ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
03.03.2026
Василь Григорович Кравченко, його вчителі та сподвижники: замітки до ювілею
Український етнограф, краєзнавець, музейний діяч Василь Григорович Кравченко народився 25 квітня (8 травня) 1862 року в Бердянську, де осів колись його батько, нащадок козаків-запорожців.
Завідувач Бердянської гімназії, у якій вчився Василь, народоволець В. Л. Мартинович продав свою рушницю, щоб сплатити за навчання здібного учня у Феодосійському вчительському інституті. Василь Кравченко закінчив інститут у 1880 році із золотою медаллю, і вже готувався до педагогічної роботи. Та після арешту В. Л. Мартиновича у помешканні Василя знайшли листи від учителя, і через це молодого випускника позбавили права вчителювати.
Василь вступив до юнкерської школи в Одесі. І тут доля звела його з учителем історії Леонідом Анастасійовичем Смоленським. Його лекції вирізнялись досконалим знанням предмету, логічною побудовою та яскравим поданням матеріалу. Фонтануючий ідеями чоловік, обдарований здатністю привертати до себе людей, Л. Смоленський став визнаним лідером Одеської Громади. «Щоб переконатись у тому, що Одеса – місто українське, – говорив Леонід Анастасійович, – треба піти у її передмістя, на її базари». Філософ Володимир Лесевич згадував про нього: «[…] я знав Антоновича і Драгоманова; обидва вони намагалися схилити мене до українського руху, але й від них ніколи я не чув такого обґрунтування українського питання. Навіть уявити собі не міг, що його можна так глибоко обґрунтувати. Так, надзвичайна людина Смоленський».
Інтерес Василя Кравченка до народознавства, пробуджений ще В. Л. Мартиновичем, під впливом Л. А. Смоленського переріс у практичне збирання мовних, фольклорних матеріалів, а згодом і в дослідницьку працю. Разом із земляком і товаришем по юнкерській школі Трохимом Зіньківським (пізніше – талановитим письменником, істориком мови, літературознавцем, який помер від сухот, не доживши до 30-ти років) Василь Кравченко виписував слова та фрази зі старих українських видань для словника, що готував до друку «адвокат української літератури», одеський громадівець Михайло Федорович Комаров.
По закінченні юнкерської школи Василь Кравченко продовжив службу в 126-му Рильському піхотному полку, в якому був завідувачем полкової бібліотеки; в той же час записував оповідання та легенди від солдатів-українців (згодом вони були опубліковані в «Этнографических материалах» Б. Д. Грінченка та в 1-му томі «Трудов Общества исследователей Волыни»).
1898 року Василь Григорович переїхав до Житомира, влаштувавшись на роботу у Волинське акцизне управління. Маючи можливість спілкуватися з робітниками цукрових заводів, тютюнових фабрик, гуралень, він записував та обробляв численні етнографічні матеріали, які публікувалися в газеті «Волынь» та журналі «Киевская старина».
З 1900 року В. Кравченко працював в етнографічній та економічній секціях Товариства дослідників Волині; у 1907 році організував при Волинському музеї етнографічну секцію; того ж року створив місцеву організацію українського товариства «Просвіта». За пропозицією почесного члена Товариства дослідників Волині, академіка О.О. Шахматова в 1912 році Василю Григоровичу Кравченку Петербурзькою Академією наук було присвоєно звання професора.
Упродовж багатьох років В. Кравченко був завідуючим етнографічним відділом Волинського центрального музею (у 1925-му заклад отримав статус науково-дослідного музею). Невтомний етнограф-дослідник займався також облаштуванням музеїв на периферії, заохочував до дослідницької роботи місцеву інтелігенцію: «якщо […] ми […] не зберемо ось зараз же етнографічних матеріальних речей, не занотуємо народних пісень, звичаїв, то все те мусить хутко зникнути і то навіть ще за життя багатьох із нас».
Довгі роки В. Кравченко співробітничав із краєзнавцем, педагогом та бібліографом Волині Петром Никандровичем Абрамовичем. У 1919-1920 рр. П. Н. Абрамович був ректором Волинського інституту, і разом із Василем Григоровичем (тоді – за сумісництвом – завідувачем читального залу бібліотеки інституту) рятував від знищення книги з поміщицьких маєтків, переносячи їх до інституту. Разом вони співпрацювали також із Біографічною комісією Всеукраїнської академії наук: брали участь у складанні словника діячів України.
У 1929-му В. Кравченка заарештували у «справі СВУ», через кілька місяців за відсутністю доказів звільнили; однак цькування науковця не припинилося. У 1931 році на запрошення Д. І. Яворницького В. Г. Кравченко переїхав до Дніпропетровська, працював у музеї, та вже 1933 року його звільнили, позбавили житла i пенсії.
В. Г. Кравченко перебрався до сина Михайла у Ростов-на-Дону. 20 березня 1945 року Василь Григорович помер на чужині, не дочекавшись сина із заслання.
У фонді Національної історичної бібліотеки України зберігається раритетне видання (Антонович, П. Коротенька історія Волині : виклад популярний / П. Антонович. – Житомир : Волинська губерн. Шкільна рада, 1918. – 64 с.). Провенієнції на титульному аркуші книги дозволяють припустити, що вона колись належала В. Г. Кравченку.
Пишаємося також наявністю у фонді Бібліотеки прижиттєвого видання Василя Григоровича Кравченка.
Кравченко, Василь Григорович. Звичаї в селі Забрідді та по деяких інших, недалеких від цього села місцевостях Житомирського повіту на Волині : етнографічні матеріали зібрані Кравченком Васильом / В. Г. Кравченко. – Житомир : Робітник, 1920. – 244 с.
На 110-й сторінці, у розділі «Обжинки», читаємо: «Як уже зовсім обожнуть, то зроблять вінка із жита чи з пшениці, і несуть уже дівчата й співають: Прочини, хазяїне, оконце, несем тобі цей віночок як сонце».
Бердянськ – місто, засноване козаками й рибалками, рідне місто Василя Кравченка і Трохима Зіньківського, – перебуває нині в окупації.
Віримо, що настане ранок, коли сонце над звільненим Бердянськом освітить золоті поля та синє море, й залунають кругом українські пісні, жарти та приповідки, яких чимало назбирав за своє довге життя Василь Григорович Кравченко.
Використані джерела
Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. – 1941 р.) : матеріали до біобібліографічного словника / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису ; авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна. – Київ : НБУВ, 2017. – С. 230–231.
Лобода, Т. М. Василь Кравченко : громадська, наукова та просвітницька діяльність / Т. М. Лобода. – Київ : ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2008. – 238 с.
Скрипник, Ганна. Етнографічна діяльність Василя Кравченка / Ганна Скрипник // Народна творчІсть та етнографія. – 2002. – № 5-6. – С. 20-30 : іл.
Чикаленко, Євген Харлампійович. Спогади (1861-1907) = The Memoirs / Євген Чикаленко ; [передм. В. Дорошенка]. – Нью-Йорк : Укр. Вільна Акад. наук у США, 1955. – 502, [2] c. : портр.
Підготувала Н. О. Горська
