ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
05.12.2025
Вип. 3 в рамках проєкту «Ювілей історичної книги»
100 років тому, в 1925 році, вийшла друком праця П. В. Клименка «Графіка шрифту в Острозькій біблії» як окрема відбитка з першого тому «Трудів Українського Наукового Інституту Книгознавства», який був надрукований повністю в 1926 році.
Український Науковий Інститут Книгознавства – науково-дослідна установа, що існувала в Києві в 1922-1936 рр. на базі Головної Книжкової палати. Протягом 20-х рр. УНІК видав чотири томи «Трудів». Основними темами досліджень були зовсім не вивчена до того часу історія української преси та книги, її мистецтво, роль і завдання бібліографії в умовах дедалі більшої кількості творів друку та появи нового масового читача української книги, з'ясування та аналіз його смаків, роль бібліотек у цій справі.
Обидві вищезазначені раритетні книги зберігаються в науково-дослідному відділі стародруків, цінних та рідкісних видань Національної історичної бібліотеки України.
Є у фонді НІБУ й світовий духовний та інтелектуальний шедевр, українська національна реліквія XVI ст. – «Біблія» 1581 року видана в Острозі. Це була восьма за ліком друкована книга в Україні.
Ця «Біблія» – перше повне видання всіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою з певними діалектичними українізмами. Для перекладу князь Костянтин Острозький залучив кращих фахівців з латинської, грецької мов та івриту. Вони мали усунути всі зміни, додані в неї упорядниками за попередні 1,5 тисячі років.
Можливо, вона могла б бути виданою і давньоукраїнською мовою (Пересопницьке Євангеліє, писане українською мовою, вже двадцять років як існувало і спонсорували його представники бокової гілки князів Острозьких – Заславські), але князь Василь-Костянтин хотів створити продукт, яким користувалися б усі слов’янські народи, які розуміли штучно створену церковнослов’янську мову.
Мова «Острозької Біблії» дещо відрізнялася від «класичних» текстів старослов’янською мовою. Коректори знали, що широке громадянство не розуміє старої церковнослов’янської мови, а тому часто змінювали незрозумілі слова на ясніші, а давні форми на нові. Через це «Острозька Біблія» наблизила до деякої міри нову редакцію церковної мови до живої.
Викладачі Острозької академії відвідали практично всі найбільші монастирі православного світу. Була привезена велика кількість рукописних «ізводів» Біблії на івриті, грецькою мовою, старолатинською, було отримано рукописний примірник Біблії кирилицею. Проведена неймовірно велика робота по перекладу, по звірці текстів.
«Острозька Біблія» завдяки високій якості перекладів довгий час не мала конкурентів й фактично стала канонічним текстом у Православній, а також і в Греко-Католицькій церкві України й Білорусії. Коли московський цар Олексій Михайлович задумав видати «Біблію», звірену з грецьким текстом, московські книжники із цим завданням не впоралися. Тому було вирішено перевидати «Острозьку Біблію», виправивши деякі орфографічні помилки й змінивши українські наголоси на російські. Навіть передмову до цього видання «Біблії» склали на зразок Острозької, замінивши вислови «народ руський» на «народ всеросійський». Так з’явилася московська «Біблія» 1663 року, яка в росії отримала назву «первопечатной».
Саме «Острозька Біблія» стала виданням, яке фактично повторювали всі пізніші передруки Святого Письма. Таким чином, текст «Острозької Біблії» (хай навіть із деякими змінами) продовжує залишатися канонічним біблійним текстом для православних вірян.
Видання розпочинається титульним аркушем у витонченій рамці, на звороті титулу вміщено герб Острозького, в кінці книги – друкарську марку Івана Федорова. Для форти Федоров використав як зразок гравюру «Ісус Навин» роботи Ергарда Шена, учня великого Дюрера. Потекстових ілюстрацій немає, однак при оформленні цієї «Біблії» широко використовувалися традиційні для кириличних книг елементи декоративного оформлення – заставки, кінцівки, ініціали, численні композиції з виливних прикрас. Цікавим є факт, що у «Біблії» використано зображення козаків-херувимів. У виданні вміщено 81 заставку з 16 дощок, 70 кінцівок із 17 дощок, 1384 гравійовані ініціали, а також численні композиції з виливних прикрас. Книга є досконалим зразком друкарського мистецтва України кінця XVI століття.
«Острозька Біблія» завжди була предметом дослідження великого кола вчених, свого часу її докладно та всесторонньо вивчали І. Франко, І. Огієнко, М. Возняк, І. Свєнціцький, С. Маслов, А. Зернова, Е. Немировський, Я. Ісаєвич, Я. Запаско, І.Мицько та ін.
«Царицею книжок» називав цю книгу митрополит Іларіон Огієнко.
Єдиною науковою працею, присвяченою безпосередньо шрифтам українських стародруків було дослідження 1925 року Пилипа Васильович Клименка «Графіка шрифту в Острозькій біблії».
На його думку, для з’ясування розвитку друкарства, слід проводити історичне дослідження графічного матеріалу шрифту книги. Він писав: «А тим часом, щоб з’ясувати розвиток друку а особливо e зв’язку з суспільно-економічною його основою, дослідження шрифту має найбільше значення».
Про «Біблію» 1581 року він казав: «Ця монументальна пам'ятка, щоб її оцінити, вимагає детального й уважного дослідження. Вона може дати нам не тільки зразки високої та здорової мистецької зародкової графіки, але й матеріал історичний для розкриття всієї епохи, що її створила».
Дослідивши форму літер, автор дійшов висновку, що більшість літер у Біблії подібна до літер у волинських та київських рукописних книгах того часу, ймовірно, вони взяті звідти, лише їм надано правильнішої форми. Найважливішим можливим джерелом шрифту «Біблії» він вважав волинські записові книги до 1560 р., того часу, коли панував півустав.
Повне дослідження графічних форм літер у «Острозькі Біблії» з формами відповідних літер українського рукописного матеріалу дало змогу досліднику дійти висновку, що графіка шрифту в «Острозькій Біблії» має основний матеріал в українському півуставі першої половини XVI ст. та півуставному скорописі першої чверті другої половини XVI ст.
«Острозька Біблія, видрукована 1581 року в найкультурнішому тоді місті Волині Острозі, являє собою пам’ятку графічну суто-українську. Вона є разом з тим і першим друкарським твором графічно-українським», – зазначає Пилип Клименко.
Автор вважає, що: «… основне здорове ядро україно-слов’янського письменства у формі Острозької Біблії не розвинулося, а поволі завмерло. Тому шрифтова графіка Острозької Біблії, мистецький цей витвір суто української поступової творчости, лишилася самотною монументальною пам’яткою, відірваною й від попереднього й від пізнішого українського друкарства. [...] В порівнянні з Острозькою Біблією всі инші попередні й пізніші друкарські пам’ятки слов’яно-українські мають менший історично-джереловий інтерес. [...] Таким чином початок української шрифтової графіки на основі оригінального українського півуставу, інпозантне виявлений в Острозькій Біблії, скоро спинившись у своїм розвиткові, не відновився потім ніколи до нашого часу».
Пилип Васильович Клименко (06.11.1887 – 08.07.1955) – знаний український історик, джерело- й архівознавець.
Він підготував та видав 48 праць, з них – 5 монографій: «Графіка шрифту в Острозькій біблії» (1926); «Київська міська капела в першій чверті XIX століття» (1925); «Місто й територія на Україні за Гетьманщини» (1926); «Цехи на Україні. Т. 1, вип. 1. Суспільно-правні елементи цехової організації» (1929); «Компути та ревізії XVIII століття» (1930); цінну історичну пам’ятку «Цехова книга бондарів, стельмахів, колодіїв, столярів міста Кам’янця-Подільського від 1601 до 1803 р.» (1932); 24 статті, 17 рецензій і «Програму для збирання матеріалів до історії цехового ладу на Україні» (1928). Ці праці істотно розширили джерельну базу соціально-економічної історії України XVII-XIX ст.
У 1912–1914 роках працював у Київському центральному архіві, 1914–1918 роках – професор, стипендіат Київського університету. У 1918–1919 роках – професор Кам'янець-Подільського університету, 1920–1923 – Кам'янець-Подільського інституту народної освіти. В період Директорії очолював Комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва у Кам'янці-Подільському. У жовтні 1921 був заарештований ВУЧК.
У 1922–1923 роках – керівник Кам'янець-Подільської науково-дослідної кафедри Поділля, З 1923 року – член Київської науково-дослідної кафедри історії України, очолюваної академіком М. Василенком. У 1925–1930 роках – дійсний член Науково-дослідної кафедри історії України при ВУАН, створеної та очолюваної М. Грушевським. Співробітник Археографічної комісії ВУАН (1924–1933) та Археографічної комісії Центрального архівного управління УСРР (1931–1932). У 1932–1933 роках – завідував відділом феодалізму Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка (нині Національний музей історії України). Звільнений з роботи 1933 році.
19 травня 1938 року заарештований НКВС УРСР, а 5 березня 1939 року засуджений Воєнним трибуналом Київського військового округу до 6-ти років позбавлення волі та поразки у правах на 3 роки. Покарання відбував у Красноярському краї. Звільнений 1943 року. Після війни проживав у будинку для престарілих у смт Козелець. Покінчив життя самогубством. 1958 року був реабілітований.
Рекомендовані джерела:
Біблія = Библіа, сиріч книгы Ветхаго и Новаго Завіта по язіку словенску / друкар Іван Федоров. – Острог: Друкарня К. К. Острозького; друк І. Федорова, 1581. – [8], 276, 180, 30, 56, 78 арк. : іл.; 2°.
Волкотруб Г. Джерельна база дослідження життя та діяльності Пилипа Клименка / Г. Волкотруб // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: міжвідом. зб. наук. пр. – Київ, 2005. – Вип.7: Архівна наука та наука в архівах. – С. 131–144.
Волкотруб Г. До джерельної бази української біоісторіографії (особовий фонд П.В.Клименка)/ Г. Волкотруб // Студії з архівної справи та документознавства. – 2004. – Т. 11. – С. 254–257.
Волкотруб Г. Життя та творчість П. В. Клименка у працях українських та зарубіжних дослідників/ Г. Волкотруб // Студії з архівної справи та документознавства. – 2004. – Т.12. – С.194–206.
Волкотруб Г. Історик Пилип Клименко: марксист, «попутник» чи націоналіст / Г. Волкотруб // Література та культура Полісся. – Ніжин, 2005. – Вип.29. – С. 164–170
Волкотруб Г. Пилип Клименко (1887–1955) – історик, джерелознавець, архівознавець : автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.06 / Г. К. Волкотруб ; Держкомархів України, УНДІАСД. – Київ, 2005. – 20 с.
Волкотруб Г. Клименко Пилип Васильович / Г. Волкотруб // Українські архівісти (XIX–XXст.): біобібліогр. довід. – Київ, 2007. – С. 283–286.
Волкотруб Г. Останні роки життя українського історика Пилипа Клименка (маловідомі факти з біографії вченого) / Г. Волкотруб // Студії з архівної справи та документознавства. – 2006. – Т. 14. – С. 95–101.
Волкотруб Г. «Прошу суд дати мені можливість працювати ...і спокутувати свою вину» (за документами слідчої справи Пилипа Клименка) / Г.Волкотруб // Студії з архівної справи та документознавства. – 2005. – Т.13. – С. 201–205.
Дивний І. Український історик Пилип Клименко (1887–1955): документальний біографічний нарис / І. Дивний // Наук. зап. Ін-ту укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського: зб. пр. молодих вчених та аспірантів. – Київ, 1996. – Т. 1. – С. 356-386.
Клименко П. Графіка шрифту в Острозькій біблії / П. Клименко ; Український науковий інститут книгознавства. – Київ, 1925. – 23 с. – Відбитка з «Трудів Українського Наукового Інституту Книгознавства», т. 1.
Компан О. С. До 80-річчя з дня народження П. В. Клименка / О. С. Компан, М. З. Суслопаров // Укр. іст. журн. – 1967. – № 7. – C. 135–139.
Матяш І. Б. Пилип Клименко: архівіст, учений, організатор науки / І. Б. Матяш // Пам’ять століть. – 2001. – № 1 (27). – С.123-134.
Матяш І. Б. Пилип Клименко: портрет історика-архівіста на тлі доби // Особа в українській архівістиці : біографічні нариси / І. Матяш. – Київ, 2001. – С. 57-78.
Петров М. Б. П. В. Клименко – історик Поділля / М. Б. Петров // Духовні витоки Поділля : творці історії краю. – Хмельницький, 1994. – Ч. 1. – С. 43-49.
Українська книга XVI-XVII-XVIII ст. / Укр. наук. ін.-т книгозн-ва ; обгортка та тит. стор. роботи проф. В. Г. Кричевського ; худож. ред. Олександра Гера. – Київ : Держ. вид-во України, 1926. – XV, I, 435 с. : іл. – (Труди Українського наукового інституту книгознавства ; т. 1).
Юркова О. В. Клименко Пилип Васильович / О. В. Юркова // Енциклопедія історії України : у 10 т. – Київ. : Наук. думка, 2007. – Т. 4 : Ка – Ком. – С. 348.
Підготувала Оксана Марченко
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
Докладніше про проєкт:
