ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
27.07.2024
До 180-річчя від дня народження М. І. Мурашка
в рамках проєкту «Культурний фронт: МИ – УКРАЇНЦІ!»
«Мистецтво – моє життя!
Картини – пристрасть моя!»
Микола Мурашко
20 травня 2024 року виповнюється 180 років від дня народження відомого українського живописця, графіка, історика мистецтва, педагога Миколи Івановича Мурашка (1844-1909).
Важливим джерелом для ознайомлення з життям і діяльністю художника, його поглядами, уподобаннями є мемуари Миколи Івановича «Спогади старого вчителя». Там йдеться про художнє життя тогочасного Києва, зв'язки художника з вітчизняними та іноземними митцями, а також його враження від іноземних подорожей (Німеччини, Італії, Франції, а також території, що зараз належить до Польщі). У 1907 р. мемуари були надруковані коштом родини Терещенків. Потому, зважаючи на зацікавленість ними широких мистецьких кіл, спогади витримали ще три видання. У фонді Національної історичної бібліотеки України також є примірник цієї книги [1].
У Національному художньому музеї України зберігається живописна і графічна спадщина М. І. Мурашка, а також архівний фонд художника, що надійшов до музею від нащадків Миколи Івановича. Завідувачка науково-дослідного сектору архівних матеріалів музею Лариса Олександрівна Амеліна у своїй праці описала три щоденники Мурашка, які містять цікаву інформацію про майстра, його творчість та педагогічну діяльність [2]. У статті було вміщено уривок тексту з одного із щоденників за 1874 – 1889 рр. (з 35 по 81 сторінку), зі збереженням особливостей мови та орфографії оригіналу. 
Щоденники повністю ніколи не публікувалися, хоча деякі місця з них цитуються у «Спогадах старого вчителя» і в працях Юрія Яковича Турченка «М. І. Мурашко: нарис про життя, творчість і педагогічну діяльність» [3] та «Київська рисувальна школа» [4]. З цими книгами можна ознайомитися у читальній залі НІБУ.
Микола Іванович Мурашко, як художник та графік, працював у різних жанрах. Вважається, що Микола Мурашко був, у першу чергу, пейзажистом: «Мотив околиць Києва» (1879), «Річка Тетерів», «Коростишів» (1886), «Крим» (1892), «Вид Боярки» (1890-ті) тощо. Особливо часто художник звертається до зображення величних Дніпровських просторів. Найбільш характерним і вдалим є пейзаж «Над Дніпром». Картина вражає своєю реалістичністю, типовістю і не надуманістю зображення. Твір написаний художником широко і вільно, з майстерним поєднанням у цілісній живописній гамі жовтувато-коричневого кольору ґрунту й стовбурів дерев, зелені трави й листя, синього кольору дніпровських вод, блакиті неба, пронизаного сонячним промінням.
Микола Мурашко постає перед глядачем як художник, який чутливо сприймає життя природи, вміє живо й безпосередньо передати свої переживання й думки. «Почуваю, що мила, любима мною природа не відпускає мене, не навчивши чого-небудь», – зауважує митець.
Славу митцю принесли портрети М. Ге (1906), О. Кочубея, Т. Шевченка (1864-67), Петра Могили (1868), два останні – літографія. Портрет Тараса Шевченка не тільки творча удача Мурашка, а й один із найяскравіших і високохудожніх образів Кобзаря в українському мистецтві.
Продовженням роботи Мурашка у техніці автолітографії стали ілюстрації до першого українського перекладу легендарних казок Ганса Крістіана Андерсена. Книга, обсягом 362 сторінки, вийшла друком у 1873 році в Києві. Переклад здійснив М. Стариченко, а одинадцять малюнків до казок спеціально для цього видання створив Микола Мурашко. На той час він був уже знаним графіком. Також художник зробив до книги реалістичний портрет данського казкаря, обкладинку з вплетеними у композицію словом КИЇВ та зображення бандуриста на задній сторінці обкладинки. Не тільки цей бандурист, а й деталі інших ілюстрацій (одяг, силуети козаків) і сам їхній дух асоціюються з Україною.
Однак пріоритетним напрямом роботи Миколи Івановича стала викладацька діяльність.
У 1869 році художник видає посібник з малювання для дітей, що мав великий успіх і 1875 року був перевиданий. За зразки для копіювання учням пропонувалися виконані самим Мурашком літографічні малюнки – орнаментів, будівель, пейзажів, жанрових сценок. Малюнки надавалися в порядку складності і відзначалися чіткістю форм і ліній, доступністю сюжетів.
Митець викладав малювання в київських гімназіях, колегії Павла Галагана. У 1875 році у себе вдома організував і очолив Рисувальну школу. Офіційною датою її відкриття вважається 16 вересня 1876 р., хоча практичні заняття розпочалися роком раніше, коли було отримано письмовий дозвіл за підписом ректора Київського університету Св. Володимира, професора Олександра Павловича Матвєєва (1816-1882), який тимчасово заміщав попечителя навчального округу.
Школа містилася в 1875-1876 роках на вулиці Трьохсвятительській, у 1876-1880 роках – в одному з приміщень Міської думи, у 1880-1882 роках – на вулиці Афанасіївській (нині Івана Франка), у 1882-1891 роках – на вулиці Володимирській. Серед перших її учнів були дорослі та діти, аматори живопису і мистецтва, особи, які готувалися до іспиту з малювання.
Микола Іванович вивчав досвід викладання у найкращих закордонних школах, який потім застосовував для навчання майбутніх художників, організовував у Києві щорічні виставки. Правнук Миколи Мурашка Володимир Молярів згадував: «У Рисувальній школі навчалися всі, хто хотів і мав здібності. Школа не брала грошей з бідних і талановитих, ще й платила їм стипендію. За 26 років школу закінчили близько двох тисяч осіб. Це і солдати, і селяни, і діти селян. Там Микола Іванович зібрав багато однодумців – тих, хто після закінчення Академії повернувся в Україну».
Митець застосовував прогресивні методи підготовки учнів, у основі яких – вимоги малювання з натури, суворого дотримання принципу «від легкого – до складнішого», забезпечення індивідуального підходу до кожного учня.
Основним принципом педагогіки Миколи Мурашка було гармонійне поєднання фахового розвитку художника із загальноосвітнім. Навесні й восени вчитель вирушав з учнями до мальовничих околиць Києва, щоб навчити їх розуміти природу, бачити її красу, розвинути спостережливість. Разом вони відвідували також виставки відомих художників, влаштовували власні. На запрошення А. Прахова учні школи взяли участь у реставрації фресок Кирилівської церкви, під керівництвом М. Врубеля допомагали у розписах Володимирського собору.
Школа стала одним з центрів мистецького життя тогочасного Києва, адже всі визначні майстри, які приїздили до Києва, вважали за обов'язок відвідати школу. Гостями учнів були В. Полєнов, І. Рєпін, В. Васнецов, М. Ге, І. Айвазовський.
Для українського національного мистецтва значення приватної рисувальної школи М. І. Мурашка важко переоцінити. Просто порівнювати ні з чим. Тут навчалися на рівні початківців майбутні метри: батько супрематизму Казимир Малевич (1879-1935) і Микола Пимоненко, гімназист-другокурсник Валентин Сєров (1865-1911) і троюрідний небіж Т. Г. Шевченка Фотій Красицький (1873-1964), Іван Їжакевич (1864-1962) і скульптор Федір Балавенський (1864-1943), Павло Пузиревський (1860-1922) і Григорій Світлицький (1872-1948), графік і живописець Михайло Жук (1883-1964) і небіж засновника школи, один з організаторів Товариства київських художників (1916) Олександр Мурашко (1875-1919), Сергій Костенко (1868-1900) і Григорій Дядченко (1869-1921), живописець, мистецтвознавець, співробітник журналу “Мир искусства” Степан Яремич (1869-1939) і Віктор Замирайло (1868-1939), Серафима Блонська (1870-1947) і Федір Шаврін (1880-1915) та інші.
Школа проіснувала понад 25 років, до 22 травня 1901 року. Головним її здобутком стало те, що в рідному Києві, без імперської монополії Санкт-Петербурзької Академії мистецтв виникла інституція, яка в Україні розвивала образотворче мистецтво, готувала національні кадри. Але всі ці зусилля виявилися марними. 1901 року, на базі класів живопису, малювання і креслення школи, відкрилось Київське художнє училище, підпорядковане Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв.
Покровитель школи Іван Терещенко (який із року в рік щорічно виплачував школі Мурашка значні суми благодійних пожертв) у своєму заповіті відказав 200 тис. карбованців на відкриття в Києві художнього училища. Школі він не лишив нічого. Для Миколи Івановича це стало болісним ударом. Так припинила своє існування Київська рисувальна школа, що за чверть століття стала центром художньої діяльності не лише Києва, а й цілого краю. 
Останні роки життя митець провів у Бучі, передмісті Києва. Тут він малював, писав статті для київських видань, вів щоденник, а також працював над книгою «Спогади старого вчителя», що вийшла двома випусками ще за життя художника. Але, на жаль, книга так і лишилась незавершеною. 9 вересня 1909 року Микола Іванович Мурашко помер. Поховали його на Лук'янівському цвинтарі Києва.
«Я любив молодь, природу, мистецтво», – так жив Старий Вчитель, присвятивши усе життя і творчу наснагу вихованню молодих художників. Саме вони своєю творчістю продовжили і розвинули в українському мистецтві традиції реалістичного живопису, закладені Київською рисувальною школою Миколи Івановича Мурашка.
Використані джерела:
1. Мурашко, Микола Іванович. Спогади старого вчителя / М. І. Мурашко. – Київ : Мистецтво, 1964. – 168 с.
2. Амеліна, Лариса. Думки про мистецтво : зі щоденника Миколи Мурашка / Л. Амеліна // Студії мистецтвознавчі. – 2008. – № 1. – С. 130-142. : іл.
3. Турченко, Юрій Якович. М. І. Мурашко : нарис про життя, творчість і пед. діяльність / Ю. Я. Турченко. – Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ., 1956. – 35 с., [8] арк. іл. с. : іл., портр.
4. Турченко, Юрій Якович. Київська рисувальна школа / Ю. Я. Турченко. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1956. – 140 с. : іл.
Підготувала Оксана Марченко
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
Докладніше про проєкт:
Культурний фронт: МИ – УКРАЇНЦІ!
