ОБЕРЕГИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Вип. 18

10 серпня 2022 р. 15:12

Традиційний український одяг у образотворчому мистецтві

Традиція українського народного вбрання створювалась протягом багатьох століть. З давніх часів наші предки дбали про одяг не лише як про засіб захисту тіла від холоду, вітру, дощу тощо, а й про його естетичний вигляд, красу, художнє оздоблення. Основні елементи українського одягу мають дохристиянське давньослов’янське походження, а також пов’язані з традиціями Київської Русі. Свідченням цього є фрески Софійського собору XI ст. в Києві, рисунки на полях «Изборника» Святослава, Іпатіївський літопис або знамените «Слово о полку Ігоревім», де згадуються такі елементи одягу, як кожух, сорочка, свита, корзно (плащ), ногавиці, штани, шапка, клобук, вінок тощо. Та у багатьох інших джерелах можна прочитати цікаві повідомлення про українське народне вбрання, бо український національний одяг завжди привертав увагу дослідників, етнографів, художників, скульпторів, знавців модної індустрії тощо. Він відзначається багатством і великою різноманітністю форм та пишною мистецькою красою художнього оздоблення, виступає одним з переконливих доказів самобутності українського етносу та несе в собі інформацію про матеріальний і духовний бік його життя.

Статусу національного символу український одяг набув у XVII–XIX ст. В основному український національний одяг складався з однакових елементів. Одяг відрізнявся залежно від пори року (літній і зимовий), соціального стану населення українських земель (шляхта, козаки, жовніри, міське населення, посполите, сільське населення, чумаки), від природо-кліматичних особливостей місцевості, тобто одяг населення лісової смуги (Полісся) відрізнявся від одягу гірського населення (гуцулів, бойків, лемків) та від лісо-степових (Поділля, Наддністрянщина, Слобідська Україна) або степових земель (Запорожжя, Бессарабія). Також вбрання було святкове (повний стрій) і на кожен день. Основою національного вбрання є повний святковий стрій. Основні елементи українського народного одягу сформувалися ще за княжої доби і згодом майже не зазнали змін, про що свідчать назви одягу, відомі ще з княжих часів: свита, кожух, сорочка. Український одяг має риси скіфського та візантійського вбрання. На незначні зміни в одязі вплинули також історичні часи, зміни в державності та кордонів українських земель. Так, одяг княжої доби мав ознаки візантійської культури, а одяг козацької доби змінювався під впливом пристосування до військового одягу і мав риси стилю бароко.

Ілля Рєпін був вражений красою та зручністю українського вбрання, а лист який він написав з Чугуєва до критика В. Стасова від 11 листопада 1876 р. переповнений емоціями: «Тільки українки та парижанки вміють одягатися зі смаком. Ви не повірите, як в Україні чарівно вбираються дівчата, та й парубки теж вправно… це, справді, народний, зручний і граціозний одяг, не дивлячись на величезні чоботи. А які дукати, намиста!! Головні пов’язки, квіти!! А які обличчя!!! А мова!!! Просто краса, краса і краса!» (цит. за: Побожій, С. І. Ілля Рєпін і Сумщина : монографія / С. І. Побожій. – Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2009. – 107 с., 16 арк. іл. – С. 53.

Не дивно, що український національний одяг завжди приваблював своїм вишуканим колоритом відомих митців, які часто прагнули відтворити у своїх роботах красу нашого народу. На основі картин видатних художників докладно можна вивчати український національний костюм як предмет української художньої культури.

Сьогодні ми ознайомимось із картинами, іконами видатних художників, на полотнах яких зображено українців різних епох у традиційному національному одязі, репродукції цих картин ви знайдете на сторінках книг, що зберігаються у НІБУ.

У книзі «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що простягаються від кордонів Московії до Трансильванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і веденням воєн» французького військового інженера Гійома де Боплана, що перебував на польській службі з початку 1630 р. до 1660 р. та подорожував українськими землями, є відомості про одяг українців ХVІІ ст., зокрема, про весільний одяг молодої та козацький одяг. Вперше Гійом де Боплан описав український побут, життя простого населення. Ця книга викликала широке зацікавлення в Європі і була перекладена англійською, німецькою, польською, російською, українською мовами.

Арабський церковний діяч (архидиякон), мандрівник і письменник Павло Алеппський залишив цікаві записки про подорож у 1654 і 1656 р. в Україну (Вип. 2, кн. IV - V), де відвідав міста Київ, Умань, Прилуки, Переяслав. Він зібрав цінні відомості про історію, економіку, культуру, освіту, побут, мистецтво і релігійне життя в Україні. Автор описує одяг уманських міщан і київських вельмож, а також головні убори доньок знаті Києва – вінки з оксамиту, гаптовані золотою ниткою, прикрашені перлами і самоцвітами. Селянські дівчата прикрашали голову вінками з живих квітів.

Загальною тенденцією у розвитку образотворчого мистецтва на Україні з другої половини XVII ст. стає дедалі ширший відхід художників від релігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Під впливом стилю бароко багато творів живопису відзначались пишністю, декоративністю, яскравим колоритом, грою кольорів.

Альбом «Український іконопис ХІІ-ХІХ ст. з колекції Національного художнього музею» (2005) містить репродукції зображень благодійників, історичних осіб (портрети української шляхти, козацтва), простих українців в традиційному вбранні. Розкішне вбрання демонструють зображення святкових костюмів козацької старшини, заможних городян.

	Ікона «Розп’яття» з портретом Леонтія Свічки (?). Кінець ХVІІ ст. Походить із Вознесенської церкви с. Олексіївка Пирятинського повіту (тепер Гребінківського району, Полтавської області). (С. 80-82)
	Ікона «Покрова» з портретом гетьмана Богдана Хмельницького. Перша половина ХVІІІ ст. Походить із Покровської церкви с. Дешки Канівського повіту (тепер Богуславського району Київської обл.). (С. 88)
	Ікона «Великомучениці Варвара і Катерина». 1740-і рр. Лівобережна Україна. (С. 118)

Розвиток українського портретного живопису в XVII–XVIII ст. дозволяє насолодитися виразними зображеннями портретів і зразками вишуканого традиційного костюму цього періоду. У ХІХ та на початку ХХ століття українськими художниками створено ряд унікальних портретів українців у національному вбранні.

З альбому відібрано репродукції картин художників, які дотримуючись принципу правдивості, створювали характерні образи українських шляхтичів, козаків, селян, городян, епізоди їх повсякденного побуту, та у найменших деталях фіксували реалії життя, обряди, звичаї, традиційний одяг українців.

Досліджував народний одяг і Тарас Шевченко. Під час своєї поїздки в Україну 1843 року він збирав етнографічні матеріали в різних містах і селах Київщини, Чернігівщини, Полтавщини. Він замальовував з натури житло і одяг. 1845-46 pp. Т. Шевченко за дорученням Археографічної Комісії подорожував Україною і збирав відомості про матеріальну і духовну культуру українського народу. Тарас Шевченко зібрав багато цінних матеріалів, які характеризували народний одяг, особливо бідного селянства.

У першому випуску «Живописної України» (1844) Т. Шевченка особливо цікаві з етнографічного погляду офорти «Старости» і «Судня рада».

Старости.1844

У «Мистецькій спадщині» (1961, 2005) Т. Шевченка є дуже цікаві картини, начерки, ескіз, на яких можна побачити, як одягалися селяни: «Селянин», «Селяни», «Парубок з люлькою», «Селянин у брилі», «Постаті селян», «Гурт селян», «Панна сотниківна» та зарисовки чоловічого й жіночого одягу. (T. 1, кн. 1, іл. 38, 75, 93, 95 (1961); (Т. 7, іл. 34, 38, 46, 47, 143, 161).

Перевидання альбому «З Української старовини» (2010) є спробою повернути сучасникам справжню перлину видавничої справи кінця ХІХ ст., дослідження історії та побуту Запорізької Січі. Це – ціла енциклопедія козацького життя. Багатий етнографічний та історичний матеріал, використаний художниками, надає альбому особливої ваги. Він й до сьогодні є чи не єдиним ілюстрованим виданням з історії України. Надзвичайно цінними є ілюстрації, зроблені спеціально для тексту талановитими українськими художниками С. Васильківським та М. Самокишем, доповнені репродукціями картин художника А. Холоменюка,  М. Івасюка, Ю. Косака та інших митців. Вони дають змогу читачеві отримати живу історичну інформацію, показують найяскравіші образи козаків, їхню зброю, звертають увагу на одяг, інші побутові речі і таким чином переносять нас у час героїки та лицарства. Оригінальні акварельні роботи – образи-типи та портрети С. Васильківського та  конкретні історичні події та типові побутові сцени з життя козаків М. Самокиша, з етнографічної точки зору, показують нам український національний костюм, зброю та стають документально-достовірним матеріалом для вивчення історичної епохи. Доповнення репродукціями сучасних українських художників показує, що козацтво зі своєю невмирущою славою було актуальним і популярним сюжетом впродовж кількох століть і нині є улюбленою темою багатьох сучасних митців.

	А. Холоменюк Роздум (С. 38)
	І. Рєпін Кошовий отаман (С. 52)
	С. Васильківський Козак (104)

Видання «Ілля Рєпін і Харківщина» (2019) присвячено 175-річчю від дня народження художника. В альбомі вперше зібрано відомості про усе творче надбання Рєпіна, що зберігається в музеях Харківщини, архівні й меморіальні речі, пов’язані з життям і діяльністю художника, значна частина яких публікується вперше. Автори альбому використали мемуари Іллі Рєпіна «Далекое близкое», епістолярну спадщину художника. Тексти доповнено десятками стислих біографічних довідок щодо особистостей з кола спілкування митця. Альбом вміщує понад 90 кольорових і чорно-білих ілюстрацій.

Його звикли називати російським художником, всупереч тому, що Ілля Юхимович народився у Харківській губернії в сім’ї козака, та прожив на українських землях тривалий час. Життя і творчість митця пов’язані з Україною, її історією та народним побутом. Без висвітлення україністики неможливе повне уявлення про спадок художника : картини «Козак (Отаман Сірко)» (1889),  «Запорожець», «Два українських селянина» (1880), «Вечорниці» (1881), «Козак у степу», «Козаки на Чорному морі» (1908), «Солоха і дяк» (1926), «Гопак» (1927).

Вершиною творчості Рєпіна, де переплелися легенди і сучасність, справедливо вважають енциклопедію козацького побуту, картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1889-1896), репродукція міститься у згаданому вище виданні. Дмитро Яворницький – відомий історик, етнограф, науковець, дослідник історії українського козацтва, зіграв важливу роль у появі картини про запорожців, завдяки йому на картині реалістично виписані одяг та зброя козаків. З 1935 р.  картина у колекції Харківського художнього музею. Про історію створення картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану» можна прослухати за посиланням.

Видання «Український народний одяг XVII–початку XIX століття в акварелях Ю. Глоговського» за редакцією  Д. П. Крвавич, Г. Г. Стельмащук (1988) базується на малюнках українського народного одягу з колекції акварелей львівського художника і архітектора кінця XVII–початку XIX ст. Юрія Глоговського. Українській тематиці в колекції присвячено більше 350 сюжетів, кращі з них вміщені в даній книзі: зарисовки костюмів та етнографічно-побутових сцен з життя населення. Авторами здійснено наукову характеристику представлених зразків народного одягу, показано історичні та естетичні основи його розвитку, висвітлено також культурно-художнє життя Львова кінця XVII–початку XIX ст. Копії Ю. Глоговського з давніх іконографічних матеріалів – гравюр, літографій, живописних творів інших художників становлять цінний історико-реконструктивний матеріал одягу українського населення XVII-XVIII ст., про який маємо дуже скупі відомості. На них бачимо старовинний одяг селян, міщан, представників заможних верств суспільства, козацтва та ін. Кілька акварелей-копій Ю. Глоговський зробив із  літографій Я. Норбліна. Решту своїх робіт Ю. Глоговський виконував з натури. Переважну більшість акварелей Ю. Глоговський паспортизував, вказуючи назву населеного пункту, де він їх малював. Це дозволило класифікувати акварелі і характеризувати одяг відповідно до територіально-географічних зон та історико-етнографічних регіонів. Найбільше акварелей з натури зроблено на території, яка за сучасним адміністративно-територіальним поділом відповідає Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областям. Досить широко представлений одяг населення Львова, його околиць, навколишніх сіл. Виходячи з цього, матеріал групується у певній послідовності: одяг населення Львова, передмість та приміських сіл; одяг населення північно-західних районів Східної Галичини; одяг українців Карпатського регіону; народний одяг Покуття; народний одяг Західного Поділля. Очевидно, Глоговський мав на меті видання етнографічного альбому. Він підійшов до цього завдання не лише як художник, а й як учений. В усіх рисунках чітко передано крій, колорит одягу, легко вгадується матеріал, з якого він пошитий, видно прикраси, доповнення до комплексів. Разом з тим він виступав не безстороннім фіксатором. І в зарисовках народних типажів, і побутових сцен, і пейзажів вгадується художник, якому властиві пристрасність та емоційність.

Альбом «Олександр Мурашко», автор-упорядник Л. Г. Членова (1980). В українському мистецтві кінця XIX–початку XX століття творчість Олександра Олександровича Мурашка посідає одне із центральних місць. Він був серед художників, які, сприйнявши реалістичні традиції вітчизняного мистецтва ХІХ століття, неухильно прокладали шлях новому мистецтву. Його новаторська творчість сконцентрувала у собі багато найважливіших мистецьких проблем того часу, визначивши нову епоху в українському живописі початку століття. Видання є альбомом репродукцій художника, попереду вміщено статтю про його творчість.

Картина «Селянська родина» 1914 року (картина зберігається у Національному художньому музеї, м. Київ), що вміщена у альбомі, – одна з найвідоміших полотен майстра на народну тематику. В інтер’єрі селянської хати художник зобразив три колоритні постаті членів селянської родини. Справа, поклавши руку на коліна, сидить господар – літній селянин з уже поріділим волоссям на голові і невеликою, теж уже посивілою борідкою. Поряд з ним, трохи схиливши голову, сидить його дружина – худорлява, виснажена працею жінка. А позаду них, зліва від матері, стоїть донька – молода дівчина у святковому вбранні (сорочці, барвистій плахті з запаскою, керсетці, поверх якої коралове намисто, на голові у неї вінок). До речі, тут особливо виразно можна побачити, чим одяг дівчини відрізнявся від вбрання старої жінки у той час. Як правило, чим старшою ставала жінка, тим скромніше вона одягалася: обирала темні тканини, відмовлялася від великої кількості прикрас, та ніколи не носила вінок. Більше дізнатися про класика українського мистецтва можна за посиланням.

В альбомі «Микола Пимоненко» (2015) репродукуються твори визначного українського художника кінця ХІХ – початку ХХ ст. (1862-1912), який правдиво і поетично з етнографічною точністю відобразив життя села, змалював звичаї, побут, одяг українців, створив яскраві народні образи. На його полотнах переважають сюжети побутово-обрядового характеру.

Більше дізнатись про картини видатного українського живописця Миколу Пимоненка можна за посиланням.

Праця Лариси Купчинської «Українські меценати Іванна і Мар’ян Коці: подарована колекція творів мистецтва XVIII-XX століть) присвячена опису малярської і скульптурної колекції Мар’яна Коця, що була за його життя подарована Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, меценатом якої тривалий час було подружжя Коців. Книжка розпочинається біографічним нарисом упорядниці «Видатний подвижник української культури» про життя та діяльність Мар’яна Коця (1922–2011). На сьогодні це найдокладніша наукова біографія одного з найбільших меценатів української культури другої половини ХХ ст. Авторка не лише навела зображення всіх 125 художніх творів, що надійшли з колекції М. Коця, а й  подала докладну мистецько-біографічну характеристику кожного митця, картини якого були в колекціонера. Всього в каталозі уміщено 62 біографічні довідки про художників, що працювали в Україні, або вже як українські митці-емігранти змушені були жити і творити далеко від Батьківщини. У колекції переважають твори українських митців і національна тематика, у тому числі з акцентом на одяг персонажів.

Альбом репродукцій Андрія Коцки (1973) містить 15 репродукцій видатного художника. Андрій Коцка був з того «другого покоління» художників, які мали різні стилі та характери, але створили спільне явище закарпатського мистецтва. В історію закарпатської школи живопису народний художник України Андрій Коцка увійшов як талановитий колорист та портретист, який майстерно володів різними жанрами та техніками. Автор карпатських пейзажів, квіткових натюрмортів і портретів своїх земляків, у тому числі численних «гуцулок» і «верховинок». Дуже любив художник зображати сільські свята і ошатних городян, їх одяг, звичаї. Картини відрізняються бездоганним колоритом і прагненням художника до досконалості у зображенні одягу закарпатців. Багато полотен митця знаходяться у національних музеях України та у приватних колекціях.

Завідувачка меморіального будинку-музею А. Коцки Олена Мясищева розповідає про художника, його роботи та меморіальний будинок-музей Андрія Коцки.

У каталозі виставки Полтавського художнього музею ім. Миколи Ярошенка «Портретний живопис XVIII–XX століття» (2019), яка була присвячена 100-річчю від дня заснування музею (галереї мистецтва). У каталозі вміщені репродукції експонатів, які входили до експозиції виставки із фондової збірки музею. Кожен опублікований портрет містить розширену інформацію щодо авторства та історії побутування твору. На картинах, що вміщенні у каталозі, ми знаходимо цікаві роботи художників, де з етнографічною точністю передано український національний костюм.

	Олексій Шовкуненко Бандуристка 1946 (С.143)
	Семен Гуєцький Композитор Платон Майборода 1972 (С.162)
	Валерій Мозок Заслужений майстер народної творчості Олександра Кузьмівна Великодна 1989 (С. 217)

Отже, традиційний український одяг широко відображений у образотворчому мистецтві. З художніх образів персонажів в українському вбранні можна дізнатись про одяг різних соціальних прошарків, регіональні особливості, святковий та буденний одяг. Дуже відповідально художники зобразили постаті, передавши колорит українського одягу. Вони не шкодували ні яскравої палітри кольорів, ні глибокої деталізації, ні деякої прикраси реальної картини життя, адже більшість образів на їх роботах вдягнені набагато урочистіше, ніж було насправді. Але кожного героя зображували з притаманною українському народу вродою, волелюбністю і мудрістю в очах. Ці картини можуть слугувати невичерпним джерелом натхнення не тільки для сучасних художників, а й для дизайнерів, режисерів і костюмерів.

Усі згадані в огляді видання можна замовити в електронному каталозі НІБУ.
 

Список літератури з фонду Національної історичної бібліотеки України та відкритих джерел Інтернету

Книжкові видання з фонду НІБУ

Алеппский П. Путешествие Антиохийского Патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским : пер. с араб. Вып. 1 : От Алеппо до земли казаков / Павел Алеппский ; пер. Г. А. Муркос. – М. : Унив. тип., 1896. – X, 156 с.

Андрій Коцка : [альбом репродукцій]. – Київ : Мистецтво, 1973. – 2 с. : 15 вкл. л. іл.

Антончик М. В. Михайло Антончик : альбом / Михайло Владиславович Антончик. – Київ : Мистецтво, 1980. – 28 с. : 28 л. ил., портр. – (Художники України).

Боплан Г. Л. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / Гійом Левассер Боплан / ред. кол., авт. передм. В. А. Смолій, авт. передм. Я. Д. Ісаєвич ; АН УРСР,Ін-т історії, АН УРСР, Ін-т суспіл. наук, Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту. – Київ : Наук. думка, 1990. – 256 с. : іл.

Живописная Украина : альбом факсимильных репродукций / Т. Г. Шевченко. – Київ : Ділова Україна, 1993. – 7 с. : 6 окр. л. іл. – Загол. на обкл.: офорти Т. Шевченка.

Звичаї нашого народу : народньо-календарні звичаї: український народний одяг : етногр. нарис / О. Воропай ; худож. оформл. І. Бородаєва. – Київ : Пульсари, 2012. - 632 с. : іл.

Изборник Святослава 1073 года / ред. Л. П. Жуковская. – М. : Книга, 1983. – 266 с. : ил.

Ілля Рєпін і Харківщина / В. В. Мизгіна, С. І. Бучаста, О. О. Шевченко ; Харківський худож. музей, Худ.-мемор. музей І. Ю. Репіна. – Харків : Золоті сторінки, 2019. – 103 с. : кол. іл., портр. – До 175-річчя від народження І. Ю. Репіна (1844 –1930).

Кравець О. М. Діяльність Т. Г. Шевченка в галузі етнографії / О. М. Кравець ; АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії. – Київ : Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. – 108 с. : іл. – Б. ц.

Крвавич Д. П. Український народний одяг XVII–початку XIX століття в акварелях Ю. Глоговського / Д. П. Крвавич, Г. Г. Стельмащук ; худож. Ю. Я. Глоговський ; АН УРСР. Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Київ : Наук. думка, 1988. – 268, [2] с. : іл.

Купчинська Л. Українські меценати Іванна і Мар’ян Коці: подарована колекція творів мистецтва XVIII-XX століть : каталог / Л. Купчинська ; НАН України, Львівська нац. наук. б-ка імені В. Стефаника, Палац мистецтв ім. Тетяни та Омеляна Антоновичів. – Львів, 2011. – 316 с. : іл.

Мурашко О. : альбом / О. І. Мурашко ; авт. - упоряд. Л. Г. Членова. – Київ : Мистецтво, 1980. – 30 с. : 34 арк. іл., 1 арк. портр. – Текст: укр., рос., англ.

Портретний живопис XVIII–XX століття : каталог виставки / Полтавський худож. музей (галерея мистецтв) ім. Миколи Ярошенка ; упоряд.: О. М. Курчакова, С. І. Бочарова. – Полтава : Говоров С. В., 2019. – 239 с. : іл.

Художники України : Енциклопедичний довідник. Вип. 1 / Акад. мистецтв України, Ін-т проблем сучас. мистецтва ; Акад. мистецтв України, Ін-т проблем сучасного мистецтва. – Київ, 2006. – 640 с.

Художники України: Живопис. Графіка. Скульптура. Декоративно-прикладне мистецтво : творчо-бібліогр. довід. / ред. І. Бугаєнко. – Київ : ІПРЕЗ, 2001. – 224 с. : іл.

Шаров І. Ф. Художники України: 100 видатних імен / І. Ф. Шаров, А. В. Толстоухов. – Київ : АртЕк, 2007. – 479 с. : портр.

Шевченко Т. Г. Альбом малюнків 1841-1843 рр.: факсимільне відтворення / НАН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка ; упоряд. С. А. Гальченко. – Київ : Веселка, 2013. – 62 с. + 1 кн.

Шевченко Т. Г. Мистецька спадщина : в 4 т. / Т. Г. Шевченко ; ред. кол.: О. І. Білецький [та ін.] ; авт. передм. Б. С. Бутник-Сіверський ; АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ; Держ. музей Т. Г. Шевченка. – Київ: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961-1964.  – Т. 1 : 1830-1947. Кн. 1. 1961. -– XXXVI с., [153] л. іл. Kн. 2. – 1961. - [193] л. іл.; Т. 2 : 1847-1860. – 1963. – 95 с.: іл.; Т. 3 : 1851-1857. – 1964. – [14] с., [124] л. іл.; Т. 4 : 1857-1861. – 1963. – [14] с., [104] л. іл.

Шевченко Тарас Григорович (1814–1861). Повне зібрання творів : у 12 т. Т. 7 : Мистецька спадщина. Живопис і графіка 1830-1843 / Т. Г. Шевченко. – Київ : Наук. думка, 2005. – 503 с. : рис., портр.

Список не є вичерпним. Більше документів по даній темі Ви можете знайти в Електронному каталозі та базах даних НІБУ.

Електронні джерела

Вишиванка та мистецтво: як виглядають українці очима відомих художників / Вечірній Київ. – Дата опублікування 19 травня 2022. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://vechirniy.kyiv.ua/news/66628/. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 21.07.2022.

Вишиванки на полотнах українських художників / Погляд. – Дата опублікування 21.05.2020. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://cutt.ly/cLNnDtR. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 21.07.2022.

Головні убори реєстрового козацького війська XVI – середини XVII ст. / Департамент воєнно-культурної антропології. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://cutt.ly/9LNxF0Z.  – Назва з екрана. – Дата перегляду: 20.07.2022.

Жупан – основний елемент стройового одягу реєстрових козаків / Департамент воєнно-культурної антропології. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://cutt.ly/TLNcyDb. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 20.07.2022.

Український народний одяг = Ukrainian Folk Costume / [ред.: П. Одарченко, Г. Царинник ; пер. англ. О. Пащак-Трач ; іл.: Г. Титла та ін.]. – Toronto ; Philadelphia: Світ. Федерація Укр. Жіночих Орг., Коміс. нар. мистецтва, 1992. – 311 с. : іл. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://cutt.ly/PLRAh5g. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 20.07.2022.

Укладачі: фахівці відділу довідково-бібліографічної та науково-інформаційної роботи
О. В. Нестеренко, Л. М. Снігирьова