ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
11.12.2024
Есей 8
Без відваги зазнаєш зневаги.
Де козак, там і слава.
Козацькому роду нема переводу!
Українські прислів’я
Знаками розрізнення козацьких військ та символами влади старшини були козацькі клейноди (від німецької das Kleinod, польської klejnot – коштовність). Найшанованішими з усіх клейнодів були корогви. «Знаменом, хоругов'ю, чи корогвою, і прапором звався шовковий яскраво-червоного кольору плат із зображенням на ньому посередині [герба**], а по боках – Спасителя та Архангела Михаїла», – писав у своїй «Історії запорозьких козаків» Дмитро Яворницький [1]. Польський поет, правнук козака «зозулича» Йосиф Богдан Залеський залишив нам такий опис: «на малинових (темно-амарантових) корогвах отаманських був срібний Архангел Михаїл, якого люд називав просто Білий ангел». У 18-му ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорозького стали виготовлятися переважно з блакитного полотнища, на яке жовтою фарбою наносилися зорі, хрести, зброя.
Після трагічного 4 червня 1775-го року (коли російське військо обступило Січ, скориставшись відсутністю основного складу Війська Запорозького, і кошовий отаман, задля збереження життів запорожців, умовив їх підкоритися) запорозькі клейноди разом з військовим скарбом і цінностями січової церкви потрапили до рук Г. Потьомкіна. За його наказом захоплені клейноди були вивезені до Санкт-Петербурга; частина реліквій, а саме 14 запорозьких корогв, опинилися в управителя Г. Потьомкіна; після смерті вдови управителя клейноди перейшли до Царськосельського арсеналу. 1849 р. корогви надійшли до фондів імператорського Ермітажу.
Єдиним, хто описав і показав це зібрання козацьких клейнодів, був видатний український мистецтвознавець, археолог, художник, музейний діяч Микола Омелянович Макаренко (1877–1938). Працюючи помічником головного хранителя Ермітажу і вивчаючи фонди музею, Микола Омелянович найпильнішу увагу приділяв матеріалам українського походження: замальовував, фотографував речі, збирав репродукції. У Петербурзі Микола Макаренко був, на щастя, не один «у полі воїн»: про повернення в Україну вітчизняних артефактів, які осіли в Ермітажі, мріяв і Федір Кіндратович Вовк. «Перед від’їздом з Петербурга вчені склали описи найцінніших речей з метою їх повернення в Україну» [2].
«Після проголошення Центральної Ради в Києві М. О. Макаренко повідомив уряд, що в Ермітажі збереглися козацькі знамена й клейноди, які могли би прислужитися молодій українській державі як зразок національної символіки» [3].
У 1924 р. у трьохмісячнику «Україна» з’явилася стаття Миколи Макаренка «Запорозькі клейноти* в Ермітажі. Корогви», з 15-ма чорно-білими ілюстраціями [4]. На початку статті автор з гіркотою писав: «Тепер ці клейноти, дорогі для всієї України, перебувають в Ермітажі, яко пасинки цього […] важливого хазяїна. Нікому не потрібні, запорошені, висять вони на стінах передпокою середньовічного відділу Ермітажу». У притаманному йому високохудожньому стилі Микола Макаренко подав «детальний опис цих реліквій, що чекають часу, коли знову побачать береги рідного Дніпра».
«Фундаментальна розвідка М. О. Макаренка […] про чотирнадцять знамен останньої Запорозької Січі [містить] опис розмірів, матеріалів виготовлення, геральдичних композицій і стану збереження прапорів. Значна історична цінність статті полягає в оприлюдненні імен представників козацької старшини, за кошти яких створювалися знамена, дати виготовлення та художні особливості кожного з них». [5]. Деякі імена, перелічені М. Макаренком, знаходимо у розвідках сучасних дослідників (напр., Федір Легкоступ та Василь Чернявський).
Однак найголовнішою фігурою в переліку є, безперечно, постать кошового отамана Запорозької Січі у 1762 та 1765–1775 роках Петра Івановича Калнишевського (1690–1803), глибоко шанованого Миколою Макаренком. Батьківщиною обох діячів була Роменщина. Шедеврам українського вiдродження – дерев'яним церквам у Ромнах (1764–1770) та с. Пустовiйтiвцi біля Ромен (1773), збудованим за кошти Петра Калнишевського, присвятив Микола Омелянович дві праці, сповнені гордості за українських зодчих: «На родине последнего гетмана запорожского П. И. Калнышевского» (1901) та «Памятники украинского искусства XVIII века» (1908).
Знамено Петра Калнишевського у розвідці Миколи Макаренка – під «№ 3. (Ерміт. R. 20). Корогва в формі продовгуватого прямокутника блакитного кольору. По краю оточена двома паралельними рядами золотих стрічок. […]. Навкруги корогви, по її краю, золотими літерами з брунатним відтінком написано: «Сие знамя в Войско Запорожское низовое зделанное […] войска Запорожского низового господина атамана кошового Петра Калнишевского коштом 1764 года февраля 28». Літери цього рядка написані своїми вершками вниз (Ленц, стор. 68)» [6].
У 1762 р. Петро Калнишевський був обраний кошовим, але того ж року після зустрічі в Москві з імператрицею Катериною II усунутий з посади. Тобто, в час, коли створювалася корогва, Петро Іванович офіційно не був кошовим отаманом, але майстри своїм написом його «затвердили». 1 січня 1765 року всупереч царській волі старшина знову обрала його кошовим. Одразу ж на Січі було підготовлено чолобитну на ім’я Катерини ІІ щодо повернення Запорожжю відчужених російським урядом земель і про підпорядкування Січі Колегії іноземних справ замість Малоросійської колегії. В умовах загострення стосунків Росії з Османською імперією Катерина ІІ не наважилась повторно усунути Петра Калнишевського з посади кошового. Участь Війська Запорозького Низового у російсько-турецькій війні 1768–1774 рр. була відзначена подякою від імператриці, а кошового отамана, який очолював запорожців в походах до Очакова й організував козацьку розвідку в Криму, було нагороджено золотою медаллю з діамантами. А вже за два роки Петра Калнишевського було довічно заслано до Соловецького монастиря. 1801 року новий імператор Олександр Павлович помилував Петра Івановича й надав право на вільний вибір місця проживання. Петро Калнишевський залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя.
Деякі науковці вважають, що в музеях України зберігається невелика частина козацьких клейнодів, і серед цих раритетів немає корогв. Пишуть, наприклад, що у Дніпропетровському історичному музеї імені Д. Яворницького з клейнодів є лише литаври 17-го ст. Але це, на щастя, не так.
У статті Миколи Макаренка 12-тою описана і на малюнку № 7 продемонстрована шовкова корогва 1772 року (нині їй 250 років).
«№ 12. (Ерміт. R. 29). Вузенька корогва (Мал. № 7) з двома гострими кінцями, з темно-палевого шовку, вкритого таким же, але яснішим орнаментом, того ж самого малюнку, що й корогва R. 21. Злегка стилізовані квітки та листя китайського стилю і роботи (Мал. № 12). Край корогви відповідний такому ж краю в корогви R. 21, що мав на собі китайський напис, у R. 29 одрізаний.
Корогва прикрашена півмісяцем та зірками. По краях написи. Праворуч: «1772 год/у?/» … «марта 10»; … вгорі: «дня: с. с. з. б. б.». (у поперек): «з. ф. с. с.».
Розкрити ініціяли мені не пощастило.
На обороті ті ж малюнки півмісяця, зірок, і ті ж ініціали, намальовані фарбою на оборотній стороні кожної літери лицевої сторони: збігаються не тільки літери, але й крапки. Один з гострих кінців наполовину одрізаний. Розмір= 0,58 х 2,84 м. (Ленц, стор. 67)».
У 2015 р. співробітниками Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького серед низки рідкісних експонатів було презентовано й давню корогву. В анотації (пояснювальному тексті) до зображення читаємо: «Корогва або хоругва – це полотнище із зображенням військової символіки, яке кріпилося на довгому древку. Гордістю нашого музею є корогва (козацький прапор) XVIII ст. Вперше ця реліквія згадується упорядником «Каталога редкого, старинного и восточного оружия» (1835 р.)***, що зберiгалося в Арсеналi у Царському Селі. Всього там було 13 корогв, які надійшли від вдови управителя князя Г. О. Потьомкіна. З 1849 до 1930-х рр. корогви зберігались у Ермітажі. З початком 1930 рр. уряд УРСР поставив перед урядом РРФСР питання про повернення козацьких клейнодів. Відомо, що передачу речей на підставі постанови Паритетної комісії було проведено 31 січня 1932 р. з Державного Ермітажу до України через представника Наркомпросу України К. Г. Черв’яка. В списку переданих музейних речей згадується й такий прапор: «Прапор вузький, з двома гострими кінцями, з темно-палевого шовку. Прикрашений півмісяцем та зірками. 1772 р. 10 березня. Розмір – 0,58 х 2,84 м». Але в якому році цей прапор-корогва надійшов до нашого музею, встановити не вдалося. Вперше дорогоцінну реліквію інвентаризовано в колекції нашого музею в 1947 р.».
Кількість корогв, зазначена в тексті, показує, що зі статтею М. О. Макаренка автори анотації незнайомі. Інакше б вони співставили зображення 12-ї макаренківської корогви зі своєю, і побачили б, що «наполовину одрізаний гострий кінець» у двох зображеннях абсолютно збігається, тільки в музейному експонаті з’явилася брунатна латка. Історія цієї унікальної корогви збагатилася би яскравими деталями.
Отже, «вузенька корогва» № 12 ще з 1932 року бачила «береги рідного Дніпра». Хочеться вірити, що Микола Омелянович про це знав.
Віримо також, що близький той день, коли повернуться додому всі наші скарби – згідно з «описами найцінніших речей з метою їх повернення», складеними двома великими патріотами України – Федором Вовком та Миколою Макаренком.
Примітки
*М. О. Макаренко у своїй статті використав, як бачимо, польський варіант слова. Нині ж загальновживаним є український відповідник німецького джерела.
**З 1576 р. українські козаки ходили в походи під прапором з польським орлом; з 1594 р. козаки були на цісарській службі й мали прапори з австрійським гербом; з 1768 р. у козацькому війську було запроваджено імперську символіку.
*** У фонді НІБУ наявне видання «Каталога редкого, старинного и восточного оружия […]» 1840 року.
Цитована література
Підготувала Н. О. Горська
Докладніше про проєкт:
«Відкриття України. 21-ше сторіччя»
