ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
31.07.2026
Есей 19
Основоположні нумізматичні та археологічні видання, які вийшли в світ 150, 125, 100 років тому, відкрили нам цілі епохи історії України: тисячолітні міграційні хвилі та головні торгові шляхи на українських теренах, трипільську мальовану кераміку та давні кримські монети. Наука за цей час стрімко еволюціонувала, але ці книги й досі залишаються золотим стандартом для наукових пошуків.
150 років тому в Одесі вийшов друком нумізматичний каталог німецького дипломата, орієнталіста й мовознавця Ернста Отто Фрідріха Августа Блау (1828–1879).
Блау, Отто (Blau, Otto). Восточные монеты Музея Императорского общества истории и древностей в Одессе = Die orientalischen Münzen des Museums der Kaiserlichen historisch-archäologischen Gesellschaft zu Odessa / Dr Otto Blau. – Odessa [Одесса] : Типография П. Францова, 1876. – 94 с. : [1] л. ил. – [Текст німецькою та російською мовами].
Ця книга на багато десятиліть стала основним джерелом для реконструкції монетної справи та торгових шляхів у південноукраїнських степах XIII–XV століть.
Досвідчений дипломат Ернст Отто Блау, досягнувши значних успіхів у налагодженні східної і південно-східної торгівлі в Трапезунді та у Боснії і Герцеговині (в ті часи – турецької провінції), 1872 року отримав посаду генерального консула дипмісії Німеччини в Одесі. Ще з юності захоплений вивченням слов’янських та східних (особливо семітських) мов, Отто Блау вивчав лінгвістику в Галльському та Лейпцизькому університетах, що дуже знадобилося у його дипломатичній кар’єрі. В Одесу він прибув уже знаним мовознавцем, автором друкованих праць, які містили результати досліджень мов і культур народів Кавказу, Криму та Османської імперії (й, зокрема, її слов’янських провінцій*).
*В Лейпцизькій університетській бібліотеці зберігається таке, наприклад, видання: Blau, Ernst Otto Friedrich August. Bosnisch -Türkische Sprach-Denkmäler [Блау, Ернст Отто Фрідріх Август. Боснійсько-турецькі мовні пам’ятки]. – Leipzig : Brockhaus, 1868.
Натхненний дослідник, Отто Блау відразу включився в наукове життя Одеси: співпрацював з місцевими істориками, вивчав знахідки монет Північного Причорномор’я. Вже 1873-го О. Блау був прийнятий у лави дійсних членів Одеського товариства історії і старожитностей і поринув у вивчення монетних скарбів східної колекції Археологічного музею, заснованого цим Товариством. Результатом його наукових зусиль і став нумізматичний каталог, в якому дослідник детально описав сотні золотоординських та кримських монет, уперше ввів у науковий обіг безліч унікальних екземплярів (напр., мідні пули з тамгами). Описи і замальовки східних монет колекції Одеського музею, здійснені О. Блау, стали незамінними для істориків, археологів та нумізматів, які досліджували артефакти Південної України.
Окрім блискучого доробку в царині нумізматики і мовознавства, Отто Блау залишив по собі заслужену славу визначного славіста, топографа й етнографа**.
**З каталогу Лейпцизької університетській бібліотеки: Blau, Ernst Otto Friedrich August. Reisen in Bosnien und der Hertzegowina: topographische und pflanzengeographische Aufzeichnungen [Блау, Ернст Отто Фрідріх Август. Подорожі по Боснії та Герцеговині : топографічні та фітогеографічні нотатки]. – Berlin : Reimer, 1877.
Видатний український історик, археолог і нумізмат Володимир Боніфатійович Антонович (1834-1908) надзвичайно ефективно використав передову німецьку технологію, застосовану О. Блау при підготовці каталогу. Через руки професора В. Б. Антоновича, який з 1872-го до 1906-го обіймав посаду хранителя Мюнцкабінету Університету св. Володимира, проходили тисячі монет, знайдених у складі великих скарбів на теренах Середнього Подніпров’я та Київщини. Праця Отто Блау була еталоном для визначення арабських дирхемів, золотоординських монет та ранніх кримськотатарських акче. Спираючись на точні каталожні визначення монет за Блау, Володимир Антонович міг безпомилково датувати артефакти, і відтак реконструювати давні торговельні шляхи й економічні зв’язки Русі зі Сходом.
Хаотичне зібрання монет Київського університету було перетворене В. Антоновичем на структуровану, європейського типу наукову колекцію. Часи подвижницької праці Володимира Антоновича пізніше назвали «золотим віком» київської нумізматики: вона вийшла за межі аматорства і стала фундаментальною допоміжною історичною дисципліною.
Антонович, В. Б. Нумизматический кабинет: (записка профес[сора] В. Б. Антоновича) / В. Б. Антонович. – Киев, [1884]. – С. 49-59. – Окремий відбиток з вид.: Историко-статистические записки об ученых и учебно-вспомогательных учреждениях Университета св. Владимира / под ред. проф. В. Иконникова. — Киев, 1884. — С. 49-59; 60-76. — Шрифтовий штамп: «Н. К. У. Св. В. № [запис] 107». [«Н. К. У. Св. В.» — скорочення назви: Нумизматический Кабинет Университета Св. Владимира].
У друкованих працях В. Антоновича багато прямих посилань на інвентарні номери та описи з каталогу Блау. Нумізматичні дані Володимир Боніфатійович залучав і для своїх славетних археологічних карт***: він порівнював київські знахідки з колекцією Одеського товариства історії та старожитностей, яку описав Отто Блау.
*** 1. Антонович, Владимир Бонифатьевич. Археологическая карта Киевской губернии : (Прил. к 15 т. «Древности») / В. Б. Антонович. - Москва : Императ. Моск. археологич. о-во (Тип. М. Г. Волчанинова), 1895. - [4], 139, 20 с. : 1 л. карт. [Подано описи тисяч курганів, могильників i городищ 12-ти повітів Київської губернії]. 2. Антонович, Владимир Бонифатьевич. Археологическая карта Волынской губернии / В. Б. Антонович. - Москва : Тип. Г. Лисснера, 1900. - 130 с. : 1 л. карт. - (Труды ХI археологического съезда в Киеве ; т.1). [Повний каталог археологічних пам’яток Волині (території сучасних Волинської, Рівненськоі, Житомирської, а також частин Хмельницької та Тернопільської областей].
Ще один поціновувач фундаментального каталогу Отто Блау – український етнограф й дослідник запорозького козацтва Яків Павлович Новицький (1847-1925). Примірник знаменитої книги перебував у його особовій книгозбірні, що засвідчує екслібрис у вигляді прямокутної наліпки: «Библиотека Якова Павловича Новицкого». Попечитель земських шкіл Олександрівського повіту Я. П. Новицький захопився археологією, коли довідався про сенсаційні розкопки скіфських курганів Куль-Оба та Чортомлик, античних пам'яток у Причорномор'ї. Описи давніх монет з колекції Одеського музею допомагали досліднику оцінити знайдені в результаті його розкопок на Хортиці предмети. Цінні в науковому відношенні речі Я. Новицький передавав до створеного у 1902 р. Катеринославського музею імені О. Поля. Директор музею і автор тритомної «Історії запорозьких козаків» Дмитро Іванович Яворницький (1855–1940) називав Якова Новицького своїм учителем у збиранні фольклору та археологічних артефактів.
Інший примірник каталогу Отто Блау з колекції НІБУ позначений відбитком печатки: «Библиотека Киевского музея древностей и искусств». Низка видань цієї книгозбірні, сформованої зусиллями Київського товариства старожитностей і мистецтв (заснованого 1897 р.), містить рідкісні провенієнції. Дійсними членами Товариства були велетні української науки і культури – В. Антонович, М. Біляшівський, В. Хвойка, Д. Щербаківський.
Важко переоцінити роль Вікентія В’ячеславовича Хвойки (1850-1914) у діяльності Товариства: він був першим хранителем археологічного відділу Музею старожитностей і мистецтв. 1899 р. з нагоди 11-го Археологічного з'їзду в Києві Товариство відкрило першу експозицію цього Музею. У 1904 р. назва музею змінилася на «Київський художньо-промисловий і науковий музей»; його директором став Микола Федотович Біляшівський (1867-1926).
Епохальні археологічні відкриття світового рівня і формування київської наукової школи дозволили назвати період з 1880 до 1914 років «золотим віком» київської археології. Координатором цього процесу був В. Б. Антонович, а головним першовідкривачем –Вікентій Хвойка.
125 років тому вийшла у світ праця «Каменный век Среднего Приднепровья» – окреме видання доповіді Вікентія Хвойки, опублікованої в першому томі «Трудов XI Археологического съезда в Киеве в 1899 году».
Хвойко [Хвойка], Викентий Вячеславович. Каменный век Среднего Приднепровья / В. В. Хвойко. – Москва : Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля, 1901. – 77 с.
У цій праці дослідник детально описав Кирилівську стоянку в Києві, відкриту ним у 1893 р., а також повідомив про перші результати дослідження поселень в районі сіл Трипілля, Халеп'є та Верем'є. Саме ці розкопки започаткували відкриття знаменитої Трипільської культури.
В колекції НІБУ зберігається унікальний примірник цього видання з дарчим записом на титульному аркуші: «Глубокоуважаемому Николаю Федотовичу Беляшевскому от Автора».
Яскравим, але драматично коротким розквітом української науки ознаменувалася середина 1920-х років.
Сто років тому в Києві вийшов друком перший збірник статей «Трипільська культура на Україні», підготовлений Трипільською комісією Всеукраїнського Археологічного Комітету (ВУАКу) при Українській Академії Наук (УАН). Видання було приурочене до 30-річчя від початку відкриття пам'яток трипільської культури Вікентієм Хвойкою у 1896 році.
Трипільська культура на Україні = La culture de tripolie en Ukraine. Вип. 1 / УАН, Всеукр. Археол. Ком., Трипіл. коміс. ; за ред. В. Козловської, П. Курінного. – Київ : З Друкарні УАН, 1926. – Х, 209, [1] с. : [28] арк. іл. [Основний текст – українською мовою; паралельний заголовок і резюме до статей – французькою мовою].
Створення у 1924 р. ВУАКу – головної науково-дослідної установи при УАН – дало можливість фахово оцінити археологічні знахідки 1890-х – 1910-х років. На державному рівні було відновлене всеосяжне вивчення трипільських старожитностей, при цьому було закріплено пріоритет української археологічної школи у дослідженні цієї унікальної культури мідно-кам'яного віку.
У передмові до видання зазначалося: «[…] перший збірник […] виник завдяки праці українських дослідників Трипільської культури переважно над відомими вже в друку матеріалами […]. Культура ця, що стала відома завдяки блискучим відкриттям В. В. Хвойки […] останніми часами дуже зацікавила дослідників […] й у Західній Європі. [Ці дослідники,] оперуючи цікавим порівняльним матеріалом археологічних дослідів Західньої Європи, Південної Європи та Азії, повинні для правильности висновків увесь час мати факти з матеріалу, який давали та даватимуть розкопи Трипільської культури на Україні». В передмові було також зазначено, що видання має стати періодичним, проте в Україні вже почав розгортатися масовий етап репресивної політики, тож наступні випуски так і не вийшли друком.
З великою пошаною було відзначено внесок в археологічну науку М. Ф. Біляшівського, який помер напередодні виходу збірника в світ: «[…] М. Біляшівський, сучасник блискучих Хвойчиних відкрить у галузі Трипілля, свідок перших видань її, перший стає усупереч багатьом висновкам В. В. Хвойки […]».
Відзначаючи ювілей книги, що стала бібліографічною рідкістю, розглянемо три унікальні відбитки з неї з авторськими дарчими записами на обкладинках. Це – окремо видані статті Валерії Козловської, Петра Курінного й Миколи Макаренка, в яких відбився вражаючий аналітичний поступ української археології (див.: Видання з автографами українських дiячiв науки i культури : каталог колекцiї Нацiональної історичної бiблiотеки України. Вип. 1 / Нац іст. б-ка України, Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н. О. Горська ; ред. О. І. Марченко, С. І. Смілянець, К. Г. Таранюк-Русанівський. – Київ : Вид. дім «Вініченко», 2018. – 416 с.).
Козловська, Валерія Євгенівна. Кераміка культури А: (з додатком щоденника розкопів р. 1925 у с. Верем'ї) / В. Є. Козловська. – Київ, 1926. – 25, с. 206-207 : іл. – Дарчий запис: «До бібліотеки ВУАК'у від автора. 17/ХІІ 1928».
Валерія Євгенівна Козловська (1889–1956) була ученицею та наступницею В. В. Хвойки. Данило Михайлович Щербаківський (1877-1927) стверджував, що її праця деталізувала та науково обґрунтувала виділену Хвойкою найдавнішу стадію трипільської культури – так звану «культуру А». Микола Омелянович Макаренко (1877-1938) високо оцінив той факт, що авторка статті вперше чітко типізувала форми, орнаменти та технологію ранньотрипільської кераміки Правобережжя, і це полегшило її порівняння з подібними знахідками в Румунії та Галичині. Колеги по ВУАК'у назвали статтю та щоденник дослідниці взірцем фіксації польових матеріалів та ведення документації.
Валерія Євгенівна успішно досліджувала глиняні модельки хат, завдяки яким світ зміг «побачити» справжні трипільські будинки (адже споруди з дерева та глини збереглися лише у вигляді випалених залишків). Невеличка цитата з іншої статті Валерії Козловської, вміщеної в цьому ж збірнику («Точки Трипільської культури біля с. Сушківки на Гуманщині (розкопи року 1916)»): «…фрагмент мальованої мисочки на 4-х ніжках з великою головою бика…», – виявляє, окрім ретельності науковиці, замилування дивовижною творчістю давніх трипільців.
Курінний, Петро Петрович. Монументальні пам'ятки Трипільської культури / П. Курінний. – Київ, [1926]. – 33, 10 с. : іл. Дарчий запис Петра Курінного: «Бібліотеці ВМГ [-] автор. 10/VII-32». [«ВМГ» – скорочення назви: Всеукраїнський музейний городок].
Ця стаття Петра Петровича Курінного (1894-1972) є першоджерелом для вивчення локальних варіантів трипільських поселень. Вона базується на археологічних розкопках автора в с. Томашівка на Уманщині і характеризується точністю фіксацій великих глинобитних споруд, майданчиків та залишків будівель.
Макаренко, Микола Омелянович. Етюди з обсягу Трипільської культури / М. О. Макаренко. - Київ, 1926. - 25 с. : табл. Дарчий запис: «Вельмишановному Данилу Михайловичу Щербаківському на добрий спомин М. Мак[аренко]. 1927.22/ІІІ».
Використовуючи власний досвід розвідок у Халеп'ї, Микола Макаренко подав у цій статті глибокий мистецтвознавчий та типологічний аналіз трипільської кераміки; водночас гостро розкритикував поспішність узагальнень деяких колег щодо походження трипільської кераміки. Висока точність фіксації орнаментів у детальних таблицях та графічних матеріалах, доданих М. Макаренком до статті, – це «візитна картка» видатного мистецтвознавця й археолога.
Блискучий знавець українського народного мистецтва Данило Щербаківський вважав трипільську кераміку підґрунтям для розуміння еволюції народного мистецтва, наголошував на безперервності орнаментики. У палких дискусіях на засіданнях ВУАКу він закликав до балансу між суворим археологічним емпіризмом, якого вимагав Микола Макаренко, та етнографічно-мистецьким аналізом трипільських артефактів.
Бездоганний нумізматичний каталог Отто Блау, сенсаційна доповідь Вікентія Хвойки про Трипільську культуру, яку він розкопав, сузір’я видатних археологів-аналітиків в одному збірнику, – всі ці книги-ювіляри були й залишаються носіями істини, містками між минулим і майбутнім та втіленням європейської ідентичності української науки.
Підготувала Наталія Горська,
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
Докладніше про проєкт:
