ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
07.12.2025
Книжкова виставка до 175-річчя від дня народження Володимира Івановича Щербини в рамках наукового дослідження «Історичне товариство Нестора-літописця»
Володимир Іванович Щербина (1850-1936) – український громадський і освітній діяч, історик, археограф, джерелознавець, архівіст, музеєзнавець, член-кореспондент ВУАН з 1924 р. У доробку вченого – монографія, близько 100 наукових статей та рецензій, надруковані ним у часописах «Киевская Старина», «Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца», «Україна», «Записки Наукового товариства імені Шевченка у Львові» та ін. Основна проблематика праць вченого – це історія української козаччини на Правобережжі у другій половині XVII-XVIII ст., зокрема період Гетьманщини, Коліївщина, а також різні аспекти історії Києва. Частину давніх архівних матеріалів з цих питань наразі втрачено, тож дослідження науковця стають першоджерелом [20, с. 9, 180].
Витоки зацікавлення В. Щербиною історією слід шукати в його родоводі. Володимир Іванович Щербина успадкував від предків потяг до вивчення української духовної спадщини і національної традиції. Його батько – Іван Трохимович Щербина (1814 – ?) мав лікарську практику в Університеті cв. Володимира і широкі знайомства серед представників наукової, освітньої і культурної громадськості України. Саме батько справив значний вплив на формування світогляду сина, його наукових зацікавлень [20, с. 33].
Мати історика – Олександра Євстафіївна Рудиковська (нар. 1820 р.) – була дочкою знаного українського письменника 1830-40-х рр. Євстафія (Остапа) Петровича Рудиковського (1784-1851) – колоритної фігури на тлі культурного життя України першої половини ХІХ ст. Розширенню інтелектуального світу Євстафія Рудиковського сприяло відкриття у Києві Університету св. Володимира. Особливо товариські взаємини у Євстафія Петровича склалися з ректором університету – знаним природознавцем, фольклористом і письменником М. Максимовичем. Сам Михайло Олександрович і його сестра Олена часто гостювали у Рудиковських [20, с. 34, 37-38].
Родинно зійшовся Євстафій Петрович із відомою у Києві українською родиною Шульгиних. У 1845 р. його дочка Марія одружилася з чиновником канцелярії генерал-губернатора Миколою Шульгиним. Їхній син – Яків Миколайович Шульгин (1851-1911), друг Володимира Івановича Щербини, став відомим українським істориком, громадсько-культурним діячем, педагогом. Крім сина Якова, Марія Євстафіївна Рудиковська і Микола Якович Шульгин мали ще дочок Олександру і Віру. Олександра Миколаївна стала дружиною Володимира Івановича Щербини, а Віра побралася з Володимиром Павловичем Науменком (1852-1919), університетським другом Володимира Щербини [20, с. 41-42].
Останні роки життя Євстафія Петровича Рудиковського були особливо плідними в поезії. Під псевдонімом «Остап Київський» він писав байки на морально-побутові теми, вірші, пісні про козаччину, в яких відчуваються мотиви народності і релігійності. На думку сучасних дослідників, у творчості Є. Рудиковського відчувається вплив славетного Івана Котляревського [1, с. 506]. По смерті Євстафія Петровича у 1851 р., його поетична спадщина перейшла через дочку Олександру його онукові – Володимиру Щербині [20, с. 39].
Юність В. І. Щербини припала на роки національно-культурного піднесення в Україні. З 1862 до 1868 рр. Володимир навчався у 2-ій київській чоловічій гімназії. Це був один з перших навчальних середніх закладів у Києві, яким опікувалися члени київської «Старої Громади». Директором гімназії був близький родич Володимира І. Слєпушкін, одружений з його старшою сестрою.
У 2-й чоловічій гімназії, завдяки зусиллям І. Слєпушкіна, підібрався високопрофесійний колектив молодих вчителів. Тут викладали М. Драгоманов, О. Тулуб, М. Владимирський-Буданов, П. Житецький, Л. Юркевич, В. Беренштам, Н. Тумасов. Вдома у І. Слєпушкіна, де деякий час жив В. Щербина, часто збирався педагогічний колектив. Велися жваві розмови не лише на викладацькі, але й наукові та суспільно-громадські теми. [20, с. 26, 47].
У 1868 р. Володимир Щербина став студентом історико-філологічного факультету Університету св. Володимира, де навчався до 1873 року. Молодий студент слухав лекції М. Драгоманова з історії східних релігій та з історії Великого князівства Литовського, В. Антоновича – з історії української козаччини та історичної географії. Він активно відвідував архівний гурток, який вів у Київському архіві давніх актів Володимир Боніфатійович Антонович. Це стало для Володимира Івановича серйозною науковою школою, що дала ґрунтовну архівну підготовку, засновану на вивченні і критичному аналізі джерел. В колективі працювало в різний час до 40 чоловік, серед них колеги і друзі Щербини – І. Павловський, О. Левицький, І. Каманін, Я. Шульгин та інші. [20, с. 26, 49, 51-52].
Під керівництвом свого вчителя В. Антоновича Володимир Щербина опрацьовував тему «Гетманство К. Г. Разумовского в связи с предыдущею историей Малороссии» [Див. ДА м. Києва, ф.16, оп.471 спр.585, арк. 1-42]. Студія складається з двох частин: власне, викладу самої історії України у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої та історії Росії XVI – середини XVIII ст. і відродження гетьманату на чолі з Кирилом Розумовським у 1750 р. [20, с. 52, 53].
В студентські роки Володимир Іванович починає активно займатися й громадською роботою, беручи участь в діяльності київської «Старої Громади». Успішно закінчивши у 1873 р. Університет св. Володимира і захистивши кандидатську працю, він обрав фах педагога [20, с. 57, 58].
У 1879 р. Володимир Іванович влаштувався викладачем до Київської міністерської жіночої гімназії, потім і до Військової юнацької піхотної школи, а з 1888 р. почав паралельно викладати і на військових курсах цієї школи. Одночасно він завідував бібліотекою при жіночій міністерській гімназії [20, с. 61].
Викладацька праця не завадила його плідній діяльності на науковій ниві, а завідування бібліотекою давало можливості користуватися дослідницькою літературою. Відновив він і свої архівні студії. Результатом копіткої роботи в архівах стала низка його надрукованих джерельних матеріалів у виданнях Київської археографічної комісії (серія «Архив Юго-Западной России»), журналах «Киевская Старина» і «Чтения Исторического общества Нестора-Летописца» (далі ЧИОНЛ) [20, с. 61].
Із заснуванням при Університеті св. Володимира Історичного товариства Нестора-Літописця, Володимир Іванович став його дійсним членом. Організаційно своє членство він оформив 22 травня 1883 р. [4, с. 51], хоча працювати у Товаристві почав значно раніше. Він виступав з доповідями на засіданнях, організовував публічні лекції і сам виступав як лектор, готував збірки документів, організаційно сприяв його зростанню. Роль Історичного товариства Нестора-Літописця (далі ІТНЛ) у становленні та розвитку вітчизняної історичної науки складно переоцінити. У сучасній історіографії утвердилася одностайна думка: Товариство відіграло в історії України колосальну роль; воно стало справжньою Академією наук з потужним кадровим потенціалом та амбітними завданнями і масштабом наукової діяльності [20, с. 61-62].
