ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
26.04.2024
«Нині непомітно минає 150 років з дня народження Євгена Тимченка, одного з найвидатніших українських мовознавців. […] На відзначення цього ювілею публікуємо його Magnum opus [головну працю — Н. Г.] про відмінки іменника в українській мові; писаний з 1913 по 1928 рік, цей твір так і не був опублікований одним виданням та й загалом не перевидавався й існує лише в першодруках» – так у жовтні 2016 року автори інтернет–газети «Збруч» вдячно згадали професора Київського університету, академіка Української Академії наук, дійсного члена НТШ і Київської Старої Громади, автора праць з фонетики, граматики, лексикографії, діалектології, історії української мови; перекладача, спеціаліста з порівняльного мовознавства; знавця санскриту, та чотирьох європейських мов Євгена Костянтиновича Тимченка (27 жовтня / 8 листопада 1866, Полтава — 22 травня 1948, Київ).
Напередодні Міжнародного дня рідної мови Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань Національної історичної бібліотеки України [надалі — НДВ СЦРВ НІБУ] долучається до відзначення ювілею Є. К. Тимченка, адже має у своєму фонді низку раритетних видань, пов’язаних з його іменем.
Розглянемо унікальний примірник одного зі згаданих публікаторами із «Збруча» першодруків.
Тимченко Євген Костянтинович. Акузатив в українській мові : (з української складні) / проф. Є. Тимченко; Українська академія наук; Історично-філологічний відділ. – Київ : Друк. Укр. академії наук, 1928. – 101 с. – (Збірник Історично-філологічного відділу; № 67). – [Інскрипт]: «Високоповажаному Б.М. Ляпунову від автора».
Остання за хронологією праця мовознавця щодо синтаксису відмінків української мови була виконана на матеріалі пам'яток давньої писемності та фольклору, частково — художньої літератури. Раніше вийшли друком такі його роботи: «Функции генитива в южно-русской языковой области» (цю працю, видану в 1913 році, учений роком пізніше захистив у Санкт-Петербузькому університеті як дисертацію; «Льокатив в українській мові» (1924); «Номінатив і датив в українській мові» (1925); «Вокатив і інструменталь в українській мові» (1926).
У передмові до праці «Вокатив і інструменталь в українській мові» Є. Тимченко зазначив: «[…] форми закінчення ймення і є відмінки, себ-то […] ми бачимо замасковану тавтологію, що не вносить нового розуміння. Усправедливити її можна-б тільки тоді, коли-б скасувати зовсім термін «відмінок», що […] добре-б міг замінитися на терміни номінативна, генітивна, дативна і т. д. форма (розумій закінчення)». [Довідково: номінатив – називний відмінок, генітив - родовий, датив - давальний, акузатив - знахідний, інструменталіс - орудний, локатив - місцевий, вокатив – кличний. — Н. Г.].
У передньому слові до книги, яку ми презентуємо, автор писав: “В першім задумі всі відмінки разом із співрядними сполученнями, числом та родом, і з загальним оглядом іменних граматичних категорій що до їх функцій в реченні, мали становити складню імени в українській мові в порівнянні з иншими слов’янськими язиками. Події війни та пізніші розрухи негативно вплинули і на поступ цього діла, що не раз на довго переривалося, і на плян його [...]”.
“Пізніші розрухи” в житті Є. К. Тимченка продовжилися 1938 року: 9 серпня вчений був заарештований за «участь у контрреволюційній діяльності СВУ». Свою належність до контрреволюційної організації Є. К. Тимченко заперечував, а «націоналістичні» погляди визнав. 11 січня 1940 р. його було засуджено до заслання у Красноярський край на 5 років. Та 1943 року Є. К. Тимченко був відізваний на роботу в АН УРСР, повернувся до Києва, і з 1944 року працював старшим науковим співробітником академічного Інституту мовознавства. Не публікувався через цензурні заборони.
Дарчий напис на презентованому примірнику адресований колезі-лінгвісту Борису Михайловичу Ляпунову. 31 рік наукової діяльності вченого пройшов на теренах України.
Ляпунов Борис Михайлович (25.07/7.08.1862, с Болобонове, Нижегородської обл., Росія — 22.11.1943, с Борове, Казахстан) — російський і український учений-славіст, академік Академії наук СРСР, Польської Академії наук, член-кореспондент Болгарської та Чеської академій наук. Закінчив Санкт-Петербурзький університет. Впродовж 1892-1899 рр. працював у Харківському університеті, з 1900 до 1923 р. — у Новоросійському (Одеському) університеті (з 1902 — професор), з 1924 р. — в Ленінградському університеті.
Вчений займався історією праслов'янської та старослов'янської мов (а саме походженням форм відмінювання та співвідношенням діалектів), порівняльною граматикою, взаємозв'язками російської та української мов, діалектологією, лексикографією, етимологією. Зокрема, досліджував етимологію деяких українських лексем («Украiнське “бадьорий”, „бадьор”, „бадьорний” тощо»), виступав з рецензіями в періодиці на публікації з української мови (відгук: «Новое объяснение процесса изменения „о” и „е” в новых закрытых слогах в южной группе украинских говоров (по поводу труда О. Курило «Спроба пояснити процес змiни „о”, „е” в нових закритих складах у пiвденнiй групi украiнських дiялектiв». — Киiв, 1928)».
У праці Б.М. Ляпунова «Древнейшие взаимные связи языков русского и украинского и некоторые выводы о времени их возникновения как отдельных лингвистических групп» йшлося про діалектне членування, властиве ще праслов'янській мові, про поділ давньоруської мовної спільності на багато діалектів, а не на два чи три, як вважали попередні дослідники. Ця праця була скорочено опублікована лише в 1968 р. у збірнику «Русская историческая лексикология».
Як бачимо, тематика досліджень двох мовознавців була близькою (наприклад, дослідження Є. Тимченком синтаксису відмінків української мови та з'ясування Б. Ляпуновим походження форм відмінювання). Колеги жваво спілкувалися; в особистому архіві Б. М. Ляпунова збереглася низка листів Є. К. Тимченка. [2]. Перу Є. Тимченка належить чула стаття “Пам'яті Бориса Михайловича Ляпунова”, опублікована у Наукових записках Інституту мовознавства АН УРСР (Т. 2-3.—1946.— С. 242-248).
Ведучи мову про доробок Є. Тимченка, не можна не згадати його монументальну працю — «Історичний словник українського язика (14-18 ст.)», що його вчений почав складати ще на початку 20-го століття як додаток до «Словаря української мови» Б. Грінченка. Перший том вийшов у 1930 р.; другий — у 1932. Розгром української культури в УРСР припинив працю над словником, черговий випуск був знищений у друкарні.
Тим часом «із великим захопленням привітав […] появу «Історичного словника українського язика» І. Огієнко: «Історичний словник української мови! Мрія трьох поколінь українських мовознавців. Та це ж тепер сотні рук (і не тільки мовознавців) хапливо потягнуться до нього як до вищого трибуналу, як до найавторитетнішого джерела за виясненням найрізнорідніших питань і темних загадок із обсягу не тільки чистого мовознавства». [Рідна мова. - 1933. - Ч.10. - С .322]. Необхідно відзначити особливу роль у створенні історичного словника […] профессора Є. Тимченка – людини, відданої українській мовознавчій науці, великого патріота, представника етнографічної школи в українському мовознавстві». [3, с. 137-138].
В подальших нарисах ми висвітлимо драматичну історію зникнення основної частини та каталогу бібліотеки Євгена Тимченка, а також перебіг пошуку та віднайдення у фонді НДВ СЦРВ НІБУ низки журналів (“Літературно-науковий вістник”, “Житє і слово”) з цієї бібліотеки і книги з авторським інскриптом, адресованим Є. К. Тимченку (Барвінський, Олександр Григорович. Спомини з мого жит[т]я : образки з громадянського та письменського розвитку Русинів в 60-их рр. ХІХ ст. з додатком переписки Ст. Новаковича, М. Лисенка і П. Куліша. Ч. 1 / Олександер Барвінський. — Львів: Друк. В.О. Шийковського, 1912. — 406 с.)
Література
Уклала редактор Н.О. Горська
