Національна історична бібліотека України

Висвітлення ярмаркової діяльності в населених пунктах України на сторінках часопису «Основа» в середині ХІХ ст.

25 жовтня 2022 р. 11:07

Часопис «Основа», як джерело
історико-краєзнавчих досліджень
Випуск 7

Дослідники ярмаркового руху стверджують, що ярмарки були ще до грошової епохи, за часів мінової торгівлі. В Україні започаткування ярмарків відбулося у часи Київської Русі, коли під час релігійних свят проходили торжища біля монастирів. Найбільші торжища були у Києві на Подолі і у Новгороді перед княжим двором – Бабин торжок. Вже на початку Х ст. у Русі почали формуватися об’єднання купців (гільдії) [1].

Далі розвиток ярмаркового руху формувався під впливом історичних подій, які відбувалися на території нашої держави. Так, наприклад, з ХІ ст. зовнішня торгівля починає занепадати. У цей період половецькі кочівники перекрили давні торговельні шляхи до Візантії̈ і сходу. Купецькі каравани зазнавали постійних нападів під час яких товар грабували, а купців забирали в полон, гірше того – вбивали. Завоювання українських земель монголо-татарською навалою, яке супроводжувалося руйнуванням населених пунктів та встановлення золотоординського іга позначилося занепадом і ярмаркової справи. У період Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (1362 – 1649 рр.) особливістю ярмаркової торгівлі в Україні стало встановлення нових торговельних зав’язків. Так, Галицько-Волинські землі у цей період стають важливим торгово-економічним регіоном Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії у 1569 р. – Речі Посполитої. Також ярмарковий̆ рух на Західних українських землях асимілювався з Західно-Європейською середньовічною ярмарковою культурою (облаштування торгових рядів на центральній площі міста, розбудова ярмаркової інфраструктури тощо). Однак на інших українських землях кардинально нічого не змінилося, ярмарки проходили у сталому вигляді – на ярмаркових майданах, де купці та інші торговці займалися облаштуванням свого торгового місця самостійно: торгові ряди формувалися з возів, а в більшості просто на долівці у певних відведених місцях.

Козацька доба (1649 – 1764 рр.) для розвитку ярмаркового руху в Україні мала надважливе значення: «У козацькій країні ярмарки відбувалися безперервно від початку до кінця року; кожного свята, кожної пори року буває ярмарок в тому чи іншому місті», – так охарактеризував ярмаркову торгівлю мемуарист Павло Алепський [2, С. 1056]. Торгівля Польщі, Литви, Московії зі сходом у XVI-XVIII ст. велася за участю або посередництвом запорозьких козаків. Цьому сприяло їх вдале розташування на роздоріжжі: між Литвою, Польщею і Московією з одного боку, та Кримом і Туреччиною з іншого, а також наявність природних шляхів сполучення – частина водного торговельного шляху по Дніпру до Чорного моря, а далі до Стамбула і на схід. Пересувалися козаки по воді човнами, чайками або галерами, по сухопутних шляхах транспортом слугували великі чумацькі вози «мажі», «паровиці» або «палубці» запряжені волами, по парі на кожен віз. Місцями торгівлі запорожців з татарами були: Січ, Перекоп, Кафа, Козлів; товари з Запорожжя частково йшли Дніпром, але переважно суходолом по так званих «одвічних шляхах» – Муравському та його гілках: Ізюмському і Кальміуському, тим же шляхом ішли товари з Криму в Запорожжя. Головними містами польсько-запорозької торгівлі були Умань, Лисянка, Корсунь, Торговиця та ін. Найчастіше козаки торгували у містах: Стародуб, Київ, Миргород, Хорол, Лубни, Ромни, Полтава, Гадяч, Опішня, інші міста, куди вони з’їжджалися на ярмарки у дні храмових свят. В самій Січі була переважно дрібна торгівля. Козаки були невід’ємною частиною ярмаркового життя в Україні, вони були всенародними улюбленцями і об’єктами наслідування.

Окремо варто відмітити торгівлю, яка велася чумаками. Вони займалися товарно-візницьким промислом. В побуті Запорожжя, як і в побуті, і в культурі всієї України, чумаки становили важливу верству населення. Дослідники стверджують, що чумацтво – це не професія, а спосіб життя. Чумацтво – це унікальна риса автентично-економічного життя України, це зародок національного українського купецтва, заснований на засадах суто товариської асоціації, аналогів якому не має у Європі. Як чумаки так і козаки, маючи своєрідний стиль життя сформували велику частину української культури.

Ярмарки в Україні були не тільки торговельно-економічною подією, але й мали свої традиції (ярмаркові гуляння).Так, на українських ярмарках зародилися такі мистецькі жанри: вертеп, інтермедії, балаган, репертуар якого складався з примітивних п’єс героїчного, сатиричного та побутового характеру, а також спiвiв і танців. Аби зібрати якомога більше людей, під час ярмарків влаштовували й видовища фокусників, акробатів, дресирувальників, ремісників-аматорів, буфонади, маріонеткові вистави, виступи стрибунів, канатоходців, танцюристів тощо [3]. На жаль, цей пласт культури, майже був втрачений в кінці 20-х років ХХ ст., адже ярмарковий рух в Україні планово знищувався більшовицькою владою [1].

Ярмарки в Україні у складі російської імперії набули особливої торгівельної та суспільно-культурної ваги. Земельна реформа у 1861 р. скасовували кріпосне право, а реформи у 1864 р. запроваджували земське (місцеве) самоврядування та нове судочинство. Ці зміни докорінно змінили життя людей, зокрема українських селян та дали поштовх для суспільного та соціально-економічного розвитку населених пунктів, в яких активізувалася торгівельні відносини. У цей період, як зазначають дослідники ярмаркового руху: «великих оптових ярмарків було не так вже й багато, проте вони вирізнялися обсягом торгівлі й мали не тільки регіональне, а й загальноімперське значення. Так, в Україні діяло 10 (із 13 загальноімперських) велетнів торговельних оборотів: Троїцький і ще два Харківських ярмарки, Іллінський (у м. Ромни, а з 1852 р. у м. Полтава), Введенський (м. Суми), Маслянський (м. Ромни, Сумської області), Хрестовоздвиженський (м. Кролевець, тепер Конотопського району Сумської області), Контрактовий (м. Київ), Онуфріївський (м. Бердичів, Житомирської області) і Георгіївський (м. Єлисаветград, тепер м. Кропивницький Кіровоградської області)) ярмарки» [4]. Але у кожному регіоні України проводилися свої незначні за обсягом та масштабами сезонні ярмарки, а у малих населених пунктах – базари.

Виходячи з того, що ярмарки були значною подією як для торговців, так і для покупців, автори часопису «Основа» висвітлювали ці події, але практично всі ці повідомлення стосувалися торговельно-економічної сторони: аналізу та збуту товарів, грошових оборотів, на жаль, культурна складова, майже, не висвітлювалася.

У травневому номері 1861 р. часопису «Основа», опублікована стаття О. Н-ій «Из города Ромна (Полт. губ).» [5]. Під цим криптонімом писав Алчевський Олексій Кирилович (1835-1901 рр.), він також мав псевдонім О. Незбудій [6, С. 147] – український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат, купець Харківської 1-ї гільдії, власник Харківського торговельного банку, засновник гірничих і металургійних підприємств на Луганщині та засновник міста Алчевськ (тепер Луганської області). У своїй статті він повідомляє про результати Роменської ярмарки, яка у той рік розпочалася на тиждень пізніше (зазвичай Маслянська ярмарка у Ромнах проходила з 15 лютого по 1 березня). У середині ХІХ ст. діяльність ярмарків дуже залежала від погодних умов: засніжена зима впливала на якість шляхів, можливість пересування товару, весною – на можливість переправи товарів через водойми та ціну на неї. Причиною пізнього відкриття Роменського ярмарку було те, що торговельні шляхи були сильно заметені снігами: «Дороги от большого снега, до того дурны, что где было извозчику 20 дней, там он ехал 30 и 40…» [5, C. 64] та відповідно й ціни на перевезення товарів були завищені. Також автор акцентує увагу на тому, що переважно Хрещенська (у Харкові) та Контрактова (у Києві) ярмарки для торговців були дуже прибутковими, а Маслянська ярмарка (у Ромнах) не приносила бажаної торгівлі: «…В Крещенской ярмарке редкий из торговцев был недоволен ярмаркой, а в Масляной редкий доволен…» [5, C. 64]. У цей період місто Ромни було одним із важливих економічних, соціально-культурних центрів Лівобережної України. Значну роль місто відігравало і для розвитку ярмаркової торгівлі. До 1852 року тільки один Іллінський ярмарок об’єднував навколо себе більше чотирьох тисяч малих і великих ярмарок, що проходили на території України. У місті існував спеціальний торговий двір, де зупинялися приїжджі торгові люди. Велась жвава торгівля тютюном, який тут вирощувався і перероблявся, за що Ромни прозвали «тютюновим містом» [7].

В іншій своїй статті «От марта до Петропавловской ярмарки» [8], цей же автор, проводить аналіз весняних ярмарків за 1861 рік. Одним з перших та значних весняних ярмарків в Україні був Георгіївський у Єлисаветграді (місто Кропивницький Кіровоградської області).

Так, Алчевський зазначає, що як правило Георгіївський ярмарок відрізнявся прибутковістю, але був в нього й інший, підступний бік для продавців, адже ярмаркова система у той час була такою: «...если товар остался в Маслянской, то будет лежать до Вознесенской, если остался в Вознесенской, отправиться в Ильинскую оттуда в Харьков или Кролевець” [8, C. 184]. У той же час, якщо товар залишався після Єлисаветградського ярмарку, то його відправляли до Полтави. А шлях від Єлисаветграда до Полтави був складний: навесні перевезення товару для купців завжди коштувало дорожче, через знесення мостів і підняття цін на переправах, тому, наприклад, перевезення дешевого галантерейного товару купцям приносило збитки. Взагалі у Єлисаветграді проводили 5 річних ярмарків (перший – Середпістний, який проходив на четвертому тижні Великого посту. На цьому ярмарку продавали худобу, коней, шкіру й сало місцевого виробництва. Другий ярмарок, найзначніший за торговельним обігом – Георгіївський (23 квітня). На ньому відбувалася кінцева закупівля худоби для випасання, вовни, будівельного лісу, дьогтю, землеробних знарядь праці, галантерейних товарів тощо. Після Георгіївського ярмарку був Петропавлівський (29 червня), потім Семенський (з 1-4 вересня), останнім – Спиридонівський 12 грудня) [9].

У статті автором згадується Троїцький ярмарок у Харкові, туди з’їжджалися іноземні покупці з Австрії, Пруссії, Франції тощо. У Харкові щорічно проходило чотири головні ярмарки: Хрещенський, Троїцький, Успенський, Покровський. Так, Хрещенський та Успенський були найбільш масштабними, а Троїцький – найменший за грошовим обігом (приблизно 2-3 мільйони руб.), але не менш значним для півдня російської імперії. Він називався вовняним та роздрібним, саме у Харків поступала головна частина «брудної» вовни, адже тут перемивали більше 1 млн. пудів тонкорунної вовни, що складало половину від всієї вовни колишньої імперії [10].

