ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
07.12.2025
Книжкова виставка до 175-річчя від дня народження Івана Михайловича Каманіна в рамках наукового дослідження «Історичне товариство Нестора-літописця»
Каманін Іван Михайлович (літ. псевдоніми та криптоніми – А. Щуровський, О. Щуровський, Ол. Щуровський, О. Щ., И. К-ъ.; 23 (11). 09. 1850, с. Димер Київської губ., нині смт. Димер Вишгородського р-ну Київської обл. – 11. 01. 1921, Київ) – історик, архівіст, палеограф, археограф, літературознавець, громадський діяч [3, с. 475 ; 58, с. 266].
Народився Іван Каманін 11 вересня 1850 р. (за старим стилем) в сім’ї військовослужбовця. Мати майбутнього історика – Олександра Олександрівна походила з родини Щуровських. Середню освіту здобув у Другій Київській гімназії. Впродовж 1868–1872 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира у Києві. [5, с. 321; 56, с. 115].
З 1870 р., під керівництвом В. Б. Антоновича, Іван Каманін почав працювати в Центральному архіві. Разом з іншими студентами він брав участь у систематизації документів, самостійно займався їх вивченням. Особливу увагу І. М. Каманін приділяв літописам удільно-вічового періоду, та матеріалам по історії України періоду ХVІ-ХVIII ст., які в майбутньому лягли в основу його праць з історії українського козацтва і палеографії [56, с. 117].
У 1876 р. історик почав працювати тимчасовим (вільнонайманим) помічником завідувача Київського центрального архіву давніх актів (далі – КЦАДА), а починаючи з 1883 р., обійняв посаду завідувача архіву. В 1903 р. І. М. Каманіна було призначено на новостворену посаду архіваріуса (керівника архіву), де він і пропрацював до кінця свого життя [60 ; 63].
З 1882 р. Іван Михайлович був дійсним членом Історичного товариства Нестора-літописця (далі – ІТНЛ). У 1893 р. став членом-співробітником Тимчасової комісії для розгляду давніх актів. Крім того, І. М. Каманін брав участь в Українському науковому товаристві в Києві, Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові, Київському відділі імператорського Військово-історичного товариства, був одним із засновників Київської губернської вченої архівної комісії. З 1918 р. викладав архівознавство і палеографію студентам Київського археологічного інституту, порушував питання про створення в Києві архівного інституту. З 1919 р. співробітничав у кількох комісіях УАН [63].
На документах Київського центрального архіву базувалися історичні наукові розвідки вченого, опубліковані в журналах «Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца» (далі – ЧИОНЛ), «Киевская старина» та ін.
Загалом, перу Івана Каманіна належать понад 200 наукових праць і документальних публікацій з історії України ХVІІ–ХVІІІ ст., загальної історії, літературознавства, славістики, палеографії, дипломатії, архівознавства, в яких міститься значна кількість фактографічного матеріалу, що був взятий із документальних джерел, які пізніше були знищені [58, с. 268].
Основний масив документальної спадщини ученого відклався у його особових фондах в Центральному державному історичному архіві України м. Київ (далі –ЦДІАК України), Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (далі – ЦДАМЛМ України), Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – ІР НБУВ) та Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (далі – ВР ІЛ НАНУ). Частина документів (листування, доповіді) зберігається у фондах інших осіб, зокрема сучасників дослідника (О. Куліш, В. Іконніков та ін.) та установ, з якими він співпрацював (Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва, Київський університет та ін.) Частково ці джерела опубліковані, зокрема, у першому томі збірника «Київський центральний архів давніх актів 1852-1943» [52] [66, с. 30, 195].
Понад 30 наукових досліджень І. Каманіна було надруковано окремими виданнями [66, с. 32]. Iнформацiю про працi вченого, які зберігаються у Науково-дослідному відділі стародруків, цінних та рідкісних видань Національної історичної бібліотеки України (далі – НІБУ) з iнскриптами та маргiналiями Iвана Михайловича Каманiна, а також бiографiчнi довiдки про адресатiв дарчих написiв автора можна знайти в каталозі «Видання з автографами українських дiячiв науки i культури» [50] та в опублікованійна сайті НІБУ статті, яку підготувала Горська Н.О. до 170-рiчного ювiлею Iвана Михайловича Каманiна [62].
Переважна більшість праць І. Каманіна з історії була результатом архівної діяльності, а їх тематика залежала від змісту виявлених документів. У цих дослідженнях проаналізовано походження та економічна еволюція українського козацтва, діяльність гетьманів (П. Сагайдачного, Б. Хмельницького), причини та регіональні особливості Національно-визвольної війни середини ХVІІ ст., самоврядування міста Києва за магдебурзьким правом, обставини заснування Київської братської школи та монастиря, юридичне становище національних меншин (євреїв і циган), історія пам’яток української старовини, історія літератури. Цінними є також біографічні статті, присвячені видатним ученим та громадським діячам кінця ХІХ – початку ХХ століття [66, с. 85, 145].
Масив публікацій з історії національних меншин один з найменших у науковому доробку І. Каманіна. Заслуга дослідника у вивченні цієї проблематики – прагнення оцінити і залучити до наукового обігу нові документи [66, с. 114].
15 листопада 1881 року на засіданні ІТНЛ, дослідник виступив з повідомленням «О движении еврейского населения в юго-западном крае в прошлом столетии (1765-1790)» [28], у якому визначив чинники, що сприяли зростанню або зниженню чисельності єврейського населення на території України [66, с. 112]. Повідомлення було опубліковане в ЧИОНЛ за 1888 рік. На титульному аркуші екземпляра, який зберігається в фонді НІБУ – власницький напис: «Н[.]Молчановс[ький]».
Однією з перших рецензій на наукові праці І. Каманіна стала стаття українського історика, дослідника історії Поділля ХV-ХVII ст. Никандра Васильовича Молчановського, надрукована 1891 р. у журналі «Киевская старина». У ній міститься аналіз вступної статті І. Каманіна до впорядкованого ним ІІ тому V частини «Архива Юго-Западной России». Рецензія була дуже критичною. Н. Молчановський вказав на низку недоліків у праці ученого, наголосивши, що той сприйняв на віру інформацію опублікованих переписів єврейського населення, тоді як у їх об’єктивності сумнівалися навіть сучасники [53].
У наступній доповіді «Статистические данные о евреях в Левобережной Украине в ХVІІІ веке» [40] учений проаналізував процес розселення євреїв на українських землях протягом ХІІ-ХVІІІ ст., а також політику щодо цієї національної меншини російських царів. У праці міститься статистичний аналіз першого перепису єврейського населення у Лівобережній Україні 1739 року [66, с. 56, 112]. Примірник ЧИОНЛ за 1889 р., який зберігається в фонді НІБУ та в якому надрукована вказана доповідь, належав Івану Михайловичу Каманіну, на титульній сторонці міститься власницький напис «И. Каманина».
У 1891 р. в ЧИОНЛ було надруковано розвідку вченого «Евреи в Левобережной Украине в ХVІІІ в.» [11], у якій проаналізовано політику польського та російського урядів щодо представників цього народу на території України [66, с. 113].
Того ж року в ЧИОНЛ було розміщене коротке повідомлення І. Каманіна «Малоизвестные лица и события конца XVIII в.» [24], а також одне з неопублікованих дослідженень вченого «Новые материалы по истории Колеивщины 1768 г.», яке було надруковано в короткому протокольному викладі [30].
З 1883 р. історик зацікавився дослідженням проблеми самоврядування Києва, розглядаючи його у різних аспектах. У цей період І. Каманін активно співпрацював з ІТНЛ, на засіданнях якого розглядались актуальні наукові проблеми, вироблялася методика історичних та археографічних досліджень. На одному з них 30 жовтня 1883 р. вчений прочитав доповідь «О последних киевских войтах» [31], у якій розкрив суть та особливості місцевого самоуправління в місті протягом кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття. Він підкреслив недосконалість магдебурзького права, яке суперечило місцевим законодавчим традиціям і тому часто було прикриттям зловживань міської адміністрації. На засіданні ІТНЛ, що відбулося у січні 1884 р., дослідник продовжив попередню тему, представивши колегам повідомлення «О киевских войтах XIX в.» [29]. І. Каманін проаналізував діяльність усіх київських війтів, починаючи з ХVІ ст. і з’ясував обставини, що сприяли зростанню порушень з їх боку. Історик зробив висновок, що фінансові махінації війтів вперше з’явилися після міської реформи Петра І, коли вічові традиції киян втратили силу [66, с. 100-101].
Окрему публікацію науковець присвятив перегляду проблеми заснування Київського братства і школи. Вона з’явилася 1895 р. під заголовком «Еще о древности братства и школы в Киеве» [12], хоча на її рукописі вказано назву «Из прошлого города Киева» [ІР НБУВ, Ф. 83. Спр. 23. арк. 1-11]. Автор зазначив, що спроби вирішити це питання робили відомі історики та церковні діячі: М. Максимович, М. Закревський, В. Аскоченський, С. Голубєв, митрополит Євгеній (Болховитінов) та Макарій (Булгаков), але до кінця ХІХ ст. воно залишалося дискусійним. Сам І. Каманін обстоював думку, що братство та школа у Києві з’явилися задовго до загальноприйнятої дати (1615 р.). Він вважав, що, у 1613- 1615 рр. розпочався новий етап у житті братства, коли воно прагнуло узаконення своєї діяльності, а після 1629 р., коли йому було надано королівську грамоту, воно остаточно зміцнилося, отримавши офіційне підтвердження юридичних прав [12, с. 174]. Стосовно школи, дослідник висловив припущення, що вона була заснована у першій чверті ХVІ ст. князем К. Острозьким, а пізніше перейшла до Київського братства [12, с. 178]. Професійно займаючись палеографією, учений проаналізував особливості почерку в рукописах киян, який назвав опосередкованим доказом існування у місті школи [12, с. 180] [66, с. 105-106].
У 1895 р. у ЗНТШ була опублікована стаття без підпису, у якій розглянуто зміст праці І. Каманіна «Еще о древности братства и школы в Киеве» [54]. Рецензент підкреслив пізнавальне значення статті, але зазначив, що деякі твердження автора, наприклад, про заснування Київської братської школи К. Острозьким, є лише непідтвердженими здогадами [66, с. 20].
Поряд із дослідженням проблем міського самоврядування, особливостей соціально-економічного та культурного життя Києва ХV-ХІХ ст., учений зосередився на вивченні періоду козаччини та постатей українських гетьманів [66, с.77].
У 1894 р. в ЧИОНЛ було надруковано дві статті ученого «К вопросу о казачестве до Богдана Хмельницкого» [20] та «Материалы по истории казацкого землевладения (1494-1668 гг.)» [25], у яких детально описана його теорія походження українського козацтва. Перша публікація є рефератом, прочитаним на засіданні ІТНЛ 23 лютого 1893 року. Аналіз змісту праці засвідчив, що І. Каманін повністю підтримував общинну теорію виникнення козацтва, що була викладена В. Антоновичем 1863 р. у І томі ІІІ частини «Архива Юго-Западной России» [1]. На думку ученого, основою майбутнього козацького стану стало автохтонне населення Південної Русі, яке після монголо-татарської навали повернулося на рідні землі і почало об’єднуватися в автономні общини на чолі з отаманами. У другій половині ХІV ст. вони були підкорені литовськими князями, за правління яких на території Подніпров’я з’явилися ряд прикордонних фортець (Черкаси, Канів, Кременчук та ін.). Щоб простежити історію цих об’єднань, І. Каманін використав дипломатичне листування Московської держави з Литвою, Річ Посполитою, Кримським ханством, Туреччиною, Молдавією, Валахією, у якому населення південно-руських земель, в тому числі і козацтво згадувалося як «черкаси» та «королеві люди». На основі цих документів, він визначав дату першої письмової згадки про козаків (1489 р.) та робив висновок, що витоки українського козацтва відносяться до середини ХІV століття [66, с. 87, 88].
Інша праця «Материалы по истории казацкого землевладения (1494-1668 гг.)» є збіркою дев’яти документів про козацьке землеволодіння, більшість з яких була використана для написання попередньої статті. Це акти кінця ХV – середини ХVІІ ст. про вирішення спірних питань користування і володіння землями: жалувана грамота короля Сигізмунда-Августа козаку Є. Івановичу на землю, записи та виписки про продаж і поділ власності, підтвердження прав на володіння землею як спадком [25] [66, с. 89].
Вивчення проблеми козацького землеволодіння науковець продовжив у статті «К вопросу о казацком землевладении» [19]. Він охарактеризував соціально-правове становище так званих «послушних козаків», які відбували військову повинність на користь панів. Учений проаналізував документ з книги магістратського суду м. Дубно, зауваживши при цьому, що акти про землеволодіння є великою рідкістю. За змістом цієї статті можна з’ясувати позицію І. Каманіна, щодо причин козацьких виступів кінця ХVІ – середини ХVІІ століття. Посилаючись на один з листів Б. Хмельницького до М. Потоцького, він зазначив, що до конфлікту козаків з Польщею призвели втрата останніми земель та особистої свободи [19, с. 10] [66, с. 91-92].
При всіх явних недоліках, розглянуті дослідження І. Каманіна мають важливе значення, оскільки у них вперше у вітчизняній історіографії було розглянуто економічні проблеми історії козацтва, що у подальшому були ґрунтовніше досліджені в «Історії України-Руси» М. Грушевського [66, с. 91].
У фонді НІБУ зберігається примірник ЧИОНЛ (1894), який також належав Івану Михайловичу Каманіну, на титульному аркуші є власницький напис: «И. Каманина». Також у фонді НІБУ є унікальний екземпляр праці історика «К вопросу о козачестве до Богдана Хмельницкого» (відбитка з восьмої книги ЧИОНЛ за 1984 р.) з дарчим написом автора – [Текст автогр.] : «Дорогому куму Феодору Павловичу Истомину на добрую память от автора. 21 июля 1894 г.» [21].
Досить детальне висвітлення в історичних студіях науковця знайшло питання походження козацького гетьмана Богдана Хмельницького. Вивчаючи нові документи та записи в актових книгах КЦАДА, він висловив багато гіпотез, які на жаль є суперечливими, а тому можуть бути сприйняті лише як припущення. 27 квітня 1897 р., на засіданні ІТНЛ Каманін І. прочитав доповідь «Догадка о происхождении Богдана Хмельницкого из среды киевских мещан» [8], у якій вперше заперечив традиційну для української історіографії думку про походження козацького ватажка з шляхетського роду або середовища молдавських господарів. Посилаючись на документ з актової книги № 3503 Київської ратуші, вчений припустив, що майбутній гетьман походив з роду заможного міщанина-хліботорговця Б. П. Хмеля, який мешкав на Подолі. Рід Хмельницьких історик вів з ХVI століття. На його думку, Б. Хмель був братом батька гетьмана [66, с. 94]. І. Каманін бачив розвиток подій так: батько гетьмана помер до 1619 р., після чого його мати, віддавши сина до братської школи у Києві, пішла у монастир, а опікуном Богдана став дядько Б. Хмель, [48, с. 7-8]. У 1913 р. два розділи цієї праці було перекладено українською мовою і під заголовком «Походженнє Богдана Хмельницького» опубліковано у «Записках Українського наукового товариства в Києві» [66, с. 95].
Ця гіпотеза знайшла подальше обґрунтування у праці «Эпизоды и деятели эпохи Богдана Хмельницкого» [48]. У 1906 р. це дослідження було включене до збірника «Сыну Украины» [64], що на честь В. Антоновича уклали його учні [66, с. 94].
У 1907 р. до історичних праць І. Каманіна звернувся представник Львівської історичної школи С. Томашівський. У 75 томі ЗНТШ вміщено дві короткі рецензії науковця на праці І. Каманіна «Эпизоды и деятели эпохи Богдана Хмельницкого» та «К подробностям о начале войн Богдана Хмельницкого» [57]. Щодо першої розвідки, у якій автор намагався аргументовано довести свою гіпотезу походження Б. Хмельницького, рецензент наголосив, що її зміст був уже відомий громадськості з ЧИОНЛ за 1898 рік Він зауважив, що, незважаючи на вагомі аргументи, думки науковця про предків і батьків гетьмана були лише гіпотетичним здогадом і мало відповідали історичній правді [66, с. 20-21].
У фонді НІБУ зберігається примірник праці І. Каманіна «Эпизоды и деятели эпохи Богдана Хмельницкого» (1905) з дарчим написом автора – [Текст автогр.]: «Глубокоуважаемому Николаю Александровичу Оболонскому в знак почтения от автора. 5 июля 190[…*]» [57].
Досліджуючи постать Б. Хмельницького, І. Каманін чимало уваги приділив конфлікту гетьмана з підстаростою Д. Чаплицьким, довівши, що цей історичний факт у літописах обріс неправдоподібними міфами. Проаналізувавши листи гетьмана до польських магнатів та записи актових книг, він зробив висновок, що дії чигиринського підстарости стали лише приводом, а не однією з причин національно-визвольної війни [32, с. 30] [66, с. 95].
На примірнику одинадцятої книги ЧИОНЛ за 1896 р., який зберігається в фонді НІБУ є шрифтовий екслібрис «Н. В. Молчановский», а також суперекслібрис на коренці «Н.М.», тобто цей екземпляр належав Никандру Васильовичу Молчановському.
Ряд деталей щодо початкового періоду історії українського козацтва зафіксовано у праці «Очерк гетманства Петра Сагайдачного» [33], яку можна вважати своєрідним продовженням дослідження «К вопросу о казачестве до Богдана Хмельницкого». І. Каманін детально проаналізував період гетьманування П. Сагайдачного, хоча одразу стає помітним, що він сильно ідеалізував свого героя, характеризуючи його виключно з позитивного боку. В особі гетьмана науковець бачив вождя і визволителя народу, славного попередника Б. Хмельницького [33, с. 5, 9] Не дивлячись на значний джерельний потенціал, ця праця науковця не позбавлена певних недоліків. Невелика кількість джерел про гетьмана П. Сагайдачного не дала автору можливості комплексно дослідити цю безперечно видатну постать вітчизняної історії [2, с. 57] [66, с. 92].
І. Каманін також звернув увагу на постать І. Мазепи, хоча пов’язані з ним історичні події окремо не розглядав. 1888 р. датується його повідомлення в ІТНЛ «Загоровский и Мазепа» [13], у якому проаналізовано документ, що містив відомості про амурні пригоди гетьмана. З’ясуванню витоків та історичної достовірності цього факту присвячено окрему розвідку дослідника у журналі «Киевская старина» [23] [66, с. 98].
Справою життя І. Каманіна була архівна робота, пошук, дослідження змісту, палеографічних особливостей історичних джерел, розробка методики їх опису та експертизи [66, с. 33]. Проблема найбільш прийнятного способу складання описів актових книг завжди перебувала в центрі уваги дослідника. У статті «Чем должны быть описи архивов?» [44] відобразилися погляди автора, щодо системи впорядкування і описування документів. Він вважав, що остання повинна залежати від специфіки матеріалу, що зберігається у кожному окремому архіві. Опис потрібно складати перш за все в інтересах дослідників, тому головна увага має бути приділена змісту і предметному розподілу справ. «Содержание дел при разборе и описи их займет первое место, уступив второе географическому делению, и лишь третье хронологическому, потому что предметное распределение архивного материала […] значительно облегчит даже канцелярские справки в делах…» – зазначав І. Каманін. Він заперечував вибіркове описування актових книг, вбачаючи в цьому методі небезпеку суб’єктивного підходу у відборі актів. На його думку, описи актових книг та документів повинні мати форму або покажчика фактів громадсько-політичного життя, або систематичного огляду. Вчений відстоював поактове описування книг і пропонував складати до кожного або кількох описів іменний та географічний покажчики [66, с. 123-124].
Важливим джерелом з історії архівної справи в Україні у ХІХ ст. є реферат І. Каманіна «Вопросы археографии на ХІ археологическом съезде» [7]. У ньому міститься огляд 12 прочитаних на з’їзді доповідей, присвячених архівному питанню. Зі змісту цієї праці стало відомо про становище архівних установ у Російській імперії та Європі на кінець ХІХ ст. Зокрема, можна зробити висновок, у Російській імперії розвиток архівної справи знаходився у зародковому стані. Не було законодавства про архіви та державної підтримки цих установ, майже не виділялися кошти на утримання приміщень і формування штату архівістів, не було остаточно вироблено загальної методики складання описів, а архівні матеріали зберігалися не компактно [ІР НБУВ ф., 83, спр. 14. арк. 6-7]. У праці позитивно оцінено доповідь, присвячену організації діяльності французького обласного архіву, робота якого була побудована на базі суворої систематизації та видової класифікації документів, що, на думку автора, було б бажаним і для російських архівів [ІР НБУВ ф., 83, спр. 14. арк. 2-3] [66, с. 127].
14 вересня 1897 р., на засіданні ІТНЛ Каманін І. прочитав реферат «Пророчество о страшном суде и пришествии антихриста в конце ХVІІІ в.» [38], у якому з’ясував причини поширення на території України єретичних учень, або так званих лжепророцтв про наближення судного дня. Ця праця опублікована у вигляді короткого переказу, внесеного до протоколу засідань товариства [66, с. 109].
На початку ХХ ст. науковець здійснював практичні дослідження стародавніх церков, результатом чого стали доповіді, виголошені на засіданнях ІТНЛ та окремі краєзнавчі публікації. У повідомленні «Результаты археологической экскурсии в Таращанский и Чигиринский уезды летом 1901 г.» [38] він підняв проблему необхідності вивчення та збереження історичних надбань минулого. У статті містяться відомості про архітектурні особливості, ікони, богослужебні книги церков та монастирів, побудованих у ХVІІІ – ХІХ ст., що знаходилися у селах та містечках зазначених повітів. У іншому повідомленні «Договоры о сооружении церквей в Малороссии в XVIII-м в.» [9] учений проаналізував особливості будівництва українських церков у ХVІІІ столітті. [66, с. 110].
Окремо слід виділити статті І. Каманіна, присвячені аналізу сатиричних творів. У розвідці «Исторические мелочи» [18] проаналізовано жартівливі літературні шаржі діловодів кінця ХVII – середини ХVIIІ ст., що найчастіше писалися у формі юридичних документів (скарг, доручень) на незаповнених сторінках актових книг. До вивчення сатири І. Каманін повернувся у 1907 р., опублікувавши статтю «Плач Киевского лаврского Иеремии конца ХVIIІ века» [36]. Він розглянув походження та значення двох сатиричних творів про особливості життя ченців. На думку дослідника, вони написані однією особою – послушником Києво-Печерської Лаври Ієремією. Вивчаючи справи з КЦАДА та архіву Печерської Лаври, у яких фігурувала ця людина, та її вірші, науковець намагався з’ясувати, чому вони набули поширення серед монастирської братії [36, с. 13-14] [66, с. 118].
Значний джерельний потенціал має епістолярна спадщина І. Каманіна, яка містить відомості, що дають можливість з’ясувати або уточнити ряд фактів його біографії, наукової та громадської діяльності. Крім того, у листах наявні свідчення про особливості громадського та культурного життя міста Києва та України наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття [66, с. 31].
З кореспонденцій науковця можна отримати відомості про підготовку відзначення ювілеїв та роковин видатних українських письменників та учених, зокрема В. Антоновича, М. Грушевського, М. Лисенка Т. Шевченка, М. Гоголя, П. Куліша, урочистості з приводу відкриття пам’ятника І. Котляревського у Полтаві, проведення археологічного з’їзду у Києві та ін. [66, с. 179].
Сам І. Каманін і багато його адресатів були дійсними членами ІТНЛ, часто виступали на засіданнях з доповідями та рефератами, тому у листах вони обговорювали структуру, основні напрями роботи товариства та різні громадські заходи, організовані за його ініціативою [66, с. 175].
У листах науковця до В. Іконнікова, М. Біляшівського та Ю. Яворського містяться відомості, що всі вони неодноразово брали участь у засіданнях ІТНЛ [66, с.175-176].
Листи І. Каманіна до В. Данилевича, М. Довнар-Запольського В. Модзалевського та зворотні кореспонденції О. Лазаревського містять інформацію про видавничу діяльність та бібліотеку ІТНЛ. Зокрема, у листі до М. Довнар-Запольського від 14 березня 1900 р. зафіксовано відомості про підготовку до видання тринадцятої і ювілейної (до 25-річчя з дня заснування товариства) книги ЧИОНЛ [66, с. 176]. Зі змісту кореспонденції від 29 вересня 1897 р. стало відомо, що у цей час уже розпочав роботу Підготовчий комітет ХІ Археологічного з’їзду у Києві. І. Каманін просив адресата [М. Довнар-Запольського] надіслати правила та список питань, що розглядатимуть на з’їзді для поширення їх серед членів Історичного товариства Нестора-Літописця [ЦДІАК України Ф. 262. оп. 1. Спр. 166, арк. 40] [66, с. 179].
В одній з кореспонденцій науковця до М. Дашкевича містяться відомості про статус Історичного товариства Нестора-літописця. Зазначено, що на кінець ХІХ ст. ця організація була центром об’єднання української інтелігенції [ІР НБУВ Ф. 65. Спр. 231, арк. 1]. З іншого листа до цього ж адресата стало відомо, що у 1890-х рр. І. Каманін працював на посадах помічника секретаря та помічника бібліотекаря ІТНЛ, однак через велику завантаженість, звернувся з проханням звільнити його від обов’язків помічника секретаря [ІР НБУВ Ф. 65. Спр. 233, арк. 1-1 зв.] [66, с. 175].
Відомості про становище бібліотеки товариства містяться у листах ученого до В. Модзалевського. У одному з них І. Каманін повідомляв, що вона невелика і поповнюється лише шляхом добровільних пожертвувань [ІР НБУВ, Ф. III. Спр. 32749-32751, арк. 1]. Зі змісту кореспонденцій до інших адресатів можна зробити висновок, що Іван Михайлович, працюючи на посаді завідуючого бібліотеки, вживав різноманітних заходів, щоб її збагатити. Зокрема, у одному з листів до О. Куліш (Ганни Барвінок), який можна датувати 1907 р., містяться відомості про переговори дослідника зі спадкоємцями письменника, етнографа та мистецтвознавця Василя Петровича Горленка у справі передання його бібліотеки Історичному товариству Нестора-літописця [ВР ІЛ НАНУ Ф. 19. Спр. 1306, арк. 2 зв.] [66, с. 177].
У рукописних копіях листів О. Лазаревського (зроблені його донькою Катериною) до І. Каманіна, видавнича діяльність та організаційні проблеми ІТНЛ є центральною темою. З кореспонденцій історика стало відомо про поповнення бібліотеки товариства новими виданнями, його зв’язки з типографіями, обставини видання і поширення окремих книг «Чтений», організацію засідань тощо. Так, можна сказати, що ЧИОНЛ передплачували відомі громадські діячі, зокрема В. Мякотін та П. Житецький [ІР НБУВ Ф. 40. Спр. 1332, арк. 2]. Окрім того, у листах зафіксовано інформацію про обов’язки О. Лазаревського та І. Каманіна, їх роль у діяльності організації. Зокрема, можна зробити висновок, що наприкінці ХІХ ст. Історичне товариство Нестора-літописця працювало досить інтенсивно, регулярно проводилися засідання, друкувалися історичні матеріали тощо [ІР НБУВ Ф. 40. Спр. 1332, арк. 1, 2, 8, 9, 12, 13, 14] [66, с. 177].
Впродовж 1902-1911 рр. І. Каманін, на прохання Ганни Барвінок, працював над упорядкуванням і публікацією багатотомного зібрання творів та листів П. Куліша. Внаслідок їх творчої співпраці світ побачили п’ять перших томів видання [66, с.117].
З листування І. Каманіна з О. Куліш (Ганною Барвінок) стало відомо, що активна праця з упорядкування творів П. Куліша розпочалася за ініціативою Олександри Михайлівни, яка, виконуючи заповіт чоловіка, прагнула, щоб у пам’яті громадськості «залишився слід його діяльності» [66, с.161].
Зі змісту листів отримуємо інформацію, що у підготовці рукописів до друку активну участь брали громадські діячі, які знали П. Куліша особисто. З квітня 1903 р. розпочався епістолярний діалог ученого з двоюрідним племінником Ганни Барвінок І. Білозерським, у приватному архіві якого зберігалися рукописна копія щоденника, рукописи творів, листи та малюнки П. Куліша. За порадою І. Каманіна, він мав надіслати ці матеріали на адресу Історичного товариства Нестора-літописця [ВР ІЛ НАНУ Ф. 19. Спр. 7, арк. 2] [66, с.162].
Взагалі усі справи, пов’язані з виданням багатотомника І. Каманін вів дуже скрупульозно, беріг кожний документ, отриманий для книги: «Усе буде ціле, і все я записую – усяку копійку; жоден шажок не пропаде. Стільки ж, як не ще пильніше, оберегаю я листи і всякі папери, і твори покійного Пант[елеймона] Ал[ександрови]ча» [ВР ІЛ НАНУ Ф. 19. Спр. 1265, арк. 1] [66, с.71-72].
У фонді НІБУ зберігається цінний екземпляр праці І. Каманіна «Письмо М. Максимовича к П. А. Кулишу» (відбитка з вісімнадцятої книги ЧИОНЛ за 1905 р.) з дарчим написом автора – [Текст автогр.]: «Глубокоуважаемому Андрею Митрофановичу Лободе от автора» [35].
Окрему підгрупу становлять біографічні публікації І. Каманіна, написані про учених, громадських діячів та педагогів кінця ХХ – початку ХХ століття. Ці статті написані переважно у формі некрологів або промов. [66, с. 57].
У 1902 р., в 50-ту річницю з дня смерті М. Гоголя, Іван Михайлович узяв участь в урочистому засіданні ІТНЛ, написавши ґрунтовну працю, присвячену аналізу історично-літературної спадщини письменника. Під заголовком «Научные и литературные произведения Н. В. Гоголя по истории Малороссии» [26], вона увійшла до ювілейної ХVІ книги ЧИОНЛ, збірника статей «Памяти Н. В. Гоголя» та була надрукована окремим виданням. [66, с. 78].
У лютому 1908 році відбулося засідання ІТНЛ, присвячене пам’яті Миколи Павловича Дашкевича, який пішов з життя 20 січня того року. На цьому засіданні І . Каманін виступив з доповіддю «Важнейшие труды Н. П. Дашкевича по южно-русской истории» [6].
На засіданні ІТНЛ, яке відбулося 30 березня 1908 р. в Університеті св. Володимира та було присвячене пам’яті члена-засновника і почесного члена Товариства, професора В. Б. Антоновича, Іван Михайлович виступив з доповіддю «Труды В. Б. Антоновича по истории казачества» [43].
Один з нарисів науковець присвятив постаті викладача історії церкви у Київському університеті П. Терновського, проаналізувавши історичні праці ученого [34].
Зміни у професійній кар’єрі науковця відбулися у 1903 році. Записи у послужному списку свідчать, що 1 січня 1903 р. його було призначено тимчасово виконуючим обов’язки керівника КЦАДА, а 2 листопада цього ж року він офіційно став архіваріусом [Держархів м. Києва Ф. 16. оп. 465. Спр. 4787, арк. 27 зв.], залишаючись на цій посаді впродовж 18-ти років [66, с. 68].
У 1903 р. в була надрукована стаття І. Каманіна, приурочена до п’ятдесятиріччя існування КЦАДА [22]. Автор проаналізував діяльність установи протягом 1852-1902 рр., виділив основні завдання, досягнення та проблеми [66, с. 128].
Важливе значення мають праці дослідника, присвячені визначенню достовірності історичних документів. Їх виявлено дві: «Судьба грамоты князя Романа Галицкого» [41] та «Из истории подложных документов» [16]. У цих статях І. Каманін проаналізував походження та зміст грамот галицьких князів Романа та Лева і універсал Б. Хмельницького, на основі чого довів, що вони були копіями з оригіналів або копіями, відновленими по пам’яті. Друга із вище названих публікацій містить погляди вченого щодо поняття «підробний» та «достовірний» при застосуванні їх до історичних джерел. На думку науковця, достовірними слід називати давні історичні документи, що були втрачені (в результаті війн, заворушень, татарських набігів тощо), а згодом відновлені більш-менш точно по-пам’яті. Іншим критерієм для визнання таких документів справжніми названо відповідність юридичним умовам життя того часу, до якого їх відносили [66, с. 133].
Дві розвідки І. Каманіна, опубліковані в ЧИОНЛ в 1906 р., були присвячені дослідженню стародавніх кам’яних хрестів, виявлених у селах Київського та Ямпільского повітів. Одна з них, «Таинственный крест в селе Молчанах» [42], а інша «Придорожные кресты, иконы и статуи в селах Киевского уезда» [37], збереглася в протокольному викладі. У першій праці вміщено відомості про великі кам’яні хрести, виявлені на території одного з сіл Поділля. Дослідник зробив спробу розшифрувати напис, що зберігся на одному з них, та реконструювати історичні обставини його появи. У другій статті автор з’ясував витоки звичаю ставити на дорогах при в’їзді в села хрести або ікони, розкрив значення цих пам’яток у різні епохи [66, с. 110].
Деякі факти соціально-економічного та церковного життя України містяться у доповіді І. Каманіна «Новые черты для характеристики князя К. Острожского» [27]. У повному обсязі ця праця була надрукована у другому випуску збірника «Из прошлого Юго-Западного края» [17]. На підставі листа К. Острозького до архимандрита І. Балабана та послання львівського єпископа Г. Балабана, учений охарактеризував основні напрями громадської діяльності князя [66, с. 110].
Окремо слід виділити публікації з історії церковного життя, які присвячені аналізу писемних пам’яток (Острозька Біблія, Пересопницьке Євангеліє).
На засіданні ІТНЛ 18 січня 1909 р. дослідник представив доповідь «Заметки на полях Острожской Библии» [14]. Він проаналізував рукопис з копіями записів, виявлених у примірнику Острозької Біблії 1581 р., що зберігалася в архіві Волинського церковно-археологічного товариства. Учений спростував думку О. Фотинського щодо датування заміток. Він вважав, що їх слід віднести до 1610-1625 рр., а не 1652 р., доказом чого є зміст записів. Також, у доповіді міститься класифікація заміток, зроблена особою, що надіслала рукопис до редакції ЧИОНЛ. Наприкінці публікації зазначено, що замітки на полях Біблії слід оцінювати, як зразок української полемічної літератури [66, с. 139-140].
І. Каманін був одним із дослідників визначної рукописної пам'ятки давньоукраїнської мови та мистецтва XVI ст. Пересопницького Євангелія. На засіданні ІТНЛ 22 листопада 1910 р. вчений прочитав доповідь «Дошло ли до нас в подлиннике Пересопницкое евангелие?» [10], яка була надрукована лише у короткому протокольному викладі. Серед його паперів вдалося виявити чернетку цієї доповіді та рукопис незакінченої статті без заголовка, що умовно названа «Пересопницкое Евангелие» [ІР НБУВ Ф. 83. Спр. 41] [66, с. 140].
У 1910 р. Історичне товариство Нестора-літописця виступило ініціатором створення Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва, яке почало роботу у березні того ж року. І. Каманін очолив комісію з охорони письмових пам’яток і мистецтва (так звана архівна комісія), яка була заснована 1912 року. У 1914 р. її було реформовано у Київську вчену архівну комісію та комісію з реставрації пам’яток [66, с. 79].
16 березня 1912 р. ученого обрали членом Комісії з організації відділу «Старий Київ» у Київському художньо-промисловому і науковому музеї (зараз Національний художній музей України). Протягом 1912-1914 рр. він брав участь у засіданнях цієї комісії [Держархів м. Києва Ф. 304. оп. 1. Спр. 27, арк. 6 зв., 13, 16, 18, 20] [66, с. 79].
Важливе місце в своїй науковій діяльності, особливо в останні роки життя, І. М. Каманін відводив археології. Цей напрям був тісно пов’язаний з релігійністю вченого. Він неодноразово брався за дослідження церков. Після відкриття у Києві Звіринецьких печер, Іван Каманін приймає активну участь у їх дослідженні. Результатом чого стала поява праці «Зверинецкие пещеры в Киеве (их древность и святость)» [15]. Її було присвячено митрополитові київському і галицькому Флавіанові [56, с. 130].
Духовна сутність історика настільки споріднилась із Звіринецькими печерами, що він навіть заповів, щоб його там було поховано після смерті. Це його бажання було виконано [56, с. 131].
На схилі віку Іван Михайлович продовжував діяльність по організації архівної справи й залученню до архіву здібних та енергійних працівників. Займався він і підготовкою наукових кадрів. З 1918 р. І. М. Каманін викладав у Археологічному інституті архівознавство й українську палеографію. Він обстоював думку про необхідність створення в Києві спеціяльного Архівного інституту [56, с. 131].
У 1919 р. при III відділі Української Академії наук було створено комісію для вивчення історії західно-руського та українського права. Комісія під керівництвом І. М. Каманіна підготувала до видання матеріяли про козацьку народну війну 1638 р., зібрала матеріяли з історії Коліївщини (1768 р.). Під наглядом Івана Михайловича було переписано до друку Мамоничівське видання Литовського статуту 1588 р. [56, с. 131].
Творчий шлях вченого обірвала смерть, що настала 11 січня 1921 р. Це була велика втрата для всієї української історичної науки, посилена тим, що Іван Каманін упокоївсь хоч і на схилі років, проте сповнений сил і бажання проводити і далі активну наукову роботу. Зокрема в комісії для вивчення західно-руського права, де І. М. Каманін ставив питання про створення першої української актографії [56, с. 131].
Однією з останніх праць І. Каманіна був альбом «Водяні знаки на папері українських документів ХVI – ХVIІ вв.» [49], що поклав початок вітчизняній філігранології. Ця праця, упорядкована у співавторстві з О. Вітвицькою, і надрукована уже по смерті науковця, у 1923 р. На прохання А. Кримського вступне слово до видання написав професор С. Маслов, бо упорядник не встиг цього зробити особисто [66, с. 141-142].
У 1924 р. в журналі «Україна» було опубліковано збірку некрологів «Заслужені для української науки і українознавства діячі, що померли в рр. 1918-1923» (упорядники: М. С. Грушевський, С. О. Єфремов та ін.), у якій було вміщено коротке повідомлення про І. Каманіна [4, 183-184].
Бібліографічний список (з фонду НІБУ)
1. Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною Комиссиею для разбора древних актов, высочайше утвержденною при Киевском Военном, Подольском и Волынском Генерал-Губернаторе Ч. 3 Акты о Козаках (1500–1648). – Т. 1. - Киев : В тип. И. и А. Давиденко, 1863. - СХХ, 433 с.
2. Василенко М. Наукова діяльність Івана Михайловича Каманіна / М. Василенко // Записки соціально-економічного відділу ВУАН 1924- 1925 рр. – Київ., 1926. – Т. 2-3. – С. 54-64.
3. Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XIX-XX ст.) / Дей О. І. – К. : Наукова думка, 1969. – 558 с.
4. Заслужені для української науки і українознавства діячі, що померли в роки 1918-1923 / [упоряд. М. Грушевський, С. Єфремов та ін.] // Україна. – 1924. – Кн. 3. – С. 180-191.
5. Історична наука у Національній академії наук України в особах: енциклопедичний довідник / НАН України, Ін-т історії України ; ред. кол. В. А. Смолій (гол. ред.) [та ін.]. – Київ : Ін-т історії України НАН України, 2018. ‒ 742 с.
6. Каманин И. Важнейшие труды Н. П. Дашкевича по южно-русской истории / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1907. – Кн. 20. – Вып. 3. – Отд. 2. – С. 77-82.
7. Каманин И. Вопросы археографии на XI-м Археологическом съезде / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1899. – Кн. 13. – Отд. 1. – С. 167-168.
8. Каманин И. Догадка о происхождении Богдана Хмельницкого из среды киевских мещан / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1898. – Кн. 12. – Отд. 1. – С. 15-19.
9. Каманин И. Договоры о сооружении церквей в Малороссии в XVIII-м в. / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1904. – Кн. 18. – Вып. 1. – Отд. 1. – С. 26-35.
10. Каманин И. Дошло ли до нас в подлиннике Пересопницкое Евангелие? / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1912. – Кн. 22. – Вып. 3. – Отд. 1. – С. 83-85.
11. Каманин И. Евреи в Левобережной Украине в XVIII веке / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1891. – Кн. 5. – Отд. 2. – С. 36-53.
12. Каманин И. Еще о древности братства и школы в Киеве / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1895. – Кн. 9. – Отд. 2. – С. 165-182.
13. Каманин И. Загоровский и Мазепа / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 274.
14. Каманин И. Заметки на полях Острожской Библии 1581 г. ее читателей XVII в. / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1911. – Кн. 22. – Вып. 1-2. – Отд. 1. – С. 14-17.
15. Каманин И. Зверинецкие пещеры в Киеве : (их древность и святость) / И. М. Каманин. – Київ : Тип. Киево-Печерской Лавры, 1914. - II, 166, IV с. : 20 вкл. л. ил., 1 л. схем.
16. Каманин И. Из истории подложных документов / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1907. – Кн. 20. – Вып. 1. – С. 3-11.
17. Каманин И. Из прошлого Юго-Западного Края : (статьи и материалы). Вып. 2 / И. М. Каманин. – Киев : Тип. Т. Г. Мейнандера, 1913. – 1V, 120 с.
18. Каманин И. Исторические мелочи / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. –1901. – Кн. 15. – Вып. 4. – Отд. 3. – С. 63-74.
19. Каманин И. К вопросу о казацком землевладении / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1909. – Кн. 21. – Вып. 1-2. – Отд. 5 – С. 3-10.
20. Каманин И. К вопросу о казачестве до Богдана Хмельницкого / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1894. – Кн. 8. – Отд. 2. – Вып. 1-2. – С. 57-115. Особливості примірника : на титульному аркуші власницький напис [Текст автогр.] : «И. Каманина».
21. Каманин И. К вопросу о козачестве до Богдана Хмельницкого. – Киев : Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1894. – 24 с. – Особливості примірника : [Текст автогр.] : «Дорогому куму Феодору Павловичу Истомину на добрую память от автора. 21 июля 1894 г.».
22. Каманин И. Киевский Центральный Архив для древних актовых книг губерний Киевской, Подольской и Волынской в течение протекших 50 лет его существования (1852-1902) / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1903. – Кн. 17. – Вып. 4. – Отд. 2. – С. 73-86.
23. Каманин И. Мазепа и его «Прекрасная Елена» / И. М. Каманин // Киевская старина. – 1886. – № 11. – С. 522-535.
24. Каманин И. Малоизвестные лица и события конца XVIII в. / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1891. – Кн. 5. – Отд. 1. – С. 17-18.
25. Каманин И. Материалы по истории казацкого землевладения (1494-1668 гг.) / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1894. – Кн. 8. – Отд. 3. – С. 3-28. Особливості примірника : на титульному аркуші власницький напис [Текст автогр.] : «И. Каманина».
26. Каманин И. Научные и литературные произведения Н. В. Гоголя по истории Малороссии / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. –1902. – Кн. 16. – Вып. 1-3. – Отд. 2. – С. 75-132.
27. Каманин И. Новые черты для характеристики князя К. К. Острожского / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1912 – Кн. 21. – Вып. 3. – Отд. 1. – С. 83.
28. Каманин И. О движении еврейского населения в юго-западном крае в прошлом столетии (1765-1790) / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – С. 162-163. Особливості примірника : на титульному аркуші власницький напис [Текст автогр.] : «Н[.]Молчановс[ький]».
29. Каманин И. О киевских войтах XIX века / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 227-228.
30. Каманин И. О новых материалах по истории Колеивщины (Уманской резни 1768 г.) / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1891. – Кн. 5. – Отд. 1. – С. 3.
31. Каманин И. О последних киевских войтах / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1888. – Кн. 2. – Отд. 1. – С. 214.
32. Каманин И. О чигиринском подстаросте Даниле Чаплицком / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1896. – Кн. 11. – Отд. 1. – С. 28-30. – Особливості примірника : шрифтовий екслібрис «Н. В. Молчановский», суперекслібрис на коренці «Н.М.».
33. Каманин И. Очерк гетманства Петра Сагайдачного / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. –1901. – Кн. 15. – Вып. 1. – Отд. 2. - С. 3-32.
34. Каманин И. Памяти проф. Филиппа Алексеевича Терновского : (по поводу 25-летия со времени его смерти) / И. Каманин. – Киев: Тип. Т. Г. Мейнандера, 1911. – 26 с. : 1 л. портр.
35. Каманин И. Письмо М. Максимовича к П. А. Кулишу / И. М. Каманин. – Киев : Типо-литогр. Т. Г. Мейнандера, 1905. – 7 с. – [Оттиск из: Чтений Исторического общества Нестора Летописца. – Киев, 1905. – Кн. 18. – Вып. III – IV. – С.124-130]. – Особливості примірника : [Текст автогр.] : «Глубокоуважаемому Андрею Митрофановичу Лободе от автора».
36. Каманин И. Плач Киевского лаврского Иеремии XVIII-го в. / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1907. – Кн. 20. – Вып. 1. – Отд. 2. – С. 3-22.
37. Каманин И. Придорожные кресты, иконы и статуи святых в селах Киевского уезда / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1906. – Кн. 19. – Вып. 2. – Отд. 1. – С. 5-7.
38. Каманин И. Пророчество о страшном суде и пришествии антихриста в конце XVIII в. / И. М. Каманин. // ЧИОНЛ. – 1898. – Кн. 12. – Отд. 1. – С. 27-28.
39. Каманин И. Результаты археологической экскурсии в Таращанский и Чигиринский уезды летом 1901 года / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. –1901. – Кн. 15. – Вып. 4. – Отд. 1. – С. 51-66.
40. Каманин И. Статистические данные о евреях в Левобережной Украине в XVIII в. / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1889. – Кн. 3. – Отд. 1. – С. 18-20. Особливості примірника : на титульному аркуші власницький напис [Текст автогр.] : «И. Каманина».
41. Каманин И. Судьба грамоты кн. Романа Галицкого / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1906. – Кн. 19. – Вып. 3. – Отд. 2. – С. 71-80.
42. Каманин И. Таинственный крест в с. Молчанах (Ямпол. уез. Подол. губ.) / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1906. – Кн. 19. – Вып. 4. – Отд. 1. – С. 80-81.
43. Каманин И. Труды В. Б. Антоновича по истории казачества / И. М. Каманин // Памяти члена-учредителя Исторического общества Нестора Летописца заслуженного ординарного профессора Владимира Бонифатьев[ич]а Антоновича (8 марта 1908 г.). – Киев : Тип. Мейнандера, 1909. – 55 с. – [Окремий відбиток з вид.: ЧИОНЛ. – 1909 – Кн. 21, вып. 1-2].
44. Каманин И. Чем должны быть описи архивов? / И. М. Каманин // ЧИОНЛ. – 1895. – Кн. 9. – Отд. 4 – С.45-53.
45. Каманин И. Чтения в Историческом Обществе Нестора-Летописца (в период 1878-1887 гг.). Книга вторая. Издана под редакцией Н. П. Дашкевича и А. И. Соболевского. Киев. 1888 г. / И. М. Каманин // Киевская старина. – Т. 25. – № 5/6. – С. 648-654.
