ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
05.12.2025
«Мурашко був і лишається представником
здорового,чистого мистецтва, мистецтва
радісного,бадьорого і глибокого, як саме життя»
М. Бурачек
7 вересня виповнюється 150 років від дня народження видатного українського художника Олександра Мурашка, одного з тих, хто зачинав українське малярство 20 століття з його новітнім образно-пластичним баченням світу. Він виробив власний неповторний стиль у поєднанні імпресіонізму, модерну та реалізму. Захоплюючись тим чи іншим стильовим напрямом або творчою манерою європейських майстрів, Мурашко зберігав свою самобутність, національні традиції українського малярства, віднайшов свою естетику живопису, де цільність природи і людини втілилася в кольоровому повнозвучні яскравих декоративних фарб. Народжений в Україні, він увібрав у себе багатоголосся її сонячної землі, і творив мистецтво, забарвлене радістю буття.
Він вийшов із низів і став заможним, був видатним портретистом і набув європейської слави, став одним із засновників Української академії мистецтв і був убитий у розквіті сил.
У фонді Національної історичної бібліотеки України є як сучасні дослідження творчості художника (зокрема, завідувачки відділу стародавнього мистецтва Національного художнього музею України Лариси Григорівни Членової, де вона працювала понад 50 років та директорки музею «Духовні скарби України» Дар’ї Михайлівни Добріян), так і книги спогадів (архітектора і мистецтвознавця Георгія Лукомського (1884-1952), дружини художника Маргарити Мурашко, які раніше не публікувалися та його учениці Тіни Омельченко). Книга Дмитра Володимировича Антоновича 1925 року «Олександер Мурашко» була оцифровна і є у відкритому доступі на сайті НІБУ. Завдячуючи цим джерелам ми можемо набути власне уявлення про життя та творчість митця.
Зовсім нещодавно, а саме у 2017 році, був віднайдений запис про народження Олександра у метричній книзі Златоустівської церкви у Києві. Після народження позашлюбного сина його мати Марія Іванівна відразу віддала дитину в село. Дружина художника Маргарита Мурашко так описувала ранні роки Олександра: «Мати його, Крачковська, не будучи заміжня, не наважилася залишити дитину при собі і віддала її майже відразу до села, при цьому скоро слід дитини вона втратила».
Олександра знайшов дядько, брат по матері, і взяв на виховання. У той період матір йому замінила бабуся, жінка, за словами тієї ж Маргарити Мурашко, «проста, енергійна, добра, розумна і дуже релігійна».
Прізвище Мурашко майбутній художник отримав від вітчима. Олександр Іванович Мурашко був чернігівським міщанином, власником іконостасної майстерні. Офіційно усиновлення зареєстровано 13 серпня 1892 року. Як зазначено у розпорядженні Чернігівської казенної палати, Олександр Мурашко став членом родини «чернігівського міщанина Олександра Івановича Мурашка на правах рідного сина».
Але Мурашко-старший планував зробити із сина майбутнього протоієрея, а потім і очільника сімейної іконописної майстерні та зовсім не поділяв його прагнення експериментувати та створювати своє, а не просто займатися ремеслом. Сам Мурашко згадував: «Одного разу я розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав добрячого прочухана. Мріяв: коли виросту – стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні…». Примирити батька з сином вдалося дядькові Миколі Мурашко та його найближчим друзям. Важливим для Олександра у той період був мистецтвознавець Адріан Прахов. Неабиякий талант молодого художника розгледів саме він. Юний художник отримав дозвіл вступити спочатку до малювальної школи, а згодом – до петербурзької Академії мистецтв (1896 – 1901). Адже, «завдячуючи» імперській політиці вищу мистецьку освіту можна було отримати тільки там, а в Україні така можливість з’явилась тільки у 1917 році.
Мурашка спочатку зарахували вільним слухачем, а незабаром перевели в учні. Цікаво, що Мурашко став вихованцем свого земляка – Іллі Рєпіна, який також починав свій шлях у столиці вільним слухачем. Ба більше, обидва працювали в іконописних майстернях в Україні. Ілля Рєпін уже в 19 років мав славу умілого іконописця. А Мурашко проходив практику у свого вітчима.
Під керівництвом Іллі Рєпіна художник створює своє перше фундаментальне полотно – дипломну роботу «Похорон кошового». Картина була визнана кращою серед студентських робіт, за що художник отримав золоту медаль і відрядження з перспективою продовження освіти у кращих живописців Німеччини, Італії та Франції. Козацька тематика була однією з улюблених І. Рєпіна, що і вплинуло на вибір сюжету. Існує припущення, що позував для картини Михайло Старицький.
Протягом 1901 – 1903 років Олександр Мурашко подорожує Європою. Такі мандрівки були нормою для митців, можливістю познайомитись з картинами старих майстрів та побачити нові мистецькі течії. Таким чином, Олександр в Парижі знайомиться з імпресіонізмом, а у Мюнхені з модерном.
У 1906 році картина Мурашка «Карусель» отримує золоту медаль на міжнародній виставці в Мюнхені. Через три роки у нього буде персональна виставка з 25 картин у Берліні, Дюссельдорфі та Кельні, а в 1911 – 1912 роках він бере участь у виставках мюнхенського Сецесіону.
Більшу частину його малярського спадку складають портрети та жанрові полотна. Найвідоміші твори Мурашка: «Дівчина в червоному капелюсі» (1903), «Зима» (1905), «Карусель» (1906), «Благовіщення» (1909), «Селянська родина» (1914), «Продавчині квітів» (1917), «Автопортрет» (1918).
Та після такого всесвітнього визнання та карколомної кар’єри художник врешті повертається до Києва. Мурашко мріяв перетворити Київ на значний європейський художній центр. Він казав: «Київ повинен стати тим, чим став для всієї Німеччини Мюнхен, – самостійним художнім центром цілого півдня. Тут світло, тут сонце, тут чудової краси природа, тут своя культура». Тож у 1913-му він відкриває власну художню студію у відомому «хмарочосі Гінзбурга», що розташовувався на вулиці Інститутській, 16 (у 1941 році підірваний військами НКВС СРСР, нині на його місці готель «Україна»). У цій найвищій будівлі в місті (12 поверхів!) на горищі розташувалась студія Мурашка. Викладання було організоване академічно серйозно, окрім малюнку і живопису викладачі читали лекції з історії та філософії мистецтва. Майстерня існувала з 1913 по 1917 рік. Протягом цього часу Мурашко викладав у Київському художньому училищі та брав участь у міжнародних художніх виставках.
1916-го він разом з однодумцями заснував Товариство київських художників, а 1917-го став одним із фундаторів Української Академії мистецтв у Києві. У голодні, буремні, суворі місяці Олександр Мурашко скаржився близьким лише на одне: майже весь час поглинає рутинна адміністративна робота, так чи інакше пов’язана зі справами Академії мистецтв; на малярство геть бракує часу. Додайте до того активну громадську діяльність живописця, котрий подвижницьки працював в Художній раді при Народному комісаріаті освіти УНР, наївно сподіваючись: «Ось зовсім трохи мені залишилося і, переробивши нагальні справи, я повернуся до улюблених пензля, фарб, підрамника».
Найімовірніше, митець належав до тих українців, яким саме революційні події 1917 року допомогли остаточно усвідомити свою національну приналежність. Відтоді в його біографії розпочався новий, винятково «український» період.
Він, сповнений ентузіазму, запросив своїх друзів-художників оселятися навколо його будинку на Лук'янівці, в такий спосіб намагаючись створити ідеальний світ чистого мистецтва. Але з приходом більшовиків настрої в суспільстві змінюються: з 1919 року занепад, бандитизм, «червоний терор» і зневіра починають створювати страшне тло картин Мурашка. Доволі характерною є його тогочасна робота «Жінка з квітами» – кольори все ще яскраві, але сонце й легкість зникли, натомість виникли чорно-червоні контрасти.
Із середини травня 1919 року він поєднує роботу в УАМ зі службою у Всеукраїнському державному видавництві. Це був орган із важливим ідеологічним навантаженням. Адже видавнича продукція – один із найвагоміших засобів агітації. Олександр Олександрович працював у художньому підвідділі «Всевидава».
Мурашко як відомий представник української творчої інтелігенції заважав планам більшовиків щодо будівництва радянської країни. Новій владі були потрібні люди з повністю відформатованим поглядом на світ, готові покірно виконувати будь-які накази. На жаль, за таких умов подальша доля видатних представників української культури була вирішена наперед. 14 червня 1919 року під час прогулянки з дружиною Мурашко зазнав нападу невідомих. Його забрали нібито для перевірки документів, а згодом було виявлено його тіло: постріл у потилицю перервав життя майстра. Олександр Мурашко загинув на 44-му році життя. У пресі про інцидент написали, що художник «був пограбований і забитий бандитами». Зрозуміло, жодних розслідувань ніхто не проводив, але цей випадок повністю вкладається в логіку поведінки радянської влади, яка в наступні роки знищила мільйони українців.
Існує кілька версій стосовно вбивства Олександра Мурашка. Першим цю тему порушив художник та колега Мурашка по «Всевидаву» Георгій Лукомський. Його брошура «Венок на могилу пяти деятелей искусства. Памяти Е. И. Нарбута, В. Л. Модзалевского, А. А. Мурашко, К. В. Шероцкого и П. Я. Дорошенко» вийшла 1922 року у Берліні. Він пише: «У чека був добрячий сумбур. Відбулося багато «помилок» від поспіху і невпевненості у владі. І ось те, що спіткало бідного Мурашка, – безперечно, одна з таких помилок, у зв’язку з переплутаними списками». Не оминув Лукомський і політичної складової. Він стверджував, що Мурашко «безперечно, був в українських партіях», учасників яких переслідували. Натомість Микола Прахов вказував на прихильність художника до радянської влади і звинувачував українських націоналістів у причетності до його загибелі.
Обидва коментатори були переконані, що Мурашка застрелили саме з політичних міркувань. Проте підозрювали у цьому кардинально різні політичні сили.
Олександр Олександрович прожив яскраве і цілеспрямоване життя. Він був близько знайомий з багатьма прогресивними людьми своєї епохи, і це наклало відбиток на всю його творчість, визначило погляди на мистецтво, скерувало громадську діяльність. Попри популярність у Європі, ім’я Мурашка ще потребує повернення в український культурний наратив. Адже досі його, як і багатьох наших митців, часто помилково називають «російським художником». Відновлення справедливості – частина сучасного культурного фронту, один зі способів сказати світові: Мурашко – український.
Олександр МУРАШКО. Як росія привласнює українську культуру // 10 запитань історику
Видання з фонду НІБУ:
Антонович, Дмитро Володимирович. Олександер Мурашко (1875–1919) / Д. Антонович. – Прага : Вид-во Укр. молоді, 1925. – 15 с. : іл. – (Майстрі українського мистецтва).
Биба Є. Лист запорожців турецькому султану: Іван Сірко, Ілля Рєпін, Олександр Мурашко, Михайло Старицький: історичний науково-популярний нарис / Є. Биба, І. Коляда // Історія в школі: науково-методичний журнал для вчителів. – 2012. – N 3. – С. 12-16; N 4. – С. 10-14.
Добріян, Дар'я Михайлівна. Крок за кроком. Атрибуція маловідомих портретів О. Мурашка / Д. Добріян // Антиквар. – 2020. – № 1(115). – С. 74-81.
Добріян, Дар'я Михайлівна. Маємо честь і приємність запросити Вас... Венеційське листування Олександра Мурашка / Д. Добріян // Антиквар. – 2019. – № 1(109). – С. 100-109.
Добріян, Дар’я Михайлівна. Мистецька, педагогічна та громадська діяльність Олександра Мурашка (1875–1919) : автореферат дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01 / Д. М. Добріян ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Київ, 2019. – 20 с.
Добріян, Дар'я Михайлівна. Пошуки, знахідки, здогадки. Нове у родоводі Олександра Мурашка / Д. Добріян // Антиквар. – 2018. – № 3/4(107). – С. 74-79.
Добріян, Дар'я Михайлівна. Я знаю, что Вы почувствуете и не осудите... Листування Олександра Мурашка з Оленою Праховою (грудень 1905-червень 1906) / Д. Добріян // Антиквар. – 2018. – № 5/6. – С. 64-73.
«Знаєте, Тіно, я дуже люблю життя...»: спогади про Олександра Мурашка / уклад. Д. Добріян. – Київ : ArtHuss, 2017. – 96 с. : іл., фот.
Коломієць, Віктор. Олександр Мурашко: авангардист під прикриттям / В. Коломієць // Єгупець: художньо-публіцистичний альманах Асоціації юдаїки України. – 2021. – № 30. – С. 352-396.
Лукомский, Георгий. Венок на могилу пяти деятелей искусства : памяти Е. И. Нарбута, В. Л. Модзалевского, А. А. Мурашко, К. В. Шероцкого, П. Я. Дорошенко / Г. К. Лукомский. – Берлин : Грани, 1925. – 30 с.
Олександр Мурашко : альбом / авт. - упоряд. Л. Г. Членова. – Київ : Мистецтво, 1980. –30 с. : 34 арк. іл., 1 арк. портр. – Текст: укр., рос., англ.
Орлова Є. Г. Олександр Олександрович Мурашко – український живописець, педагог, громадський діяч // Мистецтво в школі. – 2010. – № 3. – С.18-22.
Сівков Олег. Символізм і модернізм у малярстві Олександра Мурашка / О. Сівков // Образотворче мистецтво. – 2001. – № 2. – С. 12–13.
Спогади про Олександра Мурашка: Текст Тіни очима Аліни / авт. тексту Т. Омельченко ; дизайн та іл. А. Гаєвої ; авт. ідеї: Д. Добріян, І. Понамарчук. – Київ : ArtHuss, 2017. – 59 с. : іл.
Членова, Лариса Григорівна. Олександр Мурашко : сторінки життя і творчості / Л. Г. Членова ; Нац. худож. музей України, Всеукр. т-во «Просвіта ім. Т. Шевченка». – Київ : Артанія Нова, 2004. – 254 с. : іл.
«Эти десять лет большого, глубокого счастья...» : Спогади Маргарити Мурашко / авт. ст. та комент. Д. Добріян; уклад. В. Ткачук. – Київ : ArtHuss, 2016. – 168 с. : іл., фот.
Підготувала Оксана Марченко
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
Докладніше про проєкт:
