ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
25.01.2026
До 165-річчя від дня народження Григорія Григоровича Павлуцького в межах наукового дослідження «Історичне товариство Нестора-Літописця»
Г. Павлуцький народився у Києві 19 січня 1861 р. в родині доктора медицини. Навчався у 3-й Київській гімназії на Подолі, а згодом на історико-філологічному факультеті університету Св. Володимира. У 1886 р. він закінчив Київський університет і здобув ступінь кандидата історико-філологічного факультету класичного відділу [26, с. 174].
Після закінчення Київського університету (де визначальний вплив на формування його історичних поглядів справив професор В. Б. Антонович), Павлуцький почав викладати історію мистецтва в Київській рисувальній школі Миколи Івановича Мурашка. У своїх «Спогадах старого вчителя» засновник і керівник школи писав, що Григорій Григорович був незмінним лектором з 1886 року і до закриття школи [2, с. 13].
Подібно до багатьох інших тогочасних випускників історико-філологічного факультету, наукові інтереси яких лежали в площині художньої культури, Г. Павлуцький під впливом відомого візантолога, професора Ю. Кулаковського починав з досліджень у галузі античного і візантійського мистецтва [4, с. 121].
Після закінчення університету Г. Павлуцький їздив до Берліна та Парижа, де вивчав твори мистецтва в музеях та плідно працював у бібліотеках. Після повернення до Києва він 7 та 11 травня 1888 р. прочитав дві пробні лекції «О началах искусства в Греции» [18] та «Скенография у греков» [22] і отримав звання приват-доцента. У 1889-1890 рр. вчений був відряджений від Київського університету на два роки за кордон. У Сорбоні Г. Павлуцький відвідував лекції та брав участь у семінарі відомого знавця античного мистецтва проф. М. Коліньона (М. Collignon) [26, с. 175].
Античному мистецтву присвячена і докторська дисертація Павлуцького «Про жанрові сюжети в грецькому мистецтві до епохи еллінізму» [17], яку він захистив у Юр'ївському університеті 1897 року (нині Тартуський університет, заснований 1802 року як Дерптський, у 1893–1918 рр. – Юр'ївський) [2, с. 13 ; 26, с. 176].
Після захисту докторської дисертації Павлуцький одержує наукове звання професора, його позиції у культурному житті Києва зміцнюються, а педагогічна діяльність у Київському університеті та інших навчальних гуманітарних закладах міста набирає нових форм і масштабів [2, с. 13].
У 1898 р. Київський університет обрав його екстраординарним професором кафедри теорії і історії мистецтва, з 1902 року – ординарним. У 1913-1924 рр. він був заслуженим професором університету Св. Володимира (з 1918 р. – декан історико-філологічного факультету) [4, с. 121; 26, с. 176].
Г. Павлуцький також читав лекції на Київських вищих жіночих курсах. Це були лекції з історії античного мистецтва, з мистецтва середньовіччя та епохи Відродження (видані «слушательницами» і студентами філологами університету Св. Володимира в 1908 р. і 1910 [26, с. 180].
Григорій Григорович одним із перших серед професійних істориків мистецтва зосередив свою увагу на пам'ятках української художньої культури і зокрема національної архітектури [4, с. 121]. Він вперше до академічного курсу ввів цикли лекцій з історії українського мистецтва та з сучасного українського мистецтва. Його учнями були видатні українські мистецтвознавці Д. Антонович, С. Гіляров, Ф. Ернст, Д. Щербаківський, В. Зуммер та ін. [26, с. 174].
Наприкінці 90-х років ХІХ ст. починається новий етап у науковій діяльності та професорській практиці Г. Павлуцького. Потужним поштовхом і стимулом для цього стала підготовча робота до ХІ-го археологічного з'їзду, який відбувся в Києві в 1899 році [26, с. 181].
Після київського з'їзду, на якому незадовільний стан пам'яток старовини в Україні став очевидним, в Історичному товаристві Нестора-Літописця (ІТНЛ) при Київському університеті була утворена «Комісія для опису старожитностей України». Визначено було обстежити п'ять губерній – Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську та Полтавську. На експедиційні видатки та наступне друкування результатів дослідження М. Терещенко пожертвував 3 тисячі карбованців.
Найактивнішу участь у діяльності комісії взяв Павлуцький. Планом роботи передбачалося обстеження пам'яток як церковних, так і світських. У розділі церковних старожитностей ставилося завдання вивчення архітектури кам'яних та дерев'яних церков і дзвіниць, іконостасів, іконопису, різьблення по каменю та дереву, церковного начиння, шитва й тканин, рукописних та стародрукованих богослужбових книг, надгробків.
Влітку 1901 року члени комісії роз'їхались у обрані ними повіти. І. Каманін обстежував Таращанський та Чигиринський повіти Київщини, В. Щербина – Бердичівський, Васильківський та Уманський, В. Доманицький – Звенигородський, В. Щербаківський – Сквирський та Радомиський, М. Істомін працював у Межигір'ї та Київському Поліссі, О. Левицький – на Полтавщині, М. Біляшівський – на Чернігівщині, Ю. Сіцінський – на Поділлі. Про результати своїх обстежень члени комісії зробили доповіді в ІТНЛ, які потім були опубліковані в «Чтениях в Историческом Обществе Нестора-Летописца» (ЧИОНЛ) протягом 1902-1904 років.
При безсумнівній цінності зібраних матеріалів, вони разом із тим потребували суттєвого доопрацювання й узагальнення. Серед ентузіастів розпочатої справи не було ні художників, ні архітекторів, бракувало справжніх знавців мистецтва. Тому підготувати матеріали до публікації доручили професору Павлуцькому. Університет св. Володимира призначив йому грошову субсидію і відрядив для подальшого вивчення українських старожитностей. Павлуцький вирішив зупинитись у першу чергу на пам'ятках дерев'яної церковної архітектури ХІІІ та XVIII століть, які більше, ніж інші, приречені швидкоплинним часом на загибель. Він узяв деякі матеріали своїх колег з комісії і піддав ретельному обстеженню Київську, Подільську та Волинську губернії, маючи на увазі продовжувати в майбутньому дослідження інших регіонів [2, с. 15].
Всі матеріали, зібрані й опрацьовані Г. Павлуцьким, а також частково Ю.Сіцинським, М. Біляшівським та В. Щербаківським, знайшли висвітлення у виданні «Древности Украины. Каменные и деревянные храмы» (1905), вихід якого був приурочений до відкриття ХІІІ археологічного з'їзду в Катеринославі. Названа праця є однією з найзначніших у творчому доробку вченого. В ґрунтовній передмові, що має узагальнюючий характер, він визначає загальні особливості, прослідковує походження, ступінь самобутності й певної залежності від сторонніх впливів давнього дерев'яного зодчества на теренах України. Цей нарис є першою у вітчизняній науці спробою історичного опису та аналізу окремого виду національного мистецтва на основі вивчення архівних джерел, літератури, значного фактичного матеріалу. Стверджуючи давнє походження української архітектури, вчений пов'язує особливості форм храмів з місцевими природними умовами і народними естетичними смаками. Провідна теза автора про церковне будівництво як «плід народної художньої творчості, безпосередній вираз народних смаків» є головною в системі його оцінювання пам'яток (подібно до переважної більшості дослідників того часу). Порівнюючи дерев'яне будівництво російської Півночі із зодчеством України, Г. Павлуцький висвітлює їх відмінності й підкреслює безперечну самобутність церков, національний характер української архітектури, що залишався незмінним протягом ряду століть [4, с. 121].
З огляду на те, що деякі з вказаних пам'яток не збереглися до нашого часу, видання Г. Павлуцького залишається єдиним джерелом інформації для сучасних дослідників. У роботі над книгою взяв участь і його вчитель В. Антонович. Він склав історико-географічні описи місцевостей, де розташовані храми [4, с. 121-122]. Зі своїм учителем Павлуцький підтримував добрі творчі стосунки. Після смерті вченого Павлуцький опублікував розвідку «В. Б. Антонович як археолог».
Ще до виходу «Древностей Украины», Г. Павлуцький прочитав в Історичному товаристві Нестора-Літописця доповіді: «Деревянная церковная архитектура в юго-западном крае в XVII – XVIII веках», «О деревянных резных изображениях путтов в южно-русских церквах XVII-XVIII веках», «Наиболее ранние свидетельства литературных памятников о построении деревянных церквей малорусского типа» та «Изображение храмов на древнейших южно-русских миниатюрах». Він об'єднав ці реферати під загальною назвою: «Древнее деревянное церковное зодчество в юго-западном крае» і цей нарис був надрукований в 1905 році в першому випуску «Древностей Украины» [26, с. 183].
Починаючи з IX книги, «Чтения в Историческом Обществе Нестора-Летописца» виходили в обкладинці з віньєткою, зробленою Г. Павлуцьким на основі постанови ради Товариства від 4 лютого 1895 р.
28 грудня 1899 р. було заслухане внесення голови про зміну віньєтки на книгах «Чтений». У зв’язку з цим було ухвалено просити Г. Павлуцького виготовити новий проєкт віньєтки, щоб він був 1) з зображенням преподобного Нестора на основі мініатюри в одному з давніх рукописів і св. кн. Володимира на основі давніх монет, 2) з орнаментикою у візантійському стилі. Нова віньєтка Г. Павлуцького була прийнята 6 травня 1900 р. і вперше з’явилася в III випуску XIV книги «Чтений». Ця віньєтка відрізняється від попередньої. Зображення Нестора-Літописця подане на ній по зображенню ченця в Радивилівському Списку Лаврентієвського Літопису та по зображенню євангеліста Луки в Остромировому Євангелії й по євангелісту Марку в Київо-Софійському Соборі; кн. Володимир зображений на основі монет, а рамка зроблена за орнаментами Київо-Софійського Собору. З цією віньєткою й виходили наступні випуски «Чтений» [6, с. 59-60].
Особливо активною й різнобічною була громадська та науково-творча робота Г. Павлуцького в часи боротьби за українську державність. За часів Центральної Ради він брав участь у роботі державних структур народної освіти, очолював комісію із заснування Української академії мистецтв, яка розробила її статут, обрала перших професорів. Тоді ж він розвинув енергійну діяльність щодо українізації вищої освіти в Україні, зокрема, Київського університету св. Володимира. За активною участю Павлуцького 5 жовтня 1917 р. був відкритий Український народний університет у Києві, що складався з 3-х факультетів. Його діяльність стала ґрунтом для створення самостійного Українського державного університету, який було відкрито 22 жовтня 1918 р. (існував до реформи університетської освіти 1920-1921 років). В той же час в університеті св. Володимира з 1917 р. створювалась мережа українознавчих кафедр.
Павлуцький брав участь в організації Української академії наук як представник Українського Наукового товариства у Києві, він разом із геологом П. Тутковським і мовознавцем Є. Тимченком увійшов до Комісії з організації Академії [2, с. 19].
Заслуговує на увагу ще одна сторінка громадської та науково-творчої діяльності Павлуцького в неспокійні часи змагань за державну незалежність. Вона пов'язана з утворенням секції мистецтв, своєрідного самовизначення мистецтвознавчої науки як окремішньої структури в Українському науковому товаристві. У роботі секції, що велася у формі засідань, на яких заслуховувались та обговорювались підготовлені реферати та доповіді, Павлуцький брав найактивнішу участь [2, с. 20].
Навесні 1918 року вчений став одним із засновників ще однієї мистецької організації –Товариства діячів українського пластичного мистецтва [2, с. 19].
Останні роки свого життя Павлуцький присвятив історії українського орнаменту проблемі, яка, за словами Дм. Антоновича, протягом довгого часу глибоко цікавила автора. Так, одна з його публікацій 1911 року була присвячена орнаменту Пересопницького Євангелія [20].
Робота залишилась незавершеною і була видана вже по смерті вченого Археологічним комітетом (Відділ мистецтва) Української академії наук [Павлуцький Г. Г. Історія українського орнаменту. К., 1927]. Підготував рукопис до друку, написав змістовну передмову до книги і виконав художнє оформлення до неї М. О. Макаренко [2, с. 20].
Помер Григорій Григорович Павлуцький 15 березня 1924 року в Києві. Художня громадськість гостро відчула цю непоправну втрату. Він був визначною постаттю в українській культурі ХХ століття, одним із видатних фундаторів українського мистецтвознавства. Цілком справедливо говориться про Павлуцького в статті [27, с. 19], присвяченій його науковій спадщині: «Маючи ґрунтовні знання в різних галузях мистецтвознавства, він, врешті, віддав перевагу найменш дослідженій, створивши перші праці узагальнюючого характеру з історії українського мистецтва. В цих працях стверджуються високі художні якості, національна своєрідність та значна загальнокультурна роль пам'яток мистецтва українського народу» [2, с. 21].
Бібліографічний список (з фонду НІБУ)
1. Alma Mater : Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917-1920: матеріали, док. спогади : в 3 кн. Кн. 1. Університет Св. Володимира між двома Революціями / Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Наукова бібліотека ім. М. Максимовича, Інститут рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського ; авт.-упор. В. А. Короткий. - Київ : Прайм, 2000. – 697 с. : іл., фот.
2. Афанас’єв В. Дослідник українського мистецтва Григорій Павлуцький / В. Афанасьєв // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 4. – С. 13-22.
3. Древности Украины. Вып. 1. Павлуцкий Г. Г. Деревянные и каменные храмы / Императ. Моск. археол. об-во. – Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1905. – ІІІ, 124 с. : 12 л. ил. – Особливості примірника: на обкладинці – суперекслібрис «М. Ф.», на титульній сторінці – друкований екслібрис «Библиотека митрополита Флавиана». У 1939 році, коли було створено Державну історичну бібліотеку УРСР (нині – Національна історична бібліотека України) книжкове зібрання митрополита Київського і Галицького Флавіана (в миру – Микола Миколайович Городецький, 1840-1915) стало частиною її фонду.
4. Ковпаненко Н. Архітектурно-мистецька спадщина України в працях визначних учених другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / Н. Ковпаненко // Український історичний журнал. – 2005. – № 6. – С.112-122.
5. Ляпіна О. Григорій Павлуцький у 1920-х роках : образ у контексті доби / О. Ляпіна // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія, Історія. – 2024. – Вип. 2(159). – С. 41-48.
6. Наріжний С. Історичне Товариство Нестора Літописця в Києві (Продовження) / С. Наріжний // Український історик – 1975. – №3-4(47-48). – С. 43–60.
7. Павлуцкий Г. Г. Гоголь об искусстве / Г. Г. Павлуцкий // ЧИОНЛ. –. 1902. – Кн.16. – Вып.1-3. – Отд. 2. – С. 304–337: ил.
8. Павлуцкий Г. Г. Деревянная церковная архитектура Юго-Западного края в XVII и XVIII вв. / Г. Г. Павлуцкий // ЧИОНЛ. –. 1904. – Кн. 18. – Вып.1. – С.21-23.
9. Павлуцкий Г. Г. Изображение храма в древнейших южно-русских миниатюрах / Г. Г. Павлуцкий // ЧИОНЛ. – 1906. – Кн. 19. – Вып. 2. – С. 4-5.
10. Павлуцкий Г. Г. История искусства Возрождения : лекции, читанные на В.Ж.К. [Высш. жен. курсах] в Киеве / Г. Г. Павлуцкий. – Киев : Изд. слушательниц, 1910. – 74 с.
11. Павлуцкий Г. Г. Наиболее ранние свидетельства литературных памятников о построении деревянных церквей малорусского типа / Г. Г. Павлуцкий // ЧИОНЛ. – 1904. – Кн. 18. – Вып. 2. – Отд. 1. – С. 40-41.
12. Павлуцкий Г. Г. О виньетке на обложке «Чтений» / Г. Г. Павлуцкий // ЧИОНЛ. – 1900. – Кн. 14. – Вып. 3. – Отд. 1. – С. 89.
13. Павлуцкий Г. Г. О виньетке на обложке «Чтений» / Г. Г. Павлуцкий // ЧИОНЛ.– 1895. – Кн. 9. – Отд. 1. – С. 62-64.
14. Павлуцкий Г. Г. О влиянии деревянного церковного зодчества на архитектурные формы каменных храмов в Киеве ХVII и XVIII в. / Г. Г. Павлуцкий // Труды тринадцатого Археологического съезда в Екатеринославе 1905. Том 2. / под ред. гр. Уваровой. – М., 1908. – с. 220-221. Особливості примірника: [власницький напис]: «Н. Макаренко».
15. Павлуцкий Г. Г. О деревянных резных изображениях путтов (малюток-ангелов) в южно-русских церквах ХVІІ-ХVІІІ вв. / Г. Г. Павлуцкий // Археологическая летопись Южной России. 1904. – № 1-2. – C. 44. – 45.
16. Павлуцкий Г. Г. О деревянных резных изображениях путтов в южнорусских церквах XVII–XVIII вв. / Г. Г. Павлуцкий // ЧИОНЛ. – 1904. – Кн. 18. – Вып. 2. – Отд. 1. – С.39-40.
17. Павлуцкий Г. Г. О жанровых сюжетах в греческом искусстве до эпохи эллинизма : с 136-ю рис. в тексте и 6-ю фототип. табл. / Г. Г. Павлуцкий. – Изд. 2-е, испр. и доп. – Киев : Тип. С. В. Кульженко, 1897. – 267 с. : ил., рис.
18. Павлуцкий Г. Г. О началах искусства в Греции : Пробная лекция, читанная 7 мая 1888 г. для приобретения звания приват-доцента по предмету теории и истории искусств / Г. Г. Павлуцкий // Университетские известия. – 1888. – № 6 (Июнь). – С. 1-14.
19. Павлуцкий Г. Г. О связи искусства с культурой / Г. Г. Павлуцкий // ЧИОНЛ. – 1900. – Кн. 14. – Вып. 3. – Отд. 1. – 1900. – С. 83-87.
20. Павлуцкий Г. Г. Орнамент Пересопницкого Евангелия // Искусство. Живопись. Графика. Художественная печать. – 1911. – № 2. – С. 83-92.
21. Павлуцкий Г. Г. Памятники каменной церковной архитектуры стиля «empire» в Полтавской губ. / Г. Г. Павлуцкий. – ЧИОНЛ. – Кн. 19. – Вып. 4. – 1906. – С. 94-97.
22. Павлуцкий Г. Г. Скенография у греков : Пробная лекция, читанная 11 мая 1888 г. для приобретения звания приват-доцента по предмету теории и истории искусств / Г. Г. Павлуцкий // Университетские известия. – 1888. - № 6 (Июнь). – С. 15-28.
23. Павлуцкий Г. Г. Старинные деревянные синагоги в Юго-Западном крае / Г. Г. Павлуцкий // ЧИОНЛ. – 1906. – Кн. 19. – Вып. 2. – С. 39-41.
24. Павлуцький Г. Г. Дерев’яні та муровані храми України / Г. Г. Павлуцький ; упоряд. О. О. Савчук ; авт. передм. А. О. Пучков ; пер. О. В. Ушкалова. – Харків : Савчук О. О. 2017. – 214 с. : iл.
25. Павлуцький Г. Г. Історія українського орнаменту / Г. Г. Павлуцький ; авт. передм. М. Макаренко ; Укр. акад. наук, Всеукр. археол. ком. Від. мистецтва. – Київ : З друк. УАН, 1927. – 26, [1] с. : 10 вкл. л. іл.
26. Сторчай О. В. Мистецька освіта в Київському університеті (1834-1924 рр.) : Монографія / О. В. Сторчай ; Національна Академія Наук України. – Київ : Щек, 2009. – 335 с. – Глава 3. Викладацька та мистецтвознавча діяльність Г. Павлуцького. – С. 174-192. Примітки. Глава 3. – С. 315-335.
27. Удріс І. Григорій Павлуцький : діяльність і спадщина / І. Удріс // Образотворче мистецтво. – 1991. – № 1. – С. 16 – 19.
Підготувала Світлана Плюта
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