46. Каманин И. Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца. Книга 3-я. Издана под редакциею Н. П. Дашкевича. Киев. 1889 года / И. М. Каманин // Киевская старина. – Т. 27. – № 11. – С. 456-461.
47. Каманин И. Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца. Книга четвертая. Издана под редакцией Н. П. Дашкевича. Киев. 1890 г. / И. М. Каманин // Киевская старина. – Т. 30. – № 7. – С. 147-155.
48. Каманин И. Эпизоды и деятели эпохи Богдана Хмельницкого / И. М. Каманин ; Ист.-филол. ф-т Имп. ун-та св. Владимира. – Киев, 1905. – 20 с. – Особливості примірника : [Текст автогр.]: «Глубокоуважаемому Николаю Александровичу Оболонскому в знак почтения от автора. 5 июля 190[…*]».
49. Каманін І. Вітвицька О. Водяні знаки на папері українських документів XVI і XVII вв. (1566–1651) / І. М. Каманін, О. Вітвіцька. - Київ : Друк. Всеукраїнської Академії Наук, 1923. – 29, 144 с. : іл. – (Збірник історико-філологічного відділу Української Академії наук ; № 11).
50. Каманін Іван Михайлович // Видання з автографами українських дiячiв науки i культури : каталог колекцiї Нацiональної історичної бiблiотеки України. Вип. 1 / Нац іст. б-ка України, Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н. О. Горська ; ред. О. І. Марченко, С. І. Смілянець, К. Г. Таранюк-Русанівський. – Київ : Вид. дім «Вініченко», 2018. – С. 152-159.
51. Каманін Іван Михайлович // Україна : наук. трьохмісячник українознавства. – 1924. – Кн. 3. – С. 183-184 [213-214].
52. Київський центральний архів давніх актів : збірник документів у 2 т. : 1852-1943 / кер. проекту О. В. Музичук. – Київ : Інтертехнологія, 2002 – Т. 1 : 1852-1921 / упоряд.: Л. М. Муравцева, В. В. Страшко, Л. А. Сухих. – 2002. – 453 с. : табл., 22 л. фот.
53. Н. М. [Н. Молчановский]. И. Каманин. Переписи еврейского населения в юго-западном крае в 1765-1791 гг. (Архив юго-западной России, часть пятая, том II. Два выпуска, Киев, 1890) Стр. 240+1045+IV : [рецензия] / Н[икандр] М[олчановский] // Киевская старина. – 1891. – № 3. – С. 514-524.
54. Н. Мухин – Киево-Братский училищный монастырь, исторический очерк, к., 1893 г. И. Каманин. Еще о древности братства и школы в Киеве, 1895 р. (відбитка з «Чтеній» Київського історичного товариства т. IX) : [рецензія] // Записки Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка. – 1895. – Т. 8. – Кн. 4. – С. 34-39. – Автор рецензій не зазначений.
55. Нагірняк О. Р. Українознавчий доробок І. М. Каманіна у структурі Історичного товариства Нестора-Літописця (кінець XIX – початок XX ст.) / О. Р. Нагірняк // Збірник наукових праць НДІ Українознавства. – К., 2005. – Т. 4. – С. 194-198.
56. Ситник О. Український історик Іван Каманін / О. Ситник // Український історик. – 1991. – № 1- 2. – С. 115-132.
57. Т[омашівський] С. Каманин И. Эпизоды и деятели эпохи Богдана Хмельницкого (К., 1905) ; Каманин И. К подробностям о начале войн Богдана Хмельницкого («Университеские известия» 1905, № 5) : [рецензія] / Степан Томашівський // Записки Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. – 1907. – Т. LXXV. – Кн. 1. – С. 195-196.
58. Українські архівісти (XIX-XX ст.) : біобібліографічний довідник / Держкомархів України. УНДІАСД ; [упоряд. І. Б. Матяш, С. Л. Зворський, Л. Ф. Приходько та ін.]. – Київ, – 2007. – 752 с.
59. Щербина В. Іван Михайлович Каманін як архівіст / В. І. Щербина // Записки соціально-економічного відділу ВУАН 1924-1925 рр. – Київ, 1926. – Т. 2-3. – С. 44-53.
Електронні ресурси
60. Вшановуємо пам’ять архівіста [Електронний ресурс] // ЦДІАК України. – Режим доступу : https://cdiak.archives.gov.ua/v_Kamanin.php .
61. Гарбар Л. В. Каманін Іван Михайлович (1850–1921) – український історик-архівіст, палеограф [Електронний ресурс] / Л.В. Гарбар // Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/node/5337 .
62. Горська Н. Книжковi iнскрипти та маргiналiї Iвана Михайловича Каманiна в колекцiї видань з автографами НIБУ [Електронний ресурс] / Н. Горська // Нацiональна історична бiблiотека України. – Київ. – 2020. – Режим доступу : https://nibu.kyiv.ua/exhibitions/325/ .
63. Перші директори нашого архіву [Електронний ресурс] // ЦДІАК України. – Режим доступу : https://cdiak.archives.gov.ua/v_Dyrektory_arhivu.php .
64. Синові України : збірник статей 1906 року на пошану проф. Володимира Антоновича (фототипне відтворення) [Електронний ресурс] / Київський університет імені тараса Шевченка, Академія наук України, Інститут української археографії, Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського; упоряд., післям. С. М. Кіржаєв, В. І. Ульяновський. – К., 1993. – Фототипне відтворення. – 124 с. – Режим доступу : http://irbis-nbuv.gov.ua/everlib/item/er-0001899 .
65. Ульяновский В. Киевские зверинецкие пещеры и скит: история в лицах [Електронний ресурс] / В. Ульяновский, отв. ред. А. Шерман. – Киев: Антиквар, 2018. – 410 c. : іл. – http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/ukr0000018028 .
66. Якобчук Н. О. Документальна спадщина І. М. Каманіна (1850-1921) : джерелознавчий аспект [Електронний документ] : Дисертація на здобуття ступеня кандидата історичних наук / Н. О. Якобчук ; НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ – 2011 – 358 с. Архівні джерела. – С. 196-249. Додаток А : Бібліографія наукових праць Івана Михайловича Каманіна (1850-1921). – С. 250-294. Додаток Б : Перелік рукописів опублікованих наукових праць І. М. Каманіна. – С. 295-298. Додаток В : Перелік рукописів неопублікованих наукових праць І. М. Каманіна. – С. 299-300. Додаток Д : Список невиданих наукових праць І. М. Каманіна* [*Цей список складено особисто І. Каманіним не раніше 1918-1920 рр.]. – С. 301-302. Додаток Е : Листи І. М. Каманіна. – С. 303-312. Додаток Ж : Листи до І. М. Каманіна. – С. 313-318. Додаток З : Біографічні довідки адресатів та кореспондентів І. М. Каманіна – С. 319-358. – Режим доступу : https://uacademic.info/ua/document/0412U001266 .
Підготувала Світлана Плюта
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
