До 150-річного ювілею видатного українського історика Михайла Сергійовича Грушевського (1866 – 1934) Відділ презентує примірник видання вченого з власницьким написом представника пруського дворянського роду, визначного геолога, академіка Костянтина Миколайовича Паффенгольца (1893 – 1983).
На початку 20-го століття з метою популяризації українського питання в російському суспільстві М. С. Грушевський шукав можливості для публікації своїх праць у Російській імперії. Весною 1903 року в Парижі Михайло Сергійович читав лекції з української історії російською мовою. Саме ці лекції склали основу виданої у Санкт-Петербурзі 1904 року книги
Грушевский, Михаил Сергеевич. Очерк истории украинского народа / Мих. Грушевский. – Санкт-Петербург : Тип. Товарищества "Общественная польза", 1904. – 380 с. – [Власницький напис на шмуцтитулі:] «К. Паффенгольцъ Санкт-Петербург, 1911 г.».
«Я засів з завзяттям за оброблення російського курсу української історії, якому дав назву «Очерка истории украинского народа». […] Але сю con amore [з любов’ю — ред.] […] написану роботу стріли зараз всякі трудности. […] Видавці не хотіли брати такої непевної з цензурного і навіть нецензурного погляду книжки. Один з дуже ліберальних видавців відмовлявся побоюванням, що схема української історії, розходячися різко з принятою схемою руської історії (напр., включення давньої Руси), накличе на книжку некорисний осуд зі сторони російських наукових кругів. Нарешті по довгих митарствах я рішив друкувати […] Очерк на свій риск; літом 1904 р. він був видрукуваний і […] випущений в світ, з огляду – як зазначила резолюція цензури – на спокійний і об’єктивний тон, яким був висловлений сам по собі нецензурний зміст». [*, с. 19-20]. Так Михайло Сергійович в «Автобіографії» 1926 року згадував перебіг подій щодо свого нарису.
Автор нарису розраховував на читачів «зі звичкою до наукового читання, котрі шукають не зовнішньої цікавості розповіді, а наукового викладу» [**, с. 351].
Нам видається, що 18-річний власник примірника книги Костянтин Паффенгольц був саме таким читачем. Про це свідчать його численні помітки олівцем на берегах сторінок. Юнак відгукнувся на прохання автора, висловлене у передмові («мне остается еще попросить читателя — исправить досадные погрешности […], и снисходительно отнестись к неправильностям речи») та ретельно опрацював текст: виправив описки, помилки, українські стилістичні звороти, не прийняті у російській мові.
Хто ж цей уважний читач і як склалася його доля?
Костянтин Миколайович Паффенгольц (1893, с. Албинець, Белецького повіту Бесарабської губернії; нині села Албинецул Векь /Старий Албинець/ та Албинецул Ноу /Новий Албинець/, район Фелешть Республіки Молдова – 1983, Ленінград, РРФСР) – радянський геолог, академік АН Вірменської РСР (1943), заслужений діяч науки Вірменської РСР та Азербайджанської РСР.
Внесок К. М. Паффенгольца у розвиток методики геологічної зйомки та геологічних пошуків величезний. Численні праці науковця присвячені вивченню регіональної геології, гідрогеології, магматизму, металогенії Кавказу, проблемам альпійської складчастої зони.
Закінчивши Кишинівське реальне училище, Костянтин Паффенгольц у 1911 році вступив до знаменитого Санкт-Петербурзького Гірничого інституту – першого вищого технічного навчального закладу Росії.
Уже з 1913 року Костянтин працював топографом у польових партіях Геологічного комітету на Північному Кавказі, брав участь у дослідженні району Кавказьких Мінеральних вод, проводив топографічну зйомку в районі Железноводська. За блискуче проведену зйомку льодовиків Ельбрусу студенту 3-го курсу К. Паффенгольцу в 1915 році було присуджено малу золоту медаль Російського географічного товариства; у 1916-му він став дійсним членом Товариства. У 1917 році Костянтин Миколайович брав участь в геологічних дослідженнях на території Турецької Вірменії для обслуговування запитів командування Російської армії на Кавказькому фронті. У 1921 році досліджував Кольський півострів, у 1923-му – Ганджинський перетин Малого Кавказу. Під час Другої світової війни Костянтин Миколайович опікувався матеріальним забезпеченням військ, що обороняли Кавказ. У 1950-х роках К. М. Паффенгольц був головним редактором корпусу геологічних карт та карт корисних копалин, підготовлених та виданих Північно-Кавказьким геологічним управлінням.
А ще Костянтин Миколайович був достойним продовжувачем свого старовинного роду, хранителем його реліквій та дослідником родовідного дерева.
Пропонуємо увазі користувачів скорочений текст зворушливої і драматичної сімейної історії, яку розповів читачам газети “Известия” нащадок роду Паффенгольців Сергій Григорьєв, мешканець Молдови. ***
Сергей Григорьев […]
Выживший дагерротип
«На фотографии (точнее, на дагерротипе, так как это изображение датируется 1859 годом) – семья Пафенгольц. Глава семьи – Яков Губертович - из немецких дворян, доктор философии. Перебрался жить в Российскую империю примерно в 1831 году. Здесь женился на Елисавете Михайловне Резановой […,] родственниц[е] Николая Петровича Резанова – [...], организатора […] первой русской кругосветной экспедиции, известной по имени Крузенштерна.
Паффенгольц Яков Губертович, прусский дворянин, с женой Елизаветой Михайловной и детьми - Елизавета (в замужестве Гедэ), Зинаида (в замужестве Фон Дер Декен), Николай (женился на Идалии Федоровне Захер). Примерно 1858-60 гг. Яков стал бухгалтером и вместе с другом взял в аренду мельницы близ Одессы. Вскоре [...] Яков и его жена [...] умерли. Детей взяли на воспитание в другие семьи. […] Дагерротип сохранил Николай (мальчик на фото). Он вырос, стал мельником (хоть ты и "голубых" кровей, а кушать хочется), поселился в Бессарабии в селе Албинец. В семье Николая было шесть детей. Одна из его дочерей [–] Елена (моя прабабушка). [...] старое фото отдали одному из сыновей – Константину, когда в 1911 году тот уехал учиться в Петербургский Горный институт. Во время Первой мировой фото побывало и на Эльбрусе, и в Турецкой Армении, где студент Константин Николаевич занимался военной геологией [...]. Во время Второй мировой успевшему эвакуироваться до блокады из Ленинграда Константину Николаевичу (немцу!) поручено было обеспечить войска, обороняющие Кавказ, водой. […] Пробурили скважины в указанных Константином Николаевичем местах –- и нашли воду! […] Константин Николаевич [...] стал академиком, в 1950 году был удостоен Государственной (Сталинской) премии [...] в области геологии. Газету, где были опубликованы фотографии лауреатов, прочитала его сестра Елена, проживавшая в Молдавии. Написала в редакцию, и спустя 40 лет разлуки брат с сестрой встретились! В 1983 Константин Николаевич умер. Его молодая вдова Лидия Афанасьевна вышла замуж и переехала. […] В 2004 году в интернете я [...] нашел ее вероятный адрес и [...] написал письмо в Петербург. И Лидия Афанасьевна ответила! Она сообщила, что сохранила фотографию [...]! [...] За 149 лет снимок множество раз мог быть утрачен. У него почти не было шансов уцелеть. Но он перед вами...».
Як бачимо, Яків Губертович тяжко працював на млині поблизу Одеси, там народилися і зростали його діти, зокрема і майбутній батько Костянтина.
Немає сумніву, що однією з причин придбання й уважного читання Костянтином книги М. Грушевського був намір дослідити шляхи його діда і батька Бесарабією та Україною. А в процесі читання майбутній учений не міг не оцінити наукоємність викладу М. Грушевського. Адже, як писав у 1904 році російський рецензент, «Очерк...» «пробуджує допитливість у читача, змушує його думку посилено працювати, привертає його увагу до рідної історії та спонукає прямувати до висвітлення та вияснення зачеплених книгою жагучих питань"[**, 350].
Щодо історії побутування нашого примірника «Очерка истории украинского народа»: невідомо, чи брав Костянтин Миколайович його з собою в експедиції, чи книжка чекала власника у Петербурзі — Петрограді — Ленінграді. Примірник, окрім автографа, містить напівстертий штамп книжкового магазину № 41 м. Києва. У 1993 році книга була придбана Державною історичною бібліотекою України в букіністичному відділі цього магазину.
Отже, заохочуємо шановних користувачів до творчого читання «Очерка истории украинского народа»; вчімося у Михайла Сергійовича Грушевського вмінню здобувати прихильність байдужих, або й неприхильних людей «спокійним і об’єктивним тоном».
Примітки
* Грушевський Михайло Сергійович. Автобіографія: друкується, як рукопись / М. Грушевський. – Київ, 1926. – 23 с.
** Тельвак В.В. Науково-популярні праці Михайла Грушевського в історіографічних дискусіях початку ХХ століття // Дрогобицький краєзнавчий збірник : зб. наукових праць. - 2006. - Вип. 10. - С. 348 – 358.
*** Повний текст - за посиланням: http://alaska-heritage.clan.su/index/0-24