Випуск 13. Місто Запоріжжя

Місто Запоріжжя – одне з найбільших міст України, адміністративний центр Запорізької області, важливий промисловий, енергетичний, транспортний і культурний осередок південно-східної частини країни. Його історія нерозривно пов’язана з Дніпром, скіфами, князем Святославом Ігоровичем (X ст.)[1], Хортицею, козацькою добою, розвитком торгівлі та промисловості, масштабною індустріалізацією ХХ ст., а сьогодні – з боротьбою України проти російської агресії.

Місто розташоване в одному з найдавніше освоєних районів Середнього та Нижнього Дніпра. Саме розташування міста «за порогами» згодом визначило його назву.

До появи сучасного Запоріжжя ці землі тривалий час були частиною степового прикордоння, через яке проходили важливі торговельні та військові шляхи. Основною з них була Крарійська переправа, що знаходилася у найвужчому місці річки Дніпро трохи північніше острова Хортиця (у районі теперішнього мікрорайону Павло-Кічкас у Запоріжжі). У різні історичні періоди нею користувалися скіфи, печеніги й половці, а згодом – кримські татари, турки та слов’яни. Пізніше ця місцевість контролювалася козаками Запорозької Січі – військово-політичною організацією українського козацтва, що існувала до 1775 р. Тож, виникнення міста наприкінці XVIII ст. відбулося не на порожньому місці. Його появу пов’язують з будівництвом Дніпровської укріпленої лінії, а саме Олександрівської фортеці – однієї із семи фортець цієї оборонної системи, розташованої біля грила річки Мокра Московка (ліва притока Дніпра). Перші укріплення виявилися невдалими через особливості рельєфу, тому в 1771 р. будівництво розпочали на іншому місці. Поряд із військовим об’єктом виникло поселення – Олександрівський форштадт, яке й стало основою майбутнього міста. У 1785 р. фортецю та поселення перетворили на посад. Після ліквідації Запорозької Січі та подальшого розширення російської імперської адміністративної системи воно поступово втрачало суто військовий характер.  У 1806 р. Олександрівськ отримав статус повітового міста, що стало важливим етапом його розвитку. Упродовж першої половини XIX ст. Олександрівськ залишався порівняно невеликим провінційним містом. Його економічне життя було пов’язане передусім із торгівлею, землеробством, ремеслами та транспортними шляхами. 

План, м. Олександрівськ

Ситуація почала суттєво змінюватися в другій половині XIX ст. Переломним моментом для міста стало будівництво залізниці у 1870-х рр. Залізничне сполучення пов’язало Олександрівськ із великими економічними центрами тодішньої російської імперії та Кримом, сприяючи швидкому зростанню торгівлі. Місто стало важливим пунктом перевалки сільськогосподарської продукції (насамперед зерна) із залізниці на річковий транспорт.

З часом Олександрівськ перетворився на промисловий центр. У другій половині XIX ст. тут виникли підприємства сільськогосподарського машинобудування, зокрема заводи Коппа, Бадовського, Леппа і Вальмана. Місто дедалі більше інтегрувалося в економічні процеси півдня України.

На межі XIX–XX ст. Олександрівськ переживав демографічне та економічне зростання. Формувалася міська інфраструктура, розвивалися освіта, культура, торгівля, банківська справа. Залізниця та Дніпро робили місто важливим транспортним вузлом.

Залізнична станція у м. Олександрівськ

 Після революційних подій 1917 р. та розпаду російської імперії Олександрівськ опинився в центрі складних політичних і військових процесів. Влада в регіоні неодноразово змінювалася, а боротьба між різними політичними силами супроводжувалася збройним протистоянням і адміністративними перетвореннями.

2 січня 1918 р. місто зайняли більшовицькі військові формування. Встановлення влади більшовиків супроводжувалося переслідуваннями її політичних опонентів, що сприяло активізації українського руху опору та формуванню місцевих загонів Вільного козацтва.

Наступний етап боротьби за Олександрівськ розпочався після укладення Берестейського миру та переходу українських військ до наступальних дій. 13 квітня 1918 р. українські підрозділи здійснили спробу оволодіти містом, однак унаслідок контратаки більшовицьких сил були змушені відступити. Остаточно український контроль над Олександрівськом було встановлено 16 квітня, коли до міста підійшли частини Кримської групи Армії УНР під командуванням Петра Болбочана. Одночасно до Олександрівська увійшли підрозділи Січових стрільців під командуванням Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного). Звільнення міста мало не лише військово-політичне, а й символічне значення. В Олександрівську відбувся спільний парад українських військових формувань, який засвідчив відновлення української влади [2].

Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. політична ситуація в Олександрівську знову змінилася, а невдоволення режимом Павла Скоропадського поступово посилювалося. Восени активізувався антигетьманський рух. Місцеві повстанські сили підтримали Директорію УНР, однак важка військово-політична ситуація не дала змоги надовго закріпити українську владу в місті.

У 1919 р. боротьба за Олександрівськ набула ще складнішого характеру. Місто неодноразово переходило під контроль різних військово-політичних сил. У липні 1919р. Олександрівськ зайняли частини Добровольчої армії генерала Антона Денікіна, витіснивши більшовицькі та махновські формування. Восени того ж року ситуація знову змінилася: у жовтні війська Нестора Махна оволоділи Олександрівськом у ході наступу на позиції денікінців. На початку 1920 р. внаслідок наступу червоної армії денікінські війська були витіснені з регіону, однак це не означало припинення збройного протистояння. На території Запоріжжя продовжував діяти повстанський рух, зокрема загони, пов’язані з українським визвольним та махновським рухом. Упродовж 1920 р. регіон залишався зоною боротьби: восени війська Петра Врангеля знову захоплювали окремі населені пункти регіону, а після розгрому білогвардійських сил радянська влада поступово і остаточно встановила контроль над територією [3].

У 1920 р. була утворена Олександрівська губернія, а в 1921 р. її перейменували на Запорізьку губернію. За розвідками істориків, у цьому ж році місцева радянська влада самовільно ініціювала перейменування Олександрівська на Запоріжжя: відповідний наказ губвиконкому від 15 березня почав фактично застосовуватися в пресі та офіційних документах, хоча належного рішення ВУЦВК (Всеукраїнського центрального виконавчого комітету) не було. У листопаді-грудні 1922 р. місцеві органи влади повторно порушили питання про офіційне перейменування міста, обґрунтовуючи його необхідністю позбутися назви, пов’язаної з імперською добою. Пропозицію підтримали делегати губернського з’їзду Рад, однак документального підтвердження остаточного рішення ВУЦВК про перейменування досі не виявлено. Водночас назва Запоріжжя фактично закріпилася в офіційному та повсякденному вжитку й надалі стала усталеною назвою міста [4, 5]. 

Найбільші зміни в історії міста відбулися у 1920–1930-х рр.: радянська влада обрала Запоріжжя одним із головних центрів індустріалізації.

У 1927 р. розпочалося будівництво Дніпровської гідроелектростанції (ДніпроГЕС) – одного з наймасштабніших інженерних і промислових проєктів свого часу. Перший агрегат станції дав промисловий струм у 1932 р. Будівництво ДніпроГЕС докорінно змінило не лише економіку міста, а й ландшафт Дніпра. Спорудження греблі призвело до затоплення дніпровських порогів, які протягом століть визначали особливості судноплавства та історичний образ регіону.

Паралельно формувався новий промисловий район. У 1929–1932 рр. розроблявся генеральний план «Великого Запоріжжя», який передбачав об’єднання старого міста з новими індустріальними та житловими масивами. Саме в цей період Запоріжжя перетворилося з переважно торговельно-адміністративного центру на один із найбільших промислових вузлів України.

Водночас індустріалізація мала високу соціальну ціну. Стрімке будівництво супроводжувалося масовою трудовою мобілізацією, докорінною зміною демографічного складу населення, жорсткою політикою радянського режиму та репресіями.

Друга світова війна стала однією з найтрагічніших сторінок історії міста. У 1941 р. Запоріжжя опинилося на лінії фронту. Перед відступом радянських військ було підірвано ДніпроГЕС, що призвело до катастрофічного затоплення територій та людських жертв. Точна кількість загиблих залишається предметом історичних дискусій.

У жовтні 1941 р. місто було окуповане нацистськими військами. Окупація тривала близько двох років і супроводжувалася репресіями, розстрілами та примусовим вивезенням населення на роботи до Німеччини. За даними Енциклопедії Сучасної України, нацисти вбили близько 44 тис. мешканців, а 58 тис. осіб були вивезені на примусові роботи [6].

На весні 1943 р. розпочалася битва за визволення Запоріжжя. 14 жовтня радянські війська встановили контроль над містом. Відступаючи, німецькі війська зруйнували значну частину промислових підприємств, транспортної інфраструктури та ДніпроГЕС.

Для радянської влади відбудова Запоріжжя після війни стала грандіозним проєктом. Одним із ключових завдань було відновлення ДніпроГЕС, паралельно з яким відроджували підприємства чорної та кольорової металургії, машинобудування й електротехнічної промисловості.

У повоєнні десятиліття Запоріжжя швидко зростало. Формувалися нові житлові райони, розширювалася мережа шкіл, лікарень, культурних закладів. Місто стало важливим промисловим центром Української РСР.

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. відкрило новий етап в історії міста. 1990-ті рр. стали для міста складним і суперечливим періодом. Економічна криза, скорочення виробництва, безробіття та соціальні проблеми суттєво вплинули на життя запоріжців. Водночас почалося поступове формування нової міської ідентичності, пов’язаної не лише з радянською індустріальною спадщиною, а й із козацькою історією Хортиці та українською культурною традицією.

Важливим символом історичної пам’яті стала Хортиця. У незалежній Україні посилилася увага до археологічної, природної та культурної спадщини острова, пов’язаної із Запорозькою Січчю та історією українського козацтва.

Після початку російської агресії проти України у 2014 р. Запоріжжя виявилося неподалік від зони бойових дій. Місто стало одним із важливих центрів прийому внутрішньо переміщених осіб, волонтерської діяльності та підтримки української армії. Одночасно посилилося переосмислення міського простору та історичної спадщини. У процесі «декомунізації» змінювалися назви вулиць, демонтовувалися радянські символи, а історія міста дедалі більше розглядалася крізь призму українського історичного досвіду [7].

24 лютого 2022 р. Російська Федерація розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Запоріжжя знову опинилося у безпосередній близькості від лінії фронту. Запорізька міська влада повідомляла, що вже з вересня 2022 р. житлова забудова міста систематично зазнавала російських обстрілів, унаслідок яких будинки були зруйновані або пошкоджені. 

Руйнування інфрастуктури 2022 рік

Попри це Запоріжжю довелося взяти на себе роль важливого гуманітарного осередку півдня України. Саме через нього пролягли евакуаційні шляхи для жителів тимчасово окупованих територій – зокрема Маріуполя, Мелітополя, Бердянська та інших населених пунктів. Утім, виконання цієї гуманітарної місії відбувалося в умовах постійної смертельної загрози з боку агресора. Однією з найбільш трагічних подій став ракетний удар по цивільній гуманітарній колоні 30 вересня 2022 р. Люди прямували до тимчасово окупованих територій, щоб забрати своїх рідних або доставити їм допомогу [8]. Унаслідок удару загинули мирні жителі. Запорізька міська рада оголосила 30 вересня днем жалоби.

У наступні роки обстріли не припинилися. З 2024 р. російські війська посилили удари по Запоріжжю, систематично атакуючи житлові квартали, цивільні об’єкти та критичну інфраструктуру міста. Станом на вересень 2026 р. пошкоджено або частково зруйновано понад 10 тис. об’єктів житлової інфраструктури (багатоквартирні та приватні будинки), у результаті дронової атаки пошкоджено корпус запорізького національного університету та повністю знищений торгівельний центр «Intrade». Неодноразово зазнавала руйнувань і пам’ятка архітектури національного значення початку ХХ століття – Запорізький обласний краєзнавчий музей (Будинок Земської управи). Вибуховими хвилями пошкоджено історичний фасад будівлі та вибито більшість старовинних шибок [9]. Прямих руйнувань і пошкоджень унаслідок атак керованими авіаційними бомбами (КАБ) зазнала також будівля Менонітської школи для дівчат («Медхеншуле» / Mädchenschule) – унікальна історична споруда колонії Розенталь, зведена 1904 р. у стилі модерн [10]. У різні періоди будівля використовувалася, зокрема, як музична школа.

Зруйнуваний будинок менонітської школи для дівчат колонії Розенталь – пам’ятку архітектури початку ХХ століття.

Значних пошкоджень унаслідок російських ракетних ударів зазнала й Дніпровська гідроелектростанція. Під час комбінованих атак на енергетичну інфраструктуру зафіксовано прямі влучання, що спричинили масштабні пошкодження машинного залу та греблі [11].

Місто залишається одним із найближчих до лінії фронту з великих українських міст (приблизно 25-30 км.). Попри постійну загрозу обстрілів, Запоріжжя продовжує функціонувати: працюють підприємства, заклади освіти й культури, медичні установи та органи місцевого самоврядування.

Сьогодні Запоріжжя – це місто, яке продовжує жити в умовах війни, зберігає пам’ять про своє минуле, захищає свою історичну та культурну спадщину і водночас творить нову сторінку історії України – сторінку незламності, мужності та боротьби за майбутнє.

 

 

 

 

---

 

[1] Одним з можливих місць загибелі князя Святослава (972 рік) вважається острів Хортиця [1].

 

 

Джерела:

1. Шаповалов Г. І. Про місце загибелі князя Святослава Ігоровича. Праці Центру пам’яткознавства: збірник наукових праць. Київ, 2003. Вип. 5 . С. 206-211: плани.

2. Весна 1918 року: у боротьбі за Запоріжжя. (Спогади українських бійців). Запорізький н.-д. центр “Спадщина” ; упоряд. Ю. І. Щур. Київ : УВС ім. Ю. Липи, 2017. 130 с. : іл. - (Повернута спадщина. Нова серія ; вип. 1).

3. Щур Ю.І. Українська революція на території Запорізької області (1917-1921 рр.). Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. 2018. Вип. 51. С. 64-77.

4. Від Олександрівська до Запоріжжя (до 100-тої річниці перейменування м. Запоріжжя). Державний архів Запорізької області [сайт]. 25 березня 2021 р. URL: https://www.archivzp.gov.ua/uk/l-r-100.

5. Як Олександрівськ став Запоріжжям. Наукова бібліотека ЗНУ [сайт]. URL: https://library.znu.edu.ua/articles/852.ukr.html#:~:text=%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B%D0%B2%20%D0%BD%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%20No%2019,%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B0%20%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA.

6. Запоріжжя І. А. Пугачова. Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. URL: https://esu.com.ua/article-15409.

7. Сурченко Сергій. Перейменування вулиць у Запоріжжі [Електронний ресурс]. Національна спілка краєзнавців України [сайт]. 2015. URL: https://nsku.org.ua/?p=6253 .

8. Військові РФ вдарили ракетами по околиці Запоріжжя, де чекала на виїзд цивільна гуманітарна колона. Загинули 30 людей [Електронний ресурс]. Суспільне Запоріжжя [сайт]. 2022 р., 30 вересня. URL: https://suspilne.media/zaporizhzhia/287047-vranci-rosijski-vijskovi-zavdali-raketnih-udariv-po-okolicah-zaporizza/.

9. Губіна А., Потапенко А. Внаслідок атаки РФ пошкоджене старовинне приміщення обласного історико-краєзнавчого музею імені Новицького у Запоріжжі [Електронний ресурс]. Суспільне Запоріжжя [сайт]. 2026, 30 червня. URL: https://suspilne.media/zaporizhzhia/1343638-vnaslidok-ataki-rf-poskodzene-starovinne-primisenna-oblasnogo-istoriko-kraeznavcogo-muzeu-imeni-novickogo-u-zaporizzi//

10. Сінько К. У Запоріжжі зруйнована історична пам’ятка початку ХХ століття [Електронний ресурс]. InformZP.UA [сайт]. 2026, 4 липня. URL: https://www.inform.zp.ua/uk/2026/07/04/377994_u-zaporizhzhi-zrujnuvaly-istorychnu-pamyatku-pochatku-hh-stolittya-eksklyuzyvni-kadry/.

11. Удар РФ по ДніпроГЕС: на п’ятий день після атаки продовжують розбирати завали — Міненерго. [Електронний ресурс]. NV [сайт]. 2024, 27 березня. URL: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/dniproges-udar-27-bereznya-prodovzhuyut-rozbirati-zavali-novini-ukrajini-50404697.html#goog_rewarded.

 

Підготувала: О. В. Покропивна

24.09.2026 р.

 

Дивись також Краєзнавчі Ресурси НІБУ: "Історія міст і сіл України", "Адміністративно-територіальний устрій України. Зміни і доповнення" , Проєкт "Міста і села України, втрати воєнного часу".