ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
25.01.2026
До уваги користувачів пропонуємо книжкову виставку з фонду відділу документів іноземними мовами «Королева сентиментального роману: Сент-Обен і її європейська слава» до 280-річчя від дня народження Стефані-Феліс Дюкре де Сент-Обен (1746–1830), французької письменниці.
Стефані-Феліс Дюкре де Сент-Обен, графиня де Жанлис (фр. Stéphanie Félicité du Crest de Saint-Aubin, comtesse de Genlis), відома як Графиня де Жанлис (25 січня 1746, Іссі-л'Евек [fr], Франція – 31 грудня 1830, Париж, Франція) – педагог, громадська діячка XVIII–XIV ст., французька письменниця, авторка сентиментальних романів, які користувалися широкою популярністю у всій Європі («Адель і Теодор, або листи про виховання», «Вечори в замку, або уроки моралі стосовно дитячого віку» та ін.). Була вихователькою дітей в сім'ї герцога Шартрського, в тому числі майбутнього короля Франції Луї-Філіпа I і його молодшої сестри Аделаїди.
Отримала неповну освіту; в 15 років вийшла заміж за полковника, графа де Жанлис. За протекцією тітки, мадам де Монтессон, фаворитки герцога Орлеанського, 26-річну Жанлис призначили в 1772 році компаньйонкою герцогині Шартрської, невістки герцога Орлеанського. Одночасно чоловікові Жанлис доручили посаду капітана гвардії герцога Шартрского. Ці дві посади передбачали проживання в палаці Пале-Рояль (фр. Palais Royal — «королівський палац»), а також платню у розмірі 6000 ліврів для чоловіка і 4000 ліврів для дружини. Невдовзі після вступу на посаду між графинею де Жанліс і герцогом Шартрським встановилися близькі особисті стосунки, які влітку того ж року, під час відсутності герцогині, набули особливої інтенсивності.
Герцог Шартрський – згодом відомий громадянин Егаліте – так зачарувався її красою і розумом, що зробив її вихователем своїх дітей. Як педагог вона виявила себе енергійною й доволі оригінальною: застосовувала навчання через розваги, використовуючи чарівний ліхтар, домашній театр та інші засоби; приділяла значну увагу фізичному вихованню; організовувала навчальний процес так, що вихованці були постійно зайняті й перебували під безперервним наглядом. Частково, щоб виправдати своє становище в очах публіки, вона стала писати педагогічні та дитячі книжки: «Освітньо-виховний театр» (Théâtre d'éducation,1779 -1780), «Адель і Теодор, або листи про виховання» (Adèle et Théodore ou lettres sur l'éducation, 1782); «Перед сном в палаці, або правила моралі по відношенню до дітей» (Les veillées du château ou cours de morale à l'usage des enfants, 1784). Її стиль вирізнявся жвавістю й раціональністю, поєднаними з риторичною чутливістю, що відповідала літературним смакам епохи.
На самому початку революції, завдяки зв'язкам з Пале-Роялем, грала досить видну роль, відвідувала якобінський клуб і зблизилася з Петіоном (діяч Великої французької революції, жирондист, мер Парижа (1791-1792)), а пізніше з Дюмурье (французький генерал та міністр). Ще в 1789 році вона видала книгу «Поради по вихованню королівського спадкоємця» (Conseils sur l'éducation du Dauphin), в конституційному дусі. Коли революція розгорілася, емігрувала з Франції і жила в Бельгії, Швейцарії та Німеччини. У 1795 р. видала в Гамбурзі роман «Лицарі Лебедя , або двір Карла Великого» (Les Chevaliers du Cygne ou la cour de Charlemagne), який дуже сподобався публіці.
У 1801 році її було викреслено зі списків емігрантів. Перший консул, розраховуючи на її лояльність, призначив їй значну пенсію та надав квартиру в бібліотеці Арсеналу; однак після публікації книги «Історія Генріха Великого» (Histoire de Henri le Grand) вона втратила і пенсію, і житло. Після реставрації Бурбонів пенсію було поновлено, і Жанліс стала помітною представницею консервативної реакції проти ідей XVIII століття. Після роману «Лицарі Лебедя» вона опублікувала численні романи й повісті, які майже одразу перекладалися іноземними мовами.
У 1825 році Жанліс опублікувала мемуари під назвою «Спогади Феліції» (Souvenirs de Félicie), що містять значну кількість цікавих анекдотів, однак виразно відображають суб’єктивність авторського погляду. В особистому житті Жанліс не відповідала образу суворої моральності, який прагнула утвердити в пізні роки: у молодості вона вела активне світське життя, прагнула публічного визнання та не завжди зважала на засоби досягнення мети.
Творчість
У частині творів Жанліс домінує морально-дидактичний інтерес, в інших — історична тематика. Водночас повчальні заголовки та моральні сентенції не заважали їй зображати подекуди доволі вільні ситуації й сцени, тоді як історичний компонент її творів зазвичай обмежується використанням імен і дат. Тон її прози дещо сентиментальний; зміст вирізняється різноманітністю та зацікавливістю, іноді набуваючи фантастичних рис. Найбільш вдалим її твором вважається повість «Mademoiselle de Clermont» («Мадемуазель де Клермон», 1802), сюжет якої ґрунтується на світському середовищі, добре відомому авторці.
Окрім романів, Жанліс писала педагогічні й моральні праці, комедії, мелодрами (зокрема надавала драматичної форми окремим сюжетам зі Святого Письма, як-от «Йосип, впізнаний братами»), а також подорожні нотатки, критичні огляди тощо. Загальний обсяг її літературної спадщини становить близько дев’яноста томів.
Жанліс померла 31 грудня 1830 року в Парижі, залишивши після себе значний внесок у літературу, педагогіку та культурне життя Франції.
З фонду НІБУ:
