ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Рідкісні видання мистецтвознавчих праць Миколи Омеляновича Макаренка

Рідкісні видання мистецтвознавчих праць
Миколи Омеляновича Макаренка
у фонді Національної історичної бібліотеки України
(на відзначення 145-річного ювілею видатного вченого)

На початку 1930-х років професорові Миколі Омеляновичу Макаренку (04(16).02.1877, с. Москалівка Роменського повіту Полтавської губ. – 04.01.1938, м. Томськ) випало викладати в Одеському художньому інституті. Очевидці згадували, що студенти слухали його лекції у стані зачарування.

Минуло майже сто років, а нас, читачів статей та розвідок Миколи Макаренка, і нині зачаровує його писемне слово. «Могутня вільна громада, смілива та відважна, жива та чуйна […]»*, – так українською мовою звучала би перша фраза статті М. Макаренка «Памятники украинского искусства XVIII века» (1908). Це була ода українському козацтву й талановитим майстрам, які зводили та оздоблювали прекрасні церкви.

Мистецтвознавець, художник, археолог-універсал, фотограф, Микола Макаренко однаково майстерно володів пером, пензлем, олівцем і знаряддям археолога. Успадкувавши образи, ідеї, вміння свого народу, дослідник висвітлював давньоруську історію та добу козаччини через архітектурні пам’ятки та мистецькі вироби.

Ми ж у цьому нарисі спробуємо нагадати про спадщину видатного науковця через книги, автором яких він був, подаровані йому або придбані ним як посібники для досліджень.

Відомий археолог Д. Я. Самоквасов подарував або передав молодшому колезі свою знамениту монографію, раритетний екземпляр якої ми й представляємо.

Самоквасов, Дмитрий Яковлевич (1843–1911). Северянская земля и северяне по городищам и могилам. Гущино у Чернигова / Д. Я. Самоквасов. – Москва : Синодальная тип., 1908. – 119 с. : 1 карта.

На форзаці – оригінальний екслібрис (1931 р.) роботи талановитої майстрині екслібрисів у дереворитах і офортах Олени Сахновської. Микола Омелянович замовив цей екслібрис для археологічної частини своєї бібліотеки. Оправив же видання значно раніше,про що свідчить його суперекслібрис на корінці: «Н. М».

Новгород-Сіверщина була батьківщиною Д. Я. Самоквасова, і досліджував він переважно українські археологічні пам’ятки, зокрема, й кургани давньої Сіверщини, які «содержали беспримерные по общеевропейским меркам богатства в погребениях». У своїй праці «Северянская земля …» Д. Самоквасов на основі численних артефактів обґрунтував висновки про потужну оборонну систему укріплень сіверян 9 – початку 10 ст., про розвинене землеробство як основу їхнього господарства, про майстерні ремесла (гончарне, ковальське, ювелірне, косторізне) та широкі міжнародні зв'язки Сіверщини.

Перші роменські кургани Д. Я. Самоквасов виявив в останні роки 19-го ст. А вже в 1901 р. «тоді ще студент Микола Макаренко продовжив досліджувати «пагорби» Посулля». Із року в рік він повертався на Роменщину, виявляв і досліджував городища і кургани. Саме Микола Макаренко описав пам’ятки невідомої раніше археологічної культури, носіями якої були сіверяни. Ця культура отримала назву роменської.

Відомо, що Микола Макаренко був безкомпромісним, коли справа стосувалася якості рисунків, фотознімків, креслень. Очевидно, якість зображень давньокиївських храмів, які публікувалися в журналі «Xристианские древности», йому імпонувала, тому він і придбав це гарне видання.

Христианские древности, издаваемые по высочайшему соизволению / ред. В. Прохоров. – Издание редакции журнала «Христианские и русские древности». – Санкт-Петербург, 1875. – 70 с. : вкл. л.

Щомісячний журнал «Христианские Древности и Археология» (у 1875–1878 роках – «Xристианские древности») видавався з перервами упродовж 1860-1870-х років Василем Олександровичем Прохоровим (1818–1882), який закінчив Херсонську духовну семінарію та Петербурзьку Академію художеств. М. Костомаров характеризував В. Прохорова як «скромного, но полезного и почтенного археолога». Головна перевага його журналу полягала в багатстві малюнків, що відтворювали стародавні пам'ятки візантійського мистецтва та твори старовинного зодчества, насамперед київського.

На обкладинці та форзаці екземпляру, що належав Миколі Омеляновичу, бачимо його характерні власницькі написи («Н. Макаренко»), а також відбитки печатки: «Софійський музей». Бібліотека».

Та найбільш цікавою особливістю цього екземпляру є авторський екслібрис Миколи Макаренка. На екслібрисі зображено частину давнього храму, його апсиду (так у християнських церквах називається вівтарна частина, орієнтована на схід). Це - Михайлівська церква в Острі, власне, те, що від неї залишилось.

Уперше давній Остер (колись с. Старогород) Микола Макаренко відвідав 1906 року. Він оглянув залишки напівзруйнованої Михайлівської церкви (так званої Юрієвої божниці) переяславської архітектурної школи, збудованої в часи княжіння Володимира Мономаха в 1098 році.

М. О. Макаренко був єдиним, хто здійснив обміри та фахово описав цю унікальну церкву, ретельно замалював і сфотографував фрескові розписи.

Дослідженням пам’ятки він присвятив чотири публікації, серед яких особливо цінні дві.

У статті «Древнейший памятник искусства Переяславского княжества» (1916) М. Макаренко писав: «Внутренняя поверхность стен апсиды расписана фресковой живописью, весьма плохо сохранившейся в наше время. […] поверхность не была защищена от дождей, вода смыла значительные площади росписей; […] в конце апсиды просачивающаяся вода была причиной того, что вся штукатурка с изображением Богоматери и предстоящих ангелов обвалилась, и на месте этой древнейшей живописи глазам представляется обнаженная поверхность кирпичной кладки».

Головним же предметом нашої оповіді є неперевершена праця Миколи Омеляновича 1928 року, яку ми представляємо у вигляді першодруку в збірнику та у вигляді окремого відбитку. Обидва видання – дивовижні раритети.

Макаренко, М. Старогородська «божниця» та її малювання / М. Макаренко // Чернигів і Північне лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали / ред. М. С. Грушевський. – Київ, 1928. – С. 205–222.

Наш екземпляр першодруку належав М. К. Каргеру (або був взятий ним у тимчасове користування); про це свідчить напис олівцем на титульному аркуші: «Мих. Каргер». На берегах сторінок збірника, де розміщені статті М. О. Макаренка, бачимо маргіналії, виконані тим самим гостро вигостреним олівцем. Професор Михайло Костянтинович Каргер (1903–1976) з 1938 року досліджував пам'ятки архітектури Києва княжої доби. У київському виданні 1950 року: Каргер М. К. Археологические исследования древнего Киева. Отчёты и материалы (1938–1947 гг.), – на с. 107 вчений описав різьблений шиферний саркофаг Десятинної церкви, перенесений до Софійського заповідника. Те, що Михайло Костянтинович послався при цьому на блискучу статтю М. О. Макаренка «Скульптура і різьбярство Київської Русі передмонгольських часів» (вміщену в «Київських збірниках історії і археології», Київ, 1931, с. 27–96), ми вважаємо смiливим вчинком справжнього науковця, адже в 1950-му ім’я страченого в 1938 році Миколи Омеляновича Макаренка було під забороною.

Ще цікавішим видається нам окремий відбиток статті. Макаренко, Микола Омелянович. Старогородська «божниця» та її малювання / М. О. Макаренко. – Київ : Держтрест «Київ-Друк», 1928. – 21 с. : іл. - [Інскрипт]: «До бібліотеки Херсонського Музею [–] М. Макаренко».

«Згідно з художньою традицією, вгорі вівтарного півкружжя […] виображено Божу Матір, типу т. зв. Оранти, себ-то тої, що молиться за світ, за гріхи людські. З обох боків біля неї стоять архангели Гавриїл та Михаїл. Нижче Оранти – виображення так званої євхаристії, себ-то причащання Спасителем апостолів. […] Надзвичайно проста композицією постать […] вражає і легкістю, і монументальністю одночасно. Але ця монументальність досягається не грузністю форм, або їх збільшенням, що почасти спостерігаємо в Оранті київської Софії, а в більшій відповідності один одному елементів, що її складають. […] Остерська постать Оранти викликає почуття піднесення, руху, активної дії […]. Софійська – почуття спокою, роздуми […]». А далі автор виходить на «широке поле аналогій» і приходить до висновку, що Остерська Оранта могла бути, зокрема, наслідуванням «мозаїчного виображення Оранти в капелі Петра Хризолога в Равенні». Глибина порівняльного аналізу Миколи Макаренка вражає.

Описи, порівняння, несподівані висновки (наприклад, що «око східного майстра виховане на багатій гамі килимарського виробництва», тому «вся умілість його скупчена на розробці одягу, тканин […]») дозволяють читачеві подивитися очима автора на те, чого вже ніхто ніколи сам не зможе побачити.

Закінчується стаття гіркими словами: «Розписи загинули. I загинули майже на наших очах. Ще одним важним мистецьким твором зменшилася наша скарбниця».

Все ж надія на реконструкцію цієї давньої пам’ятки є, адже існують плани й креслення, розроблені талановитими київськими архітекторами ще в 1970-х роках.

Переможемо. І все відбудуємо.

 

Примітка

* В оригіналі: «Могучая вольная община, смелая и отважная, живая и отзывчивая …». Див.: Макаренко, Николай. Памятники украинского искусства XVIII века / Николай Макаренко. – Санкт-Петербург : Тип. Санкт-Петербург. Градоначальства, 1908. – [1], 9 с. : [2] л. ил. [Отд. оттиск из журн. «Зодчий» за 1908 г.].

 

Використана та цитована література

Юренко, С. П. Самоквасов Дмитро Якович [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.history.org.ua/?termin=Samokvasov_D (останній перегляд: 27.10.2022).

Німенко, Н. А. Археологічні дослідження на Сумщині у контексті становлення та розвитку Роменського краєзнавчого музею у 20-х роках ХХ ст. / Н. А. Німенко // Археологія і давня історія України: зб. наук. пр. – Київ : ІА НАН України, 2012. – Вип. 9. – С. 195-199.

Макаренко, Н. Е. Древнейший памятник искусства переяславского княжества / Н. Макаренко // Сборник статей в честь графини Прасковьи Сергеевны Уваровой. – Москва, 1916. – С. 373 – 404.

Коренюк Ю. Микола Макаренко – дослідник середньовічного стінопису / Ю. Коренюк // Студії мистецтвознавчі. – Ч. 3 (19): Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. – Київ: ІМФЕ, 2007. – С. 39-62.

Уклала Н. О. Горська 
(Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань)


Докладніше про проєкт:
Неповторні риси книг: серія нарисів