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «Вельмишановному Миколі Федотовичу Біляшевському. М. Макаренко» ; [Шт.]: «Історич. музей Т. Шевченка».
34. Макаренко Н. Е. Городища и курганы Полтавской губернии : (сб. топогр. сведений). – Изд. Полтавской ученой архивной комиссии / Н. Макаренко; Полтавская ученая архивная комиссия. – Полтава : Тип. Т-ва печатного дела, 1917. – 105, ХІХ с. –Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «Многоуважаемому П. П. Потоцкому на добрую память от Н. Мак[аренко]».
35. Маньковська Р. С. Архівно-слідчі справи репресованих : науково-методичні аспекти використання : Збірник наукових праць / Головне управління при кабінет України ; Ред. Р. Я. Пиріг. – Київ, 1998. – 162 с.
36. Маньковська Руслана Вікторівна : біобібліографічний покажчик / Київ. міськ. орг. Нац. спілки краєзнавців України ; Нац. іст. б-ка України ; авт. передм. О. Гончаров ; авт. вступ. ст. О. Реєнт ; авт. біогр. ст. : Г. Денисенко, Т. Катаргіна ; упоряд. : О. Покропивна, С. Смілянець ; ред. : О. Гончаров, Н. Волошінська, С. Смирнова. – Київ, 2025. – 132 с. – (Київська міська організація Національної спілки крає знавців України в особах ; [кн. 4]).
37. Мощенко К. В. Академік Микола Біляшівський як музейний робітник / К. В. Мощенко. – Київ, 1927. – 12 с. : портр., іл. [Відб. зі зб. Український музей. Вип. 1]. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка».
38. Новицька М. Датовані епітрахілі Лаврського музею 1640-1743 р. / М. Новицька. – Київ : [б. и.], 1927. – 19 с. : 8 табл. [Відб. зі зб. Український музей. Вип. 1]. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка».
39. Памятники христианского Херсонеса . Вып. III. Очерки по истории Херсонеса в VI - X веках по Р. Хр. / С. П. Шестаков. – Москва : [б. и.], 1908. – 142 с. – Особливості примірника : На обкладинці власницький напис: «12 авг. 1908 г. - В. Шугаевский» ; [Шт.]: «Центральний історичний музей. Бібліотека».
40. Попов П. М. Панегірик Крщоновича Лазарю Барановичу : невідоме чернігівське видання 80-х років ХVІІ в. / П. М. Попов. – Київ : Друк. Укр. акад. наук, 1927. – 32 с. – [Крщонович Лаврентій – ігумен, архімандрит чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, поет кола Лазаря Барановича]. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «Високошановному ак.[адеміку] М. С. Грушевському від автора. 1928. І. 28.».
41. Попов П. М.. До текстів «калинівських» пісень / П. М. Попов; Укр. акад. наук, Етногр. коміс. – Київ, 1927. – С. 8–30. – [Відб. з вид. : Етнографічний вісник. – Кн. 4. – Київ, 1927]. – Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «Дорогому А. А. Назаревському від автора. 1928.ІІ.».
42. Про визнання колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнське музейне містечко : [Постанова ВУЦВК та РНК УРСР від 29 вересня 1926 р.] // Культурне будівництво в Українській РСР : найважливіші рішення Комуніст. партії і Радян. уряду, 1917-1959 : зб. док. Т. 1 : [1917 - червень 1941 рр.] / [редкол. О. І. Євсєєв та ін.]. – 1960. С. 335.
43. Про заходи щодо створення музею на території Києво-Печерської лаври : [Лист Всеукраїнської академії наук до Київської губполітосвіти від 10 травня 1923 р.] // Культурне будівництво в Українській РСР, 1917-1927 : зб. док. і матеріалів / Рада Міністрів УРСР. Головне архівне упр. [та ін.] ; відп. ред. Ю. Ю. Кондуфор. – Київ : Наукова думка, 1979. – С. 267–268.
44. Рудинська Є. Я. Листи Василя Горленка до Панаса Мирного 1883–1905 / Є. Я. Рудинська ; Українська Академія Наук, Музей українських діячів науки та мистецтва. – Київ : Друк. Укр. Акад. Наук, 1928. – с. 119. – (Збірник Історично-Філологічного Відділу № 60).
45.Рудинський М. Я. З приводу годин роботи Тамірової в картинній галереї Полтавського музею / М. Я. Рудинський. – Київ, 1927. – 5 с. : 1 л. іл. [Відб. зі зб. Український музей. Вип. 1]. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка».
46. Рулін П. І. Український театральний музей. Завдання й перспективи / П. І. Рулін. – Київ, 1927. – 21 с. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека ДержавногоУкраїнського Музея».
47. Сецинский Е. И. Археологическая карта Подольской губернии / Е. И. Сецинский. – Москва : Тип. Г. Лисснера и А.Гешеля, 1901. – 107 с. – Особливості примірника : [Текст інскрипту] : «В Киевское Общество Древностей и Искусств. От члена Общества ... Е. Сеци[нского] ... 1902».
48. Сецинский Е. И. Археологическая карта Подольской губернии / Е. И. Сецинский. – Москва : Тип. Г. Лисснера и А.Гешеля, 1901. – 107 с. – Особливості примірника / Е. И. Сецинский. – Москва : Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля, 1901. – 107 с. [– Особливості примірника : [Текст інскрипту]: «В Киевское Общество Древностей и Искусств. От члена Общества ... Е. Сеци[нского] ... 1902».
49. Систематический каталог книг библиотеки высокопреосвященного Флавиана, митрополита Киевского и Галицкого. Книги поступившие в библиотеку за 1914 год / . – Киев : Тип. Киево-Печер. Успен. лавры, 1915. – 47 с. – Особливості примірника : [Шт.]: «Центральний Антирелігійний музей Бібліотека».
50. Спаська Є. Гончарські кахлі Чернігівщини. XVIII–XIX ст. : 4-й етюд з циклу «Чернігівське гончарство» / Є. Спаська. – Київ : Вид-во Київського краєвого с.-г. музею та П.П.П. виставки, 1928. – 30 с. : 5 табл., іл. – У невеликій серії видань, разом з дослідженнями Євгенії Спаської та Єлизавети Левицької, Київський сільськогосподарський музей випустив працю Н. В. Геппенер з кераміки, написану за матеріалами кустарного відділу й прочитану у семінарі Щербаківського [Геппенер]. У 1925-26 роках кустарним відділом музею завідувуала улюблена учениця Данила Щербаківського мистецтвознавець Євгенія Юріївна Спаська. Їй належить замітка про цей музей, вміщена у провіднику «Київ», що вийшов 1930 року за редакцією Ф. Ернста. Невдовзі на Євгенію Юріївну чекала біда. 28 січня 1932 року Федір Ернст записав у щоденнику: «3 5-ої до 10-ої чистка співробітн.[иків] с.[ільсько-] г.[осподарського]музею» (Арк. 92 зв.). Запис від 2 лютого: «Інспектура одержала відомості про те, що наказано негайно о 17 год. дня переносити с.[ільсько-]-госп.[дарський] музей до Лаври в прим.[іщення] Музею діячів і театрального музею» (Арк. 93). 1934 року Є. Спаську було заслано до Казахстана [Білокінь, Ернст].
51. Спаська Є. Ю. Кахлі Чернігівщини (XVIII–XIX ст.) : попереднє звідомлення / Є. Ю. Спаська. – Київ : [Київ-Друк], 1927. – 24 с. – [Відб. зі зб. Український музей. Вип. 1]. Відбиток статті Євгенії Юріївни, вміщеної у першому і єдиному томі збірника «Український музей», містить присвяту: «Незабутньому Вчителеві Данилу Михайловичу Щербаківському – першу працю, що робила за його порадою».
52. Трипільська культура на Україні = La culture de Tripolie en Ukraine. Вип. 1 / УАН, Всеукр. Археол. Комітет, Трипільська комісія ; за ред. В. Козловської та П. Курінного. - У Київі : З друк. УАН, 1926. - X, 211 с. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка».
53. Український музей = Musee Ukraїnien. Збірник 1 / Упр. наук. устан. УСРР ; за ред. П. Курінного, Ф. Ернста, Д. Щербаківського, М. Рудинського та С. Гілярова ; гол. ред. П. Курінний ; обкл. роботи худож. А. Ф. Середи. – Київ : Київ-Друк, 1927. – 305, [5] с. : іл. – Цей збірник колеги присвятили пам’яті Д. Щербаківського і академіка М. Біляшівського. Примірник Валентина Андрієвича Шугаєвського. – Особливості примірника : [Шт.]: «Спец. фонд».
54. Шугаевский В. А. Монета и денежный счет в Левобережной Украине в XVII веке : краткий очерк с 3-мя таблицами изображения монет / В. А. Шугаевский. – Чернігів : Сіверянська думка, 1918. – 47 с. : табл. – Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка».
55. Щепотьєва, М. О. Розписи хат в с. Ходоровцях на Кам’янеччині / М. О. Щепотьєва. - Київ, 1928. – 30 с. : IV табл. – (Збірник історично-філологічних відомостей ; № 84). – Особливості примірника : [Шт.]: «Українська Академія Наук. Музей українських діячів науки та мистецтва. м. Київ» ; [Шт.]: «Центральний історичний музей. Бібліотека».
56. Щербаківський Д. М. Український килим : (попередні студії) / Д. М. Щербаківський. – Київ : [б. и.], 1927. – 16 с. : IX табл. в тексті. [Відб. зі зб. : Український музей, Вип. 1].
Електронні ресурси
57. Горська Н. О. Видання з дарчими написами Петра Курiнного у фонді Національної історичної бібліотеки України [Електронний ресурс] : Нарис у рамках проєкту «Неповторні риси книг» до 130-річчя від дня народження українського науковця / Н. О. Горська // Національна історична бібліотека України. – Київ, 2024. – Режим доступу : https://nibu.kyiv.ua/news/468 .
58. Горська Н. О. Прижиттєві видання Данила Щербаківського 1925 року [Електронний ресурс] : Новий нарис у рамках проєкту «Неповторні риси книг», присвячений прижиттєвим виданням Данила Щербаківського 1925 року / Н. О. Горська // Національна історична бібліотека України. – Київ, 2025. – Режим доступу : https://nibu.kyiv.ua/projects/nepovtorni_rysi_knig/Shcherbakivskyi_Danylo .
59. Звід пам'яток історії та культури України : енциклопед. вид. у 28 т. Т. 1 : Київ : [у 2 кн.]. Кн. 1, ч. 3. С-Я. [Електронний ресурс] / голов. ред. В. Смолій ; редкол. тому: П. Тронько (відп. ред.) [та ін.] ; [упоряд.: В. Горбик та ін.] ; НАН України, Ін-т історії України [та ін.]. – Київ : Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Укр. енциклопедія» імені М. П. Бажана – 2011. – C. 1217-2196 : іл. – Режим доступу : https://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0001723 .
60. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, 11-20 ст. : [верхня територія Лаври] // Звід пам'яток історії та культури України. – Режим доступу: https://pamyatky.kiev.ua/streets/lavra/verhnya-teritoriya-lavri-1120-st .
Підготувала Світлана Плюта
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
