Часопис «Основа», як джерело
історико-краєзнавчих досліджень
Випуск 8
Театральне мистецтво у всі часи являлося таким дійством, особливістю якого є художнє відтворення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами. Театральна культура має вагоме історичне значення для України, збереження культурно-національної ідентичності, а також для формування національної самосвідомості українців. Бурхливе піднесення національного життя сприяє розвитку драматургічної творчості, яка віддзеркалює ідеї громадянства в певний історичний період, розкриває типові соціальні явища дійсності.
Український професійний театр пройшов значний шлях свого становлення. В Україні з давніх-давен зберігалися театральні елементи в народних обрядах та іграх, які мали зародки драми та поєднувалися з піснею і танцем. З ХІ століття відомі театральні вистави скоморохів – лицедіїв-мімів, співаків, музикантів, танцюристів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників. Елементи театру були і в церковних обрядах. У ХVІ - ХVІІ ст. перші зразки драми, як літературного жанру можна віднайти в декламації учнями київських Братської та Лаврської шкіл. Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час були також Львівська братська школа та Острозька академія. У ХVІІ - ХVІІІ столітті широкого розмаху набули вертепи – мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії [5].
Стрімкий розвиток українського театру припадає на епоху розквіту європейського гуманізму й толерантності – на історичне ХІХ ст., коли театральна українська культура перебувала у невпинному процесі трансформацій, промчала за кілька десятиліть величезний історичний шлях: від провінційної захланності до вершин світової культури [2, С. 9.].
Основи українського театру заклали п’єси Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (написана 1819 року, вперше надрукована 1838 [3]) та «Москаль-чарівник» (написана 1819 р., видана 1841 р.), які стали першими творами нової української драматургії, ґрунтованої на традиції так званого просвітницького реалізму. Бурлеск та експресивність, поряд з характерними для цих творів мальовничістю та гумором, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні. Влітку 1819 року на сцені Полтавського театру відбулась прем’єра вистави «Наталка-Полтавка» за участю актора Михайла Щепкіна (1788-1863) в ролі Виборного Макогоненка. Ця подія знаменувала зародження професійного українського театру. Вистави п’єс Івана Котляревського в полтавському театрі глядачі сприймали з ентузіазмом, вони також мали успіх під час гастролей трупи на ярмарках у Харкові, Чернігові, Ромнах, Кременчуці [2, С. 159].
У другій половині XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський театральний рух, що сприяв піднесенню національної культури. Аматорські вистави були популярними в Чернігові, Полтаві, Єлисаветграді (нині – місто Кропивницький), Києві. Аматорські драматичні гуртки виникали при недільних школах. Також активну аматорську діяльність розгортали полтавські, чернігівські «громадівці» [2, С. 220]. У 50-х роках ХІХ століття першою українською аматорською виставою була відома вже «Наталка-Полтавка». У третьому номері журналу «Основа» за 1862 рік є замітка «Украинский спектакль в Чернигове» за підписом Павло [4], в якій йдеться про виставу «Наталка Полтавка» у стінах Немирівської гімназії на Поділлі [нині - місто Немирів Вінницька обл.] 1857 р. та у Чернігові [1862 р.]. Автором цієї статті є видатний учений, етнограф, фольклорист, автор тексту Державного гімну України - Чубинський Павло Платонович [9]. Народився в 1839 р. на хуторі Чубинський Полтавської губернії (нині село Чубинське Пристолична стг Бориспільського району Київської області) в родині незаможного шляхтича. Початкову освіту здобував вдома, потім в 1851-1857 рр. навчався в Другій київській гімназії, після закінчення якої вступив до Петербурзького університету на юридичний факультет, успішно захистив дисертацію й 1861 р. отримав кандидатський ступінь з правознавства. В студентські роки брав активну участь у діяльності петербурзької громади, яка за тисячі верств від рідного краю була осередком поширення української справи. Поява прізвища Чубинського на сторінках часопису «Основи» була викликана надзвичайною подією – смертю Т. Шевченка. Саме студентові-випускнику університету з ораторським талантом громада доручила виголосити промову над могилою Кобзаря. Проте підготовлена промова через втручання поліції лишилася не виголошеною, тому її надрукували в березневій книзі «Основи» за 1861 рік [6 ].
Чубинський і після закінчення університету активно співпрацював з редакцією «Основи». У своїх публікаціях на сторінках часопису підіймав питання створення недільних шкіл та підготовки учителів, започаткував та займався організацією наукових досліджень етнографічного, юридичного, географічного та культурного спрямування.
Дослідник біографії П. Чубинського Андрій Степанович Зиль у своїй книзі «Народознавець Павло Чубинський і його доба» [1] пише, що Павла Платоновича все життя супроводжувало захоплення драматичним мистецтвом. Перебуваючи у своїй садибі на Бориспільщині, він згуртовував навколо себе дітей і залучав їх до участі у виставах, різних побутових сценах, розвагах, які влаштовував вдома. У Києві П. Чубинський долучився до аматорського гуртка разом зі М. Старицьким, М. Лисенком, Ф. Вовком, сім’єю Ліндфорсів та брав участь у підготовці вистави «Різдвяна ніч» в Міському (Оперному) театрі. На засланні в Архангельській губернії Павло Платонович також організував і ставив драматичні вистави [1, С. 298].
У згаданій статті про українські театральні вистави, автор повідомляє, що «Наталка-Полтавка» підготовлена за участю знаного кирило-мефодіївця, українського фольклориста Опанаса Марковича та його дружини Марії (письменниці Марко Вовчок). Роль Миколи у виставі «Наталка Полтавка» виконував майбутній знаменитий етнограф Степан Ніс. Варто звернути увагу на одну деталь: у 1857 року Павло Чубинський ще був випускником київської гімназії, але потяг до театрального мистецтва був таким, що змусив його їхати аж до Немирова. Участі у виставі не брав, бо на початку статті автор наголошує, що її «зіграли виключно вихованці [Немирівської] гімназії» [4, C.71], був лише глядачем.
У статті П. Чубинський також повідомляє, що Опанас і Марія Марковичі підібрали мелодії народних пісень, а колишній капельмейстер садибного оркестру почесного опікуна гімназії графа Болеслава Потоцького Йоган Ляндвер, склав партитуру для чотирнадцяти інструментів і написав увертюру. Костюми для Наталки і Терпелихи дібрала М. Маркович, а для інших персонажів – учитель І. Дорошенко, він же і здійснив режисуру вистави. Про культуру мови подбав О. Маркович. Вистава мала величезний успіх [2, С. 214].
У дописі Павла Чубинського до «Основи» було надано україномовний текст афіші про виставу «Наталка Полтавка» у Чернігові 12 лютого 1862 року у приміщенні місцевого театру «на підмогу убогим студентам нашої губернії товариством, кохаючим рідну мову» [4, С. 72]. Як зауважено у примітці, вистава була рекламована «превосходно напечатанными афишами – чуть ли не впервые – на украинском языке» [4, С. 72]. П. Чубинський був очевидцем цієї вистави і в Чернігові. Про це свідчить чіткий опис виконавців ролей, їхнього одягу, безпосередньої гри у виставі акторів, поведінка публіки й усі інші деталі [1, С. 83]. Режисуру здійснив той самий учитель І. Дорошенко, який керував виставою 1857 року в Немирові. Навчання аматорів української вимови взяв на себе О. Маркович, який разом із І. Дорошенком перевівся на той час до Чернігова. Виконавицею ролі Наталки була О. Шрамченко, Терпелихи – дружина Леоніда Глібова – П. Глібова, роль Петра виконував Г. Паливода, Миколи – С. Ніс, Виборного Макогоненка – П. Борсук, Возного – М. Кольчевський. Музичне оформлення було аналогічне виставі у Немирові. Активну участь у підготовці взяли відомі «громадівці» Григорій і Катерина Галагани, які стежили за історичною та етнографічною достовірністю художнього оформлення. Зважаючи на те, що на першій виставі не можна було вмістити всіх охочих, її довелося повторити 15 лютого 1862 року [2, С. 221]. На завершення статті П. Чубинський повідомив, що під час Масниць (традиційне українське свято, що відзначається протягом тижня перед Великоднем) чернігівську «Наталку Полтавку» показали двічі в Києві.
Популярність модної на той час вистави «Наталка Полтавка» сягнула далеко за межі України: її ставили на сценах Петербурга, Москви, Кишинева, Мінська, Риги, Талліна, Вільнюса, багатьох міст Сибіру, Середньої Азії та Кавказу. Наприклад, у Варшаві на прохання глядачів драму показували двічі на день при переповненому залі. Користувалась популярністю вистава також у чехів, словаків та болгар. Тодішні газети писали: якщо немає в театрі збору, став “Наталку Полтавку”- і буде аншлаг [7] .
Список використаних джерел:
Джерела з бази даних «Історія міст і сіл України», які містять інформацію про театральне мистецтво в населених пунктах України
Бацак К. Ю. Особливості формування та забезпечення діяльності італійських оперних труп у міському театрі Одеси 1820 - початку 1870-х рр. / К. Ю. Бацак // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: збірник наукових праць: наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне : РДГУ, 2015. - Вип. 21. - С. 8-15. - (Мистецтвознавство).
Борейко Г. Професійний театр Рівного 50-60-х років ХХ століття / Г. Борейко // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне, 2010. - С. 253-256.
Бородавко Р. Театр Форкатти / Р. Бородавко ; Одес. іст.-краєзн. музей // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею: науковий збірник. - 2014. - № 13. - С. 72-74.
Гладун Д. В. Український театр у Києві на початку 20-х років ХХ ст. : (за матеріалами неопублікованих праць Юрія Меженка) / Д. В. Гладун ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка // Літературознавчі студії. - 2015. - Вип. 43. Ч. 1. - С. 179-188.
Демиденко Н. М. З історії заснування та розвитку театрів на Сумщині (ХІХ - початок ХХ ст.) / Н. М. Демиденко // Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. - 2015. - Вип. 8. - С. 225-229.
Романюк С. Афіші театру товариства “Руська бесіда” у фондах Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника / С. Романюк ; Львів. нац. наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника НАН України: зб. наук. праць. - 2013. - Вип. 5 (21). - С. 540-568 : фот.
Самойленко Г. В. Театр ХІХ - поч. ХХ ст. / Г. В. Самойленко // Розвиток художньої культури на Чернігівщині в XIX - на початку XX ст. - Ніжин, 2015. - С. 321-416. : фот.
Список не є вичерпним. Більше документів з даної теми Ви можете знайти в Електронному каталозі та базах даних НІБУ.
Підготувала: М. В. Цінська,
науково-методичний відділ
Докладніше про проєкт:
Часопис «ОСНОВА», як джерело історико-краєзнавчих досліджень