ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Нові знахідки раритетів з особової бібліотеки професора Є. К. Тимченка

Нові знахідки раритетів з особової бібліотеки професора Є. К. Тимченка

Три роки тому, завершуючи нарис про книжковий автограф Євгена Костянтиновича Тимченка [27 жовтня (8 листопада) 1866, Полтава — 22 травня 1948, Київ], ми обіцяли в подальшому звернутися до теми раритетів з особової бібліотеки вченого. Та на початку вважаємо за потрібне повідомити, що за цей час у фонді Національної історичної бібліотеки України (надалі – НІБУ) виявлено ще один екземпляр праці Євгена Костянтиновича з його інскриптом, адресованим Б. М. Ляпунову (Тимченко, Євген Костянтинович. Льокатив в українській мові : (з української складні) / Є. Тимченко ; Українська академія наук, Історично-філологічний відділ. – Київ : Друк. Укр. акад. наук, 1928. – 71 с. – (Збірник Історично-філологічного відділу ; № 18).І тепер уже звернемося до особової бібліотеки Є. К. Тимченка.
У 2000 році фахівцями Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (надалі – НБУВ) Т. Варавою та Л. Портновою були опубліковані документи зі слідчої справи Євгена Тимченка[*]. У заяві «Высланого по постановлению Особого совещания от 2/1-40 г. из Киева в Красноярский край на 5 лет (считая со дня ареста 10/8 -38 г.) академпенсионера профессора Е. К. Тимченко» від 7 травня 1941 року, адресованій начальнику НКВС у Києві, зазначається, що «[…] почти половина библиотеки где-то исчезла. […] комната, где была библиотека, проходная, и книги могли быть расхищены. […] Куда исчезла […] масса периодических изданий Киевской и Всесоюзной Академии и других? […] некий Коваль, которому было поручено быть политическим цензором возвращенных из склада книг, изъял много книг, нo иx спискa […] мнe […] даже не показал , но изъял, не известно по какому праву, Літературно-Науковий Вістник за все годы его издания […] и много других книг. Оказалось после, что многие мои книги […] проданы кем-то […] в библиотеку педагогического института. Исчез и каталог моей библиотеки»[*, с. 187-188]. Найбільше ж Є. К. Тимченко хвилювався за свій архів (особливо вражає перелік його 45-ти машинописних і рукописних автографів наукових праць та перекладів у кінці заяви).

З коментарів публікаторів дізнаємося, що пошуки професором Тимченком незаконно вилучених у нього архіву та частини бібліотеки були марними: він, «очевидно, так і не дізнався, що його архів був спалений ще 10 березня 1939 року як такий, що не мав цінності»[*, с. 184].
Щодо згаданих ним у заяві періодичних видань, то низку екземплярів, на щастя, віднайдено у фонді НІБУ. Це близько 20-ти примірників «Літературно-наукового вістника» та журналу «Житє і слово» з друкованим екслібрисом «Бібліотека Евгена Тимченко» на титульних аркушах. Крім екслібрису, на всіх примірниках наявні штемпелі «Бібліотеки клубу військовиків» (дослідникам ще належить з’ясувати історію цього клубу і його бібліотеки). Штампи засвідчують, що пізніше примірники журналів потрапили до бібліотеки Київського будинку вчених, який упродовж певного часу очолював літературознавець Олександр Костянтинович Дорошкевич (1889–1946).

Нагадаємо і про книгу Олександра Барвінського «Спомини з мого житя» з авторським інскриптом, адресованим Є. К. Тимченку (у 1914 році у Є. Тимченка, імовірно, ще не було екслібрису, тож не можемо бути певними, що дар потрапив до книжкового зібрання мовознавця). Згодом книга перебувала у фонді Полтавської обласної бібліотеки, звідки в 1950-му надійшла до фонду Державної історичної бібліотеки УРСР.

2019 рік багатий на знахідки у фонді НІБУ «унікатів» [вираз О. Барвінського]. Один з них — екземпляр збірника «Галичанин» (Львів, 1862-1863)[**], в якому під однією палітуркою зібрано всі чотири випуски видання. У збірнику друкувалися твори як галицьких, так і наддніпрянських письменників, а також статті з історичної проблематики та бібліографічні огляди. Першим власником нашого раритетного примірника був видатний історик, засновник української історичної школи Володимир Боніфатійович Антонович (1834–1908). Наразі частина особової бібліотеки вченого зберігається у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ.
В огляді до ювілейної книжкової виставки 2014 року співробітниками згаданого відділу було подано коротку історію книгозбірні В. Б. Антоновича: у 1919 році близько 7000 томів книг та брошур з цієї бібліотеки були придбані першим історично-філологічним відділом УАН; у 1928 році книги перебували в Історичній секції Академії; на початку 1930-х років їх передано до Історично-археографічного інституту, який невдовзі було ліквідовано, і в середині 1930-х до ВБУ надійшла (на жаль, до загальних фондів) лише частина книг з бібліотеки В. Б. Антоновича. Друга її частина була, вочевидь, розпорошена, книги та періодика розійшлися по різних інституціях. У фонді НІБУ також виявлено низку книг з бібліотеки Володимира Боніфатійовича і, зокрема, збірник «Галичанин».
Серед особливостей цього примірника - вкладний аркуш «Порядок школы» : «список с рукописи, хранящейся в Институте Ставроп. во Львове». Цей документ є складовою частиною статуту Львівського братства, затвердженого у Львові патріархом Антіохійським Йоакимом V Дау. Статут надав братству широких прав і повноважень, обмеживши владу єпископа, і став зразковим для інших українських братств.

У випуску 3 і 4, на с. 37 надруковано «Пісню русина» за авторством «Л. з П.». Це – криптонім Й. І. Лозинського (1807-1889) - українського галицького етнографа, мовознавця, діяча національного відродження, учасника Першого з'їзду української інтелігенції (Собору руських вчених) у Львові.

Не може не зворушити текст «Пісні»:

«[…]

Ми маємо власні хати

В чужі не будем ся пхати

Бо ми тут не в коморщині

Но на своїй батьковщині.

[…]

Ми не бажаєм чужого

Бо до волі маєм свого

Є й чим других поживити

Могуть з нами дружно жити.

Ми ся не боїм нікого

Є у Руси сил премного;

І орел злетить зо страхом

Як лев заричить над птахом».

Нарис присвячується 153-й річниці від дня народження Є. К. Тимченка.

Запевняємо наших шановних читачів, що пошуки автографів, поміток і маргіналій на титульних аркушах та сторінках книг тривають.
Дослідження провенієнцій – це, на наше переконання, шлях до реконструкції приватних книжкових зібрань видатних вчених України і, зокрема, В. Б. Антоновича та Є. К. Тимченка.

Н. О. Горська

Використана література

*Варава Т. В. Доля особистого архіву та бібліотеки професора Є. К. Тимченка (за матеріалами Інституту рукопису НБУВ та ЦДАГО України) / Т. В. Варава ; Л. Ю. Портнова // Рукописна та книжкова спадщина України. — 2000. — Вип. 6. — С. 183-191.

**Галичанин : литературный сборник, издаваемый Яковом Федоровичем Головацким и Богданом Андреевым Дедицким. Кн. 1. Вып. 1. — Львов : Типом Института Ставропигийского, 1862. — 196 с.

[Приплетено:] 1. Галичанин . литературный сборник, издаваемый Яковом Федоровичем Головацким и Богданом Андреевым Дедицким. Кн. 1, Вып. 2. — Львов : Типом Института Ставропигийского, 1863. — 172 с. : 1 снимок с рукописи.

2. Галичанин : литературный сборник, издаваемый Богданом Андреевым Дедицким. Кн. 1, Вып. 3 и 4. -— Львов : Типом Института Ставропигийского, 1863. — 328 с. — [Власницькі написи на титул. арк. вип. 1, 2 і 3-4]: «В. Антонович»; [шт.]: 1. «Бібліотека Євгена Тимченко».2. «Бібліотека клубу військовиків». 3. «Бібліотека Київського Будинку Вчених».