ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Плав’юк Микола Васильович (1925-2012)

   

Плав’юк Микола Васильович – політичний і громадський діяч в еміграції, останній Президент УНР в екзилі, п'ятий Голова ОУН, Голова Правління Фундації ім. О. Ольжича, співорганізатор та віцепрезидент Світового Конгресу Вільних Українців.

Народився М. Плав’юк 5 червня 1925 р. у с. Русів (нині територія Снятинського р-ну, Івано-Франківської обл.) в селянській родині. Вчився в школі с. Русова та гімназії м. Снятина, з вересня 1941 р. – у Снятинській державній торговельній школі. Там він вступив до лав юнацтва Організації українських націоналістів та став повітовим провідником юнацтва ОУН.

У 1943 р. Микола Васильович очолив оселю Виховної спільноти української молоді. Влітку 1944 р. приєднався до збройного загону ОУН поблизу села Стопусяни (тепер територія Подкарпацького воєводства, Польща). Згодом цей загін увійшов до формування УПА-Захід. Весною 1945 р. Плав’юк вступив до 2-ї Української дивізії Української національної армії під керівництвом полковника А. Долуда.

Після завершення Другої світової війни перебував у таборах для переміщених осіб, де здобув освіту в українській школі. Згодом вступив до Університету Людвіга-Максиміліана в Мюнхені, який закінчив у 1949 році за спеціальністю економіка. У 1947 році одружився з Ярославою Бойко. Він був активним учасником студентського руху: входив до Української студентської громади в Мюнхені та студентського товариства "Січ". Брав участь у діяльності "Пласту" в Німеччині, був одним із засновників студентського товариства "Зарево", а також виконував обов’язки організаційного референта проводу Центрального союзу українського студентства.

Наприкінці 1949 р. Плав’юк разом із сім’єю емігрував до Канади. Працював на виробництві, паралельно відвідував курси англійської мови та продовжив здобувати освіту на торговельному факультеті Університету Конкордія в Монреалі. Фахово працював у м’ясопереробній промисловості, де згодом став президентом компанії "Essex Packers".

В Канаді Плав’юк активно долучався до громадського життя: був членом Українського національного об’єднання Канади (УНО Канади), де обіймав посади організаційного референта Крайової екзекутиви (1954), заступника голови (1956) та голови УНО Канади (1956–1966). У 1966–1971 рр. – член президії Комітету українців Канади (тепер – Конгрес українців Канади), а в 1970–1973 рр. – співредакторо канадського часопису "Новий шлях".

У листопаді 1967 р. в Нью-Йорку перший Світовий конгрес вільних українців (СКВУ) обрав Плав’юка генеральним секретарем СКВУ. На 2-му конгресі організації (1973) його обрали екзекутивним віце-президентом, а 1978 р. на 3-му конгресі – президентом СКВУ. Згодом в травні 1979 р. на 9-му Великому зборі Плав’юка обрали головою Проводу ОУН. На 10-й сесії Української національної ради (УНРади) в липні 1989 р. обраний віце-президентом Української Народної Республіки в екзилі, а вже в грудні того ж року очолив УНР на еміграції, ставши її президентом.

Після проголошення Верховною Радою УРСР Акта про державну незалежність України 24 серпня 1991 р. Микола Васильович розпочав активну діяльність, спрямовану на здобуття міжнародної підтримки України. 24 серпня 1992 р., під час проведення Всесвітнього форуму українців у Києві, керівництво Державного центру УНР на еміграції на чолі з президентом УНР в екзилі Миколою Плав’юком урочисто передало державні регалії Української Народної Республіки Президентові України Леоніду Кравчуку. Цей акт засвідчив визнання сучасної Української держави правонаступницею УНР. За особливі заслуги 1993 р. Плав’юк отримав громадянство України.

Микола Васильович активно ініціював створення й розвиток низки громадських організацій, зокрема Фундації імені О. Ольжича (заснована 1993 р.). Також він долучився до створення Всеукраїнського жіночого товариства імені О. Теліги, Товариства студіюючої молоді "Зарево". Був співзасновником газети "Українське слово" (Київ), часопису "Розбудова держави", видавництва імені О. Теліги тощо.

За свою багаторічну діяльність Плав’юк удостоєний високих державних нагород: ордена "За заслуги" ІІІ ступеня (1996), ордена князя Ярослава Мудрого ІІ ступеня (2002) та І ступеня (2008).

Помер М. В. Плав'юк 10 березня 2012 р. в Канадському місті Гамільтон. Похований на Цвинтарі святого Володимира в Оквіллі.

 
Бібліографічний список

   

Бойда, А. Одногрупники: життєві меридіани "мельниківців" Євгена Грицяка та Миколи Плав’юка / А. Бойда // Снятин. – 2024. – Ч. 22 (36). – С. 62–76.

Виноградник, Т. І. Президент України з Покуття [Микола Плав’юк] / Т. І. Виноградник // Прикарпатський вісник НТШ. Думка. – 2010. – № 3 (11). – С. 145–149.

Державний центр Української Народної Республіки в екзилі : статті і матеріали / Інститут дослідження модерної історії України ; гол. ред. Винар Л. Р. – Філадельфія ; Київ ; Вашингтон : Фундація ім. С. Петлюри в США, 1993. – 493с.

Дружини провідників : до 90-річчя створення ОУН / Жіноче т-во ім. О. Басараб та О. Теліги, ОУН ; уклад. Н. Бугай. – Київ : Українська культура, 2019. – 48 с.

Ляхоцький, В. Лицар сумління, гідності і честі (сторінки з життєпису Миколи Плав’юка) / В. Ляхоцький // Українознавство. – Київ : НДІ українознавства, 2002. – № 4. – С. 276–284.

Ляхоцький, В. Президент розчленованої нації. Штрихи до портрета Миколи Плав’юка / В. Ляхоцький // Пам’ять століть. – 2002. – № 3. – С. 34–50.

   

Микола Плав’юк. Україна – життя моє // Українська культура, 2017. – № 2. – С. 24–27

Микола Плав’юк: Україна-життя моє. Т. 2 : Особисто причетний: вибрані статті, промови, інтерв’ю / упоряд. І. Білолипецька. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2002. – 606 с.

Микола Плав’юк: Україна-життя моє Т.3 : Та долю іншу він обрав-душі неспокій. На пошану Миколи Плав’юка / Державна історична бібліотека України ; упоряд. В. П. Ляхоцький. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2002. – 1085 с.

Плав’юк, М. “Золотий вересень” (фрагмент із спогадів) / М. Плав’юк // Пам’ять століть. – 2009. – № 3-4. – С. 226–230.

Плав’юк, М. Діяльність ОУН і проблеми сучасного політичного життя в Україні / М. Плав’юк // Пам’ять століть. – 2000. – № 5. – С. 20–35

Плав’юк, М. За правду і справедливість / М. Плав’юк // Пам’ять століть. – 2001. – № 4. – С. 8–13

Плав’юк, М. Перед і після проголошення незалежності України / М. Плав’юк // Пам’ять століть. – 2002. – № 3. – С. 3–17.

   

Плав’юк, М. Полковник Євген Коновалець – державний будівничий і політичний діяч / М. Плав’юк // Український історик. – 2008. – № 3–4 (179–180). – С. 245–251.

Плав’юк, М. Символ національної революції / М. Плав’юк // Пам’ять століть. – 1999. – № 3. – С. 3–5.

Плав’юк, М. УНР та її історичне значення / М. Плав’юк // Пам’ять століть. – 1998. – № 1. – С. 4–24.

Попик, В. Українська держава - це його життя / В. Попик, С. Чапуга // Пам’ять століть. – 2003. – № 4. – С. 150–152.

Регалії української держави // Українська культура, 2017. – № 2. – С. 28–29

Терен В. Микола Плав’юк: Україна-життя моє. Т.1 : Від селянського сина–до державника / В. Терен, Ю. Хорунжий. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2002. – 348 с.

Черченко, Ю. А. Із нових надходжень до Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки: листування Миколи Плав’юка / Ю. А. Черченко // Архіви України. – 2024. – № 3 (340). – С. 60 – 77.

   

 

Підготувала: Науменко Т. В.
(відділ культурних комунікацій)