У 1892 році в ЧИОНЛ було надруковано статтю вченого «Киевские воеводы, генералы и генерал-губернаторы от 1654 по 1775 г.» [12, с. 123-148]. В. Щербина відзначав, що Київ через своє важливе політичне і стратегічне становище займав в планах російського царизму особливе місце. Тому російський уряд постійно виношував плани включити місто в загальноімперську адміністративну систему, призначаючи в Києві особливих воєвод, пізніше губернаторів та генерал-губернаторів. Щоправда, така російська політика натикалась на супротив міщан і козаків. З останніми розправилися дуже швидко. Як нотує Володимир Щербина, полкове управління Київського полку перенесли в Козелець, а у Києві залишили сотника, що ставило місто у другорядне становище в полково-сотенній адміністрації [12, с. 124]. Київське генерал-губернаторство існувало до 1781 р., аж поки його не перетворили на намісництво. Значення праці В. Щербини вартісне своєю джерельною базою, у ній вміщено цінні додатки: 1) повний список воєвод, губернаторів і генерал-губернаторів за 1654-1775 рр.; 2) дві грамоти про призначення на київське губернаторство генерал-майора Гулицю у 1704 р. і генерал-лейтенанта Леонтьєва у 1738 р. Можна абсолютно справедливо стверджувати, що подібної цілісної студії з цього питання сучасна українська (і не тільки українська) історіографія ще не мала [20, с. 144, 146].
26 вересня 1893 р. на засіданні ІТНЛ Володимир Іванович розкрив ім’я одного із активних учасників Коліївщини, який зустрічається в джерелах, – Кіндрата Шелеста [7, с. 12]. В цьому ж році в журналі «Киевская Старина» були надруковані цікаві архівні розвідки дослідника під заголовком «Три Шелеста (из истории Колеивщины)» [10, с. 235-240]. Прізвище Шелест неодноразово зустрічалося в історичних документах, але з’ясувати, про кого саме йшлося, на той час було важко. Історик виконав цю роботу, наголосивши, що мова йде про трьох Шелестів – Йосипа (Еська), Василя і Кіндрата [20, с. 62-63, 136].
У 1890-х рр вчений активно співпрацював з редакцією журналу «Киевская Старина», в якому публікувались його наукові дослідження з історії Києва і Київщини. Упродовж 1893-1906 рр. його редактором був відомий педагог і просвітитель Володимир Науменко. Велику роль відігравав у «Киевской Старине» і заступник редактора, товариш Володимира Щербини, спеціаліст з текстів давніх літописів, історичної географії та картографії, педагог і громадський діяч Євген Ківлицький. Не один рік цих людей пов’язували щирі, товариські взаємини [20, с. 64].
За ініціативи Володимира Щербини у 1892 році в «Киевской старине» було започатковано рубрику «Из семейного архива», в якій він опублікував записки А. П. Рудиковського, вихованця Київської духовної академії. В записках яскраво описано внутрішнє становище академії напередодні реформи та побут українського духівництва та шляхти наприкінці ХVIII ст. В цій рубриці було опубліковано родинне листування Рудиковських та вірші Євстафія Рудиковського, виявлені істориком в архіві М. О. Максимовича [6; 11].
Загалом, за період 1891-1899 рр. у часописі було надруковано 33 публікації (статті, документальні збірки, рецензії) Володимира Івановича. Одна за одною з’являються його дослідницькі праці, які принесли йому славу знавця Києва і Київщини, козакознавця, дослідника Коліївщини і гайдамацьких рухів [20, с. 64].
На сторінках «Киевской Старины» вчений вшановував своїх знаменитих попередників – дослідників історії рідного міста. У 1896 р. він надрукував ґрунтовну працю «Первый Киевский археолог М. Ф. Берлинский». У фонді Національної історичної бібліотеки України (далі НІБУ) зберігається цінний примірник цієї праці вченого – відбитка з журналу «Киевская старина» з інскриптом автора: «В бібліотеку женской [гимназіи]» і штампами «Фундамент. библіотека Кіевской женской гимназіи» та «Бібліотека Археографічної комісії ВУАН» [8].
На засіданні ІТНЛ 24 листопада 1896 р. В. Щербина також виступив із доповіддю «Первый Киевский археолог М.Ф. Берлинский», в якій надав відомості до біографії Максима Федоровича [9, с. 6-7].
Діяльно займався науковець і краєзнавчою та музейною справою. Влітку 1901 р. він разом з викладачем історії Київського реального училища, знавцем Києва і Київщини Леонідом Добровольським за дорученням ІТНЛ обстежили, занотували, сфотографували різні дерев’яні і кам’яні споруди. Всього було оглянуто 34 об’єкти: православні і уніатські церкви, католицькі костьоли, палаци і парки. Дослідники віднайшли також десятки стародруків та рукописів у Київському, Васильківському і Уманському повітах, зокрема «Тріодіон» 1648 р., «Апостол» 1695 р., «Євангеліє» 1697 р. та інші. Результатом їхньої праці стали складені докладні плани і креслення. Набутки екскурсії перевершили всі сподівання. За підсумками роботи Володимир Іванович склав докладний звіт [16, с. 67-82], в якому В. Щербина пропонував колегам-несторівцям частіше організовувати спеціальні і численні археографічні експедиції, щоб ґрунтовніше оглянути пам’ятки старовини, записати і реставрувати окремі релігійні споруди та церковне начиння. Сьогодні наукова вартість цієї праці зростає в десятки разів, адже чимало цих національних пам’яток втрачено [20, с. 77, 178].
У фонді НІБУ зберігається цінний примірник праці В. І. Щербини «Отчет об археологической экскурсии в Бердыческий, Васильковский и Уманский уезды летом 1901 г.» (відбитка з ЧИОНЛ. Кн.15, 1901) з інскриптом автора: [Текст автогр. на 16-й с. (обріз.)]: «От В. И. Щербины. [...]» [17]. На жаль, адресата інскрипту встановити не вдалося, адже частину тексту зрізано під час здійснення оправи книги.
30 березня 1908 р. в Університеті св. Володимира відбулося жалобне засідання ІТНЛ [5, с. 52-57], присвячене вшануванню пам’яті Володимира Боніфатійовича Антоновича. В університетській аудиторії, де довгі роки викладав відомий український історик, зі своїми споминами про колегу і наставника виступили голова Товариства проф. Ю. Кулаковський, члени: проф. М. Довнар-Запольський, проф. В. Завитневич, І. Каманін та приват-доцент В. Данилевич. Поділився своїми спогадами і В. Щербина. Він зупинився у своїх роздумах на викладацьких якостях і людських рисах Антоновича, згадуючи вчителя душевними і теплими словами [20, с. 78].
Вершиною публічної діяльності В. Щербини стала довголітня, майже 40-річна робота у Київському товаристві сприяння початковій освіті (КТСПО), яку у широких суспільних колах охрестили Народною аудиторією. Це Товариство стало найбільш популярною просвітницькою установою у Києві на той час, своєрідним Народним університетом, який активно діяв з 1882 до 1920 року. Тисячі людей за допомогою КТСПО змогли отримати і поглибити знання з багатьох навчальних предметів, доторкнутися до вершин європейської і світової культури та духовності. Це була давня мрія Володимира Івановича, ще з 1870 р. – заснувати у Києві, замість заборонених у 1863 р. недільних шкіл, нову просвітню установу. Разом зі своїми товаришами – В. Науменком та Я. Шульгиним він склав статут цього товариства [18, с. 33]. З 1890 р. – Володимир Іванович член правління, а з 1902 р. – товариш голови. У 1910 р. В. Щербина став головою Товариства [20, с. 81-82].
З 1920 р. Володимир Іванович Щербина повністю зосередився на науковій роботі в Українській академії наук (УАН, з 1921 р. - ВУАН). Він працює каталогізатором Всенародної бібліотеки України (ВБУ), є членом Постійної комісії для складання історично-географічного словника української землі при Першому (Історично-філологічному) відділі УАН. З 1920 р. вченого зараховують старшим науковим співробітником до Комісії для виучування західноруського та вкраїнського права при Третьому (Соціально-економічному) відділі Академії (з 1922 р. через скорочення штатів він – нештатний постійний співробітник цієї комісії). Дослідник також постійно відвідує засідання Археографічної комісії УАН, що у 1921 р. була об’єднана із Київською Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, членом якої В. Щербина був з кінця 1880-х рр. Не залишає він поза увагою і численні засідання ІТНЛ, на яких читаються доповіді, присвячені «питанням історії, історії письменства, мистецтва, бібліографії та згадкам про тих або інших діячів науки» [20, с. 90].
Володимир Іванович Щербина брав участь у роботі більшості із заснованих при Історичній секції ВУАН у 1924-1929 рр. акад. М. Грушевським комісій, що увійшли в українську історіографію під назвою «Історичних установ М. Грушевського». Та все ж таки найвагомішою була діяльність вченого на посаді керівника Комісії Старого Києва, яка згодом отримала назву Комісії історії Києва та Правобережжя (до неї входила і підкомісія Старого Києва). Разом із Комісією Чернігова та Лівобережжя, Комісією Південної України та Комісією Західної України вони складали асоціацію історичного районознавства України [20, с. 99-100].
Комісія Старого Києва з першого свого засідання почала активно працювати. Її головою згідно з постановою Спільного зібрання був акад. М. Грушевський, а керівником Комісії було обрано Володимира Івановича Щербину.. Особливу увагу Комісія звертала на друк збірників статей з історії міста. Ці видання, з одного боку, були необхідним постулатом успішної роботи Комісії, а з другого – здобутків у дослідженні Київської околиці [21, с. 101, 104].
Збірник статей «Київ та його околиця в історії та пам’ятках» [3], який побачив світ у березні 1926 р. (Державне видавництво України), став першим із серії збірників, присвяченим окремим районам України (М. Грушевський називав ці збірники порайонними). Укомплектований під керівництвом М. Грушевського та В. Щербини, цей великий за обсягом (XVI+476 с.) том являв собою, за словами М. Грушевського, взірець «модерної графіки, з багатьма ілюстраціями» [2, c. 166]. В ньому поруч із статтями інших дослідників побачили світ дві ґрунтовні документальні розвідки В. Щербини: «Спомин у Київі про рід Іпсіланті» та «Боротьба Київа за автономію» [20, с. 104-105]. На примірнику збірника «Київ та його околиця в історії та пам’ятках» (1926), який зберігається у фонді НІБУ є автограф Василя Григоровича Ляскоронського (1859-1928) – українського історика, археолога, етнографа, нумізмата і картографа.
У фонді науково-дослідного відділу стародруків, цінних та рідкісних видань НІБУ зберігається також унікальний примірник праці В. Щербини «Київ в 20-х роках ХІХ століття: (з матеріалів жандармського архіву)» [Відб. з журн. «Україна». - 1925. - № 3] з дарчим написом, адресованим М. С. Грушевському [Текст автогр.]: «Вельмишановному Михайлу Сергійовичу Грушевському від щиро при[хильного?] В. Щербини» [13].
Високої оцінки за свої людські якості і значний науковий доробок удостоївся В. Щербина від М. Грушевського. Взагалі, Михайло Сергійович стримано роздавав похвали, але Володимира Івановича цінував, часто виділяв серед дослідників історії України. У листопаді 1924 р. Михайло Сергійович висунув перед Укрголовнаукою кандидатуру «київського Нестора істориків», як він ласкаво називав В. Щербину, на звання члена-кореспондента ВУАН. Не варто наголошувати, що це була велика честь, якої удостоїлися тільки окремі, найвідоміші науковці. На думку М. Грушевського, його старший і заслужений колега бездоганно відповідав всім вимогам до цього високого звання; Володимиру Івановичу завжди були притаманні наукова ерудиція, велика громадська й науково-організаційна праця [20, с. 24-25].
Велике місце у творчому спадку Володимира Івановича Щербини займає монографічна праця «Нові студії з історії Київа» (1926 р.) [15], яка була видана ВУАН на пошану 75-річчя від дня народження і 50-ліття літературно-наукової діяльності вченого. Це був своєрідний підсумок інтенсивної наукової і науково-організаційної роботи В. Щербини в галузі національної історіографії. Книжка складається з двох частин: 1) привітання досліднику від Спільного зібрання ВУАН і короткий розгляд його основних праць, зроблений друзями і колегами Володимира Івановича, зокрема акад. М. Грушевським та співробітниками Комісії історії Києва та Правобережної України С. Глушком, С. Шамраєм та К. Антиповичем; 2) праці ювіляра. «Нові студії з історії Київа» включають 14 розвідок і охоплюють хронологічний період від XV ст. до 1914 р. Вони ілюструють широкий діапазон досліджень з історії улюбленого міста, зокрема, розкривають питання міської картографії, магдебурзького права і війтівства, церковно-релігійного життя, краєзнавства [20, с. 149-150].
«Кілька маловідомих пам’яток XVIII ст. в Київі» – одна із останніх праць вченого, надрукована у 1930 р. [14, с. 307-314]. Ця стаття написана на основі рідкісних документів з Київського центрального історичного архіву імені В. Б. Антоновича (КЦІА). В ній він описав декілька знаних київських архітектурних споруд [20, с. 171].
Після ліквідації Науково-дослідної кафедри історії України у Києві (НДКІУ – однієї з інституцій Історичних установ М. С. Грушевського у ВУАН), дійсним членом якої у 1924-1930 рр. був Володимир Іванович Щербина, він подав прохання до Президії ВУАН про звільнення його з посади керівничого Комісії Києва і Правобережжя «за похилим віком і хворістю». Президія ВУАН його задовольнила, і з 1 листопада 1930 р. києвознавець перейшов у ранґ академічного пенсіонера. Помер вчений у 1936 р. у Києві [21, с. 263].
Бібліографічний список (з фонду НІБУ)
1. Білокінь С. І. Рудиковський Євстафій Петрович / С. І. Білокінь // Українська радянська енциклопедія. – Т.9. – Київ, 1983. – С. 506.
2. Грушевський М. Комісії порайонного розроблення історії України / М. Грушевський // Україна. – 1926. – Кн. 1. – С. 166.
3. Київ та його околиця в історії і пам’ятках / під ред. М. Грушевського. – Київ : Держвидав України, 1926. – 474 с., іл., табл. – (Записки Українського наукового товариства в Київі (тепер Історичної секції Української Академії наук) ; т. 22). Особливості примірника : [Текст автогр.]: «В Ляскоронський».
4. Список членов Общества Нестора-летописца // ЧИОНЛ. – 1895. – Кн. 9. – С. 48-51.
5. Щербина В. Воспоминания о В. Б. Антоновиче / В. И. Щербина. // ЧИОНЛ. – 1909. – Кн. 21. – Вып. І и ІІ. – С. 52-57. Особливості примірника : [Шт.]: «Бібліотека Всеукраїнського Музейного городка».
6. Щербина В. Два неизданные малорусские стихотворения Е. П. Рудыковского / В. И. Щербина // Киевская Старина. – 1894. – Кн. 7. – С. 115-116, Кн. 8. – С. 278.
7. Щербина В. И. О трех Шелестах / В. И. Щербина // ЧИОНЛ. – 1894. – Кн. 8. – Отд. І. – С. 12. Особливості примірника : [Текст автогр.] : «И. Каманина».
8. Щербина В. И. Первый киевский археолог М. Ф. Берлинский / В. И. Щербина. – Киев : Тип. Корчак Новицкого, 1897. – 23 с. – [Відб. з журн. «Киевская старина»]. – Особливості примірника : [Текст автогр.] : «В библіотеку женской [гимназіи]» ; [Шт.] : «Фундамент. библіотека Кіевской женской гимназіи» ; «Бібліотека Археографічної комісії ВУАН».
9. Щербина В. И. Первый киевский археолог М. Ф. Берлинский / В. И. Щербина // ЧИОНЛ. – 1898. – Кн. 12. – Отд. І. – С. 6-7.
10. Щербина В. И. Три Шелеста (Из истории Колеивщины) / В. И. Щербина // Киевская Старина. – 1893. – Кн.11. – С. 235-240.
11. Щербина В. Из семейного архива : 1) Записки А. П. Рудыковского (1796-1874). 2) Стихотворения Е. П. Рудыковского (1784-1851) / В. И. Щербина // Киевская Старина. – 1892. – Кн. 4. - С. 1-21, Кн. 5. – С. 193-224, Кн. 6. – С. 363-398, Кн. 7. – С. 55-84.
12. Щербина В. Киевские воеводы, генералы и генерал-губернаторы от 1654 по 1775 г. / В. Щербина // ЧИОНЛ. – 1892. – Кн. 6. – Отд. II – С. 123-148. Особливості примірника : [Текст автогр.] : «О. Левицкий» ; [Шт.]: «Бібліотека Соціяльно-Економічного Відділу Всеукраїнської Академії Наук. ІІІ відділ Академії».
13. Щербина В. Київ в 20-х роках ХІХ століття : (з матеріалів жандармського архіву) / В. І. Щербина. – Киев : [б. и.], 1925. – c. 112 – 118. – [Відб. з журн. «Україна». – 1925. – № 3]. Особливості примірника : [Текст автогр.] : «Вельмишановному Михайлу Сергійовичу Грушевському від щиро при[хильного?] В. Щербини».
14. Щербина В. Кілька маловідомих пам’яток XVIII ст. в Київі / В. І. Щербина // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. – Зб.1. – К., 1930. – С. 307-314.
15. Щербина В. Нові студії з історії Київа / В. І. Щербина ; авт. передм. М. С. Грушевський; авт. вст. ст. С. Глушко, С. Шамрай, К. Антипович ; Українська академія наук. – Київ : друк. Укр. акад. наук, 1926. – XXXIX, 164, [2] с., фот. Особливості примірника : [Шт.]: «Zentralbibliothek der hohen Schule»; [Шт.]: «Українська Академія Наук. Музей українських діячів науки та мистецтва. м. Київ» ; [Шт.]: «Центральний історичний музей. Бібліотека».
16. Щербина В. Отчет об археологической экскурсии в Бердыческий, Васильковский и Уманский уезды летом 1901 г. / В. И. Щербина // ЧИОНЛ. – 1901. – Кн.15. – Вып. 4. – Отд. I. – С. 67-82.
17. Щербина В. Отчет об археологической экскурсии в Бердыческий, Васильковский и Уманский уезды летом 1901 г. / В. И. Щербина. – [Киев] : [б. и.], 1901. – 16 с. Оттиск из: Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. Кн. 15. - Киев : Унив. Тип., 1901. Особливості примірника : [Текст автогр. на 16-й с. (обріз.)]: «От В. И. Щербины. [...]»; [Шт.]: «Центральний Історичний музей. Бібліотека».
18. Щербина В. Перша Київська Народня Авдиторія (З культурного життя Києва в кінці ХІХ та на початку ХХ ст.) / В. І. Щербина // Україна. – 1930. – Травень-червень. – С. 33.
19. Щербина Володимир Іванович // Видання з автографами українських діячів науки і культури : каталог колекції Національної історичної бібліотеки України. Вип. 1 / М-во культури України, Нац. іст. б-ка України ; Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н. О. Горська ; ред.: О. І. Марченко, С. І. Смілянець, К. Г. Таранюк-Русанівський ; відп. за вип. А. В. Скорохватова. – Київ : Вид. дім «Вініченко», 2018. – С. 377.
Електронні ресурси
20. Тороповська Т. М. Громадська, культурно-просвітницька і наукова діяльність Володимира Щербини (1850-1936) [Електронний ресурс] : Дис. на здоб. наук. ст. канд. іст. наук (спеціальність 09.00.12 - Українознавство) / Т. М. Тороповська ; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Київ, 2004. – 207 с. – Режим доступу : https://chtyvo.org.ua/authors/Toropovska_Tetiana/Hromadska_kulturno-prosvitnytska_i_naukova_diialnist_Volodymyra_Scherbyny_1850-1936.pdf
21. Юркова О. В. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М . С. Грушевського (1924-1930 рр.) [Електронний ресурс] / О. В. Юркова – Київ, 1999. – 433 с. – Режим доступу : https://chtyvo.org.ua/authors/Yurkova_Oksana/Diialnist_naukovo-doslidnoi_kafedry_istorii_Ukrainy_M_S_Hrushevskoho_19241930_rr.pdf
Підготувала Світлана Плюта
Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань
