На основі широкого кола джерел комплексно досліджено проблему трансформації адміністративно-територіального поділу УРСР протягом другої половини 1940 - 1960 рр. Охарактеризовано фактори, що сприяли ініціюванню, підготовці та прийняттю рішень щодо адміністративно-територіальних змін. Розглянуто найважливіші законодавчі акти та етапи формування правової бази територіальних реформ, визначено компетенцію владних структур у зазначених питаннях. Проаналізовано практику проведення адміністративно-територіальної реорганізації, виявлено її наслідки у соціальній, економічній та управлінських сферах. Охарактеризовано форми та засоби вияву ставлення українського суспільства до партійно-державної політики у галузі адміністративно-територіального поділу. Досліджено політику перейменувань адміністративно-територіальних об'єктів у контексті політичної кон'юнктури зазначеного історичного періоду.

На основі широкого кола джерел комплексно досліджено проблему трансформації адміністративно-територіального поділу УРСР протягом другої половини 1940 - 1960 рр. Охарактеризовано фактори, що сприяли ініціюванню, підготовці та прийняттю рішень щодо адміністративно-територіальних змін. Розглянуто найважливіші законодавчі акти та етапи формування правової бази територіальних реформ, визначено компетенцію владних структур у зазначених питаннях. Проаналізовано практику проведення адміністративно-територіальної реорганізації, виявлено її наслідки у соціальній, економічній та управлінських сферах. Охарактеризовано форми та засоби вияву ставлення українського суспільства до партійно-державної політики у галузі адміністративно-територіального поділу. Досліджено політику перейменувань адміністративно-територіальних об'єктів у контексті політичної кон'юнктури зазначеного історичного періоду.

У статті розглядається становлення та розвиток адміністративно-територіального устрою українських земель у період 1649-1764 рр. Розглядаються основні рівні адміністративно-територіального устрою та населенні пункти. Автором сформульовано висновок про прогресивний розвиток адміністративно-територіального устрою на українських землях порівно з періодом до повстання 1648 р.

У статті розглядається етимологія понять “полк” та “паланка”, визначається їхня структура. Простежується динаміка утворення та ліквідації полків та паланок. Акцентується увага на рецепції цих понять у контексті проведення реформи адміністративно-територіального устрою України.

У статті автором розкривається період нового устрою земель Запоріжжя, який поділявся на курені та планки. Акцентовано на виникненні та створенні плак як основних адміністративних одиниць війська запорізького. в статті приводяться історичні джерела, які дають можливість визначити географічне розташування планок на території України.

У статті розкривається система козацького самоуправління періоду Нової Січі. Звертається особлива увага на роль кошової та планкової старшини в управлінському процесі. Розглядаються питання територіально-адміністративного поділу земель Запоріжжя.

У статті автор окреслює проблему становлення держави Русь - одна з найскладніших у вітчизняній історіографії. Давня взаємодія слов’ян зі стапами Північного Причорномор’я дозволяє авторові припустити, що плем’я “русь” походить саме звідти. Історичні руси - це степове об’єднання аланів і булгар. Навколо них з часом починають гуртуватися і східні солв’яни. Взаємини солв’ян і русів грунтувалися на взаємній вигоді. Слов’яни отримували доступ до вільних черноземів для землеробства і надійний захист від кочовиків. Руси же отримали нову сферу політичного впливу і ринки збуту для транзитних і власних товарів. І все ж взаємна асиміляція слов’ян і русів відбувалась, на думку дослідника, украй повільно. Переміщення русів на Дніпро зумовлене відкриттям ними Дніпрового торгового шляху із подальшим його провадженням по морю до Константинополя. Алано-булгарська концепція Русі дозволяє, виходячи з міркування автора статті, позбутися багатьох недорочностей, пов’язаних з досі домінуючою у багатьох українськх істориків норманською концепцією Русі. Ця концепція пов’язує Русь з багатовіковою історією українського степу.

У статті висвітленно формування механізму управління Запорозької Січі - козацьким військово-політичним об’єднанням, яке існувало на українських теренах у 16-18 ст. та набуло практично усіх ознак державності. Головну увагу зосереджено на демократичних рисах врядування, а також описується адміністративно-територіальний устрій Січі, відміності від військовою та планкою організацією. Значна частина викладеного матеріалу присвячена вивченю особливостей національного менталітету, вірувань, духовності як суттєвого чинника політичної системи.

Утворення держави Русь передував ряд племенних княжінь на її території. На початку ІХ ст. племенні княжіння виникають одночасно практично по всьому слов’янському ареалу. Об’єднання “літописних племен” в єдину держави відбувалося через мехенізми конфедерації. Спершу на зламі VIII -IX ст. остаточно оформилося п’ять великих племенних об’єднань. Особливе значення у формуванні давньоруського населення мали переселенці з Дунаю. Саме ці праукраїнські племена зробили чи не найбільший внесок у формування вітчизняного фольклору. З самого початку ці п’ять угруповань було втягнуто в активну торгівлю з арабським світом. Держава Русь постала з бойового побратимства “полян, дулубів і древлян” (Т. Шевченко) і алано-булгарських русів.