Вип. 10. Події війни у висвітленні ЗМІ : публікації 1-15 травня 2022 р. Регіони України
Зі змісту: Генсек ООН Антоніу Гутерріш закликав покласти край війні в Україні і назвав її безглуздою, нещадною та "безмежною за своїм потенціалом глобальної шкоди. З 24 лютого в Україні було зареєстровано 6 731 загибель і поранення мирних жителів, і "реальні цифри значно вищі".
Зі змісту: Група київських креативників та активістів розпочали інформаційну кампанію #BrandNewFascism, метою якої є ввести слово "рашизм" у мовленнєве середовище, а також офіційно внести до найповажніших світових словників – Оксфордського та Кембриджського. Про це активісти повідомили у пресрелізі. "Зараз ми, українці, пропонуємо внести до офіційних словників англійської мови, яка є головною мовою інтернаціонального спілкування, слово "рашизм" (eng: rashism or ruscism), щоб називати ідеологію та владний російський режим, що розпочав війну та здійснював воєнні злочини в Україні, Грузії, Чечні та Сирії, — кажуть активісти, — В останні роки найбільшою гордістю росії є перемога над фашизмом і нацизмом у Другій світовій війні. Більш того — статус переможця є для російської влади фундаментом її самолегітимізації та самоповаги. Але сьогодні все свідчить про те, що Росія XXI сторіччя за своєю ідеологією та методами ведення війни є реінкарнацією фашизму, який переродився у вигляді "рашизму".
Підтримати ініціативу може кожен охочий – достатньо зробити фото з плакатом на тему рашизму англійською мовою та закликами використовувати це слово, адже рашизм = новий фашизм, і поділитися цим дописом у соціальній мережі, додавши хештеги #BrandNewFascism #Rashism #Ruscism. Український телеведучий Тимур Мірошниченко теж підтримав акцію.
Зі змісту: Українка та росіянка, які несли хрест, мовчали, хоча планувалося, що вони читатимуть молитви. Через протести українців проти організованої напередодні Великодня хресної ходи в Римі за участі українки та росіянки Ватикан повністю змінив формат цього заходу. Про це в інтерв’ю «Главкому» розповів Посол України у Ватикані Андрій Юраш.
Зі змісту: Минулими вихідними, 7-8 травня 2022 р., Перша леді США Джилл Байден відвідала Румунію, Словаччину та Україну. У День матері вона зустрілася із жінками, які були змушені залишити свої домівки через вторгнення Росії та перебувають у Словаччині, а також – із першою леді України Оленою Зеленською в Ужгороді. Байден написала, що поспілкувалася із матерями‑українками в Румунії, Словаччині та Україні, які розповіли про свою важку та небезпечну подорож на захід та чому, вони були змушені залишити свій дім.
Волинь
Зі змісту: Десятки волонтерів – і лучан, і переселенців, які нині оселилися в місті, – щодня скрупульозно працюють над виготовленням маскувальних сіток та костюмів для військових. Попри те, що повномасштабна війна триває вже більш як два місяці, потреба в цих елементах захисту не зменшується. Навпаки, у зв’язку з настанням літа наші захисники нині потребують сіток і костюмів яскравіших і світліших кольорів. Тому з ранку до пізнього вечора небайдужі містяни невтомно працюють у приміщеннях закладів освіти чи комунальних установ. Зазначають: незважаючи на втому і одноманітність роботи старанно працюватимуть аж до перемоги. Передаючи виготовлене маскування військовим, волонтери додають до пакунків малюнки та листи від дітей, а також обереги з жовто-блакитною символікою та молитовники.
Зі змісту: У Луцьку відбувся благодійний концерт із фуршетом – «День для МАМИ» для вимушених переселенок. Дійство відбулося у неділю, 8 травня, у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, що на території культурно-розважального центру «Адреналін Сіті». Як повідомила одна із організаторок заходу, голова ГО «Ініціатива Вільний Простір» Наталія Дятловська, головною метою та ідеєю івенту було зробити добру справу та відволікти від важких думок жінок, які постраждали внаслідок російської агресії. Організатори дійства тішили гостей свята не лише якісною музикою та запальними танцями, а й смачними пригощаннями та подарунками. Окрім того, вона зазначила, що постійно думає про жінок та дітей, яких примусово вивезли на непідконтрольні Україні території.
Зі змісту: Владислав Волох, 40-річний лучанин до 24 лютого 2022 р. провадив підприємницьку діяльність та волонтерив у реабілітаційному комплексі «Агапе», що в Боратині. Під опікою чоловіка – донька з інвалідністю та матір на візку. Після початку повномасштабної війни він вивіз сім’ю за кордон, а сам пішов добровольцем у батальйон оперативного реагування «Луцьк». Спершу поєднував чергування на блокпостах у Луцькій громаді та вивезення людей з інвалідністю в безпечні місця у країнах Європи. Згодом повністю присвятив себе евакуації неповносправних, зокрема з гарячих напрямків чи окупованих територій країни. Доводилось вивозити людей з місць, де тривали активні бойові дії та була велика загроза життю.За понад два місяці йому та однодумцям вдалося вивезти більш як 400 людей з інвалідністю та їхніх рідних, які ними опікуються. Робота, однак, не зупиняється ні на мить. Є дуже багато дзвінків», – зазначає Владислав Волох. Окрім того, він доставляє гуманітарні вантажі з-за кордону та розвозить у рідному місті продуктові набори нужденним.
Зі змісту: Євгенія Сопіна у 10 років пережила Другу світову війну, втратила на фронті батька, а в 91 рік змушена була тікати з рідного дому через вторгнення російських військ в Україну. Суспільному жінка розповіла: ніколи не думала, що доведеться вдруге пережити війну. Пенсіонерка каже: досі пам'ятає Другу світову війну. Тоді, лишившись без батька, родина ледь вижила через скруту. "Після війни нічого не було, мама ходила полями, збирала перемерзлу картоплю, терла, відварювала, пекла оладки, так і вижили", – пригадує жінка.Попри постійні обстріли пенсіонерка до останнього не хотіла виїздити, але іншого виходу не було. Нині разом із донькою жінка живе в одному з гуртожитків поблизу Луцька. На фото зруйнований будинок, Євгенія Сопіна разом із донькою Галиною та псом, якого вивезли з Донеччини.
Зі змісту: Війну, з якою прийшла Росія до України, 100-річна Тетяна Сайчун порівнює із Другою світовою. Вона й подумати не могла, що знову доведеться бачити війну. Розповідає ТСН, від Другої світовою досі незагоєна рана. За своє життя Тетяна Сайчун, або як її усі кличуть – бабуся Таня – кілька разів мусила рятуватися, розповідає її 50-річний онук. «Коли німець наступав на Польщу, вони тікали сюда на Волинь, потім знов німець пішов далі, вони вернулися за Буг. Совєти почали гнати німця, вони знов почали тікати», - розповідає онук Віталій.
Зі змісту: Емілія Черноусова разом із сином після ракетних обстрілів змушена була виїжджати з Харкова на Волинь. На жаль, це не перший її переїзд. У 2014-му вони з чоловіком уже виїжджали з Луганська. Про це йдеться у сюжеті ТРК «Аверс». Жінка – родом з Луганська. У 2014 році вона з сім’єю виїхали на захід України, рік жили на Волині, але в 2015 році переїхали до Харкова, бо там знайшли роботу.
Зі змісту: «Не живе дерево без коріння, а людина без сім’ї». Ці слова із пісні фолькгурту «Чачка» пройшли червоною ниткою через тематичну програму, яку організували на базі Палацу культури міста Луцька. Міжнародний день сім’ї відзначають 15 травня. Саме до цієї події – символу єднання, домашнього затишку, наступності поколінь на затишному подвір’ї міського Палацу культури організували свято. А гостями його стали дітки родин, які були змушені покинути рідні міста через жахіття війни. І вже в цьому факті – втечі від смерті у чуже місто, часто неповними сім’ями – і виявляється увесь трагізм та неоднозначність цьогорічного Дня сім’ї.
Донеччина
Волноваха
Зі змісту: Важливо знати, що окупація тимчасова. Потрібно бути обережними з висловлюваннями та будь-якими публічними проявами симпатії до України, щоб не потрапити до катів на підвал. При цьому потрібно не втрачати віру в Україну. Та по-можливості допомагати їй навіть з окупації.
Зі змісту: Саме так виглядає місто очима його мешканця. В кожній світлині відчувається біль, втрата та розпач. Ось вона — справжня реальність без світла, води та газу. Дякуємо «визволителям» за те, що «звільнили» нас від нормального життя. На фото : Волноваський автовокзал, дитячий садочок №2 «Дюймовочка», школа.
Краматорськ
Зі змісту: У той страшний день мама вирішила вивезти дітей з під обстрілів. Зараз 11‑річний Ярослав доглядає свою сестру‑близнючку та маму, які втратили ноги внаслідок вибуху російської ракети на вокзалі у Краматорську. Дівчина залишилась без обох ніг, жінка – без однієї. Страшну історію війни «Варта1» розповіли у пресслужбі львівської лікарні, де зараз перебуває родина.
Зовсім скоро сім’я вирушить на протезування та реабілітацію до США.
Нагадаємо, що росіяни атакували Краматорський залізничний вокзал вранці 8 квітня. На той час там перебували тисячі людей, адже саме звідти (від початку повномасштабного вторгнення рф на українську територію) проводилася евакуація цивільного населення до інших областей України.
Зі змісту: Як повідомляв УНІАН, вранці 8 квітня війська рф завдали удар ракетою "Точка-У" з написом "За детей" по залізничному вокзалу Краматорська, де перебували близько 4 тисяч цивільних. Переважно жінки, діти та літні люди чекали на евакуаційний потяг. Внаслідок удару загинули 59 людей.
Київщина
Зі змісту: 12 травня, відзначається Всесвітній день медичної сестри. Мер Києва Віталій Кличко привітав столичних медсестер із професійним святом та вручив Подяки міського голови 36 медсестрам комунальних мед закладів. Він подякував медичним працівникам за те, що вони допомагають рятувати здоров'я та життя людей. Особливо в ці складні для України і столиці часи. Медики облаштували лікарні в бомбосховищах та підвалах. Працюють під обстрілами та лікують в у мовах, коли немає води. Українські медики зараз на передовій, разом із воїнами. Відважні військові медики, а часто – це тендітні дівчата – виносять на собі з поля бою поранених. Дарують їм друге життя.
Зі змісту: Завідувач неврологічним відділенням Ірпінської міської лікарні Ігор Ковальчук та лікар ортопед-травматолог Євген Репйов розповідають про життя в Бучі під час боїв та окупації, про перших пацієнтів, поранених дітей, роботу російських снайперів та «конвеєр» в операційній.
Зі змісту: Жінка заштовхала дітей за бочки з зерном, а матір – в сіно заховала. Сама не встигла, бо окупанти вже були під сараєм і клацали автоматом. Історію, що трапилася в с. Перемозі на Київщині, розповіла журналістка Тетяна Ніколаєнко, яка підвозила до Києва родину, вижившу в окупованому селі і дивом врятовану. Бабуся розповіла, що в Перемозі купили дачу у січні, донька дуже хотіла. І втекли ж сюди на другий день війни від ракет у Києві. А 28 лютого вже в селі були російські окупанти.
Зі змісту: Завтра у парку «Пуща Водиця» заплановано висадити калину та квіти червоного кольору на знак захисту – по аналогії з червоною ниткою оберегом від нещасть. Ідея «червоної нитки» належить архітектору Ксенії Феофілактовій. «Ми одягнемо ,,червону нитку" на рідну землю на нещодавньому кордоні наступу ворога на столицю України – у Пущі‑Водиці. Північніше були лише Ірпінь, Буча та Гостомель. Південніше – рідна Оболонь, вічний Київ. У парку Пуща‑Водиця разом із КП УЗИ. Оболонського району висадимо калину та рослини червоного кольору, таким чином сформуємо нитку» «Ми одягаємо червону нитку на руку близькій людині та бажаємо їй захисту від усілякого зла. Це стародавня традиція, яку дуже люблять в Україні. Червона нитка – оберіг від лихих людей, думок та часів. Оберіг для рідної землі та пам'ять про те, що було цієї весни, коли ми відстояли Київ дуже дорогою ціною...», – сказала Анабелла Морина.
Луганщина
Зі змісту: Майже три місяця 300 людей, серед яких 5-місячне немовля, з перших днів війни ховалися у шкільному підвалі у селі на Луганщині, без зв’язку, світла та тепла, поки їх не відшукали військові. Через безперервні бомбардування росіян уже зневірилися, що виживуть. З-під обстрілів їх урятували українські військові – спочатку вивезли у безпечну зону, а потім навіть знайшли прихисток на Закарпатті.
Зі змісту: «Протягом тривалого періоду евакуація із Сєвєродонецька була вкрай небезпечною. І от, нарешті, вдалося! 17 жителів міста вже в безпеці. Серед них і троє дітей. Далі буде! Вірте в ЗСУ!», – повідомив в Телеграм голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай.
Зі змісту: 13 травня пресслужба Львівської міськради опублікувала історію 50-річної Олени Кутєпової із Луганщини, яка евакуювалась до Львова разом із чоловіком наприкінці березня. Жінка жила в Сєвєродонецьку та працювала в департаменті освіти і науки Луганської області. «24 березня знову був дуже потужний обстріл, після якого ми зрозуміли - ще одного такого можемо просто не пережити. Було дуже страшно: трусились стіни, все дзвеніло, вибухало. Коли рашисти вже підходили до Рубіжного, а це дуже близько до нас, ми вирішили убезпечити себе і поїхати десь ближче до західних кордонів. Так, 26 березня ми були змушені покинути рідну домівку», – зазначила пані Олена. Подружжя Кутєпових потрапило до Львова евакуаційним потягом, хоча спочатку навіть не знали, куди саме їдуть, адже через обстріли потяг змінював маршрут кілька разів. Тепер п. Олена проживає в гуртожитку і навіть дистанційно працює.
Зі змісту: На Луганщині 15-річна Ліза була змушена сісти за кермо, щоб евакуювати людей : чотирьох дорослих. Вони самостійно вибрались з Попасної, але авто розстріляли росіяни. Двох чоловіків, зокрема, водія, важко поранили уламками снаряду. Тоді 15-річній довелось пересісти за кермо і їхати далі з простреленими ногами. Раніше керувати машиною її навчила мама. Дівчинка каже, що ухвалила таке рішення, бо потрібна була термінова допомога. Поранені втратили багато крові. Поранених з Бахмута госпіталізували до львівських лікарень, пише "Zaxid.net". Серед них – 15-річну Лізу. Інші люди зазнали важких мінно-вибухових травм. Їхній стан переважно середньої важкості. Найстаршому пацієнтові – 96 років.
Зі змісту: Вивезли 10 людей, з них чотири дитини та двоє маломобільних. У Сєвєродонецьку росіяни лякають населення та руйнують будинки. Охочих виїхати більшає. Патрульні поліцейські змогли забрати 10 людей, автомобіль потрапив під обстріл. На щастя, без постраждалих, швидко проскочили", – написав голова ОДА. Гайдай підкреслив, що люди в безпеці.
Зі змісту: Під Білогоровкою на Луганщині розгромлено потужні сили противника. З кожною невдачею агресорів‑росіян, їх цілі стають більш дріб’язковими. Ворог намагався оточити й переправитися через річку та отримав поразку. ЗСУ там розгромили тисячі росіян, спалили сотню техніки, розгромили переправу через річку. Найгірше для них й найкраще для нас те, що це була єдина зона, де ворог мав спробувати поставити понтонну переправу. Тепер їм просто ніде по Сіверському Донцю ставити понтонну переправу. Противнику залишається тільки відступати та уходити з українських територій", – наголосив боєць "Легіону Свободи" Володимир Назаренко.
Зі змісту: За чотири дні росіяни втратили 73 одиниць техніки , в тому числі батальйонну технічну групу (БТГ) та два батальйони піхоти з інженерами біля селища Білогорівка на Луганщині. Сталося це під час невдалих спроб російських військ переправитися через річку Сіверський Донець. Росіяни спробували евакуювати десант ЗС РФ, який два дні тому зміг переправитися через Сіверський Донець, але розпорошився під ударами артилерії ЗСУ. Рашисти навели черговий понтон та очікувано отримали прильоти на переправі. Після того, як знищили переправу для евакуації, рашисти покидали техніку і вплав перепливли річку.
Зі змісту: Росіяни за останній тиждень уже декілька разів зазнали суттєвих втрат при намаганні переправити важку військову техніку через річку Сіверський Донець в районі Білогорівки на Луганщині.
Військовий інженер та офіцер саперного підрозділу Максим зі Львова, який бере участь у бойових діях, розповів у Twitter про успішну операцію і знищення російських військових. В оригіналі цей текст був опублікований англійською, ми переклали його на українську. 10 травня понтонний міст був повністю зруйнований. Саме тоді всі побачили фотографії з цього району. Стратегічною метою загарбників було переправитися через річку Сіверський Донець, а потім оточити Лисичанськ. Але плани провалилися.
|
Зі змісту: "Луганська область в такій ситуації є таким же форпостом, як і Маріуполь. Ми стримуємо величезну кількість орків просто на собі, не пропускаємо їх далі", – зазначив Гайдай. За його словами, поки військові стримують величезну навалу рашистів, бригади в сусідніх областях розширюють фланги і не дають можливості окупантам зробити кільце. Він також зазначив, що зараз час працює на Україну, щоб до військових прибуло необхідне західне озброєння. "Чим довше ми протримаємося, тим більше наші бригади будуть забезпечені хорошим далекобійним озброєнням, ну і, відповідно, потім шансів російській армії ми вже не дамо", – підкреслив голова Луганської ОВА.
Зі змісту: Родина Ірини та Володимира Дроздовичів до 24 лютого мешкала в місті Кремінна Луганської області. Мали бізнес, будинок, виховували п’ятьох дітей. Нині ж вони живуть у Луцьку в квартирі знайомих, бо визволителі з «другої армії світу» звільнили їх від дому, від власної справи, грошей, друзів. Але їм пощастило: до окупації вдалося вивезти найцінніше – дітей і родичів. Місто Кремінна до війни налічувало приблизно 18 тисяч жителів. У мережі його називають «легенями Донбасу» через рекреаційний потенціал: ліси, озера, річки. Там діяв сучасний спортивний центр для підготовки олімпійських та паралімпійських спортсменів. Нині ж Кремінна перебуває в окупації, з місцевих шкіл та лікарень вивозять сучасне обладнання, а в сусідньому Рубіжному точаться бої. Родину Дроздовичів на Луганщині добре знали ще з 2014-го, тоді Володимир був волонтером, а потім – капеланом. Тож щойно відбулося повномасштабне вторгнення – почалися дзвінки і постійні поїздки з допомогою для військових.
Львівщина
Зі змісту: Ігор Кобрин, начальник управління соціального захисту Львівської міської ради, розповів, що у квітні змонтували модульне містечко для переселенців за фінансової підтримки Польщі. Це 88 будиночків контейнерного типу, де вже мешкають триста п'ятдесят людей. Кожен контейнер розрахований на чотирьох людей. Усередині — два двоярусні ліжка Ще у двох таких містечках у спальних районах Львова планують розмістити переселенців у травні.
Зі змісту: Модульне містечко знаходиться за парканом, який відокремлює його від світу. Дверей до нього немає – вхід вільний, але чужинці на територію не заходять. Психологічне відчуження жене якомога далі та не мотивує перетнути умовну межу особистого простору.
Модульні райони розділені будівлею Сенсотеки – унікального інклюзивного бібліотечного простору. На початку війни тут прихистили переселенців, але після завершення опалювального сезону вони покинули бібліотеку.
Між будинками не бігають та не сміються діти. Немає відчуття згуртованості, двору чи того, що навколо вирує життя – воно застигло і закрилося у кількох квадратних метрах. Немає й політики відкритих дверей чи добросусідства – люди спілкуються уривками фраз.
Зі змісту: Дружини і родички бійців 103-ї бригади зібралися ввечері 11 травня у залі Будинку офіцерів у Львові. Жінки вимагають повернути додому бійців 103 бригади ТрО і заявляють, що замість оборони Львівщини, їх чоловіків непідготовленими і неналежно озброєними відправили на схід, на фронт. На зустріч прибув радник командувача Сил тероборони, екс-нардеп Віталій Купрій, який за підсумками зустрічі доповідатиме командуванню про її результати. Розмова перейшла у крики та плачі. Віталій Купрій відмітив, що під час мобілізації у перші дні війни, коли люди на хвилі патріотизму заповнили військкомати, не було відповідних військово-лікарських комісій. І деякі з них з поганим станом здоров’я, можливо, непридатні до військової служби потрапили до ЗСУ. Купрій порадив родичам звертатися з заявами до правоохоронців, а військовим – з рапортами до командирів, після чого бійців скерують у госпіталь, де проведуть військово-лікарську комісію і лише після отримання відповідних висновків демобілізують.
Миколаївщина
Зі змісту: До повномасштабного вторгнення Сніжана Доценко мешкала в Миколаєві, працювала фітнес-тренером в одному зі спортивних клубів міста. Коли почалися сильні обстріли Миколаєва, біля будинку розірвався касетний снаряд… Після цього випадку родина Сніжани зібрала все, що мала, й виїхала на захід України. Жінка зізнається: вони виїхали заради безпеки семирічної доньки. «Ми знайшли автобус, який вивозив людей, і поїхали. Було дуже страшно. Ми боялися, що може щось статися… Я провела інструктаж доньці: якщо мене не стане, що вона має робити… Ми їхали дуже довго. Дорога забрала понад добу», – зазначає переселенка. Нині Сніжана шукає роботу в Луцьку, куди переїхала разом із сім’єю. У Миколаївській області в Сніжани залишилися батьки. Її тато вступив до територіальної оборони.
Сумщина
Зі змісту: Село Гребениківка на Сумщині розташувалося за 35 кілометрів від кордону з Росією. Окупанти зайшли сюди у перший же день повномасштабної війни і розставили свою техніку поміж будинками місцевих. І хоча у селі відразу зникло світло та зв’язок, мешканцям переказував новини отець Роман — він заряджав телефон від свого авто, ловив сигнал на вершині дзвіниці та читав новини. Священик бачив різних російських окупантів: і «дикунів», які, за його словами, ніколи не бачили зручностей, і розвідників, які підкралися до його хати і ледве не розстріляли її з танку. Журналісти «Слідства.Інфо» записали історію отця Романа, настоятеля Олександро-Невського храму у Гребениківці про те, що відбувалося у окупованому росіянами селі на Сумщині.
Зі змісту: У визвольному від російських окупантів місті Тростянець Сумської області виявлено катівню, яку загарбники облаштували у підвалі залізничного вокзалу, де розміщувався їхній штаб.
Зі змісту: Щойно почалися бойові дії, місто оточили. Оксані Яресько з Сум 37 років, працювала в місцевому магазині. Місто Суми потрапило в окупацію, його взяли в кільце танками БТР-ми, відрізали від всього, підірвали мости, щоб не було ніякого зв’язку і не можна було довезти товари в аптеки, магазини. Все, що було в наявності, те й продавалося, і щодня – довгі черги. Магазини працювали до останнього товару на полицях. Родині з Сум вдалося виїхати з окупованого міста 8 березня, першим «зеленим коридором».
Харківщина
Зі змісту: У час війни матері стикаються з новими викликами, зокрема – вимушеними пологами вдома, бо "швидкі" не пропускають окупанти, з браком памперсів, харчування чи ліків. А ще – з відчуттям безпорадності, бо жодна мама не взмозі гарантувати безпеку своєї дитини під обстрілами."Українська правда. Життя" поспілкувалися з жінками, які народили під час війни та змінили своє життя, аби вберегти найцінніших.
Зі змісту: Потрійна радість і такі ж потрійні клопоти. 27-річна Альона Квакіна з Харківщини народила трьох доньок. Зізнається, що останні тижні постійно переживала, аби не втратити малечу, адже селище Старий Салтів, звідки вона родом, постійно бомбили рашисти. Зараз багатодітна мама із дітьми у безпеці на орендованій квартирі у Полтаві.
Зі змісту: «Люди поступово повертаються до Харкова. Лише «Укрзалізницею» щодня приїздить близько 2000 людей, ця цифра щодня збільшується. Так само жителі Харківщини повертаються до звільнених від окупантів територій. Наразі ще триває дуже велика робота з розмінування», – повідомив голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов. А станції метро в Харкові використовуються як укриття.
Зі змісту: Відомий харківський поет та письменник Сергій Жадан продовжує свій щоденник життя рідного міста в умовах війни. На цей раз він розповів, як живуть люди в одному з бомбосховищ міста. Свій літопис воєнних буднів Харкова Жадан веде на своїй сторінці у Фейсбук. "Були нині на одному з харківських підприємств. З початку війни в його бомбосховищах ховалось більше 400 людей – працівники, їхні родини, люди з району, області. Мешканці відразу організувалися, влаштували побут, для дітей зробили школу. Нині ситуація спокійна, в бомбосховищі лишилось коло 70 людей – передусім ті, хто лишився без житла.
Зі змісту: Село Циркуни, що на північній околиці Харкова, звільнили від російських загарбників 7 травня. Під окупацією воно було з перших днів війни. Зараз бої тривають уже за кілька кілометрів на північ від селища, в бік кордону РФ, а з Циркунів проводять адресні евакуації. Кореспондент “Новинарні” був присутній при вивезенні з Циркунів лежачого пацієнта екіпажем швидкої допомоги. Ми приїхали за лежачим хворим Віктором Зінченком, а забрали і його дружину Лідію. Ще пораненому військовому ЗСУ, який був з легким пораненням руки – посікло осколками – було надано медичну допомогу.
Зі змісту: Два десятки котів та тридцять собак перевезла з собою родина переселенців. На сході країни вони мали приватний притулок для тварин, вихованців якого не схотіли залишати без догляду. «Ми жили між Лозовою, Барвінковим та Ізюмом. Коли почалася повномасштабна війна, ми дуже добре чули, як прилітають снаряди, чули вибухи. Через це переживали не лише ми, але й наші тварини. Собаки сильно нервувати, починали рити землю, у них був сильний стрес», — розповідає Вікторія Братушкіна, яка разом із мамою Наталею евакуювала півсотні чотирилапих.
Зі змісту: На початку війни ми й уявити не могли, на які звірства здатний ворог. Сподівалися, що вибухи та ракетні обстріли в Україні закінчаться за кілька днів. Ми хотіли пересидіти ці найгірші години у підвалах своїх будинків чи за містом. Сподівались, що не доведеться покидати дім. Однак Росія атакує й досі. Про події того дня у селищах поблизу Харкова розповіла нам Яна. Яна – вчителька початкових класів. 23 лютого готувалася до відкритого уроку. Пригадує, що дуже пізно лягла спати. А о 5 ранку всі вже прокинулися від жаху навколо – почалася війна. Попри сподівання, що усе "стихне", ситуація лише загострювалась. Яна з Харківщини вивезла доньку, бо боялась звірств росіян. Зараз вони у притулку для вимушених переселенців.
Зі змісту: На третій день широкомасштабної війни Росії проти України 29-річний оперний співак із Полтави Сергій Іванчук від початку повномасштабної війни в Україні на власному автомобілі евакуював понад 100 мешканців Харкова, Охтирки, інших населених пунктів, де тривали ворожі обстріли. 10 березня під час чергової евакуації його автомобіль переслідувала і обстріляла ворожа диверсійно-розвідувальна група. У машині було більше 30 кульових отворів, у мені ‒ 5. З людьми все добре ‒ це реально чудо», ‒ говорить Сергій. Сергій Іванчук отримав п’ять кульових поранень. Ніхто з пасажирів, яких перевозив, не постраждав. Днями «Лікарі без кордонів» евакуаційним потягом привезли Сергія у Львів для подальшого лікування.
Херсонщина
Зі змісту: Перший заступник голови Херсонської обласної ради Юрій Соболевський розповів, що на Херсонщині окупанти не мають підтримки серед населення. "Бойові дії на Херсонщині тривають. ЗСУ професійно працює. Вибухи в самому Херсоні чутно днями й ночами. Самі мешканці Херсону дуже чекають на ЗСУ та звільнення всієї Херсонської області"
Зі змісту: Вихованцям – до чотирьох років, і багато з них мають ураження нервової системи. Тому будь-які стресові ситуації вкрай негативно впливають на їхнє здоров’я. Проте російські окупанти сказали, що тепер опікуватись малюками будуть вони. Згодом таки завітали в заклад — в камуфляжі, на БТР-і і зі зброєю. До маленьких дітей і їхніх виховательок. Керівництво Будинку дитини змушують розпочати "співпрацю" з окупантами, – інформує депутат Херсонської облради Сергій Хлань.
Зі змісту: Жителі звільнених сіл Орлове та Заградівка на Херсонщині пережили справжнє пекло: мародерство, насилля, зґвалтування та постійни обстріли з боку російських військових. Більшість людей виїхали і повертатися вже нікуди – їхні будинки зруйновані – розповідає староста Орлівського старостинського округу Лариса Боженко.
Зі змісту: Херсонській громадській діячці Оксані Глєбушкіній довелося турбуватися не про свій виїзд, а про те, як відправити додому десяток колег з Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, які приїхали увечері 23-го на тренінг до Херсона на запрошення Громадського центру «Нова генерація». На посаді виконавчої директорки цієї організації до широкомасштабного російського вторгнення Оксана займалася розбудовою громад, організаційним розвитком, відстоюванням прав людини. З початком війни сталося два паралельних світи: картинку, яку малюють росгвардія, ФСБ і військові для свого керівництва і яка не відповідає дійсності. І справжня картина – це життя нашої міської ради, громади, комунальних служб, бізнесу. Навіть зараз, коли вони типу запровадили рубльову зону, нема шансів це реалізувати. Мені здається, все, що сталося з Херсоном ще й тому, що ніхто його особливо не сприймав серйозно. Це область, в якій за час незалежності було кільканадцять голів ОДА, кожні два роки змінювався голова. І це для них було або як трамплін, або як каторга. Жодному керівнику не було цікаво, як розвиватиметься місто і регіон. Хочеться розуміння владою важливості півдня. Щоб навколо Херсона був новий сенс – південь як фортеця для України.
Зі змісту: Містянам тимчасово окупованого Херсона потрібні сигнали, що їх не забули, що місто обов’язково звільнять. У місті люди не розуміють, що з ними буде далі, але сподіваються на звільнення від загарбників. Про це в інтерв’ю "Суспільне" заявив мер Херсона Ігор Колихаєв.
Зі змісту: «З артилерії було обстріляно мирну колону біженців, які виїжджали з Херсонської області, з боку Берислава. Орки їх зібрали вранці, тримали приблизно тисячу машин під палючим сонцем і почали випускати лише після обіду партіями по 200 машин, щоб прикрити пересування власної військової техніки. О 16.00 по мирній колоні, яка була вже на нашій підконтрольній території, в районі Білої Криниці, орки завдали підлого удару», – написав голова військової адміністрації Кривого Рогу Олександр Вілкул
Зі змісту: Виконавча директорка громадського центру "Нова генерація" Оксана Глєбушкіна розповіла, що людей, які намагаються виїхати з Херсона, окупанти повертають назад у місто. Окупанти озвучили, що виїзд зараз закритий. Деяким людям вдається виїжджати, якщо це евакуаційний автобус із жінками та дітьми, або людьми з інвалідністю. Але це виключення, ніж правило. Тих, хто намагається виїхати зупиняють на блокпостах, пускають лише до Берислава й далі не випускають. Люди вимушені повертатися в Херсон. Люди, які живуть у Високопільському районі, це наближено до лінії фронту у бік Кривого Рогу, пішки полишають свої домівки. Їм дозволяють залишити окуповану територію тільки пішки. Вчора, близько 1000 людей змогли переміститися зі своїх сіл. Полями, польовими дорогами під ризиком обстрілів. Дорога є небезпечною. Це відбувається на власний ризик та страх людей.
Зі змісту: Загарбники діють за "кримським" сценарієм 2014-го року, коли після "зачистки" серед активістів та журналістів, вони проводили "референдум". За нашою інформацією, близько 500 осіб перебувають "у підвалах", де їх катують. Це і в Херсоні, і на адмінмежі з Кримом. Наприклад, у містах Новоолексіївка та Генічеськ окупаційні адміністрації приходять із цілими списками активістів чи людей, які брали участь у громадянській блокаді Криму чи служили в АТО... До них приходять додому, забирають, викрадають", – розповіла вона. Як передає кореспондент УНІАН, про це на брифінгу заявила постійна представниця президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева.
Зі змісту: За час повномасштабного вторгнення росії в Україну на Рівненщину вимушено переселилися понад 50 тисяч українців. Частина з них була свідками злочинів, які чинили російські війська у містах і селах України. Щоб висвітлювати ці злочини і поширювати правдиву інформацію від свідків подій, «Четверта влада» спілкується із переселенцями. Сьогодні розповідаємо історію Олени з Нової Каховки на Херсонщині. Олена приїхала на Рівненщину з чоловіком, сімнадцятирічною донькою та ще шістьома родичами після 45 днів в окупації. Росіяни окупували Нову Каховку 24 лютого, першого ж дня повномасштабного вторгнення. Дехто із родичів нашої співрозмовниці і досі там, тому ми змінили її ім'я, щоб не наражати її близьких на небезпеку.
Зі змісту: Депутата державної думи росії Ігоря Кастюкевича засмутили підлітки зі Скадовська (тимчасово окупована територія Херсонської області), які пояснили йому, хто такий Степан Бандера."Депутат державної думи росії Ігор Кастюкевич покрав книжки у скадовській бібліотеці. Їх він продемонстрував у машині, їдучи зі Скадовська, де місцеві школярі його дуже засмутили", - йдеться у повідомленні. На відео російський депутат проводить політичні бесіди зі школярами, один із школярів на запитання, хто такий Бандера відповів: "Батько наш!"
Зі змісту: Місто Херсон було окуповане росіянами майже з перших днів війни. Активна фаза протистояння росіян з херсонцями вже позаду, у місті не було таких жахливих розстрілів та катувань, як під Києвом. Російських блокпостів в Херсоні стає все більше. За словами містян, по місту окупанти їздять не тільки в автівках з буквами Z, але й у машинах, які поцупили в місцевих автосалонах. Херсонці розповідають, що у їхньому місті окупанти ведуть себе по-іншому. "До нашого регіону у них не таке ставлення, як до інших. Херсон вважався проросійським. І вони хочуть примусити себе полюбити. Після кожного мітингу росіяни проводили "індивідуальну роботу" з активістами. За 2 місяці всіх учасників мітингу вирахували, залякали, побили, і на мітинги вже майже ніхто не виходить – всі розуміють, що це небезпечно для життя. ФСБшники одягнені в цивільне, вони заїхали і розсіялися серед людей. Їх важко помітити, але українським силовикам, які залишилися в місті, вдається. Кажуть, що їх дуже багато, а головна функція – відчути населення, розібратися, чим живе місто. СОБР та Росгвардія – карательні органи. Це вони б’ють людей на мітингах та використовують проти них сльозогінний газ. Їхня діяльність в Херсоні мало відрізняється від того, чим вони займаються в рф.
Окупанти залякали містян. Магазини були пусті, автобуси не їздили. Невдовзі в місті почали з’являтися товари з Криму, "ЛДНР" та РФ. Але ціни були космічні.
Зі змісту: Чорнобаївка – село неподалік від Херсону за третій місяць війни стало «легендарним» через втрати, які там несуть російські окупанти. У селі розташований аеродром, окупований російськими військами, а поруч – аеропорт «Херсон». За час війни РФ проти України ЗСУ вдалося 18 разів завдати ударів по цьому плацдарму, знищуючи там гелікоптери та іншу російську військову техніку, вказала українська влада. Жителька Чорнобаївки Анастасія Суровцева розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я» про те, що відбувалося у селищі в перші дні після повномасштабного нападу Росії на Україну та як вона зі своєю родиною евакуювалася з Херсонщини за 100 євро.
Зі змісту: У "Щоденниках війни" історія Ігора з Херсона, який після 2-х місяців перебування в окупованому місті наважився евакуюватися. Ігор багаторазово був одним з організаторів проукраїнських мітингів у місті, але тепер перебувати там вже стало дуже небезпечно. А ще на психіку морально тисне все більше і більше росіян та ворожі прапори на будівлях. Ігор прийняв рішення тимчасово евакуюватися з Херсона до Дніпра. Цей шлях у нього зайняв 36 годин руху у колоні автомобілів, треба було проїхати 30 ворожих блок-постів. На щастя, наразі чоловік з родиною у безпеці.
Зі змісту: Російські окупаційні сили планують повністю заблокувати до 11 травня рух для цивільних через блокпости Херсону, повідомив 5 травня голова міста Ігор Колихаєв під час ефіру всеукраїнського телемарафону. Через війну евакуюватися з Херсонщини, де стає дедалі гарячіше, дедалі важче, кажуть очевидці. Місцева волонтерка Ірина Саліхова розповіла проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я», що їй знадобився майже тиждень.
Чернігівщина
Зі змісту: Лікарям часто доводиться стикатися з людським болем, стражданнями. Така специфіка їхньої роботи. Але навіть медики з солідним стажем ніколи раніше не бачили таких травм, які отримали українські діти під час російської агресії. Страждання дітей підкошували медиків більше, ніж фізична втома. Весь тягар упав на плечі тих 40 медпрацівників, які жили і працювали у лікарні тижнями. Як тільки почалося бомбардування, всіх пацієнтів, медперсонал перевели у підвальне приміщення. Воно не було пристосоване для перебування людей, там було сиро, холодно, але захищало від куль, осколків, бомб. На першому поверсі нашвидкуруч обладнали чотири міні-операційні, де можна було рятувати життя людей, стабілізувати їхній стан, а тоді відправляти на лікування у спеціалізовані клініки у більш безпечні регіони або закордон. Аби під час операцій вночі не було видно світла, вікна заклеїли спеціальною темною плівкою, а зовні заклали мішками з піском, які заодно захищали і від потрапляння осколків
Зі змісту: Сергія поранили у спину, а осколок пішов у легеню. Окупанти надали хлопцю першу допомогу, а після уколу та крапельниці знову відправили до підвалу – ночувати у нелюдських умовах."Вранці росіяни мене відвезли машиною в інше село. Казали, відвезуть в Росію. Потім виявилося, що в Гомель. Але я не знав, де це. Як прибули, спочатку мене поклали в лікарню разом з іншими, робили перев’язки і все. Тижнів за три перевели в дитячу лікарню", – каже Сергій. Там хлопчику зробили дві операції – у нього були зламані два ребра і травмована легеня. Лише коли українські військові звільнили Чернігівщину, дитину вдалося з’єднати з батьками. Білоруські медики розмістили у Facebook повідомлення про Сергія: мовляв, хлопчик шукає рідних.
Зі змісту:
Повномасштабна війна застала 21-річну Софію, коли та з сестрою гостювала в сім'ї свого батька. Разом вони переховувалися у підвалі багатоповерхівки, постійно чули вибухи та не було зв’язку з мамою та бабусею. Нині Софія живе в Черкасах, про пережиті три тижні війни в Чернігові розповіла Суспільному.
Зі змісту: "Героїня сьогоднішнього допису — старша акушерка КНП "Пологовий будинок" Чернігівської міської ради Віра Целик. Вона змогла потурбуватися про новонароджених у одному з міст, яке пережило пекло. З першого дня війни й протягом 46 днів жаху, пострілів, відсутності комунікацій акушерка організувала роботу пологового відділення лікарні у бомбосховищі, приймала пологи (під час бойових дій — у бомбосховищі) та підтримувала породіль", – йдеться у повідомленні. За усі дні, коли окупанти обстрілювали Чернігів, у пологовому будинку народилося 136 малюків, у тому числі дві двійні та три трійні. У медичному закладі також виходжували немовлят, які народилися з малою вагою. 22 дитини перебували у спеціальних боксах, через постійні обстріли у місті не було світла, проте працювали генератори."Віра — одне із тисяч облич сміливості українців під час війни, стомлене, але мужнє і непокірне", - додали у МОЗ.
Укладачі: Г. В. Єфіменко, О. А. Чугіна, А. І. Новицька.
Докладніше про проєкт:
Свідчення очевидців подій війни росії проти України
(розповіді, спогади, щоденники за матеріалами ЗМІ)