Професор Іван Васильович Шаровольський у спогадах учнiв та учениць

Серед адресатiв книжкових iнскриптiв, описаних у каталозi видань з автографами з колекцiї НIБ України[1] є дiячi української науки, про дiяльнiсть яких вмiщено лише короткi довiдки (згiдно з вимогами формату каталогу), а тим часом цi яскравi особистостi вартi детальних розповiдей.

Цей нарис присвячений постатi українського мовознавця, історика літератури, фахівця з германської і романської філології Iвана Васильовича Шаровольського (28 (17) червня 1876, с. Прохорівка, Полтавська губернія – 9 липня 1954, Київ).

На сьогоднi оприлюднено небагато бiографiчних вiдомостей щодо Iвана Васильовича, та й вони досить суперечливi.

Але iснують спогади про I. В. Шаровольського та згадки про нього у листах. На них ми й побудуємо наш нарис.

«Он был крупный специалист по германской и частично романской филологии. Высоко ценили его академик Радлов и профессор Браун Петербургского университета, но наши курсистки смотрели на него без особого уважения. Может быть, источником такого отношения была его наружность. Маленький кругленький толстячок, с намечающимся брюшком, с не по росту большой головой, и огромным белым лбом, обрамленным прилизанными, чёрными, как смоль, волосами, быстро бегал наш «шарик» по коридорам и лестницам, весело и приветливо улыбаясь своим свежим, румяным лицом и яркими, чёрными глазами. Читал он громко, весело, энергично. Чувствовался в нем избыток сил, большая работоспособность. Первая магистерская диссертация его была о скандинавской Гервара-саге, вторую, докторскую, о немецких шванках, он тогда только писал и собирался за границу в научную командировку, в Колочу, где хранились оригиналы [...] шванков. [...] Курс был построен очень интересно. Сначала - эпос исландский, скандинавский, древнегерманский, потом эпос ломбардский и французский, после эпоса - лирика тех же народов, [...] после лирики - рыцарские романы, фаблио и шванки, мистерии и драмы. [...] Из всего читавшегося на первом курсе это был самый интересный предмет» [2, с. 251]. Пiзнiше, як згадувала З. П.Тулуб, Iван Васильович читав ще й курс iсторiї новоскандинавської літератури. Намагаючись опублiкувати одну зi своїх поезій, юна Зiнаїда звернулася, за рекомендацією I. Шаровольського, до Ф. О. Брауна, редактора «Нео-Филологического вестника» (спецiального журналу з романо-германської філології), i він сказав: «ему достаточно одной рекомендации Шаровольського, слишком крупного специалиста в этой области [....]»[2, с. 288].

Так само прихильно й iронiчно Зiнаїда Павлівна описувала у своїй книзі спогадів професора Андрiя Митрофановича Лободу, у якого з Iваном Шаровольським, вочевидь, були приязнi стосунки. Це засвiдчує подарована й пiдписана ним книга [1, с. 219-222].

Варто згадати ще двох студентiв Університету св. Володимира, науковим керiвником яких був I. В. Шаровольський.

Про першого з них з болем згадував у своїй, на нашу думку, довершеній працi «Iсляндськi саґи» сам професор: «Ісляндські саґи як джерела нашої iсторії дослідив сповна талановитий германіст, знавець ісляндської мови й літератури Сергій Михайлович Цікаловський, мій учень. Його праця, що він її написав ще студентом Київського університету, була премійована й ухвалена до друку. На жаль, цієї постанови не пощастило здійснити — на перешкоді стала війна. Тим часом автор тяжко захворів і загинув (р. 1920). Зник без сліду й рукопис його досліду»[3]. На жаль, жодних відомостей про Сергія Михайловича Цікаловського виявити не вдалося.

Другий учень, що згадував свого наставника — Сергiй Юлiанович Кулаковський (4 липня 1892, Київ — 11 березня 1949, Лодзь, Польща). Влiтку 1920-го, коли у Києві вже було встановлено радянську владу, студент Київського унiверситету Сергiй Кулаковський писав О. I. Соболевському: «“Нестор” не существует[...] университет перестал фактически существовать с февраля, как и многие гимназии. Культуры и науки нет». Далi вiн писав: «...многие учителя и университетские люди бегут или собираются бежать на продолжительный срок в село». Про життя професора Шаровольського в 1920-му майже нiчого не вiдомо, аж ось листи Кулаковського проливають свiтло на те, як пережив Iван Васильович тi голоднi й драматичнi для науковця часи: «Моего патрона Шаровольского и калачом в город не заманить — он обучает на своем хуторе грамоте ребят» [4].

У відомій праці літературознавця Iрини Львiвни Галинської (1928-2017), яка в кiнці 1940-х рокiв була студенткою Київського унiверситету, знаходимо відомості про вплив, що мали на київську студентську молодь початку 1900-х років «[...] лекции и семинарские занятия по западноевропейской литературе приват-доцента Киевского университета св. Владимира графа Фердинанда Георгиевича де Ла-Барта (1870–1916)». Далі читаємо: «Впервые об этих лекциях и семинарах мы услышали в конце 40-х годов [...] от нашего профессора И. В. Шаровольского, преподававшего в те годы в Киевском университете германскую филологию и готский язык. И. В. Шаровольский, уже очень старый в ту пору человек, руководил занятиями студентов у себя на дому и здесь, оставляя нас иногда для чаепития, рассказывал в числе прочего о глубоких знаниях и незаурядном лекторском и переводческом таланте Ф. Г. де Ла-Барта, с которым они вместе в 900-е годы были в Киевском университете св. Владимира молодыми приват-доцентами историко-филологического факультета.»[5].

З 1901 року на кафедрі західноєвропейських літератур Університету св. Володимира працював випускник Петербурзького університету граф Ф. Г. Де-Ла-Барт, учень представників порівняльно-історичного літературознавства О. М. Веселовського та О. І. Кірпічнікова. У Петербурзі вiн опанував курси провансальської, старофранцузької, готської мов. Працюючи на кафедрi, Ф. Г. Де-Ла-Барт також епізодично викладав французьку мову за запрошенням професора М. П. Дашкевича (16 серпня 1852—2 лютого 1908). Після смерті останнього, при розподілі кафедри iсторії західноєвропейських літератур на романське та германське відділення, романіст Ф. Г. Де-Ла-Барт не був переобраний і перейшов до Московського унiверситету.

Мiж Де-Ла-Бартом і Шаровольським мало мiсце певне протистояння, його наслiдки можна бачити в їхній полемiцi 1908 року на сторiнках «Журнала Министерства народного просвещения». Ф. Г. Де-Ла-Барт надзвичайно рiзко критикував дисертацію I. В. Шаровольського «Сказание о мече Тюрфинге», останнiй захищався.

Все ж на схилi днiв Іван Васильович Шаровольський визнавав високий фаховий рiвень Ф. Де Ла Барта i згадував його з глибокою повагою.

Пам’ятаймо й ми багатогранного вченого світового рівня, автора словників, що досі не втратили наукового значення, талановитого перекладача, організатора науки, який все життя віддав Київському університету – Івана Васильовича Шаровольського.

Використана лiтература

1. Видання з автографами українських діячів науки і культури: каталог колекції Національної історичної бібліотеки України. Вип. 1 /  Нац іст. б-ка України, Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н.О. Горська ; ред. О.І. Марченко, С.І. Смілянець, К.Г. Таранюк-Русанівський. – Київ : Вид. дім «Вініченко», 2018. – 416 с.

2. Тулуб Зинаида Павловна. Моя жизнь / З. П. Тулуб. — Киев : Киев - Париж - Дакар, 2012. — 432 с.

3. Шаровольський І. В. Ісляндські саґи / уклав І. В. Шаровольський. – Київ, 1930.

– Режим доступу : http://norroen.info/articles/sharovolsky/kurjatnyk.html#saga. – Дата звернення: 10.07.2020.

4. Робинсон М. А. Судьба русского киевлянина : письма С. Кулаковского А. И. Соболевскому (революция, Гражданская война, первые годы эмиграции) / М. А. Робинсон // Славянский альманах. — 2018. — Вып. 3-4. — Москва, 2018. — C. 233.

5. Галинская Ирина Львовна. Загадки известных книг / И. Л. Галинская. — Москва : Наука, 1986. — С. 41.

Уклала Н. Горська,

Модератор Я. Опенько