ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
31.10.2024
Хатні обереги
Обереги завжди мали захищати людей та їх світ від зла, злиднів, нечисті, хвороби, смерті, загибелі тощо. Оберіг призначений створити захисне поле між своїм власником і небезпекою, магічно захистити його, зробити невидимим і невразливим; або відвернути небезпеку, або наділити захисними властивостями, здатними протистояти злу. Сьогодні, як і раніше, люди наповнюють оберегами, магічними знаками та предметами своє житло – адже це традиція. Без верби на покуті та хрещеної ікони, без пучечка зілля, старої підкови і вишитих рушників наші пращури не уявляли свого життя. Ці речі супроводжували їх від першого крику до останнього подиху, уособлювали добро і силу, захищали від усіляких бід. Люди наділяли їх магічними властивостями і свято вірили в їхню надприродну таємничу сила.
Для українців у хаті втілюється весь життєвий простір і світоглядний всесвіт, що поділяється на три частини (земну, підземну і небесну сфери). Хата відображає ці сфери буття: стеля – небесний духовний світ (сволок із сакральними знаками, божниця у кутку); стіни, вікна, двері – символи земного сучасного реального життя й спілкування з іншими людьми; нижній ярус – підлога, низ стіни з підпіччям і лавами, поріг уявлялися як межа земного й підземного світів. Недаремно в народі кажуть: «Моя хата небом крита, землею підбита, вітром загороджена».
Новозбудована хата ставала повноцінним житлом лише після розпису її стін. Така особливість зумовлювалася не лише віруваннями в надприродні, демонічні та лихі сили, які насилають всілякі лиха, хвороби, засухи, повені та інші неприємності, а й переконаннями, що яскраві візерунки зможуть відволікти та заплутати нечисту силу та відвести тим самим її від людей. Розмальовані квітами вікна повідомляють, що в хаті є дівка на виданні. Цікавий звичай зберігся на Лемківщині, де на вхідних дверях малюють своєрідне Дерево роду (квіт): гілочки з листками барвінку означали жінок та дівчат, які були в родині, гілочки із зірками – чоловіків та парубків. Коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку, а коли хтось помирав – хрестик. Ще однією традиційною рисою в оздобленні українського житла й доказом певних містичних переконань предків є звичай обводити червоною смугою всі стіни трохи вище підлоги. Така безперервна смуга слугувала захистом від проникнення в домівку лихих сил, на зразок магічного кола що неодноразово описувалися в українській літературі, зокрема в романі М. В. Гоголя «Вій».
З давніх давен повелося вважати найважливішим та святішим місцем в будинку саме покуття. Тут завжди вішали вишиті рушники, писанки та інші важливі атрибути в обрядових дійствах. Всі найважливіші події в родині проходили саме біля покуття, й заручини та благословення молодих, й весільний посад молодих, й перша купіль новонародженого члена родини й прощання з покійним. На покутті, за іконами зберігали освячені реліквії: вербову гілку з Вербної неділі, шматочок паски з Великодня, свячену воду, громничу свічку та інші. На Різдво саме під образами ставився Дідух.
Піч в сучасних оселях зустріти можна все рідше та рідше. Проте протягом багатьох століть піч була чи не центральним елементом в домівці. Вона зберігає давнє священне значення для господаря. Тому її найчастіше розмальовували чудовими візерунками. Вважалося, що ворожа сила, задивившись на цей розпис, забуває про свою лиху справу. Житло людей, родинне вогнище (піч) завжди були священними – це цілий безмежний Всесвіт, де живуть батьки й діди, народжуються діти й онуки. У печі палало багаття, їй приносилися жертви: зерно з нового врожаю, перший кусень тіста перед випіканням хліба, ритуальні напої тощо. За давніми віруваннями, за піччю живе Домовик – добрий дух сім’ї. Якщо до нього ставляться добре, він допомагає всій родині, приносить щастя, а якщо ображають – шкодить. Коли родина переселялася до нової оселі, обов’язково брали зі старої печі жарину і вносили її у нову хату, щоб запалити родинне вогнище в цій оселі. Кликали також свого Домовика на нове помешкання. Вогонь у печі вважався священним, господині оберігали його та ставилися з повагою. У піч не можна кидати нічого нечистого, плювати чи бавитися з вогнем. Зазвичай піч ставили при вході до світлиці, по діагоналі до покуття. Поки вогонь є в печі, жодні злидні не можуть проникнути до хати через двері або через димар. Ставилися до печі, як до живої істоти, часто називали матір’ю або годувальницею, що зміцнює родину. Казали: «Як піч не згуртує, то лихий запанує». Під час спільної трапези й формувалося відчуття святості родинного вогнища, єднання роду.
Таким же магічним значенням наділяв наш народ і хатній сволок – головну балку під стелею у дерев’яній споруді, яка звичайно розміщувалася по поздовжній осі (поперечні сволоки в Карпатах називають образниками), – символ міцності будови, сім’ї, здоров’я всіх мешканців цього житла. На сволоці дуже часто робили орнаменти, які були своєрідними оберегами: написи, позначки, рівнобічні та косі хрести (крижі), різного типу сварґи, а також небесні знаки сонця і місяця, голуби, дерева та інші ще дохристиянські символи.
Вишиті рушники були прикрасою кожної хати та ще й предметом гордості господині. Ними обрамляли не тільки ікони, а й двері та вікна. Їх також стелили під хліб на столі. Але крім естетичної прикраси оселі, рушники служили ще й оберегом від впливу зовнішніх негативних чинників. Часто крім рушників вікна та двері оздоблювали часником та сухою кропивою – на знак захисту оселі від відьом. Не знайдете ви сьогодні української родини, у якої не було б рушника, який передавався із роду в рід. Рушник завжди висів біля порога на кілочку в кожній хаті – утирач, ним витирали руки, тож він завжди був напоготові, щоб подати гостеві, якого запрошували до столу. Окремими рушниками накривали хлібину, діжу з тістом, спечені паляниці, з рушником ходили доїти корову, рушником витирали посуд. Мати навчала дочку: «Тримай хату, як у віночку, і рушничок на кілочку!».
Стіл також має магічну силу, символізує достаток родини. Його першим заносять до нової хати, на нього кладуть хліб-сіль, ставлять ритуальні страви. На стіл гріх сідати чи класти шапку. Назва стіл походить від стародавнього звичаю стелити рушник або обрус (пізніше –скатертину), щоб на них класти їжу. Звичай застеляти стіл притаманний українцям з давніх-давен. Це поняття пішло з давніх часів, коли слов’яни споживали їжу з землі, простеливши тканину чи підклавши дошку. Звичний нам стіл з’явився значно пізніше й в різних куточках країни виглядав по різному. Десь це були довгі дошки на перехрещених ніжках, а десь були популярними скрині-столи (у деяких регіонах Карпат: Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина), з кришкою, що слугувала столом та підстолинням, в якому було зручно зберігати різні речі, одяг тощо. Щоб дістати якусь річ, кришку столу відсувають. У деяких місцевостях у таких столах-скринях зберігали харчові продукти.
Колиска (гойдалка, люля) була ще й родинним символом, виколихувала майбутнє родоводу, зберігала традиції - материнську ніжність і батьківську гордість. Традиційно колиску виготовляли лише з «чистих», тобто благородних порід дерев (клена, калини, ясена, ліщини, горіха та ін.). Підвішували колиску до сволока або до стелі на спеціально виготовленому гачку. До неї клали цілюще зілля й ляльку-мотанку, яка повинна була оберігати немовля від біди. Люлька знаходилася біля ліжка. Якщо дитина прокидалася, мати відразу приколисувала немовля, а за потреби й пеленала. Колихаючи дитину, мати завжди співала їй лагідні колискові пісні. Саме ці пісні допомагали немовляті засвоїти рідну мову, відчути родинне тепло, а також уберегтися від злих сил.
Поріг в традиціях українського народу також має велике значення, з ним пов’язана низка різноманітних вірувань та звичаїв. З давніх давен поріг вважається місцем, де перебувають предки, й пов’язано це вірування з первісним звичаєм – ховати померлих в хаті під порогом. З цих переконань пішла низка обрядів та звичаїв, пов’язаних з порогом та покликаних виразити повагу до предків та заручитися їх підтримкою. Так, на Гуцульщині наречені, йдучи до церкви на вінчання, «віддавали честь» пращурам гільцем, топірцями або паляцями, а в деяких регіонах спостерігається традиція застеляти поріг вовняним килимом. Переступати поріг молодята повинні обов’язково правою ногою. Також з цими переконаннями пов’язана традиція переносити наречену через поріг хати нареченого, аби не потривожити духів предків, щоб вони не наробили лиха молодій господині. Цікаво, але всі ми звикли від дідів-прадідів підмітати оселю від порога до покуття, й ніхто практично не задумується чому саме так. Пояснення такого звичаю доволі просте, підмітати так треба, аби добро та талан йшли в хату, а не з хати. За правилами народного етикету, завжди вважалося, що вітаються через поріг тільки погано виховані або просто злі люди. Тому казали: «Не подавай руки через поріг, бо посваришся». Не можна й передавати через поріг якусь річ. Розмовляти з сусідкою через поріг також неввічливо: слід або запросити до хати, або самому вийти до нього.
Не знайдеться, мабуть, жодної людини, котра б не знала про підкову над порогом, яка уособлює в собі роль оберега та талісмана на вдачу та добробут. Ця традиція повелася з тих часів, коли коні відігравали важливу роль в житті людей, коли вони виступали головною ознакою заможності та значущості в суспільстві. Саме тоді, даруючи підкову малося на увазі побажання успіху, достатку, щастя та вдачі.
Такий звичний елемент побуту, як посуд, також мав силу оберега. Наші предки користувалися глиняним посудом, який, як правило, виготовляли власноруч. Не зважаючи на те, що посуд був простим, в нього вкладали найтепліші думки. Якщо ж посуд купували, то обов’язково слухали, що він «говорить». Наприклад горщики, які є символом життя, розрізняли за тембром: «горщик» – чоловік і «горщиця» – жінка. Щоб у домі панувала злагода, потрібно мати у господарстві і горщики, і горщиці. Кожен з нас знає повір’я, що вдома не варто зберігати надбитий посуд. Таке твердження виникло тому, що посуд вважали живим. Він, як і людина: народжувався, жив і помирав. Надщерблений, розбитий глечик чи тарілку прийнято було закопувати в землю.
Хорошим оберегом для житла є дзвін. Він означає захисний купол небес. Дзвін може не тільки відганяти від будинку зло, але і знищувати біду, що вже зайшла в будинок. Ритмічні і водночас мелодійні удари дзвону символізують час що минає, бій дзвонів пов’язують з весіллям, перемогою або молитвою.
Кожне річне свято вимагало своїх особливих оберегів, атрибутів, прикрас у хаті. Так, на Різдво на покуть виставляли Дідуха з жита, пшениці або вівса. На стіл під скатертину клали солому, часник, а під стіл – леміш від плуга. На стелю підвішували різні прикраси у вигляді птахів, їжаків чи «павучків», виготовлених із паперу, глини, яєць, колосків. На столі обов’язково лежав обрядовий хліб. Перед Великоднем хата обновлялася, милася, підмазувалася, білилася. Це своєрідне очищення після зимового періоду мало значення весняного оновлення життя. Особливою прикметою Великодніх свят були насамперед писанки та крашанки, складені на застеленому святковому столі, де стояв також кошик з освяченими великодніми короваями. Стіни прикрашалися новими рушниками та штучними квітами. На Зелені свята (Русалії, Трійцю) та на Купайла хата прикрашалася живими зелами, овочами, квітами, своєрідними рослинними оберегами у вигляді віночків, букетиків, які освячувалися і протягом року використовувалися для лікування, обкурювання, магічних дій. Перед святом Свічки (1 вересня), коли піч – «іменинниця», її обов’язково білять, наносять новий розпис, прикрашають квітами, бо в цей день справляють «весілля комина». Зміни в хаті також зумовлювалися і сезонними роботами, наприклад, восени вносили ткацький верстат, який влітку виносили на горище або в комору, бо жінка займалася городом, полем та іншими справами. Отже, кожної пори року хатнє господарство мало свій вигляд, свою символіку і свої обереги.
Численні музейні установи, що працюють над збереженням старовинних народних хат, займають особливе місце. Завдяки своїй діяльності: збиранню, зберіганню, експонуванню та інтерпретації предметів мистецької та наукової вартості, пов’язаних із українською культурою та історією, організації виставок, освітніх програм, публікацій – музеї презентують нашу традиційну культуру, знайомлять з історією українського народу, вчать молоде покоління шанувати минуле та традиції своїх предків.
У Музеї народної архітектури та побуту в Пирогові, який розташований просто неба на 133 гектарах під Києвом, в Голосіївському районі, ви можете зазирнути в життя та побут простих людей, селян, що складали більшість населення країни в XVI-XIX століттях. На сьогодні в Пирогові зібрано понад 270 архітектурних споруд різних регіонів часів від XVI до XX століття. Колекція експонатів етномистецтва музею сьогодні складається з понад сорока тисяч костюмів, тканин, елементів вишивки, килимів, виробів з кераміки, металу, скла і дерева, господарських інструментів, музичних інструментів, картин та малюнків, тощо. (Джерело: https://www.pyrohiv.com).
Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького, розташований просто неба. Площа скансена становить 36,6 га. Під час прогулянки музеєм можна побачити своєрідні мікросела, де відтворено особливості етнографічних регіонів чи історико-етнографічних груп: Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини, Буковини, Покуття, Поділля, Закарпаття, Львівщини. Тут можна побачити: давні хати, у яких жили українці кілька століть тому, їх тогочасний побут та культуру; автентичну архітектуру та інтер’єри церков, шкіл, вітряків. На окремих об’єктах можна познайомитися з давніми ремеслами, серед яких соломоплетіння, писанкарство, гра на народних інструментах, виробництво олії та виготовлення кераміки тощо. У скансені постійно проводяться майстер-класи для дітей та дорослих. (Джерело: https://www.lvivconvention.com.ua/location/muzej-narodnoyi-arhitektury-i-pobutu-u-lvovi-imeni-klymentiya-sheptyczkogo/)
Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини НІЕЗ «Переяслав» організовує для дітей квест «Українська хата». Під час квесту діти шукають відповіді на поставлені завдання у різних хатах Музею: столяра, бідняка, олійника, чинбаря, гончара, заможного селянина-промисловця, ткача, безземельника. Після відвідування об’єктів квесту, учасники збираються на базарній площі музею просто неба та створюють власноруч проект української хати. Взявши участь у квесті «Українська хата», діти розширюють свої знання про архітектуру та побут Середньої Наддніпрянщини, про ремесла, промисли українців (Джерело: https://phm.gov.ua/?p=28304).
Закарпатський музей народної архітектури та побуту займає площу 5,5 га, розташований поблизу території Ужгородського замку – музей просто неба, складається з архітектурних пам’яток старовинного закарпатського села і зразків найдавніших і найбільш розповсюджених видів народного прикладного мистецтва. У музеї представлені зразки житла і садиб закарпатців низинних районів (долинян, румунів і угорців), а також — горян (бойків і гуцулів). У музеї просто неба розміщені 7 садиб, 6 житлових будівель, церква, дзвіниця, школа, кузня, млин, корчма. У музеї зберігається понад 14 тисяч експонатів (Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=eAtHpleU5cc).
Музей народної архітектури і побуту Прикарпаття знаходиться на території давнього городища в Івано-Франківській області, Галицького району, с. Крилос. Скансен займає площу 6,9 га, на якій відтворено «мікросела» чотирьох етнографічних районів Івано-Франківщини: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. 1994 року музей увійшов до складу Національного заповідника «Давній Галич».Інтер’єри старого житла продумані до дрібниць, кожен предмет має своє місце і призначення.Тут також розміщені найчисленніші збірки народних тканин, вишивок та одягу (Джерело: https://www.karpaty.info/ua/uk/if/fr/krylos/museums/architecture/).
У Музеї українознавства «Українська хата» Житомирського державного університету імені Івана Франка експонати збиралися тривалий час викладачами та студентами, і відкрився він у березні 1991 року з нагоди 177-річчя від дня народження Великого Кобзаря. Є у хаті-музеї коцюба, рубель, мисник, рогач, мотовило, деревообробний інструмент, ліжко, стіл і навіть стара колиска. Кожна річ несе певну енергетику, зберігає тепло долонь щирих і працьовитих людей. Цікавими є знаряддя праці первісних людей, знайдені археологами на території Полісся - кожна річ в «Українській хаті» має свою історію. (Джерело: https://zu.edu.ua/museum_hata.html).
Мандруючи Сумщиною, можна завітати до Краєзнавчо-етнографічного музею «Батьківська хата» у селі Малий Самбір, Конотопського району. Виставкова зала створена як старовинна українська світлиця, де експонуються вироби місцевих народних умільців. Тут учасниці місцевого фольклорного колективу радо зустрічають екскурсантів, демонструючи традиційний одяг жителів села кінця ХІХ – початку ХХ століття та репертуар, основу якого складають обрядові дійства із автентичним пісенним фольклором. Музей радо вітає гостей щорічного традиційного свята «Віншуємо суницю – першу ягоду-царицю», яке стало справжньою візитівкою Конотопського району. (Джерело: https://discover.sm.ua/locations/kraeznavco-etnograficnij-muzej-batkivska-hata).
У Верховині у 2014 р. відкрили музей «Хата-стая», де розповідають про традиційне домашнє сироваріння. У самій хаті є коридор і дві кімнати з автентичним одягом та речами побутового вжитку. Найстарішою частиною будівлі є кімната з піччю, де зібрані вишиті сорочки і рушники, посуд (тарілки, глеки), килими тощо. Інша кімната – «Гуцульська світлиця» – пристосована для проведення майстер-класів. Тут можна приготувати місцеві страви (наприклад, банош), послухати дримбу і спробувати ткати (Джерело: https://verkhovyna.life/staya/).
Хату кожна господиня дбайливо доглядала. «Без господаря двір, а без господині хата плаче» – говорить народне прислів’я. Отож у хаті завжди мало бути охайно, вибілено, розмальовано кольоровою глиною, оздоблено витинанками, прикрашено квітами, запашними травами. Хата надавала людині не тільки притулок від непогоди, а й створювала умови для повсякденного існування, де відновлюються сили, визріває натхнення. Тут формувалися родинні стосунки, створювалася своєрідна психологічна атмосфера, свій мікроклімат, де людина відпочивала, працювала, харчувалася, осмислювала своє буття та взаємини з навколишнім світом.
Жодна споруда не отримувала стільки уваги до себе як українська хата. Стільки наукових та етнографічних праць про неї написано, віршів, порівнянь, спогадів; автори багатьох художніх творів не обійшли своєю увагою зворушливий образ біленької української хати, що оточена пишною красою мальовничого краю, серед яблуневих та вишневих садків. Така увага до житла не випадкова, бо саме хата є одним із символів України, це не лише місце, де мешкають люди, – це святиня українського роду. В архітектурі української хати відбилося все тисячолітнє багатство народних традицій, символів, звичаїв та обрядів. Зберігаючи традиції своїх пращурів, сучасні люди ретельно дбають про передачу оберегового досвіду від одного покоління до іншого. Існує безліч оберегів і змов, якими можна скористатися, щоб вберегти свій будинок. Вибирайте ті обряди, що відповідають вашому почуттю і збуджують вашу уяву. Ці прийоми будуть найбільш ефективні.
Пропонуємо ознайомитися зі списком літератури з фонду Національної історичної бібліотеки України та відкритих джерел Інтернету.
Книжкові видання з фонду НІБУ:
Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях / Г. О. Булашев. – Київ : Довіра, 1993. – 414 с.
Герус Л. З хлібом і пісня миліша, і хата тепліша: аксіологічний аспект обрядового хліба українців / Л. Герус ; НАН України. Ін-т народознавства. – Львів : Ін-т народознавства НАН України, 2021. – 302 с.
Данилюк А. Г. Українська хата / А. Г. Данилюк. – Київ : Наук. думка, 1991. – 108, [2] с.: 2 арк. кольор. іл.
Данилюк А. Г. Наша хата: етногр. нарис про традиційне поліське житло / А. Г. Данилюк ; АН України, Ін-т народознавства, Полісько-Волин. народознав. центр. – Луцьк : Надстир’я, 1993. – 63 с.: іл.
Культура і побут населення України / В. І. Наулко [та ін.]. – Київ : Либідь, 1993. – 284 с.: 32 л. фот.
Кожолянко Г. К. Поселення та житло українців Івано-Франківщини та Буковини / Г. К. Кожолянко. – [Чернівці] : [ЧДУ], 1992. – V, 99 с.: фот.
Косміна Т. В. Сільське житло Поділля: кінець XIX – XX ст. : історико-етнографічне дослідження / Т. В. Косміна ; АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Київ : Наук. думка, 1980. – 189 с.
Орел Л. Українська хата / Л. Орел. – Київ : Вид. дім журн. «Пам’ятки України», 2019. – 26 с. – (Народна б-ка «Пам’ятки України»; Вип. 4). – До 50-ліття Нац. музею народ. архітектури та побуту України.
Погоральський Я. В. Слов’янське житло другої половини I тисячоліття н. е. на Прикарпатті і Західній Волині : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.04 / Я. В. Погоральський ; НАН України. Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича, Інститут народознавства. – Львів, 2018. – 20 с.
Самойлович В. П. Українське народне житло. (Кінець XIX – початок XX ст.) / В. П. Самойлович ; АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Київ : Наук. думка, 1972. – 24, [32] с. : іл.
Скуратівський В. Т. Покуть / В. Т. Скуратівський. – Київ : Довіра, 1992. – 234 с.
Таранушенко С. А. Житло старої Слобожанщини / С. А. Таранушенко ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Харків : Харківський приватний музей міської садиби, 2011. – 196 с.: фото.
Таранушенко С. А. Пам'ятки мистецтва старої Слобожанщини [Електронний видання] / С. А. Таранушенко. – Харків, 1922. – 114 с.: іл. – Режим доступу: https://nibu.kyiv.ua/elfond/taranushenko_pamjatky_mystectva_staroji_slobozhanschyny/taranushenko_pamjatky_mystectva_staroji_slobozhanschyny.pdf.
Ярова А. Традиційне житло Чернігівщини кінця XIX – першої половини XX століття : монографія / А. Ярова ; НАН України. Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. – Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, НАНУ, 2017. – 194, [1] с.: іл.
Статті з періодичних і продовжуваних видань:
Орлова Н. Оселя Тараса Шевченка на Козиному болоті (До 202-річчя від дня народж. Кобзаря) / Н. Орлова // Віче : журн. ВРУ : громадсько-політ. і теорет. вид. – Київ, 2016. – № 5/6 (Березень 2016). – С. 72-73.
Пономарьова І. Народне житло та традиційні споруди греків Приазов’я наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття / І. Пономарьова // Матеріали до української етнології: зб. наук. пр. – Київ, 2015. – Вип. 14. – С. 98-109.
Радович Р. Поліська піч: специфіка формування опіччя / Р. Радович // Народознавчі зошити: наук. журн. – Львів, 2014. – № 2(116). – С. 270-291.
Сивак В. Облаштування інтер’єру народного житла Закарпатської частини Лемківщини кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. / В. Сивак // Народознавчі зошити: наук. журн. – Львів, 2016. – Вип. 1. – С.105-122.
Сивак В. Народні меблі у селянському житлі Середнього Полісся (Межиріччя Ужа і Тетерева) кінця XIX – першої половини XX ст.: скриня / В. Сивак // Народознавчі зошити: наук. журн. – Львів, 2016. – Вип. 2. – С. 319-332.
Спаська Є. Рушник в побуті українського селянства (уривок із праці «Кролевець - опорний пункт художнього ткацтва на Україні») / Є. Спаська // Матеріали до української етнології: зб. наук. пр. – Київ, 2016. – Вип. 15 (18). – С. 184-198.
Чебан О. Обереги в практиці обживання сучасного міського житла (на матеріалах одеських квартир) / О. Чебан // Народна творчість та етнологія. – Київ, 2012. – № 3. – С. 113-117.
Щербань О. Народна «магія» у виготовленні та побутовому використанні глиняного посуду Наддніпрянщини (кінець XIX – перша половина XX століття) / О. Щербань // Народознавчі зошити: наук. журн. – Львів, 2015. – Вип. 1. – С. 195-205.
Ярова А. Вивчення традиційного житла Чернігівщини наприкінці XVIII – у першій половині ХХ століття / А. Ярова // Народна творчість та етнологія. – Київ, – 2016. – Вип. 2. – С. 100-104.
Список не є вичерпним. Більше документів по даній темі Ви можете знайти в Електронному каталозі та базах даних НІБУ.
Додатково читайте електронні джерела:
Батьківська хата – добрий символ, оберіг. Народні символи і обереги України [Електронний ресурс] / Т. А. Сіра. – Дата опублікування 16 серпня 2019 // YouTube. – Електрон. відео дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=xvQ1pg8y-Jk. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.05.2022.
Білоус Л. Скриня у побуті української родини [Електронний ресурс]: [виставка] / Л. Білоус // Нац. музей українського народного декоративного мистецтва. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: https://www.mundm.kiev.ua/EXHIBIT/UACHEST.SHTML. – Назва з екрана. – Дата звернення: 06.05.2022.
В Орлівці презентували книгу «Хатні обереги» Миколи Будлянського / Спецкор регіон. Електрон. дані. – Режим доступу: http://speckor.net/v-orlivtsi-prezentuvaly-istorychnu-knygu-mykoly-budlyanskogo/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 25.05.2022.
Закарпатський музей народної архітектури та побуту в м. Ужгород [Електронний ресурс] / Юлія Гeрштун. – Дата опублікування 5 травня 2022. // YouTube. – Електрон. відео дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=E0VB0XuqD3I. – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.05.2022.
Кожуховська Л. Поселення та житла українців, символіка [Електронний ресурс] / Л. Кожуховська // Енциклопедичний слов. символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. – 5-е вид. – Електрон. текст. дані. – Корсунь-Шевченківський, 2015. – С. 633-637. – Режим доступу: https://archive.org/details/slovnyksymvoliv/page/n631/mode/2up?view=theater. – Назва з екрана. – Дата звернення: 17.05.2022.
Масненко В. В. Українська хата : наук.-попул. вид. [Електронний ресурс] / В. В. Масненко, В. Б. Ракшанов. – Черкаси : Брама–Україна, 2012. – 190 с.: іл. . – Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Masnenko_Vitalii/Ukrainska_khata.pdf. – Назва з екрана. – Дата звернення: 25.05.2022.
Музей народного побуту «Світлиця» / Управління освіти Херсонської міської ради. – Дата опублікування 30 листопада 2015. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://gorono.ftl.kherson.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3456:muzei-narodnoho-pobutu-svitlytsia&catid=47&Itemid=625. – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.05.2022.
На Вінниччині селяни перетворили занедбану хату на музей / Вінниця.info. – Дата опублікування 29 липня 2020. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.vinnitsa.info/news/na-vinnychchyni-meshkantsi-sela-peretvoryly-zanedbanu-khatu-na-muzey-video.html. – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.05.2022.
Обереги для дому та їх значення, як зробити своїми руками і куди вішати, талісмани від пожежі, псування і пристріту, домашні захисні амулети від поганих людей / kvart. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://kvart.com.ua/post/203. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.05.2022.
Обереги: их виды и роль в жизни украинцев / Етнохата. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://etnoxata.com.ua/ru/statti-ru/ru-traditsiji/oberegi-ih-vidy-i-rol-v-zhizni-ukraintsev/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.05.2022.
Обереги українського народу / Ластівка. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://lastivka.jimdofree.com/патріотичне-виховання/обереги-українського-народу/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.05.2022.
Обереги, що роблять нас українцями / Галичина. – Дата опублікування 17 грудня 2021. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://galychyna.if.ua/analytic/oberegi-shho-roblyat-nas-ukrayintsyami/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.05.2022.
«Поліська Хата» – музей українського побуту / Баранівська ОТГ. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://otg.mrada-baranivka.gov.ua/index.php/turyzm/2839-poliska-khata-muzei-ukrainskoho-pobutu. – Назва з екрана. – Дата звернення: 25.05.2022.
Товкайло Т. Покуть [Електронний ресурс] / Т. Товкайло // Енциклопедичний слов. символів культури України / За заг. ред. В. П. Коцура, О. І. Потапенка, В. В. Куйбіди. – 5-е вид. – Електрон. текст. дані. – Корсунь-Шевченківський, 2015. – С. 628-630. – Режим доступу:
https://archive.org/details/slovnyksymvoliv/page/n629/mode/2up?view=theater. – Назва з екрана. – Дата звернення: 17.05.2022.
У Великолепетиському краєзнавчому музеї оформили залу «Українська хата» / Таврійські вісті. – Дата опублікування 29 листопада 2021. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://tavriya.ks.ua/news/u-velikolepetiskomu-kraieznavchomu-muzei-oformili-zalu-ukrainska-hata/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.05.2022.
Українська скриня: призначення і традиції. Код нації. Ранок на Суспільному [Електронний ресурс] / Суспільне Тернопіль // YouTube. – Електрон. відео дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=G3eYKFbWhZ8. – Назва з екрана. – Дата звернення: 06.05.2022.
Українська хата (село Старі Бабани). Музей Архітектури та Побуту. Пирогів [Електронний ресурс] / Під Ліхтарем // YouTube. – Електрон. відео дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=iXXrsse7Hco. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.05.2022.
Український Феншуй української хати [Електронний ресурс] / Українська культура (Leshijy) // YouTube. – Електрон. відео дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=Nlqdh3mlIEE. – Назва з екрана. – Дата звернення: 06.05.2022.
У Криворівні працює унікальний музей із унікальними експонатами, що ілюструють життя гуцулів [Електронний ресурс] / Канал 402. – Дата опублікування 4 вересня 2020 // YouTube. – Електрон. відео дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=45Pjm8CbygA– Назва з екрана. – Дата звернення: 26.05.2022.
Хата князя: як у Львові відродили інтер’єр давньої бойківської хати / galinfo. – Дата опублікування 17 липня 2020. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://galinfo.com.ua/news/hata_knyazya_yak_u_lvovi_vidrodyly_interier_davnoi_boykivskoi_haty_347307.html. – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.05.2022.
Хата у Глубокім / Тустань.– Електрон. дані. – Режим доступу: https://tustan.ua/attractions/hata-u-glubokim/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.05.2022.
Хата, яка стала музеєм [Електронний ресурс] / Погляд. – Дата опублікування 18 квітня. // YouTube. – Електрон. відео дані. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=hMkJUrWHIlY– Назва з екрана. – Дата звернення: 25.05.2022.
Хатки та предмети побуту наших предків чекають на вінничан у Музеї під відкритим небом / vlasno.info. – Дата опублікування 02 травня 2017. – Електрон. дані. – Режим доступу: http://vlasno.info/spetsproekti/2/tourism/item/17682-khatky-ta-predmety-pobutu-nashykh-predkiv-chekaiut-na-vinnychan-u-muzei-pid-vidkrytym-nebom-foto. – Назва з екрана. – Дата звернення: 26.05.2022.
Хатні обереги / UaModna. – Дата опублікування 2 листопада 2018. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://uamodna.com/articles/ukrayinsjki-narodni-oberegy/.– Назва з екрана. – Дата звернення: 24.05.2022.
Хатні обереги. Українські обереги / Новгород-Сіверський музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім». – Дата опублікування 27 жовтня 2020. – Електрон. дані. – Режим доступу:
https://www.facebook.com/1738913153096601/posts/2831143670540205/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 25.05.2022.
Хатні обереги українців [Електронний ресурс] / Миколаївський обл. центр народної творчості. – Текст. дані. – Режим доступу: https://ocnt.com.ua/xatni-oberegi-ukra%D1%97nciv/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 06.05.2022.
Чернігівський музей покаже, як українці змінювали інтер’єр хати на різні свята / Чернігівський обласний художній музей. – Дата опублікування 20 грудня 2019. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2842127-cernigivskij-muzej-pokaze-ak-ukrainci-zminuvali-interer-hati-na-rizni-svata.html.– Назва з екрана. – Дата звернення: 26.05.2022.
6 оберегів, які мали бути в кожній українській хаті / Новини Полтавщини.– Електрон. дані. – Режим доступу: https://np.pl.ua/2018/01/6-oberehiv-yaki-maly-buty-v-kozhnij-ukrajinskij-hati/. – Назва з екрана. – Дата звернення: 24.05.2022.
Укладачі: фахівці відділу довідково-бібліографічної та науково-інформаційної роботи
Нестеренко О. В., Снігирьова Л. М.
