У статті подано огляд археографії, що стосується діяльності Українського Партизансько-Повстанського Штабу, зокрема підготовки Другого зимового походу Армії УНР у 1921 р.

Табір для інтернованих осіб, що містився на Косачеві – околиці тогочасної Коломиї на Івано-Франківщині. Косачівський табір для інтернованих осіб існував з перших днів листопада 1918 по 24 травня 1919 року як загальнодержавний у ЗУНР. «Листопадовий зрив» 1918 року, який призвів до утвердження західноукраїнської держави і її проголошення Західно-Українською Народною Республікою 13 листопада були неоднозначно сприйняті колишніми підданими австро-угорської імперії на території краю. Серед тих, хто відмовився визнавати молоду західноукраїнську державу і вважати себе її громадянами, були люди різних національностей: чехи, румуни, німці, угорці, а також – за неперевіреними даними – українці. Однак найбільше інтернованих осіб було з числа польського населення краю. Промовистим є той факт, що за час з листопада 1918 року по кінець травня 1919 року в таборі для інтернованих на Косачеві не було позбавлено життя насильницьким способом з боку українських властей жодної особи. І це при тому, що за непідтвердженими даними в ньому перебувало від 4 до 5 тисяч осіб, а за відомими архівними – 3484 особи на кінець лютого 1919 р.

Фердинанд Льонер.