Стародруки інших українських друкарень

Окрім вже описаних нами Києво-Печерської, Львівської та Почаївської друкарень Національна історична бібліотека України має у своєму фонді кириличні стародруки наступних українських друкарень: Острозької, Новгород-Сіверської, Чернігівської, Унівської, Дерманської, Рохманівської та Стрятинської.

Острозька друкарня – один з найдавніших осередків друкарства на українських теренах. Заснована Іваном Федоровичем з ініціативи й на кошти князя Костянтина Василя Острозького у 1577–1579 роках. Перше видання друкарні – «Новий Завіт з Псалтирем» (1580). Між 1578 і 1612 рр. вийшли у світ 28 видань (кириличними та грецькими шрифтами) перекладних та оригінальних богословських та світських книжок, зокрема, перша повна слов’янська «Біблія». Острозька друкарня активно боронила православну віру і видала більше полемічних творів ніж інші українські друкарні.

Дерманська друкарня при Свято-Троїйцькому монастирі завдячує своїй появі князеві Костянтину Острозькому. Навесні 1602 року в монастирі влаштовується друкарня, управителем якої був особистий духівник Костянтина Острозького Дем’ян Наливайко. Завдяки цій друкарні були видані раритетні зараз «Лямент дому княжат Острозьких…» (1603), перший український «Октоїх» (1604), «Лист Мелетія святішого патріарха Олександрійського до молебного єпископа Іпатія Потія» (1605). Друкарня працювала в Дермані три роки (потім вона була переведена до Острога) й розміщувалась в надбрамній дзвіниці, яка знаходилась в перебудованій замковій башті колишньої твердині Острозьких.

Стрятинська друкарня заснована у місті Стрятині біля Рогатина (тепер село Стратин Рогатинського району Івано-Франківської області) львівським православним єпископом Гедеоном Балабаном і його небожем Федором (Теодором) в їхньому маєтку не пізніше 1599 року. У 1603–1606 рр. друкарнею керував Памво Беринда. Тут друкувалися «Харитонія то ест поповская наука» (1603), «Служебник» (1604) і «Молитвеник или Требник» (1606), що відзначалися високою технічною досконалістю, використанням різних шрифтів і мистецьким оформленням. Стрятинські видання вперше в історії східноєвропейського друкарства були прикрашені сюжетними ілюстраціями, вмонтованими в текст. По смерті Ф. Балабана (1606) друкарня припинила свою діяльність, у 1618 її придбав Єлисей Плетенецький і вона стала основою друкарні Києво-Печерської Лаври.

Унівська друкарня — видавничий заклад, що діяв при монастирі в с. Уневі (тепер с. Міжгір'я Перемишлянського р-ну Львів. обл.). Заснована на базі львівської друкарні А. Желіборського, діяла 1648–99 і 1732–70 рр. Друкувала книги старослов'янською й українською мовами (в т. ч. букварі, твори Ф. Софоновича, К. Ставровецького, житіє князя Володимира). Сьогодні в каталогах зареєстровано 48 унівських видань. Керівниками друкарні в різний час були відомі українські друкарі Андрій Скольський, Дмитро Кульчицький, Семен Ставницький. У 70-х рр. XVIII ст., не витримавши конкуренції з друкарнями Львівської Ставропігії та Почаївською, вона припинила своє існування.

Рохманів — це містечко на Волині Кременецького повіту, в 2 верстах від стольного колись міста Шумська; належав Рохманів князям Вишневецьким. Господарка Рохманова, княгиня Вишневецька–Могилянка запросила до себе з Почаєва відомого вченого, ієромонаха Кирила Транквіліона–Ставровецького. Кирило прибув до Рохманова десь року 1618 і розташував тут і привезену з Почаєва свою мандрівну друкарню. 9 листопада 1619 р., у рохманівському маєтку, він видав книгу «Євангеліє учительне». Повна назва – «Евангеліє учительное, албо казаня на нєдели през рок и на празники Господскіє и нарочитым святым угодникам Божиім».

Новгород-Сіверська друкарня була заснована 1674 р. чернігівським архієпископом Лазарем Барановичем при Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі для видання, у першу чергу, своїх власних творів. Організацію друкарні Лазар Баранович доручив своєму писареві С. Ялинському, якого послав навчатися друкарської майстерності у Вільно. На сьогодні відоме 21 видання друкарні, серед яких переважали надруковані як польською, так і церковнослов'янською мовами, проповіді й полемічні твори Лазаря Барановича, Іоаникія Ґалятовського, збірка Димитрія Туптала «Чуда пресвятої діви Марії», вірші О. Бучинського-Яскольда.. Із книг, необхідних для церковної служби, були видані лише Псалтир, що використовувався також для навчання читанню, та Анфологіон.

1679 р., після пожежі в місті та монастирі, Лазар Баранович перевів друкарню до Чернігова. На початку 18 століття Чернігівська друкарня за величиною продукції була третьою після Києва і Львова; мала свою папірню. Тут друкувалися богослужбові книги, полемічні твори І. Ґалятовського, вірші І. Максимовича, історичні та богословські твори Д. Туптала-Ростовського, перекладні твори з латинської мови та ін. Попри заборони і погрози Синоду, щоб усі книги були «с московскими согласны», Чернігівська друкарня до 1724 р. зберегла самостійність і друкувала книги українською, польською, латинською і церковно-слов'янською мовами різного змісту. З 1724 р. занепала, а 1820 р. перестала існувати.