Ще одна стаття з часопису «Основа» – «Екатеринославская, Коренная, Ильинские ярмарки 1861 г.» [11], автором якої також був Алчевський О. (під псевдонімом Незбудій О.), де висвітлюється діяльність одного з важливих для України ярмарків – Петропавлівського (м. Катеринослав, тепер місто Дніпро) «…там не торговали мануфактурными Великорусскими товарами подобно другим Украинским ярмаркам; главную торговлю составляла шерсть» [11, C.97]. Вигідним він був (порівняно з Троїцьким та Іллінським) для більшості вівчарів тим, що проходив, наче, в них вдома, тому витрати на перевезення та втрати часу були мінімальними. Як пише сам автор: «Многие из ненуждающихся помещиков даже не вывозили на ярмарку своей шерсти, а имели одни образцы» [11, C. 94]. Наводить Алчевський і статистичні дані проданого/непроданого та відправленого на інші ярмарки товару, а також його розподіл між покупцями з різних регіонів. У цій статті цікаво подається опис ярмарку в Полтаві: «...по характеру своему [Іллінський ярмарок], есть самое полнейшее воспроизведение понятие нашого Малороссиянина о ярмарке. Здесь вы найдете от самых дорогих мехов, бриллиантов, атласа,... услышите заезжую “Одарочку”, “Лазаря” и стук “шевца”, подколачивающего “ухналями” подтоптавщиеся “чоботы”….. Прекрасная по своему местоположению конная площадь…: табуны лошадей, огромные ярусы шерсти, Малороссийского табаку, сырых кож, овчин,….разгульные звуки шарманки и песни подгулявших извощиков…, пыли и голос лебезящих евреев, Ворскла, окаймляющая площадь, … за Ворсклой чумаки, отгонявшие скот на пашню, в стороне разведенный огонек,… все дает вам знать, что здесь кипит жизнь положительная» [11, C. 96]. Далі автор доводить до нас деякі чутки, що ходили між купцями, нібито Іллінську ярмарку хочуть перенести до Харкова, тобто збільшити термін Успенської ярмарки, однак, як зазначає Незбудій О., це питання потребує обговорення та ретельного дослідження.

Про Іллінський ярмарок розповідає автор україномовної статті в листопадовому впуску «Основи» за 1861 рік – В. Кулик «Де-що з Полтави» [12], яка написана трохи в художньому стилі. Відчувається любов автора до української природи та людей: «...Зазеленіло поле і луки, мов заткалися травою й квітами, жито й пщениці крий. Боже, як гарно!....Подивились би, кажу ви сього щасливого літа на косарів та на дівчат у стьонжках і барвінкових вінках…» [12, C, 176, 177]. Також у своїй статті В. Кулик переймається долею українського селянина, характеризує українців, як доброзичливу, співчутливу, працелюбну трішки наївну націю. Розповідає нам про багаті різноманітним товаром ярмаркові ряди та подає розподіл товару за регіонами: «Москва – красний товар, залізо, упряж; Донщина – коней, вино, кав’яр і рибу; Крим – вина, бакалію, шкурі, смухи; Польща – коляси, нетичанки; Ніжин, Прилуки і Ромни – тютюн; з-за Десни, Дніпром – дьоготь, вирьовки, дошки; Кременчуг – волока, неводи, мило; Біла Церква – машини; Черкаси і Сміла – сахар; Кавказ і Чорноморье – косяки коней. Вовни шпанки найбільше вислала Полтавщина, Катеринославщина, Слобідська Україна, Херсонщина, німці з Молошної з під Марнополя (Маріуполя)...». Також після прочитання цієї статті стає зрозумілим, чому деякі купці прагнули перенесення Іллінського ярмарку до Харкова (про що зазначив Алчевський у своїй статті, огляд якої ми наводили вище): «... московські купці і фабриканти, …., добиваються, щоб постягувати усі наші ярмарки у Харків, де вони позакупували усі ярмаркові будови…» [12, C, 180].

У журналі «Основа» ми знаходимо статтю, автором якої був Павло [Чубинський] про один із незначних, міських ярмарків – «Ярмалок в Борисполе» [13]. Павло Чубинський (1639-1884) – уродженець Борисполя, багато сили та енергії віддав поширенню освіти й культури серед українців. Він був етнографом, проводив статистичні дослідження Південно-Західного краю. Його наукові праці були відзначені в 1875 році – золотою медаллю на Міжнародному конгресі в Парижі. Так, у вищезгаданій статті Чубинський пише: «Сельскій ярмалок – явление чрезвычайно оригинальное. Желающему изучить нашу промышленность стоит побывать на ярмалку – здесь он найдет все, что производит наша почва, наше сельское искусство, найдет все … Ярмарок – это эпоха в особенности для женского пола. Каждая хозяйка сберегает до ярмалку продукты своего женского хозяйства и, на вырученные деньги, покупает на ярмалку нужное для нарядов, и для скрині» [13, С. 89]. Також автор розповідає про деякі обряди, говірку та традиції, яскраво описує українців, москалів та євреїв, характеризуючи їх через реальні приклади, які він спостерігав на ярмарку. Лише у цій статті можна прочитати опис деяких ярмаркових традиції: «Там запивают магарычи, там зовут на магарыч… Тут же на ярмалку, частують друг друга родственники и старые знакомые, живущие в разных селах, которые отчасти по недостатку свободного времени отчасти по привычке к домосетству видятся друг с другом только на ярмалку или на торгу…. Вот пробираются три слепца и поют про пятницу… после каждого куплета слепцы кланяются миру, а мир им кладет свою лепту…. В другом месте лирик пел «Дворянку…» [13, С. 91]. Як на нашу думку, неможливо зробити цікавий огляд цієї статті, – необхідно самим поринути у це дійство, потрапити в минуле – в середину ХІХ століття, на наш незабутній український ярмарок.

Отже, гортаючи сторінки часопису «Основа» та занурюючись у яскравий світ ярмарків, які проводилися в наших населених пунктах можна дізнатися як про тогочасні торгівельні, соціально-економічні відносини, так і відкрити для себе частинку втраченої ярмаркової української культури. Можна погодитися з деякими дослідниками ярмаркового руху, які пропонують внести українські ярмаркові традиції до списку нематеріальної культурної спадщини України.

Використані джерела

1. Князь О. Ярмарковий рух в Україні як фактор розвитку української культури // Культурологія та соціальні комунікації: інноваційні стратегії розвитку. Матеріали міжнародної наукової конференції (21- 22 листопада 2019 року). Збірник наукових тез – Харків. – 2019.- С. 209, 210.

2. Історія української культури : У 5 т. Т. 3. Українська культура другої половини XVII–XVIII століть / Б. Є. Патон (голов. ред.), В. А. Смолій (ред.). – К. : Наук. думка, 2003. – 1246 с.

3. Сушик Ірина. Історія та культура проведення ярмарків як основа формування ярмаркового туризму/ І. Сушик, О. Сушик // Вісник Львівського університету. Серія географічна. 2014. Вип. 47. С. 281–291.

4. Лень Аи Внутрішня торгівля товарами харчової промисловості в українських губерніях Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / Андрій Лень // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – 2012. – Вип. 1. – С. 68–72. – [режим доступу: http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/9516].- (Останній перегляд 03.10.2022 р).

5. Н-ій О. Из города Ромна (Полт. губ.) // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. – 1861. – Травень. – С. 64, 65.

6. Дей Олексій Івановичи Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI–XX ст.) [Текст] / О. І. Дей. – Київ : Наукова думка, 1969. – 557 с.

7. Артюх В. Статистичні дані про Ромни та Роменський повіт (кінецьXVIII – початок ХІХ ст) [Електронний ресурс] // Сумський історичний портал. – Режим доступу: https://history.sumy.ua/sources/writing/189-statystychni-dani-pro-romny-ta-romenskyi-povit-kinets-xviii-pochatok-xix-stolittia.html .- (Останній перегляд 29.09.2022 р).

8. Н-ій О. От Марта до Петропавловской ярмарки // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. – 1861. – Вересень. – С. 182-185.

9. Торговля и Ярмарки (стаття) из “Исторический очерк г. Елисаветграда” [електронний документ] сайт Обласної універсальної бібліотеки ім. Д. І. Чижевського Режим доступу: https://old.library.kr.ua/elib/pashutin/pash10.html

10. Параманов А. О ярмарках города Харькова [Електронний ресурс] // сайт Откуда родом. – Режим доступу: http://www.otkudarodom.ua/ru/o-yarmarkah-goroda-harkova-andrey-paramonov. – (Останній перегляд 03.10.2022 р).

11. Незбудій О. Екатеринославская, Коренная, Ильинская ярмарки 1861 г // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. – 1862. – Березень. – С. 94-99.

12. Кулик В. Де-що з Полтави // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. – 1861. – Листопад. – С. 107-110.

13. Павло [Чубинський]. Ярмолок в Борисполі // Основа: южно-русский литературно-ученый вестник. – 1862. – Липень. – С. 89-92.

Джерела з бази даних «Історія міст і сіл України», які містять інформацію про ярмарки в населених пунктах України.

Аксаков, Иван Сергеевич. Исследование о торговле на украинских ярмарках [Електронний документ] / И. С. Аксаков. – СПб. : Издано на иждивение Санкпетербургского купечества, 1858. – 386 с.

Горова, Віталіна. До питання про розвиток ярмаркової торгівлі у Києві в 60-70-х роках ХІХ століття [Текст] / В. Горова // Треті києвознавчі читання: історія та етнокультура: збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 березня 2020). – 2020. – С. 118-121.

Захарчук, Н. М. Балагульщина – народні розваги на українських ярмарках середини ХІХ ст. [Текст] / Н. М. Захарчук // Бердичівщина в історії України. Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині, Житомирської обласної організації НСКУ. – 2021. – Вип. 61. – С. 255-263.

Лавріненко, А. Про переведення Іллінського ярмарку з міста Ромен у Полтаву / А. Лавріненко // Полтавський краєзнавчий музей: збірник наукових статей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам'яток . – 2017. – Вип. XIІ. – С. 130-149

Лунина, Анна Евгеньевна. Ярмарка в пространстве музыкальной культуры : монография / А. Лунина. – Ужгород : Карпати, 2011. – 502 с.

Опыт исследования украинских крестьянских ярмарок : Описание Лубенской Покровской ярмарки 28 сент. – 2 окт. 1891 г. [Текст] / Полт. губ. земство. Стат. бюро ; сост. Я. П. Забело ; изд. под ред. [и с предисл.] Н. Г. Кулябко-Корецкого ; Стат. бюро Полт. губ. земства. – Полтава : Типо-литогр. И. А. Дохмана, 1892. – 34 с.

Панченко, В. Пам’ятне місце Іллінського ярмарку 17-19 ст. / В. Панченко // Теоретичні та науково-методичні засади підготовки статей про пам’ятки історії до “Зводу пам’яток історії та культури України”. – 2011. – С. 130-132.

Привілей місту Чернігову від короля польського Яна Казіміра, яким король року 1650 липня 1-го підтверджує обмежування чернигівських земель і встановлює три ярмарки [місто Чернігів] [Текст] // Магдебурзькі грамоти українським містам: спроби інкорпорацій. – 2017. – С. 86-89.

Толочко, Л. І. Історія Контрактового будинку і Контрактового ярмарку в Києві на Подолі [Текст] : науково-популярне видання / Л. І. Толочко. – Київ, 2013. – 93 с. : іл.

Періодичність проведення, організація та структура ярмарків у губерніях Київського учбового округу (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) [Текст] / В. Юрченко // Краєзнавство: науковий журнал. – 2014. – № 2. – С. 101-110

Толочко, Л І. Історія Контрактового ярмарку і Контрактового будинку в Києві на Подолі [Текст] / Л. І. Толочко. – К. : НАКККіМ, 2013. – 92 с. : плани, фот.

Толочко, Л. І. Київські контракти. Історія Контрактового ярмарку і Контрактового будинку в Києві на Подолі [Текст] / Л. І. Толочко. – Київ : НАКККіМ, 2014. – 200 с. : фот.

У Сорочинцях [Великі Сорочинці, село Миргородський район Полтавська область] та на ярмарку [Текст] // Грибан Г., Халимон В. Гортаючи сторінки історії Полтавщини. – 2016. – С. 329-335.

Список не є вичерпним. Більше документів з даної теми Ви можете знайти в Електронному каталозі та базах даних НІБУ.

Підготувала: О. В. Покропивна,
науково-методичний відділ

Докладніше про проєкт:
Часопис «ОСНОВА», як джерело історико-краєзнавчих досліджень