ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
11.12.2024
Нарис у рамках проєкту «Неповторні риси книг» на відзначення 150-річчя з часу проведення 3-го та 125-річчя 11-го Археологічних з’їздів у Києві
Цього року українська наукова спільнота відзначила 150-річчя з часу проведення 3-го та 125-річчя 11-го Археологічних з’їздів у Києві (1874 та 1899 рр.).
Землі України були й залишаються унікальним археологічним джерелом. На українських теренах розташовані найцінніші пам'ятки східнослов'янського значення. І саме тому шість із п’ятнадцяти всеросійських археологічних з’їздів (1869-1911 рр.) відбулися в Україні: двічі в Києві, а також в Одесі, Харкові, Катеринославі й Чернігові.
Третій археологічний з'їзд із тріумфом пройшов 2-21 серпня 1874 року в Києві.
«В такому геополітичному контрапункті, як Київ, не міг не сформуватися науковий центр археології України, поза [імперськими столицями], зважаючи на глибину його культурних шарів». Особливо на Третьому з'їзді запам’яталися учасники Південно-Західного відділу Імператорського російського географічного товариства. На Шевченкових роковинах 1887 р. Павло Житецький згадував: «13 февр[аля] 1873 р., дякуючи невсипущій енерґії Чубинського, відкрито ґеоґрафічне товариство [тобто – Південно-Західний відділ]. Се був справді великий здобуток для нашої справи, котра здобула собі твердий лєґальний ґрунт. […] нове товариство скупчило сили роскинуті по всему краю і надбало Київу значність центра українського руху. Давно вже його історична роля не виявлялася так виразно і яскраво. Визначилося се в 1874 р. на археольоґічнім з'їздї, де ідея українського самовизнання була видвигнута на підставі науки. В рефератах наших на з'їздї протягнута була ідея ся до найдавнїйших часів істнування українського народу, а з другого боку – висвітлене було культурне значіннє її в памятниках народного слова і письменства українського. Дуже палкі були змагання на археольоґічнім з'їздї, але вкінці наїзжі учені гостї побачили, що з ідеями обрус[є]нія нїчого соватись в Київ, бо Київ є справжнїй город настоящої Руси […]». (З історії Київської української громади. Промова Павла Житецького на Шевченкових роковинах. (З його посмертних паперів) / П. Житецький // [Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1913. – Т. 116. – Кн. 4. – С. 177-189 . – Примiтки Гната Житецького]). У своїй розвідці «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.», що була проголошена на 3-му з'їзді та окремо видана в Києві в 1876 р.*, Павло Житецький розкрив палеографічні особливості пам'ятки й виявив у її тексті риси живої староукраїнської мови. Автор висловив сподівання на подальше вивчення рукопису, і тоді «перед нами бы открылась такая страница в умственной жизни этого края, которая могла бы осветить глухие века 15-й и 16-й [,] восполнить недостающие страницы, вырванные позднейшими переворотами, совершающимися на южнорусской [тобто – українській] земле». (Житецкий, П. И. Описание Пересопницкой рукописи XVI в : с приложением текста Евангелия от Луки, выдержек из других евангелистов и 4-х страниц снимков / П. И. Житецкий. – Киев : Университетская тип., 1876. – 85 с. : кол. іл.).
Секретарем 3-го Археологічного з'їзду був Володимир Боніфатійович Антонович. Окремий відбиток його реферату «О новонайденных серебряных монетах с именем Владимира» був надрукований у Києві, в Університетській типографії в 1875 р. У рефераті В. Б. Антонович довів: «… монеты были чеканены в Киеве в княжение Владимира Ольгердовича, между 1364 и 1392 годами», адже на монетах має місце поєднання «ханской тамги с колоннами (воротами, знаменем?)» зі слов'янським шрифтом напису: «имя Киевского князя» Володимира.
Видатний учень В. Б. Антоновича М. С. Грушевський, сподіваючись на плідну співпрацю українських мовознавців й археологів, писав: «…вихідна точка перших – культурна еволюція певного народу, виражена в його [мові]; вихідна точка других – культурна історія певної території, втілена в матеріальних останках. Ідучи кожний своєю дорогою, […] вони часто можуть дати руку і допомогти одні одним своїми спостереженнями».
«Візитними картками» багатьох археологічних з’їздів, особливо ж київських – 1874 і 1899 років, – були археологічні карти (зводи археологічних пам’яток) губерній, а також історичні мапи територій України. З-поміж укладених універсальних археологічних карт імперії Україна була представлена картами Київської, Волинської, Подільської та Харківської губерній. «Хаотичне становище археологічного матеріалу щодо України-Русі добре відоме, тому спасенною була ідея зводити весь відомий матеріал археологічний з певних районів – звичайно губерній. […] Першою спробою, здається, була археологічна карта Київської губ[ернії], з додатком коментарю («Объяснительная записка»), зроблена проф[есором] В. Антоновичем для Московського археологічного з'їзду 1890 р. (сю знаменито зроблену працю мало видати Московське товариство археологічне […]», – писав у 1894 р. Михайло Грушевський. Видали карту за рік, у 1895-му; наш унікальний примірник видання належав колись відомому мистецтвознавцеві Костеві Широцькому (Антонович, В. Б. Археологическая карта Киевской губернии / В. Б. Антонович ; изд. Императ. Моск. Археол. о-ва. – Москва : Тип. М. Г. Волчанинова, 1895. – 139, 20 с.–Приложение к XV т. «Древности»).
До відкриття Одинадцятого археологічного з’їзду в Києві в 1899 р. (не менш, а можливо, й більш тріумфального, ніж Третій з’їзд) В. Б. Антонович склав археологічну карту волинських земель (Антонович, В. Б. Археологическая карта Волынской губернии / В. Б. Антонович. – Москва : Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля, 1900. – 130 с. : карта). Раритетний примірник, що зберігається в НІБУ, перебував на початку 20-го ст. у книгозбірні українського археолога, учня Ф. К. Вовка Левка Чикаленка.
Найцікавіші археологічні артефакти, нумізматичні, етнографічні та церковні рідкості експонувалися на виставці, яка мала великий успіх у науковців і гостей з’їзду.
Археологический съезд (11 ; 1899 ; Киев). Каталог Выставки XI-го Археологического Съезда в Киеве. (В здании Университета св. Владимира). – Киев : Типо-литогр. Товарищества И. Н. Кушнерев и К°, 1899. – 192, 31, 6, 9, 4, 73, 23 с.
Національній історичній бібліотеці України пощастило мати у фонді три раритетні примірники цього видання: перший належав В. Б. Антоновичу, і про це свідчить екслібрис «Владимір Бонифатиевич Антонович»; другий В. Б. Антонович подарував своєму другу Гаврилу Стрижевському, який напередодні 11-го з’їзду став директором Бахмутської чоловічої гімназії; третій – дар Миколи Любарського (ймовірно, чернігівського військового лікаря й нумізмата) засновнику й очільнику Херсонського археологічного музею Віктору Івановичу Гошкевичу, автору не виданої, на жаль, «Археологічної мапи Українського Причорномор’я».
Осібне місце у вивченні українських територій та стародавніх картах посідають факсимільні видання; вони несуть сукупну інформацію без змін та корегувань. Взірцем серед факсимільних видань карт на теренах України вважається чотиритомний атлас українського історика й картографа Веніаміна Кордта (1899, 1906, 1910, 1931 рр.).
До 3-го Археологічного з’їзду Веніамін Кордт підготував перший випуск зібрання історичних карт.
Кордт, Вениамин. Материалы по истории русской картографии. Вып. 1. Карты всей России и южных ее областей до половины XVII века / В. Кордт. – Издание Комиссии для разбора древних актов. – Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1899. – 15 с. : 32 карты.
«Киевская Коммиссия для разбора древних актов постановила приветствовать со своей стороны XI Археологический Съезд, имеющий быть в августе текущего года в Киеве, изданием материалов для русской картографии. Первый выпуск […] содержит карты, на которых представлена или вся Россия вообще, или южные части ее. Снимки сделаны частью фотокопиею, частью фото-литографиею, придерживаясь, насколько это […] возможн[о], формата подлинника. […] все старинне карты приходится разделить на оригинальные и заимствованные, т.е. сделанные […] на основании известного типа», – пояснював В. Кордт у передмові. У 2-му томі «Трудов» Одинадцятого з’їзду читаємо: «17 августа, 10 утра. 2-е отделение. Древности историко-географические и этнографические. Председатель Д. И. Багалей. 1. В. А. Кордт. Обзор картографической выставки в библиотеке Университета св. Владимира». «Устроенная в здании Университета картографическая выставка, – доповідав В. Кордт, – имеет главной целью показать на основании оригинальных карт, каким изменениям подвергались типы [старых карт]. 2-й отдел – Западная и Южная Россия. Основа – коллекция библиотеки Университета св. Владимира, других учреждений и частных лиц. […] демонстрація экземпляров начат[a] с древнейшей карты, сост. ок. 1460 г. Николаем Кузаном. […] Кардинал Николай Кузан, один из самых просвещенных людей своего времени и друг Тосканелли, составил около 1460 г. карту средней Европы, которая была гравирована на меди в городе Эйхштедте в 1491 г., т. е. после смерти Кузана. Она считается первою печатною картою Германии и обнимает среднюю Европу от […] Скандинавского полуострова до Средиземного моря и от Нидерландов до Прибалтийского края и Черного моря. […] На ней находим р. Днепр, гор. Киев […]».
У передмові до завершального тому атласу (Кордт, Веніамін Олександрович. Матеріали до історії картографії України Ч. 1 / В. Кордт; Всеукраїнська академія наук, Археографічна комісія. – Київ, MCMXXXI [1931]. – 111 с.) В. Кордт повідомив, що у 1-му випуску 1899 р. він намагався встановити генеалогію мап; у 2-му випуску 1910 р. зібрав мапи, що переважно охоплюють Україну. «Це видання наочно відбило Бопланів вплив на картографію України 2-ї пол. 17 ст.». Автор далі зазначив, що у виданні 1931 р. поглиблено та продовжено справу, почату 1910 р. «[…] матеріали конкретно малюють поступовий перехід від […] закордонного впливу до нової самостійної картографічної діяльності до кінця 18 ст. […] Старі способи компіляції мап поступилися перед методами наукової картографії».
Рідкісний примірник 1-го випуску «Материалов по истории русской картографии» з фонду НІБУ свого часу належав історику, учню В. Б. Антоновича, професору Університету св. Володимира, автору «Исторической карты Черниговской губ. до 1300 г.» Петру Голубовському. 
М. С. Грушевський писав у рецензії на це видання (1908 р.): «Невдалий ХІІІ Археологічний з’їзд в Катеринославі […] приніс кілька праць, важних самі по собі, між іншим, історичну мапу Чернігівської губернії покійного вже київського професора Голубовського. Праця ся була ним задумана давно, і мала бути колективною роботою його з Ол. Лазаревським і Е. Ківлицьким і мала обіймати цілу лівобічну Україну; на Харківськім з’їзді Голубовський повідомив про хід робіт у сій справі. […] На мапі тепер опублікованій назначено пок[ійним] істориком звиш 50 місцевостей і подано просторий вивід їх. Він дає цінну вкладку в історичну географію старої України, бо пок[ійний] Голубовський був майстер в скрупулятних історично-географічних виводах, яких вимагає викритє малозвісних місцевостей».
Нарис присвячений пам’яті українських науковців – істориків, археологів, археографів, картографів, – які зробили київські археологічні з’їзди 1874 і 1899 років україноцентричними.
Примітка. *«Труды» 3-го Археологічного з'їзду в Києві [2 тт. in 4°, з атласом in folio] вийшли друком у Москві в 1878 р.
Джерела
1. XI Археологический съезд. Киев. 1-20 августа 1899 г. [Фотоальбом] / Археологический съезд (11-й ; Киев). – Киев : Фотогравюра С. В. Кульженко, [1899]. – 10 л. фотопортретів.
2. Археологический съезд (11-й ; Киев, 1–20 авг.1899). Труды Одиннадцатого Археологического съезда в Киеве в 1899. Т. 2 / ред.П. С. Уварова, С.С. Слуцкий. – Москва : Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля, 1902. –100, 266, 177 с. : 26 фототип.табл.
3. Україна на стародавніх картах. Кінець XV–перша половина XVII ст. Т. 1. / упорядники М. Г. Вавричин, Я. Р. Дашкевич, У. Р. Кришталович. — Київ: ДНВП Картографія, 2006;. — 208 с.
4. Грушевський, М. П. В. Голубовский. Историческая карта Черниговской губ. до 1300 г. (Труды ХIII археологич. съезда т. II, 1908, 4°, ст. 1–50 + мапа) / М[ихайло] Грушевський // Записки товариства імені Шевченка: вид-во, присвяч. Науці і письменству укр.-рус. Народу. – Львів: Накладом Т-ва імені Шевченка. – 1909. – Т. 91, кн. 5. – C. 211.– Режим доступу: http://hrushevsky.history.org.ua/item/0010373
Уклала Н. О. Горська
(Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань)
Докладніше про проєкт:
