ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
14.07.2025
Томаш Гарріг Масарик (1850-1937)
(в рамках проєкту «Ювілей історичної книги»)
«Коли хочемо чогось досягти,
то мусимо мати тверде переконання,
певність в собі, програму й ціль»
Т. Гарріг Масарик
Після трагічних подій Визвольних змагань 1917-1921 рр. значна частина української культурної та наукової інтелігенції опинилась в еміграції. Для багатьох наших співвітчизників справжнім прихистком, центром українського національного суспільно-політичного, культурного та наукового життя стала Прага.
Тут упродовж 1920-х-1930-х рр. досить активно діяли кілька українських науково-освітніх установ: Український вільний університет, Українська господарська академія в Подєбрадах, Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Український робітничий університет, Український інститут громадознавства (Соціологічний інститут) та ціла низка культурно-освітніх товариств, наукових та мистецьких організацій, що об’єднали навколо себе не просто справжніх патріотів, але й талановитих вчених, найкращих представників української еліти.
Активна робота українських наукових і культурно-освітніх інституцій у Чехословаччині була б неможливою без політичної та фінансової підтримки керівництва цієї країни. За ініціативи та безпосередньої участі першого президента Чехословацької республіки Томаша Гарріга Масарика (1850-1937) Прага перетворилась на один з центрів української еміграції в Європі.
«Виключний у всесвітній історії випадок, коли еміграція поневоленого народу одержала реальну допомогу своїй культурній і науковій праці, стався в одній Чехословаччині, новій, не то що в часі, але й в змісті, Республіці, на чолі якої стоїть її перший Президент професор Т. Г. Масарик, що на чаті Президента продовжує стояти ніби на своїй давній катедрі, з якої проповідував Євангеліє гуманізму й культурної взаємочинності народів: професорська праця поширилась і збагатилась працею Президента Республіки, а думки та мрії професора знаходять своє здійснення в праці Президента!» [1, с. [4-5]
Чи не першим Масарик звернув увагу на існування «українського питання», вивчав історичне минуле, з розумінням ставився до національно-культурних прагнень українців.
Томаш Гарріг Масарик – приклад мислителя, для якого політика була насамперед етикою, а держава – «спільнотою совісті». Його життєпис об’єднує викладацьку працю та боротьбу за демократію. «Своєрідним Університетом національного відродження» охарактеризували творчість Масарика члени управи Українського громадського комітету в Чехословацькій республіці. Наукова та культурно-освітня діяльність цієї інституції, заснованої у 1921 році керівниками Закордонного комітету Української партії соціалістів-революціонерів, вченими-соціологами Микитою Шаповалом та Никифором Григорієвим забезпечили збереження національної ідентичності, єдності України, сприяли популяризації історії її визвольного руху.
100 років тому, у Празі, з нагоди 75-річчя від дня народження Т. Гарріга Масарика, Український громадський комітет на знак глибокої пошани видав збірник, який став «органічною частиною культурного добра, придбаного українцями в Чехословаччині під час свого невільного, але незабутнього перебування в ній» [1, с. [6].
Гаррік-Масарик, Т. Добірні думки проф. Т. Гаррік-Масарика : з нагоди 75 літ життя 1850-1925 / під ред. М. Галагана, Н. Григоріїва, М. Шаповала й проф. Я. Яреми ; з худож. роботами проф. графіки Укр. ст. пл. мист. І. Мозалевського. – Прага : Український громадський комітет в Ч. С. Р., 1925. – 468, [2] с. : іл., фот.
Як зазначено в передмові до видання, це лише кілька вибраних сторінок з великого числа суспільно-філософського доробку Т. Г. Масарика, вступ «в духовний світ визволителя чеського народу» [1, с. [5].
На початку книги – проникливий вірш Олександра Олеся, присвячений Масарикові.
Вступна стаття громадського і політичного діяча, публіциста, педагога, вченого-суспільствознавця, журналіста Никифора Яковича Григоріїва (1883-1953) висвітлює біографію, наукову та громадсько-політичну діяльність Масарика: дитинство майбутнього президента, навчання в гімназії м. Брно, наполегливу працю на ниві професорської діяльності у Празькому університеті, де Масарикові лекції збирали повні аудиторії, його шлях до очільника Чехословацької республіки. «Хочемо мати вільний погляд в майбутнє, принаймні на кілька літ вперед, і хочемо тут (в політиці) працювати, але кожен про свою […] ідеальну мету. Тією метою може бути для мене, завзятого й пересвідченого прихильника загального виборчого права, тільки те, щоб провадити демократичну політику» [1, с. 41].
Свої демократичні погляди він активно проповідував в австрійському парламенті, зокрема і в обороні української справи. Масарик «був знайомий з українськими послами, з І. Франком, а також не раз зустрічався з студентами-українцями у Карловому університеті в Празі, де їх особливо збільшилося після утисків на українців у Львівськім університеті р. 1901» [1, с. 51] Внаслідок цього, зазначає Григоріїв, Т. Масарик ставився до українського визвольного руху з великою свідомістю та симпатією. Виступаючи 25 квітня 1908 року в парламенті, він, між іншим, заявив, що «…чехам, які не мають власної національної шляхти, русини симпатичні, як демократична нація селян без великої індустрії й без шляхти; нагадав, що першим слов’янофілом і українофілом був Гердер [Йоганн-Готфрід Гердер; нім. Johann Gottfried Herder; 1744-1803; німецький філософ, фольклорист, письменник і мислитель, один з визначних представників німецького Просвітництва], який переніс ельдорадо культури на Україну, де були раніш грецькі осади, де виникло перше руське місто Київ, і який вихваляв великі здібності південно-руського народу. Україна, - казав Т. Масарик, – дає тепер образ, як родиться нація, як нація хоче настати. […] Нація, мова не тільки в вимові. Філологія тут нічого не поможе, а тільки політична міць і сила; філологічної боротьби не вистачить проти історії, господарства, соціального стану, культурного розвитку й релігійних відносин» [1, с. 52].
Підсумовуючи, Н. Григоріїв пише: «Простота, щирість, а через те правдивість, рішучість і упертість в боротьбі з неправдою – це вдача Т. Масарика, яка вивела його з робітничої халупи до президентського палацу; це вдача чехів і словаків, яка з Габсбурзької в’язниці привела їх до самостійної демократичної Чехословацької республіки» [1, с. 96].
Зазначимо, що у 1925 році дослідження Никифора Григоріїва вийшло також окремою публікацією.
Григоріїв-Наш, Н. Т. Г. Масарик. Його життя та діяльність : з портретом і фотографіями / Н. Григоріїв-Наш. – Прага : Український громадський комітет в Ч. С. Р., 1925. – 88 с.
Збірка «Добірні думки проф. Т. Гаррік-Масарика» містить також вступну статтю українського літературознавця, етнопсихолога, педагога Якима Якимовича Яреми (1884-1964) «Нарис Масарикової філософії» (1, с. 97-105).
Вчений наголошує, що етика гуманності в Масариковому розумінні – це не про пасивність супроти зла. «Вона наказує в найвищій мірі бути активним, виключає тільки всяке насилля, з виїмком хіба випадків самооборони, де й зброя дозволена. Тим засуджує вона всяку офензиву чи напад задля наживи, усякий агресивний націоналізм та імперіалізм» [1, с. 105]
Статтю «Т. Г. Масарик як соціолог і політик» [1, с. 106-133] презентував у збірнику відомий український і політичний діяч, публіцист, соціолог Микита Юхимович Шаповал (1882-1932).
Він зазначає, що Т. Г. Масарик є не просто теоретиком-соціологом і політиком-мислителем, але й політиком-борцем, суспільним реформатором й справжнім провідником нації. М. Шаповал надає вибраний список соціологічних творів Масарика, присвячених організації та розвитку суспільства, підкреслюючи його особливу роль у створенні методології національного відродження, розвитку теорії політичного реалізму. Автор, зокрема, зазначає: «Тільки з політичного реалізму Масарика випливло і його відношення до української культури і нації. Масарик-соціолог передбачає історичну долю націй, що прокинулися до свідомості й охоплені поривом творчості. Цей процес і його наслідки зрозумілі, стремління оправдані. Провідник чеського народу прикладає ті самі принципи до культури чужого народу, які прикладає і до свого» [1, с. 133].
Основна частина збірки – праці Т. Г. Масарика. Серед них – «Про державу», «Політика як наука і хист», «Демократизм в політиці», «Національне питання», «Проблема малих народів і війна» тощо [1, с. 137-455].
У тому ж 1925 році у видавництві «Пчілка», побачила світ книга громадського та політичного діяча, педагога, дослідника історії української преси, книгознавця Аркадія Петровича Животка (1890-1948). Перебуваючи від 1923 року у Чехословаччині, Аркадій Животко став керівником Українського історичного кабінету, де зберігався колосальний архівний і бібліографічний матеріал з історії українського національно-визвольного руху.
Животко, А. Педагогічні погляди Т. Масарика / Арк. Животко. – Ужгород-Подєбради : Пчілка, 1925. – 19 с. : іл. – На титульному аркуші – власницький [?] запис [олівцем], текст: «Кукуруза».
Павло Кукуруза (1896-1978) – український видавець, редактор, педагог; організатор і власник видавництва «Пчілка».
«Накладом П. Кукурузи під фірмою «Пчілки» було видано протягом 1923-1939 р.р. 73 книги (назви) в кількості 102.200 прим. […] Автори виданих «Пчілкою» книжок були здебільшого емігранти (М. Боровський, Т. Павліченко, С. Русова, Юр. Сірий, А. Животко, М. Підгірянка, С. Черкасенко й інш.). Сам П. Кукуруза видав кілька своїх власних праць в галузі пасічництва, природознавства, а також кілька казок для дітей і впорядкував для видання календарі, альбоми, атласи й т. інш.» [4, с. 333].
«Ми є нарід Коменського», - зазначав Т. Масарик [3, c. 18]. Саме погляди видатного чеського педагога-гуманіста, мислителя, письменника, фундатора наукової педагогіки Яна Амоса Коменського (1592-1670) стали провідними у педагогічному світогляді Томаша Масарика. Велике значення він надавав моральному вихованню, наголошуючи на тому, що школа повинна бути вільною, «без зовнішнього впливу, оперта на науковій засаді» [3, с. 14]. Важливою складовою морального виховання вважав мистецтво: образотворче, театральне, музичне. стецтво вийшло з народу, отже в народній школі й в демократичнім вихованні воно мусить займати поважне місце, на нього повинна бути звернена пильна увага» [3, с. 15]. Лише спільна праця школи і родини, вихователя і батьків, на думку Масарика, дозволить вповні розкрити творчі нахили дитини, зробити школу тим закладом, «куди би кожний любив заглянути» [3, с. 9].
Цікавим є погляд Масарика на вивчення історії. «Ті студії не повинні носити характеру механічного заучування хронологічних дат. Правдива метода історичних студій мусить полягати в спостереженнях та порівняннях, […] в зрозумінню взаємин життя, умов і подій. […] Студії історії в школі мусять вказувати на взаємини народів, на їх розвій, мусять звертати увагу на соціальні умови життя та організації кожного народу, а свого особливо» [3, с. 9].
На думку Т. Масарика, вільне суспільство неможливе без освічених і працьовитих громадян, і саме тому школа, книга, учитель стають основою державної стабільності.
У XXI столітті, Масарикова етика гуманності, що засуджує агресивний націоналізм та імперіалізм, набуває нового значення. Жорстока війна, яку розв’язала російська федерація проти України поновила питання: на чому ґрунтується демократія? Чи працюють реальні міжнародні правові механізми захисту від авторитаризму та агресії? Саме в такому контексті ідеї Томаша Гарріга Масарика - про правду як основу політики, освіту як фундамент громадянства, відповідальність перед суспільством - стають моральним дороговказом не лише для України, а й для Європи і світу.
Література:
1. Гаррік-Масарик, Т. Добірні думки проф. Т. Гаррік-Масарика : з нагоди 75 літ життя 1850-1925 / під ред. М. Галагана, Н. Григоріїва, М. Шаповала й проф. Я. Яреми ; з худож. роботами проф. графіки Укр. ст. пл. мист. І. Мозалевського. – Прага : Український громадський комітет в Ч. С. Р., 1925. – 468, [2] с. : іл., фот.
2. Григоріїв-Наш, Н. Т. Г. Масарик. Його життя та діяльність : з портретом і фотографіями / Н. Григоріїв-Наш. – Прага : Український громадський комітет в Ч. С. Р., 1925. – 88 с.
3. Животко, А. Педагогічні погляди Т. Масарика / Арк. Животко. – Ужгород-Подєбради : Пчілка, 1925. – 19 с. : іл.
4. Наріжний, С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч. 1 / Симон Наріжний. – Прага, 1942. – 367, [5] с. : CCXXXII с. іл.
Підготувала Світлана Смирнова
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
Докладніше про проєкт:
