Колекція писанок Катерини Скаржинської

14 квітня 2023 р. 11:39

Мамину писанку красну

Берем з собою в дорогу,

Вона не дасть нам забути

Стежки до її порогу.

Вона батьківщину не зрадить,

Бо квітне її душею,

Ми ж будемо завжди і всюди

Серцями нашими з нею.

Г. Маняко

Напередодні Великодня варто пригадати про яскравий та неповторний витвір української культури і мистецтва – писанку. Усі вони дуже різноманітні, але у кожній можна побачити потрійну символіку: символіку яйця, символіку орнаменту, символіку кольору.

З давніх давен писанка мала велике символічне значення. Її не можна було купити, лише – отримати в подарунок, або зробити власноруч. Пізніше, у ХІХ столітті майстрині почали розписувати їх на продаж, а для поціновувачів українського писанкарства постало питання зібрати та описати колекції писанок, створивши своєрідний альбом-каталог.

Таким довгоочікуваним виданням стала книга, що побачила світ у 1899 році – «Описание коллекции народных писанок» [1]. На жаль, вийшов з друку тільки перший випуск, хоча у 1906 році вже був підготовлений другий випуск, що складався з 3113 малюнків, 1181 карток, 58 фотографій, чотирьох зошитів з матеріалами. Відомо, що матеріали другого випуску книги директор Полтавського музею Кость Мощенко вивіз за кордон 1943 року й передав до музею при Храмі-Пам'ятникові у Баунд-Бруці (США).

Розпочинається «Описание…» з розділу «Бібліографія», де зазначено та проаналізовано 62 друковані джерела. Представлено також історико-етнографічний нарис про писанкарське мистецтво України, вміщено 33 кольорових та 12 чорно-білих таблиць із 2219 зображеннями якісно виготовлених малюнків писанок. Книга містить каталог та систематичний список з ґрунтовним описом народних писанок з колекції Лубенського Музею К. М. Скаржинської, зібраних з 17 губерній і областей тогочасної російської імперії. Цінність видання в тому, що воно складається не лише із зображень (авторства рисувальника з Лубнів Ходорковського), але й з детального опису кожної писанки – так званих карток.

Ілюстрації відскановано за допомогою мобільного додатку Сканер Про

Символічно, що одним з перших колекціонерів писанок на території України стала жінка – Катерина Миколаївна Скаржинська (дівоче прізвище – фон Райзер) (1853-1932) – українська поміщиця, меценатка [2].

У  віці 26 років Катерина захопилася українським народним мистецтвом. За постійних консультацій історика та археолога Григорія Степановича Кир’якова (1805-1883) вона почала збирати національні артефакти у колекцію.

1880 р. К. М. Скаржинська заснувала перший приватний музей у Лівобережній Україні. З огляду на те, що колекція систематично поповнювалась, у 1882 р. К. М. Скаржинська сформувала штат музею, а до співпраці залучила відомого на Полтавщині археолога і професійного колекціонера Федора Івановича Камінського (1845-1891), який став головним зберігачем Лубенського Українського історичного музею пані Скаржинської.

Упродовж 25 років було зібрано понад 30 тисяч експонатів, з яких 4130 належали до категорії археологічних знахідок, а понад 3000 являли собою археологічні артефакти. Окрім того, серед експонатів були етнографічні, нумізматичні, природничі колекції, збірка козацьких старожитностей, автографи видатних історичних осіб, діячів української культури, документи місцевих родинних архівів, стародруки тощо. Вхід до музею був безкоштовним.

У 1887 році після низки публікацій у часописах зразків зображень писанкарського мистецтва Катерина Скаржинська зацікавилась народними великодніми писанками і доручила завідувачу її музею Федору Івановичу Камінському організувати відповідну колекцію. У наступному році з Лубен надійшли перші 23 писанки. 1889 року колекція поповнилась 14 писанками і надалі почала швидко зростати. За десять років вдалося зібрати 2123 одиниці з Волинської, Київської, Подільської, Полтавської, Харківської, Херсонської, Чернігівської та інших губерній. На прохання Скаржинської допомогти поповнити колекцію писанок з різних регіонів відгукнулися представники інтелігенції: К. Болсуновський, С. Венгрженовський, М. Кульчицький, о. Ігнатій Лотоцький, М. Сумцов, М. Янчук, В. Ястрєбов та ін. Колекція експонувалась в Лубенському музеї Скаржинської. Більшість писанок було придбано у народних майстринь, котрі розписували сирі яйця, внаслідок чого писанки часом вибухали на стендах. Працівники музею винайшли спосіб їх консервування: в яйці робили невеличкий отвір, вичищали його та висушували.

Катерина Миколаївна мала намір подарувати пам’ятки свого зібрання місцевій владі для утворення на їх основі муніципального загальнодоступного музею. Але, не отримавши підтримки Лубенської міської думи, 1906 передала колекції Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства. Унікальне зібрання (яке транспортувалося у чотирьох залізничних вагонах!) невдовзі розмістили на верхньому поверсі земства, шанобливо назвавши колекцію «Полтавський губернський музей імені К. М. Скаржинської». Колекція стала основою для виникнення Полтавського краєзнавчого музею, одним із фундаторів якого нащадки й досі визнають Катерину Миколаївну.

З початком Першої світової війни, восени 1914 р. К. М. Скаржинська після восьмирічного перебування у швейцарській Лозанні, повернулась в Україну, де минули останні роки її життя. З огляду на її соціальне походження (із дворян) від середини 1920-х рр. мізерну пенсію «сподвижниці національної освіти» скасували, радянський тоталітарний режим не оцінив зусиль Катерини Скаржинської, позбавивши її мінімальної фінансової підтримки. Фундаторка музею померла в самотності на хуторі Круглик на Лубенщині у 1932 році.

У 1943 р. Історичний музей був розграбований і спалений. Зокрема, з унікальної колекції 2100 українських писанок уціліло лише 458.

Тісні взаємовідносини пов’язували Катерину Миколаївну з Сергієм Климентійовичем Кульжинським (1867-1943) – педагогом, етнографом, музейником, основоположником вивчення писанкарства [3]. Він працював наставником-учителем у родині Скаржинських, а також у Лубенському музеї К. М. Скаржинської. Пізніше, з 1930 р., був завідувачем кафедрою фізики й математики в Учительському інституті.

Досліджував поховальні пам’ятки скіфської доби (1896), збирав колекції церковних старожитностей та писанки України. Підготував і видав наукові праці з історії писанкарства «Программу для собирания народных писанок» (1895) та «Описание коллекции народных писанок» (1899).

Своїм життям Сергій Климентійович довів, що у професії він – не випадкова людина. Навіть пішовши на пенсію в 1935 р., просвітник невтомно продовжував викладацьку діяльність. Помер С. К. Кульжинський 20 квітня 1943 р. в окупованих фашистами Лубнах, так і не дочекавшись визволення міста.

У примірнику книги «Описание коллекции народных писанок» з фонду Національної історичної бібліотеки України наявні три штампи: «Полтавская областная библиотека», «Бібліотека Просвітницького Союзу «Українська культура» (на титульному аркуші) та «Просвітницький Союз «Українська культура» (на кожному аркуші таблиць). У зв’язку з останнім принагідно пригадаємо ще одного видатного українського просвітянина, який на культурному фронті виборював українську незалежність. Це Дмитро Федорович Соловей (1888-1966) – історик, економіст, статистик, педагог, публіцист, громадсько-політичний діяч [4].

1914 р. був заарештований за участь у підготовці демонстрації у зв'язку з урядовою забороною відзначати 100-літній ювілей Т. Шевченка. З 1918 р. працював інструктором у культурно-освітніх справах при Полтавській Спілці споживчих товариств (ПССТ). Створив кооперативну спілку при ПССТ та Просвітницький Союз «Українська культура». Після розгрому обох спілок більшовиками в 1920 р. ув'язнений у Харкові. Дивом уник розстрілу, виїхав із сім'єю на еміграцію. Автор багатьох праць: «Голгота України» (Вінніпег, 1953 р.), «Україна в системі совєтського колоніалізму» (1959 р.), «Українська наука в колоніяльних путах» (1963 р.) та ін.

«Описание коллекции народных писанок» 1899 року вивчається і використовується навіть у ХХІ столітті!

Коли у Львові у 2013 році було знайдено унікальну 500-річну писанку, вона була ідентифікована саме за цим каталогом. Ірина Міхалєвіч, писанкарка з Олександрії, виявила зображення точнісінько такої писанки в таблиці XXV (малюнок 9). Вона походить з Волині (волинські писанки славляться своєю автохтонністю). Писанка з червоним тлом та жовтим штрихуванням. Містить символ – вертикального вужа, якого вважали охоронцем домашнього вогнища. Праворуч – знайдена у Львові писанка, ліворуч – ілюстрація з книги [5].

Через роки книга Кульжинського потрапила до рук заслуженого майстра народної творчості України, писанкарки з Луганської області Тетяни Коновал, і вона вирішила випробувати описану в ній технологію [6]. Вдосконаливши технологію розпису писанок, вона передала цей досвід багатьом людям. Писанки Тетяни Коновал зараз можна побачити і в музеях, і в приватних колекціях.

У 2011 році, накладом 500 примірників, було здійснено репринтне перевидання книги «Описание коллекции народных писанок» [7].

Використані джерела:

1. Описание коллекции народных писанок. Вып. 1 : с альбомом из 33 хромолитографированных и 12 черных таблиц (всего 2219 рисунков) / сост. С. К. Кулжинский; Лубенский Музей Е. Н. Скаржинской, Этнографический отдел. – Москва: Поставщик Высочайшего Двора Т-во Скоропечатни А. А. Левенсон, 1899. – 177 с. : XLV табл.

2. Ванцак, Борис Сидорович. Подвижники українського музейництва: (Григорій Кир'яков, Федір Камінський, Катерина Скаржинська, Гнат Стеллецький) / Б. С. Ванцак, О. Б. Супруненко ; Полтавська обласна державна адміністрація, Управління культури, Центр охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської облдержадміністрації. – Полтава, 1995. – 135 с. : фот.

3. Старожитності Посулля : збірник наукових праць / НАН України, УТОПІК. Центр пам’яткознавства, Полтавська обл. держ. адмін. Упр. культури. Центр охорони та дослідж. пам’яток археології, Лубенська міськрада. Упр. культури і мистецтв, Лубенський краєзнавчий музей ; відп. ред. О. Б. Супруненко ; ред. кол. С. О. Біляєва [та ін.]. – Київ : Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2017. – 183 с. : карт., схем., табл. – Пам’яті С. К. Кульжинського (1867–1943).

4. Білоусько, Олександр Андрійович. Новітня історія Полтавщини (І половина ХХ століття) / О. А. Білоусько, О. П. Єрмак, В. Я. Ревегук. - Полтава : Оріяна, 2005. – С. 13.

5. Дзюбак А. Найдавніша українська писанка родом з Волині? [Електронний ресурс] / А. Дзюбак // Гречка. Інформаційний портал Кіровоградщини. – 2013. – 4 вересня. – Режим доступу : https://gre4ka.info/kultura/5506-naidavnisha-ukrainska-pysanka-rodom-z-volyni-foto (дата звернення : 7.04.2023 р.). – Назва з екрана.

6. Гребенюк Я. Луганська писанкарка відродила втрачену техніку розпису [Електронний ресурс] / Я. Гребенюк // Радіо Свобода. – 2007. – 6 квітня. – Режим доступу : https://www.radiosvoboda.org/a/962040.html (дата звернення : 6.04.2023 р.). – Назва з екрана.

7. Кульжинский С. К. Описание коллекции народных писанок. – Харків: Сага, 2011. – 176 с.: XLV табл.

Підготувала Оксана Марченко

Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань

Докладніше про проєкт:

Культурний фронт: МИ – УКРАЇНЦІ!