Уперше в українській керамології здійснено наукове дослідження ролі й місця єдиної в Луганщині гончарної школи регіонального значення – Макарово-ярівської керамічної кустарно-промислової школи (1927–1935) – у системі гончарної культури України першої половини ХХ століття. З’ясовано передумови відкриття спеціалізованого закладу та заходи Слов’яносербського повітового земства, спрямовані на підтримку гончарного промислу в с.Макарів Яр (1902–1915). Проаналізовано основні напрямки діяльності школи, її вплив на гончарний промисел Луганщини. Встановлено прізвища учнів; відтворено життєвий шлях завідувача – Павла Дубинського, викладача – Валентини Васильєвої, інших викладачів і вихованців закладу. Проаналізовано навчальний план і навчальні програми, склад учнівського та викладацького колективів; матеріально-технічне забезпечення навчального процесу й кошториси. Книгу проілюстровано рідкісними фотографіями учнів, викладачів та їх виробів. Зроблено висновки щодо ефективності функціонування гончарної школи, її значення як у системі української художньої освіти кінця 1920-х – початку 1930-х років, так і в національному відродженні українства в регіоні, об’єктивних причин згортання діяльності закладу у взаємозв’язку з суспільно-економічним життям країни. Окремий розділ містить спогади сучасників про гончарний навчальний заклад. Дослідження здійснено на основі чисельних архівних документів, польових матеріалів автора, які вперше вводяться до наукового обігу, публікацій у друкованих органах земств. Монографія є другою книгою наукового трикнижжя «Гончарний здвиг Донбасу» і постає своєрідним продовженням дослідження-прологу керамолога Олеся Пошивайла «Гончарна велич і трагедія Макарового Яру доби Розстріляного Відродження». Завершує унікальну трилогію збірник документів і матеріалів «Гончарство Макарового Яру кінця ХІХ – середини ХХ століття» – найповніший нині корпус опублікованих польових, архівних і речових матеріалів про найбільший гончарний осередок на межі Слобідської України й Донщини.