ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
07.12.2025
Талановитий драматург, актор, режисер, один з фундаторів українського професійного театру, Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич, 1845-1907) належить до видатних діячів вітчизняної культури.
«Заслуга його в історії українського драматичного письменства лежить у тому, що він перший виступив за межі шаблону – отієї етнографічної, з неодмінним коханням у центрі драми й дав початки серйозної комедії, цінної і з громадського, і з художнього погляду, як галерея типів, як образ справжнього , не підсолодженого життя, перетвореного глибоким і дужим талантом» [3, с. 308].
За двадцять років творчої діяльності І. К. Карпенко-Карий написав 18 п’єс різних жанрів. Серед них – побутові драми, сатиричні комедії, історичні трагедії тощо. Про життя і творчість драматурга написано немало. Високу оцінку його творам давали І. Я. Франко, С. О. Єфремов, Я. А. Мамонтов, С. В. Петлюра, Д. І. Дорошенко. Людські якості та професійні досягнення Івана Карповича висвітлено у спогадах сучасників, дружини, членів його великої творчої родини. Родину Тобілевичів справедливо називають осередком українського театру, адже всі четверо дітей пов’язали життя з театральним мистецтвом: Іван Карпенко-Карий – драматург і актор, його брати Микола Садовський та Панас Саксаганський – режисери та актори, сестра Марія Садовська-Барілотті – всесвітньо відома театральна актриса та співачка.
Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівка на Херсонщині у сім’ї управителя поміщицького маєтку. Після закінчення повітового училища служив канцеляристом у Бобринці та Єлисаветграді (нині Кропивницький), керував аматорським театральним гуртком. У 1870 році Іван Карпович одружився з акторкою Надією Карлівною Тарковською (1852-1882), подружжя мало семеро дітей.
За участь у діяльності народницького гуртка у 1884 році І. Карпенка-Карого було вислано на три роки до Новочеркаська під нагляд поліції. У засланні він працював ковалем, пізніше відкрив невеличку палітурну майстерню. У цей період письменник написав свою першу драму «Бурлака» («Чабан»), а також низку інших п’єс. Друга дружина письменника – хористка трупи М. Старицького Софія Віталіївна Дітковська (1860-1953) – згадувала: «Перша драма Івана Тобілевича «Бурлака» викликала щире захоплення Михайла Петровича [Старицького], і це захоплення дало авторові натхнення до дальшої праці на літературному полі» [9, с. 27].
У 1887 році Іван Карпович отримав дозвіл повернутися з родиною в Україну й оселився на хуторі Надія. Письменник багато працював на рідній землі, власноруч викопав ставок і створив сад, мріяв з «голого шматочку степу зробити найпрекрасніше місце у Єлисаветградському повіті». Сьогодні хутір Надія – мальовниче місце, відомий історико-культурний заповідник.
У 1888 році Іван Карпович приєднався до театральної трупи свого брата Миколи Садовського, а згодом – до трупи Панаса Саксаганського. Крім акторської діяльності письменник займається літературною творчістю: пише п’єсу «Паливода XVIII століття», комедію «Чумаки» та історичну трагедію «Сава Чалий», в якій висвітлює події Гайдамаччини – народно-визвольного руху на Правобережній Україні у XVIII ст. Пізніше з-під його пера виходять блискучі п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».
Про майстерність драматурга та життєвість героїв його п’єс писав С. В. Петлюра: «Самим життям, реалізмом віє від них…Ще ніхто з українських драматичних письменників не вмів так реально, з таким знанням психології села, його інтересів, його боротьби і найдорожчих мрій, підійти до тих, кого найбільше на нашій Україні, чиє життя та інтереси надають домінуючий тон життю нашого народу» [5, c. 22].
У 1900-1904 роках митець створює власну театральну трупу, а його твори отримують сценічне життя. «Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене!» – писав драматург. На прем’єрній виставі «Хазяїна», що відбулась у 1901 році в Києві, у ролі Пузиря виступив сам Іван Карпович.
«Карпенка-Карого всі раз-у-раз називали «розумним» артистом, бо він і справді був таким, але разом з тим він був і талановитим; він ніколи не впадав у шарж, в ненатуральність», – згадує близький друг родини Тобілевичів Є. Х. Чикаленко [13, с. 185].
Наступними роками Іван Карпович продовжує активно займатися театральною та літературною справами. Проте, у 1906 році важка хвороба змусила його залишити сцену і виїхати на лікування до Берліна. 2 вересня 1907 року Іван Карпович Тобілевич пішов з життя. Поховали його на батьківщині, поблизу хутора Надія.
Пам’ять про митця, геніального корифея театрального мистецтва увічнена у назвах вулиць міст і сіл України; Київський національний університет театру, кіно і телебачення носить ім’я Івана Карпенка-Карого; його п’єси і сьогодні не сходять зі сцен театрів, твори видатного драматурга екранізовано. Національний банк України випустив ювілейну монету «Іван Карпенко-Карий».
З нагоди 180-річного ювілею українського письменника, неповторного актора Івана Карпенка-Карого пропонуємо ознайомитись з книжковою виставкою «Рідкісні видання літературної спадщини Івана Карпенка-Карого (з колекцій науково-дослідного відділу стародруків, цінних та рідкісних видань)».
Прижиттєві видання
1. Карпенко-Карий І. К. Збірник драматичних творів Івана Карпенка-Карого. – Херсон: Тип. М. К. Аспера, 1886. – 140 с.
Перший збірник драматичних творів І. Карпенка-Карого побачив світ у 1886 році у херсонській приватній друкарні М. К. Аспера. До збірки увійшли три дозволені цензурою п’єси: «Бондарівна»(1884), «Хто винен?» (1884) та «Розумний і дурень» (1885). Видання вийшло накладом 1200 примірників.
2. Карпенко-Карий І. К. Драмы и Комедии / Иван Тобилевич (Карпенко-Карий). – 1897-1905.
Т. 1. – Одесса : Тип. Акционерного Южно-Русскаго О-ва печ. дела, 1897. – 490 с.
Т. 3. – Одесса : Тип. Акционерного Южно-Русскаго О-ва печ. дела, 1903. – 436 с.
Т. 5. – Полтава : Тип. Г. И. Маркевича, 1905. – 452 с. : портр.
Історію видання кожного тому дослідила та описала у статті «Прижиттєві видання творів І. К. Карпенка-Карого у зібранні музею» головний зберігач фондів Кіровоградського міського літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого» Л. М. Хосяінова : «Зазначені книги вийшли у Друкарні акціонерного Південноросійського товариства друкарської справи, яке знаходилося в Одесі на вулиці Пушкінській. До речі, Іван Карпович подбав і про рекламу книжок. Своєму другу - бібліографу, літературознавцю, видавцю, громадському діячеві Михайлу Федоровичу Комарову він писав у грудні 1896 р.: «Пора б мені, здається, надрукувати окремі листочки… про випуск першого тома моїх драм і комедій та й розповсюдити ті листочки… по всіх усюдах… Шкода буде, коли хороше видана українська книжка, та не з послідніх і в літературному напрямку, буде пліснявіти на полицях…» [12].
3. Гнат Карий. Новобранець // Рада : український альманах на 1883 рок. Ч. 1. – Видання М. Старицького. – Киев : Тип. Г. Т. Корчак -Новицкого, 1883. – С. 219-237.
1880-ті роки – початок літературної діяльності І. Тобілевича. Знання народного життя відтворено в багатьох творах письменника. Перше оповідання «Новобранець» (1881) автор підписав псевдонімом, узявши прізвище одного з персонажів п’єси Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля» – Гната Карого.
4. Карпенко-Карий І. К. Сербин : драма в 5 діях // Зоря: ілюстроване літературно-наукове письмо для родин. Річник 17. – Львів : З друк. Наук. т-ва ім. Шевченка під зарядом К. Беднарського, 1896. – С. 394-397, 416-418.
Українська народна пісня про Сербина, що побутувала в Галичині, лягла в основу історичної мелодрами І. Карпенка-Карого «Лиха іскра поле спалить і сама щезне» (1896), відомої в кількох варіантах, зокрема перший, опублікований у 1896 році, так і називався – «Сербин». Згодом автор змінював імена дійових осіб, вносив зміни у зміст твору, що зумовлювалося цензурними перешкодами. У творі відображено історичний період героїчної боротьби запорізького козацтва з турецькою і татарською навалами.
5. Карпенко-Карий І. К. Сава Чалий : трагедія // Киевская старина. – 1899. – Т. 66. – № 8, 9. – С. 210-264; 312-340.
Сава Іванович Чалий – козацький сотник, полковник війська на службі Речі Посполитої, надвірний старшина Потоцьких, один з ватажків гайдамаків. Роботу над трагедією «Сава Чалий» драматург розпочав на початку 1898 року. Як видно з тексту п’єси, з листів та спогадів сучасників драматурга, І. Карпенко-Карий добре знав відому народну пісню про Саву Чалого, був обізнаний з історичним оповіданням Антонія І. (Ролле) «Савва Чаленко. Из истории гайдамаччины прошлого века. Перевод с польского», що друкувалося в «Киевской старине», а також з працею М. І. Костомарова «История казачества в памятниках южнорусского песенного творчества» та іншими історичними матеріалами. Більше року тривала напружена робота над твором, весною 1899 року він був надрукований у журналі «Киевская старина», а у січні 1900 року п’єса «Сава Чалий» вперше була поставлена на театральній сцені. В ролі Потоцького – автор, роль Сави Чалого виконував М. К. Садовський, а Гната Голого – П. К. Саксаганський.
6. Тобілевич І. К. Понад Дніпром // Киевская старина. – 1899. – Т. 64. – № 2. – С. 209-282.
Драма «Понад Дніпром» написана у 1897 році, вперше надрукована в «Киевской старине», а наступного року вийшла окремою книжкою в Черкасах. У драмі відбилось захоплення автора ідеєю організації хліборобських спілок, ініціатором створення яких був М. В. Левицький (родом з села Хмельового, нині Кіровоградської області). У 1890-х роках за його ініціативи хліборобські спілки з’явилися в декількох селах поблизу Єлисаветграда.
7. Тобілевич І. К. Гандзя // На вічну пам’ять Котляревському : літературний збірник. – Київ : Друк. Петра Барського, 1904. – С. 63-120.
Історичну драму про часи Руїни (1663-1687) Іван Франко назвав найбільш ідеальною п’єсою драматурга. В основу твору покладено події, відображені у праці М. Костомарова «Руина. Гетманство Брюховецкого, Многогрешного и Самойловича». І хоч драма «Гандзя» за задумом автора мала лише суто репертуарне значення, Іван Карпович дуже переймався її літературною вартістю та історичною достовірністю. Вперше на сцені п’єсу поставлено у липні 1903 року, під час харківських гастролей трупи братів Тобілевичів. І. Карпенко-Карий грав роль коменданта Білоцерківської фортеці Ловеля.
Інші рідкісні видання
8. Тобілевич І. К. Паливода. ХVIII століття : жарт на 4 дії / Ів. Тобілевич (Карпенко-Карий). – Київ : Укр. книгарня, 1910. – 76 с. – (Селянська бібліотека; № 65).
У зверненні до читачів, вміщеному на початку видання, зазначено, що книжка видана «справжнім українським правописом», який з 1876 року був забороненим упродовж 30 років. Наведено роз’яснення, правила та приклади українського правопису. В книзі зазначено дату та місце написання твору – 1893 р. Хутір Надеждівка. Головним героєм історичної комедії є військовий, політичний і державний діяч Речі Посполитої, представник польського шляхетського роду Потоцьких граф Микола Потоцький.
9. Карпенко-Карий І. К. Суєта : комедія : в 4 діях / І. К. Карпенко-Карий. – Київ : Слово, 1922. – 116 с.
Автор на прикладі хліборобської родини Макара Барильченка засуджує прагнення простих селян до «панського» життя, гостро висміює мораль інтелігенції, що втратила «природність» своєї поведінки і відірвалась від народу. У творі також звучить тема відносин батьків та дітей. У січні 1904 року п’єса «Суєта» мала великий успіх на театральній сцені. Сам Карпенко-Карий про це писав: «Суєта» йшла в Києві 10 раз і збори давала і славила мене, як ще досі ні одна п’єса так не славила…».
10. Тобілевич І. К. Чумаки : комедія в 4 діях / І. К. Тобілевич. – Львів : Друк. наук. т-ва ім. Шевченка, 1925. – 66 с. – (Український театр ; 18/19).
Комедія написана у 1897 році. Цього ж року трупа П. Саксаганського поставила «Чумаки» у Херсоні. Головну роль Хоми Нерука блискуче виконував І. Карпенко-Карий. П’єса мала величезний успіх всюди, де гастролювала трупа П. Саксаганського. Вперше її надруковано у журналі «Літературно-науковий вісник» (1898), а потім з деякими незначними змінами твір увійшов до четвертого тому «Драм і комедій» І. Карпенка-Карого (1903). І. Я. Франко відзначав, що в комедії «Чумаки» автор «малює недавно минуле чумацтво, важний і характерний об’яв українського народного промислу на тлі чудової галереї щиронародних типів…» [11, с. 452].
11. Карпенко-Карий І. К. Мартин Боруля : драма в 5 діях / І. К. Карпенко-Карий. – Харків : Рух, 1926. – 71 с. – (Театральна бібліотека ; ч. 57).
В основу сюжету п’єси «Мартин Боруля» автор поклав факт із життя родини Тобілевичів. Батько письменника тривалий час був управителем поміщицьких маєтків і домагався визнання свого роду дворянським. Його зусилля й сподівання були марними, оскільки в документи вкралася помилка: у старих значилось прізвище Тубілевич, а в нових – Тобілевич. Він, як і герой драми, настільки близько сприйняв відмову в дворянському статусі, що довго хворів і мало не помер. Цим твором автор викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві.
12. Карпенко-Карий І. К. Безталанна : драма на 5 дій / І. К. Карпенко-Карий. – Київ : Мистецтво, 1945. – 94 с. – (Бібліотека української драматургії).
Психологічну драму «Безталанна» автор написав у 1886 році. У першій редакції (1884) твір мав назву «Хто винен?». У листі до Михайла Старицького Іван Карпович писав: «Я взяв з життя. А в житті не завжди драма розігрується за такими законами логіки, щоб не залишилося місця для запитання: «Хто винен?». У драмі розповідається про складні взаємини між молодими селянами Гнатом, Варкою та Софією. Автор показує, як сліпі почуття, ревнощі, гордість та нездатність керувати емоціями можуть призвести до непоправної трагедії.
Джерела та література
1. Іван Карпенко-Карий / авт.-упоряд. фотографій Л. Ф. Стеценко та ін. Київ : Дніпро, 1980. – 15 с. – (Класики української літератури у фотографіях).
2. Історія українського театру : у 3 т. Т. 2. (1900-1945) / НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського ; ред. кол.: Г. Скрипник (голов. ред.), І. Юдкин (відп. ред.), О. Шевчук. – Вид. 1-ше. – Київ : ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, 2009. – 866, [2] с. : [4] вкл. л., іл., фот.
3. Єфремов С. О. Історія українського письменства / С. О. Єфремов – [Санкт-Петербург] : Укр. учитель, 1910. – 466, ХVІ с.
4. Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) : листи, п’єси / НАН України, Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, Кіровогр. нац. тех. ун-т ; упоряд. С. Бронза. – Вид. 2-ге, перероб. і допов. – Кіровоград : Імекс ЛТД, 2012. – 576 с. : табл., фот.
5. Петлюра С. Пам’яті Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) / С. Петлюра // Україна. – 1907. – Рік. 1-й. – Т. 3. – С.19-30.
6. Спогади про Івана Карпенко-Карого : збірник / упоряд., авт. прим., вступ. ст. Р. Я. Пилипчук. – Київ : Мистецтво, 1987. – 182, [2] с.
7. Творчість І. Карпенка-Карого : збірник науково-методичних праць / М-во культури і туризму України, Київ. нац. ун-т театру, кіно і телеб. ім. І. К. Карпенка-Карого ; ред. О. І. Безгін. – Київ : Компас, 2005. – 191 с. : портр.
8. Театр як доля: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) / С. Русова [та ін.]. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. – 366 с. : іл. – (Єлисаветградське коло).
9. Тобілевич С. В. Корифеї українського театру : портрети, спогади / С. В. Тобілевич ; ред., передм. та прим. О. Борщаговського. – Київ : Мистецтво, 1947. – 114 с. : іл.
10 .Українська драматургія XIX-XX століть / М. Старицький, І. К. Карпенко-Карий, І. Кочерга ; ред. О. Б. Діденко. – Київ : Наук. думка, 2006. – 403 с.
11. Франко І. Я. Твори у 20 т. Т. 18. Літературно-критичні статті / І. Я. Франко ; ред. О. І. Білецький. – Київ : Держлітвидав УРСР, 1950. – 560 с. : іл.
12. Хосяінова Л. М. Прижиттєві видання творів І. К. Карпенка-Карого у зібранні літературно-меморіального музею І. К. Карпенка-Карого / Л. М. Хосяінова. – Режим доступу: http://www.karpenkokarymuseum.kr.ua/kch15-02_u.html
13. Чикаленко Є. Спогади / Є. Чикаленко ; передм. В. Дорошенка . – Нью-Йорк : Друк. Р. Крупка, 1955. – 504 с.
14. Чугуй О. П. Класик української драматургії : (до 125-річчя І. К. Карпенка-Карого (Тобілевича) / О. П. Чугуй. – Київ, 1970. – 48 с. – (Серія 5 ; № 10).
15. Цибаньова О. С. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. К. Тобілевича) / О. С. Цибаньова. – Київ : Дніпро, 1967. – 451 с. : 5 л. іл.
Підготувала Ніна Хівренко
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
