ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
07.12.2025
Пропонуємо користувачам Національної історичної бібліотеки України ознайомитись з книжковою виставкою «На зламі віків: українські літературні альманахи та збірники ХІХ – першої половини ХХ століття», на якій експонуються рідкісні видання цього періоду, унікальні примірники з автографами видатних українських діячів науки та культури з колекцій науково-дослідного відділу стародруків, цінних та рідкісних видань (читальна зала, кімната 9).
Кінець ХІХ - початок ХХ століття – один із найцікавіших і найскладніших періодів в історії української культури. Літературний процес цього періоду науковці називають «літературою зламу віків». Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876) забороняли друк українською мовою художніх творів, текстів для нот, україномовні театральні вистави, концерти, викладання українською мовою у школах. Однак, незважаючи на заборони, літературний рух в Україні був ознаменований появою цілої низки високохудожніх творів. Значну роль у поширенні та популяризації прозових, поетичних, публіцистичних творів українських авторів цього періоду відіграли літературні альманахи та збірники.
«Важко переоцінити вплив кожного видання особливо у ХІХ ст. в Україні на читача, який лише звідти міг видобути купу достовірних фактів, одержати естетичну насолоду, познайомившись із кращими новинками та здобутками мистецтва», – пише сучасна дослідниця, філологиня Т. І. Ткаченко [8, с.173].
Альманах (від ісп.-араб. Al-manаk – час, міра) – книжкове видання у вигляді збірки творів різних авторів, об’єднаних за певною ознакою (тематичною, жанровою, ідейно-художньою, регіональною).
Цей популярний вид видання має довгу історію та багаті традиції. Перші згадки про альманахи відносяться до середньовіччя; в Україні вони стали популярними у XVIII столітті. У другій половині ХІХ століття разом з терміном «альманах» досить часто використовується також назва «збірка». Літературні альманахи мають різну структуру, але зазвичай вони складаються з декількох розділів. Перший розділ може бути присвячений поезії, другий – прозі, третій – науковим статтям та іншим матеріалам. Часто альманахи містять ілюстрації, фотографії та інші візуальні елементи, що робить їх привабливими та цікавими для читача. На відміну від журналів, в альманахах було неможливо друкувати твори великого обсягу частинами.
Українські альманахи «[…] становлять інтерес своїм змістом, адже містять першодруки та перевидання творів як видатних, так і маловідомих авторів минулого. Часто саме альманахи слугували початком знайомства читача з молодими невідомими авторами, а згодом і основою для перевидання їх літературної спадщини. Так, вперше на сторінках українських альманахів публікували свої твори такі корифеї української літератури як Т. Г. Шевченко, Є. П. Гребінка, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, Леся Українка, І. Я. Франко та інші. В роки жорстких утисків україномовної книги цензурою альманахи були найяскравішими представниками українського книговидання, адже цензура була до них поблажливішою. Різні за змістом та художнім оформленням, українські альманахи, безперечно, є книжковими пам’ятками і дають багато матеріалу для дослідження української книги» [2].
Важливим джерелом вивчення цього виду видань є праця письменника, бібліографа Івана Захаровича Бойка «Українські літературні альманахи і збірники ХІХ - початку ХХ ст.» (1967). У бібліографічному покажчику в хронологічній послідовності подається зміст понад 200 літературно-художніх, літературно-критичних та літературно-наукових збірників і альманахів, що виходили до 1917 року українською і російською мовами як в Україні, так і на московських теренах. Вагому частину праці займає довідковий апарат (алфавітний, топографічний покажчики, покажчик імен), а також ґрунтовна стаття І. Бойка «З історії літературних альманахів і збірників на Україні».
До історії виникнення україномовних альманахів також неодноразово зверталися провідні вітчизняні літературознавці М. С. Возняк, М. Й. Євшан, Л. В. Куценко, Л. Ю. Луців, І. В. Немченко, Н. М. Шумило, Т. І. Ткаченко.
У фонді Національної історичної бібліотеки України зберігаються рідкісні видання альманахів та збірників цього періоду, серед яких унікальні примірники з автографами видатних українських діячів науки та культури.
Видання, що експонуються на виставці
ХІХ століття
1. Молодик на 1843 год : украинский литературный сборник. Ч. 1 / издаваемый И. Бецким. – Харьков : В Университет. тип., 1843. – 348 с. : портр.
2. Молодик на 1843 год : украинский литературный сборник. Ч. 2 / издаваемый И. Бецким. – Харьков : В Университетской тип., 1843. – 155, [3] с.
3. Молодик на 1844 год : украинский литературный сборник. [Ч. 2] / издаваемый И. Бецким. - Санкт-Петербург: В тип. К. Жернакова, 1844. – 250 с. : ил.
Випускник Харківського університету видавець Іван Єгорович Бецький упродовж 1843-1844 років видав чотири частини українського літературно-художнього та історико-наукового альманаху «Молодик». У підготовці збірника йому допомагали письменники Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, В. Н. Каразін, М. І. Костомаров. Три номери вийшли у Харкові, четвертий – у Петербурзі. В альманасі друкувалися художні твори багатьох українських та російських письменників, історичні та літературні матеріали, переклади творів зарубіжних письменників. Були заплановані наступні випуски з перспективою перетворення альманаху на періодичний журнал, але ці плани не вдалося здійснити. Високий фаховий рівень збірника відзначила Тетяна Ткаченко:
«Молодик» - останній спалах літературної публіцистики у Харкові, навколо якого об’єдналася тогочасна українська еліта. Варто зазначити кілька важливих аспектів, пов’язаних з альманахом: по-перше, «Молодик» видавали з благодійною метою (кошти від продажу надходили до Харківського дитячого притулку), по-друге, видання вирізнялося поліграфічною якістю використання підкреслень, півтонів, тіней), по-третє, українознавчі випуски альманаху стали прикладом української фахової періодики європейського рівня, засвідчивши самостійність і повноцінність національної культури» [9, с. 25].
4. Хата, 1860 : [Альманах]. – 1-е вид. – Петербург: Дpук. П. А. Куліша, 1847–1860. – XXII, 215 с.
1860 року Пантелеймон Олександрович Куліш звернувся до міністра народної освіти Ковалевського за дозволом на видання часопису під назвою «Хата. Южно-Русский журнал словесности, истории, этнографии и сельскаго хазяйства». Однак, за вказівкою начальника III відділу князя Долгорукова, йому було відмовлено. Замість журналу П. О. Куліш підготував альманах «Хата» обсягом 215 сторінок, який видав у Петербурзі. В передмові до громади видавець пише: «Вмовчана правда краща від голосної брехні, хоть би нехай хто вигравав брехню на золотих гуслях. Се дарма, панове браття, що ми вряди-годи появимо невеличку книжку, як отся «Хата», аби була в ній щира правда народня. Аби ми своє діло щирим серцем зробили, а вже наше слово дасть плод свой во время своє».
На сторінках альманаху надруковані вибрані твори Т. Г. Шевченка «Кобзарський гостинець», оповідання Марка Вовчка, Ганни Барвінок, драма П. О. Куліша «Колії», збірка байок Є. П. Гребінки та інші твори українських письменників.
У статті канд. філол. наук Р. Б. Харчук «Діяльність П. Куліша з українізації Галичини у кінці 1850–1860-х роках» зазначається: «Загальновизнаною є теза про роль Шевченкового Кобзаря у формуванні української ідентичності галичан. Можливо, не менше значення поряд із Кобзарем мав також альманах П. Куліша «Хата». В. Шашкевич згадував, як побачив у Б. Дідицького «Кобзаря», але господар відмовився позичити йому книжку. Натомість «Хату» дав. В. Шашкевич прочитав переднє слово до видання авторства П. Куліша й переконався, що у нього є однодумці»[12, c. 206].
5. Киевлянин, издаваемый Михаилом Максимовичем : [альманах]. Кн. 3. – Москва : Унив. тип., 1850. – 218 с.
Одним із напрямків наукової діяльності видатного вченого-енциклопедиста, першого ректора київського Університету Св. Володимира Михайла Олександровича Максимовича були видавнича та редакторська робота. За його активного сприяння підготовлено альманахи «Денница», «Украинец» та «Киевлянин».
«Киевлянин» - найпомітніший серед альманахів, виданих М. Максимовичем. Це видання займає помітне місце в історії української видавничої справи, незважаючи на незначну кількість випусків (всього лише три). Передусім ідеться про тематичну насиченість публікацій та їх високий науковий рівень. Певним досягненням, зважаючи на скромні можливості друкарні, були різноманітні ілюстрації, що вміщувались у кожному номері альманаху» [4, с. 23].
Перші дві книги альманаху надруковані у Києві (1840–1841роки), третя – у Москві (1850 рік). У збірниках містилися численні нариси з історії Києва, Переяслава, Волині, Київської і Галицької Русі, автором багатьох яких був Михайло Максимович. Серед авторів художніх творів відомі українські письменники Є. П. Гребінка, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, П.О. Куліш. Літературна критика тепло зустріла появу збірника, однак хвороба М. О. Максимовича, його скрутне матеріальне становище і жорстокий цензурний терор 1848-1855 років припинили вихід збірника.
Примірники, що зберігаються в НІБУ, мають певні особливості.
Один з них містить дарчий запис «Пармену Петровичу Пичугину в память от Максимовича». Другий — «Его Высокопреподобию Господину Наместнику Печерской Лавры отцу Иоанну, в знак истинного уважения и сердечной памяти от Михайла Максимовича. 6 генваря 1857. Михайлова Гора.»
Бібліографічний та книгознавчий опис цих примірників подано в друкованому каталозі «Видання з автографами українських діячів науки і культури: каталог колекції Національної історичної бібліотеки України. Вип. 1» (2018) [3, с.250].
6. Зоpя галицкая яко альбум на год 1860 : [Альманах] / [Видав Б.А. Дідицький]. – Львов: Типом Института Ставропигійського, 1860. – XXII, [2], 560 с.; 1 аpк. поpтp.
Наприкінці 1850-х років галицький письменник Богдан Андрійович Дедицький звернувся до місцевої австрійської влади за дозволом видавати журнал «Зоря Галицька», який продовжив би традицію однойменної газети, що виходила з 1848 по 1857 рік. Будучи редактором газети, він мріяв значно розвинути це видання у вигляді журналу. На жаль, отриманий дозвіл містив ряд істотних обмежень, що зводили нанівець багато прагнень ініціатора випуску нового журналу. Практично повністю заборонялося друкувати будь-які матеріали політичного та релігійного напрямку. До того ж заборонялося використання гражданського шрифту, який набув все більшого поширення на землях тодішньої Австрійської імперії. Попередньо Б. А. Дедицький зібрав солідний редакційний матеріал різних авторських рукописів та вів переговори з багатьма авторами. Було накопичено велику кількість творів, які потребували публікації, тож редактор вирішив подати його у вигляді особливого альманаху, вихід якого був присвячений інтронізації митрополита Григорія Яхимовича, першого глави знаменитої «Головної Ради Руської у Львові». Альманах вийшов у світ восени 1860 року, мав сім розділів: поезія, церковні та громадянські історії, географічні та мовознавчі нариси, белетристика. Серед найбільш відомих авторів – М. С. Шашкевич, О. В. Духнович, Я. Ф. Головацький, І. Ф. Головацький, М. Л Устиянович, І. М. Гушалевич.
На окремому аркуші (шмуцтитулі) вміщено портрет предстоятеля Української греко-католицької церкви, автора численних проповідей та богословських праць митрополита Григорія Яхимовича.
7. Галичанин : литературный сборник, издаваемый Яковом Федоровичем Головацким и Богданом Андреевым Дедицким. Кн. 1. Вып. 1-4. – Львов : Типом Института Ставропигийского, 1863. – 694 с.
Літературний збірник «Галичанин» видавали та редагували у Львові упродовж 1862-1863 років редактор газети «Слово» Богдан Дідицький та професор Львівського університету Яків Головацький. Вони мали намір реалізувати ідею періодичного видання, призначеного для наукової інтелігенції, в якому поєднувалися б художні твори та науково-популярні праці. Але недостатня кількість передплатників спричинила збитковість цього видавничого проекту. Тож «Галичанин» був надрукований лише чотирма випусками. За змістом збірник був досить різноманітним: вагоме місце займали наукові та науково-популярні праці на історичну тематику, представлено також географічно-краєзнавчі матеріали, художні твори. Бібліографічна праця Я. Ф. Головацького «Библиография Галицко-русская с 1772-1848 года», в якій подано опис 127 книг і брошур, надрукована в другому випуску збірника.
На титульній сторінці примірника з фонду НІБУ – власницький запис видатного історика, археолога, етнографа Володимира Боніфатійовича Антоновича та шрифтовий екслібрис «Бібліотека Євгена Тимченка», що вказує на приналежність книги до особової бібліотеки відомого українського мовознавця Євгена Костянтиновича Тимченка.
Пропонуємо користувачам бібліотеки ознайомитись з історією бібліотеки Є. К. Тимченка та книгознавчими нарисами про книжкові раритети його бібліотеки на сторінках проєкту НІБУ «Неповторні риси книг» - «Рідкісний примірник праці Є. К. Тимченка у фонді НІБ України» та «Нові знахідки раритетів з особової бібліотеки професора Є. К. Тимченка», а також з електронним виданням «Галичанин» (Кн. 1. Вып. 1. ; Кн. 1. Вып. 2. ; Кн. 1. Вып. 3-4.)
8. . Рада : український альманах на 1883 рок. Ч. 1. / видання М. Старицького. - Киев : Тип. Г. Т. Корчак -Новицкого, 1883. – 470 с.
9. Рада : український альманах на 1884 рок. Ч. 2. / видання М. Старицького. – Киев : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1884. – 222 с.
Літературно-науковий альманах «Рада», упорядкований театральним діячем Михайлом Петровичем Старицьким, надрукований у Києві двома випусками (1883, 1884 роки). На його сторінках друкувались віршові та прозові твори українських письменників, зокрема Б. Д. Грінченка, І. С. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Ганни Барвінок, Олени Пчілки, Д. Л. Мордовця, М. К. Садовського. Перша частина альманаху містить «Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798-1883)», складений бібліографом Михайлом Федоровичем Комаровим та його два додатки: «Найголовніші спільні писання про українську мову, літературу і про українське питання» та «Якого року скільки книжок було надруковано(окрім того, що було в збірниках та журналах)». Спроби М. П. Старицького продовжити видання «Ради» у формі педагогічного журналу чи окремих збірок не вдалися через російську цензуру.
10. Наша доля : збірник праць різних авторів. - Стрий : З друк. А. М. Міллера сина, 1893. – 104 с. – (Жіноча бібліотека : вид. Наталя Кобринська ; кн. 1).
Наталія Кобринська, одна з найперших активісток українського жіночого руху Галичини, у 1893 році разом з письменницею та громадською діячкою Євгенією Ярошинською заснували видавництво «Жіноча бібліотека». Упродовж 1893–1896 років у видавництві підготовлено три збірники «Наша доля», на сторінках яких друкувались художні твори з питань жіночої емансипації. Збірники містять також літературні огляди творів зарубіжних письменників («Лурд» Еміля Золя, «Голод» Кнута Гамсуна, «Записки» братів Гонкурів?); фольклорні записи (зокрема, єврейський фольклор в українському перекладі); статті, що стосувалися жіночого руху; звернення до австрійського уряду щодо дозволу жінкам навчатися в університетах тощо. Декілька творів для публікації надав письменник Пантелеймон Олександрович Куліш, який фінансово підтримав один з випусків збірника.
ХХ століття
11. Вік : (1798 - 1898). Т. 1. Українська поезія від Котляревського до останніх часів. – 2-е вид. з споминами й додатками. – Київ : Друк. П. Барського, 1902. – 494, XI с. : іл.
12. Вік. (1798-1898) . Т. 2. Українська проза від Квітки до 80-х років XIX в. – Київ : Друк. Барського, 1902. – 584, II с. : іл.
У київському видавництві «Вік», що діяло у 1895-1918 роках та спеціалізувалося на виданні виключно української літератури, видано 140 назв книг у 560 тис. примірниках. Для цих видань характерний вишуканий зовнішній вигляд, вдалий підбір змісту, оформлення ілюстраціями талановитих художників. Книги, які збереглися до нашого часу, належать до категорії бібліографічних раритетів, залишаються актуальними і можуть слугувати зразками якісної змістовної української книги. Таким раритетом є тритомна антологія нової української літератури «Вік»,присвячена 100-літтю виходу поеми І. П. Котляревського «Енеїда». Підготовка антології тривала рік, впродовж якого редактори відбирали кращі зразки української літератури. Зібрані матеріали отримали цензурний дозвіл, однак колектив зіткнувся із фінансовими труднощами: з друкарнею С. Кульженка було укладено угоду на 2000 крб., але у розпорядженні видавців було лише 200 крб. Саме тому було вирішено організувати передплату видання, крім того було отримано допомогу від відомого мецената української культури, промисловця В. Ф. Симиренка, який пожертвував 300 крб. Перший том антології, до якого включено твори 50 поетів, вийшов у 1900 році. Наступного року він був перевиданий, надруковані два томи прозових творів Т. Г. Шевченка, Г. Ф. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, І. С.Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, М. М. Коцюбинського, Лесі Українки та інших письменників Наддніпрянщини, Галичини і Буковини. Видання містить портрети письменників та біографічні довідки. Високо оцінив антологію І. Я. Франко у статті «Українська література 1904-1906 рр.»:
«Книга, надзвичайно гарно оформлена, викликала збудження, як жодна з тих, що вийшли раніше. Перший наклад розкупили за кілька місяців, тому підготували новий, цього разу в трьох томах, з яких перший мав представляти поезію, обидва інші – прозу (роман, новелу, драму) впродовж їхнього столітнього розвитку. Знову була запекла боротьба з цензурою, і лише 1902 р. вийшов новий, тритомний «Вік»; число поетів у першому томі становило лише 48, другий том містив новели 14-и, третій – 21-го письменника. Це знову було небагато, але враження від книжки в росії було великим. Сталося так, що багато українців, вихованих в російській школі, згадало про існування української літератури та переконалося в її життєздатності лише завдяки цій книзі» [11, с. 730].
13. Акорди : антологія української лірики від смерти Шевченка / І. Франко. – Львів : Наклад Укр.-рус. видав. спілки, 1903. – 316 с. : іл.
Антологія лірики другої половини ХІХ ст., укладачем і редактором якої є І. Я. Франко, містить кращі зразки поезій 88-ми поетів Східної України, Галичини й Буковини, зокрема П. О. Куліша, Ю. А. Федьковича, Л. І. Глібова, С. В. Руданського, П. А. Грабовського, Лесі Українки, А. Ю. Кримського, Панаса Мирного. Також до видання включено лірику багатьох молодих поетів. Художнє оформлення «Акордів» має особливу мистецьку цінність: форзаци й заставки з рослинними мотивами, віньєтки та кінцівки з мініатюрними краєвидами, побутовими сценами, орнаментами. Ініціали, якими оформлено майже половину поезій, виконані під впливом львівського сецесіону. Твори письменників ілюстровані роботами видатного українського живописця Ю. І. Панькевича, рідкісними світлинами. Книга має наукову, історико-культурну, художню та колекційну цінність. Книгознавець Б. З. Якимович характеризує це видання, як «шедевр українського книговидання ХХ ст.» та «книжку, що випередила свій час».
14. Дубове листя : альманах на згадку про П. О. Кулиша / упоряд.: М. Чернявський, М. Коцюбинський, Б. Грінченко. – Київ : Друк. П. Барського, 1903. – 276 с.
Альманах, присвячений вшануванню спадщини П. О. Куліша, видали письменники Б. Д. Грінченко, М. М. Коцюбинський та М. Ф. Чернявський. Цензурний дозвіл на видання отримано завдяки клопотанню громадського діяча, видавця О. Г Лотоцького. У книзі представлені різні жанри літературної творчості: оповідання, поезії, переспіви, ноти, бібліографічний покажчик творів П. О. Куліша, укладений краєзнавцем А. М. Баликою. Прикрашають видання чотири портрети письменника, малюнок відомого художника-ілюстратора А. А. Ждахи, світлини Кулішевої хати в Мотронівці.
В НІБУ зберігаються два примірники альманаху, кожен з яких має свої особливості. Перший містить інскрипт М. Ф. Чернявського «Шановному І. В. Тарасенко на спомин від М. Чернявського. 1903.VI.20» та власницький запис «З книгозбірні І. Тарасенка» [3, с. 355, 358-359], другий – шрифтовий екслібрис «Библиотека С. Л. Дроздова».
Чернявський Микола Федорович ( 1867 - 1938) – український поет, педагог, земський діяч. У 1937 році репресований, його твори були заборонені, реабілітований у 1956 році.
Дроздов Степан Леонтійович ( 1867 - 1933) – український краєзнавець, колекціонер старожитностей, пам'яток археології, нумізматики; брав участь в археологічних розкопках, співпрацював із багатьма київськими науковими і краєзнавчими товариствами та архівними комісіями.
15. . На вічну пам’ять Котляревському : літературний збірник. – Київ : Друк. Петра Барського, 1904. – 510, Х с. : портр.
Унікальний літературний збірник з передмовою І. Я. Франка вийшов друком у київському видавництві «Вік», першому вітчизняному видавництві, яке спеціалізувалося на виданні виключно української літератури. Збірник містить прижиттєві твори Лесі Українки, В. В. Винниченка, П. А. Грабовського, М. М. Коцюбинського, Б. Є. Грінченка; «Бібліографічний покажчик видань Котляревського, творів та писань про його», складений бібліографом М. Ф. Комаровим. Видання ілюстроване роботами відомих українських живописців – О. Г. Сластіона (портрет І. Котляревського), В. О. Корнієнка (ілюстрації до поеми «Енеїда»), Л. В. Позена. Обкладинку оформив відомий художник і графік Ф. С. Красицький.
Збірник мав великий читацький попит, більша частина видання розійшлась за передплатою, за півроку по книгарнях не можна було знайти жодного примірника. І сьогодні книга вражає чудово підібраними літературними творами та художнім оформленням, є книжковою пам’яткою.
16. Багаття : українськый альманах / упоряд. Ів. Липа. – Одеса : Друк. Штаба Од. воен. окр., 1905. – 265, ІІІ с.
Видавцем та упорядником альманаху «Багаття» став учасник українського національно-визвольного руху, засновник видавництва «Одеська літературна спілка» Іван Левкович Липа. В підготовці альманаху брали участь письменники М. Ф. Чернявський, М. К. Вороний, С. О. Єфремов. Спочатку видання мало назву «Промінь». В альманасі надруковані твори понад 30 авторів, переважно з Наддніпрянської України та Галичини й Буковини. Проте, цензурою була поставлена вимога друкувати ці твори російською абеткою.
Примірник НІБУ містить автограф упорядника Івана Липи.
Липа Іван Левкович (1865-1923), літературні псевдоніми Петро Шелест, Іван Степовик — український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар. Автор віршів, нарисів, оповідань та збірок.
17. Дзвін : збірник. I. – Київ : Дзвін, 1907. – 270 с.
1907 року видатні літератори Володимир Винниченко, Юрій Тищенко і Лев Юркевич заснували у Києві видавництво «Дзвін». Перший збірник «Дзвону» вийшов цього ж року. Видання містить поетичні твори С. Черкасенка, В. Винниченка, М. Коцюбинського, статті Д. Сергієнка, В. Левитського, В. Степанківського. У 1918 році «Дзвін» було об’єднано з видавництвом «Українська школа», директором-розпорядником залишився Ю. Тищенко. Згодом видавництво продовжило роботу у Відні, вийшло друком понад 100 назв книг. Пізніше Ю. Тищенко працював у Празі; у 1926 році видавництво припинило свою діяльність.
Примірник збірника «Дзвін» з колекції НІБУ містить шрифтовий екслібрис «Константин Паньковский».
Паньківський Кость Федорович (1855-1915), український громадський діяч, економіст, філантроп, видавець, керівник виховних, освітніх і економічних установ у Львові, редактор календарів та часописів, член управління т-ва «Просвіта».
18. Досвітні огні : збірка поезії і праці до читання й декламації. З портретами авторів і артистів і з музикою М. Лисенка та М. Левицького / вид. Є. Череповського. – 2-е вид., випр. і допов. – Київ : Друк. І. І. Чоколова, 1908. – Х, 549 с. – (Український декламатор).
Літературно-художня збірка поетичних і прозових творів «Досвітні огні», упорядником якої був Б. Д. Грінченко, надрукована у Києві відомим видавцем Є. Череповським у друкарні І. І. Чоколова. Збірник відкривається однойменним віршем Лесі Українки, містить поезії та оповідання відомих українських письменників XIX століття. Також на його сторінках опубліковано переклади творів Гомера, П.-Ж. Беранже, В. Шекспіра, Г. Гайне, Г. Ібсена, А. Неґрі. Обкладинка збірника майстерно оформлена художником Іллею Шульгою. Цензурою на збірку було накладено арешт, весь наклад - знищено. Вражає абсурдність постанови щодо збірки: не порушувати судового переслідування її укладача Бориса Грінченка з причини смерті останнього (6 травня 1910 р.).
Шульга Ілля Максимович 1878-1938) – маляр-реаліст родом з с. Кропивної на Черкащині,репресований у березні 1938 року, помер на засланні в Петропавловську (Північний Казахстан). З мистецької спадщини, що нараховує близько 1 000 творів, у США зберігається 75 олійних картин. Посмертно реабілітований у 1950-х роках.
Про яскравий талант художника йдеться у статті науковця М. П. Губочкіна: «[…]вихованці Іллі Максимовича запам’ятали його саме як полум’яного українського патріота. Цей спонтанний вплив українського національного духу проявлявся насамперед у художній творчості, зокрема, в жанрі книжкової графіки. Вінцем цієї творчості було художнє оформлення декламатора «Досвітні вогні», який перевидавався тричі. Своєрідним епіцентром згаданого задуму було символічне зображення на обкладинці постаті дівчини-українки, яка в піднятій правій руці тримала палаючий смолоскип, а в лівій згорток паперу. Цим символом художник стверджував право української нації на вільний, демократичний шлях розвитку, започаткований першою у світі конституцією Пилипа Орлика і продовженої згодом державотворчим процесом США з їх знаменитою Статуєю Свободи» [5].
19. Зшитки боротьби : альманах . – Київ : Боротьба, 1920. – 64 с. : іл.
Ідея видання ілюстрованого двотижневика «Зшитки боротьби» належала письменникам, політичним діячам А. І. Заливчому та Г. В. Михайличенку. Згодом альманах був виданий у Києві 1920 року за редакцією поета В. М. Елланського. Тексти альманаху публікувалися за збереженими та відновленими рукописами, вцілілими під час денікінської окупації Києва 1919 року. В альманасі надруковані поезії В. М. Еллана (Блакитного), П. Г. Тичини, В. Г. Чумака, М. Куця, В. Різниченка, романтичні новели Г. Коцюби, Г. Михайличенка, спогади про А. Заливчого та А. Прийдешнього (Приходька).
20. Альманах підкарпатських українських письменників / під ред.: А. Ворона, М. Храпка. – Севлюш, 1936 . – 184 с.
Збірка поетичних і прозових творів надрукована у місті Севлюш (нині місто Виноградів Закарпатської області) за редакцією письменників Андрія Ворона та Миколи Храпка. У виданні представлені твори українською мовою літераторів Закарпаття В. Ґренджа-Донського, Ю. Боршош-Кум’ятського, О. Маркуша, Л. Дем’яна, М. Божука та інших. Тут надрукував своє перше оповідання «Сліпий» Михайло Іванович Томчаній, молодий закарпатський письменник, який згодом отримав світове визнання.
Зворушливе звернення редакторів до читачів альманаху:
«Посилаючи у світ свою дитину, благословляємо у далеку дорогу. Хто не любить своєї дитини? Хто не хоче, щоб його дитина виконала, як найліпше своє завдання?Ото ж іди, дитино, в світ, та будь тою трембітою, що вдосвіта будить людей до праці. І ти буди до культурної праці, до творення рідної, народної культури. А що краєкутним каменем культури є красне письменство, то й посилаємо тебе, як ранню пташку. Не збудиш всіх, заслабий голос маєш. Але бодай тих, що легкий сон мають. Вони ж будитимуть тих заспаних. Будуть тебе дитино, і ганити й хвалити – не вважай. Аж на гробі твоєму, за багато років, напише історія твою ціну в культурній валюті».
21. Тарасу Шевченку письменники народів СРСР: вінок : літературний альманах / за ред. Леоніда Первомайського, Володимира Сосюри та Андрія Малишка. - Вид. ювіл., 1814-1939. – Київ : Держлітвидав України, 1939. – 231, [3] с. + 10 вклад. арк. іл. – Назва на дод. тит. арк. : Вінок. Літературний альманах.
Зі статті доктора філологічних наук Хархун В. П. «Нам треба голосу Тараса...»: культ Кобзаря в радянській поезії»:
« Шевченківські збірники мають виразний комеморативний характер, бо приурочені до річниць народження та смерті Т. Шевченка й укладені в ювілейний жанр «вінка». Своєрідність цих видань полягає в тому, що вони формують «вибірково-збірний» літературний образ Шевченка, в якому зливаються різні як за хронологією, так і за типологією авторські голоси,обрамлені ідеологічною доцільністю. Перший радянський збірник – «Тарасові Шевченкові письменники народів СРСР» – надрукований 1939 р. Він приурочений до 125-ї річниці від дня народження Т. Шевченка, що широко відзначалася. Саме тоді відкрили помпезні пам’ятники поету в Києві та на його могилі. Ця річниця може бути кваліфікована як старт широкомасштабного […] проекту радянської держави зі створення регульованого й інституалізованого радянського культу Шевченка. В основі цього культу – метафори «оновленої землі» та «вольної сім’ї», посилені радянською версією інтернаціональної дружби. Тому збірник 1939 р. й майже всі наступні містять твори письменників інших радянських республік, серед яких більшість – російські» [12, с.3].
Збірники , що зберігаються у фонді НІБУ, мають особливості: у змісті одного з примірників чорнилами зафарбовано прізвище Аркадія Панасовича Любченка та вирізано сторінки, на яких розміщувалась його стаття «Гайдамаки» (с. 87-90). Ці ж сторінки відсутні і у другому примірнику видання. За часів радянських часів такі дії були звичним явищем, коли влада намагалась викреслити з історії літератури, культури і мистецтва неугодних владі та репресованих діячів.
Любченко Аркадій Панасович (1899-1945) – український письменник, драматург, перекладач, літературний критик, секретар ВАПЛІТЕ. 1944 року емігрував до Німеччини. Після Другої світової війни його ім'я і твори були заборонені в радянській Україні. Письменник був реабілітований наказом Головліту УРСР від 15 листопада 1989 року.
22. Буковинський Кобзар : альманах, присвячений 110 роковинам з дня народження великого українського поета Юрія Федьковича. – Чернівці : Рад. Буковина, 1944. – 104 с. : іл.
Цікава історія видання та причини і наслідки заборони радянською владою цього альманаху подаються у статті доктора філологічних наук Миколи Степановича Тимошика «Альманахова література Буковини тоталітарної доби (40-60-ті роки ХХ ст.): організація. Редакційна політика, проблематика»:
«Історія побутування цього видання є чи не найбільш драматичною з усіх, що виходили упродовж 40–50-х років ХХ століття на Буковині під егідою нової для краю влади. Відтоді у відкритій пресі чи науковій літературі про «Буковинський Кобзар» не було сказано жодного слова – ні позитивного, ні критичного. Діяло своєрідне негласне табу. Більше того, інформація про наявність збереженого на Буковині єдиного примірника не з’являлася ніде у відкритих каталогах за останні тридцять літ української Незалежності. Рідкісне явище в радянському бібліографуванні. Виникає питання: чому? Але про це – за порядком викладу несподівано віднайдених фактів. Типологічну характеристику видання подано в підзаголовку на титульній сторінці: «Альманах, присвячений 110-м роковинам з дня народження великого українського поета Юрія Федьковича». Відкривається кольоровим портретом Ю. Федьковича в незмінному національному одязі. Редколегія: І. Зеленюк, Й. Лучицький, Л. Терещенко, П. Каніболоцький, О. Крицевий, Г. Мізюн, А. Ященко. Структурно складається з трьох частин: поезії Федьковича, його оповідання за 1859–1887 роки та розвідки про життя і творчість. «Буковинський Кобзар» комуно-більшовицькі ідеологи відправили до категорії невгодних. Шкідливість для радянського читача влада виявила вже після того, як альманах було віддруковано з її ж дозволу. Спеціального документа про цю заборону віднайти досі не вдалося. Причина також відома: такі документи часто знищували» [8].
Джерела та література
1. Бойко І. З. Українські літературні альманахи і збірники ХІХ - початку ХХ ст. : бібліогр. покажч. / АН УРСР, Центр. наук. б-ка ; уклад. І. З. Бойко ; відп. ред. О. І. Дей. – Київ : Наукова думка, 1967. – 369, [2] c.
3. Видання з автографами українських діячів науки і культури : каталог колекції Національної історичної бібліотеки України. Вип. 1 / Нац іст. б-ка України, Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н. О. Горська ; ред. О. І. Марченко, С.І. Смілянець, К. Г. Таранюк-Русанівський. – Київ : Вид. дім «Вініченко», 2018. – 416 с.
4. Волкотруб Л. М. Видавнича діяльність М. Максимовича / Л. М. Волкотруб // Сторінки історії : збірник наукових праць. – 2009. – Вип. 28. – С. 20–27.
5. Губочкін М. П. 20 липня 1878 р. народився Ілля Максимович Шульга – український народний художник з с. Кропивна на Золотоніщині. – Режим доступу:https://www.niez.com.ua/museums/entsyklopediia-zapovidnyka/istorychnyi-kalendar
6. Калініна А. Південноукраїнські альманахи кінця ХІХ - початку ХХ століття в оцінці Івана Франка [Електронний ресурс] / А. Калініна // Українське літературознавство. – 2010. – Вип. 72. – С. 129-134. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ul_2010_72_18
7. Прижиттєві видання класиків української літератури XIX – початку XX ст. : каталог колекції науково-дослідного відділу стародруків, цінних та рідкісних видань Національної історичної бібліотеки України / М-во культури України, Нац. іст. б-ка України ; уклад. Н. Д. Хівренко ; ред.: О. І. Марченко, С. І. Смілянець ; відп. за вип. А. В. Скорохватова ; авт. передм. О. В. Романенко. – Київ, 2018. – 103 с.
8. Тимошик М. Альманахова література Буковини тоталітарної доби (40-60-ті роки ХХ ст.) : організація, редакційна політика, проблематика. – Режим доступу: https://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads.
9. Ткаченко Т. І. Українські альманахи першої половини XIX століття : посібник / Т. Ткаченко ; Київський міжнародний університет. – Київ : КиМУ, 2011. – 433 с. : 8 л. іл. -
10. Усманова О. В. Альманах як тип неперіодичного видання в історії української журналістики // Наукові записки Інституту журналістики. Т. 56. – Київ, 2014. С. 335–339.
11. Франко І. Українська альманахова література // Франко І. Я. Зібрання творів у 50 т. Т. 27. – Київ : Наукова думка, 1980. – С. 95–108.
12. Хархун В. «Нам треба голосу Тараса...»: культ Кобзаря в радянській поезії // Слово і час. – 2014. – № 4. – С. 3-18.
Підготувала Ніна Хівренко
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
