Мацієвич Костянтин (Кость) Адріанович

20 травня 2023 р. 10:21

433 переглядів

Народився 18 травня 1873 у с. Деремезна, нині Обухівського р-ну Київської обл. Походив зі шляхетсько-священицького роду.

Навчався у Білоцерківському реальному училищі, 1898 закінчив Новоолександрійський інститут сільського господарства та лісівництва (нині м. Пулави, Польща), який закінчив з титулом, Вченого агронома 1-го розряду". Під час навчання в інституті Мацієвича обирають головою української студентської громади.

Свою практичну діяльність К. Мацієвич почав у 1899 в Полтавському губернському земстві на посаді вченого секретаря сільськогосподарського товариства, пропагував набуті агрономічні знання серед селян. Водночас він проводив значну роботу в галузі кооперації.

Від 1900 – агроном Полтавського повітового земства, 1901-1905 – займає посаду головного агронома Саратовського губернського земства (росія).

У Москві (1901) на 1-му Всеросійському з'їзді агрономів порушив питання про використання української мови в агрономічній пропаганді в Україні.

Успіхи в селянській кооперації Кость Мацієвич тісно пов'язував з успіхами в суспільній агрономії. Про це він писав у праці "Головні питання підвищення врожаю сільськогосподарських культур" (1904), яку можна вважати своєрідним посібником із суспільної (громадської) агрономії. Згідно з енциклопедичним визначенням, суспільна агрономія - це сукупність заходів, що їх вживають суспільні самодіяльні організації для підвищення агрономічної культури. Завданням агрономічної культури є:

1. Пропагувати серед хліборобського населення окремі засоби поліпшення сільського господарства;
2. Навчати раціональної агрокультури шляхом порадництва;
3. Організовувати допоміжні установи (склади машин, насіння, удобрення тощо);
4. Проводити широкі організаційні заходи (комасація, меліорація, раціональні сівозміни);
5. Економічно забезпечувати різні господарські поліпшення;
6. Поширювати агрономічні знання за допомогою сільськогосподарських шкіл, курсів, лекцій, виставок, дослідних станцій тощо.

…Коли я перебував на Великодних святах у себе вдома на хуторі, одного дня дістав від нього телеграму такого змісту: “Вас обрано членом Управи Всеукраїнського Земського Союзу. Особисто прошу прийняти обрання і в усякому разі не відмовлятися без попередньої розмови зі мною”.
У відповідь на неї я лише повідомив його, що за кілька день буду в Києві і тоді обов'язково зайду до нього. Про себе я таки думав відмовитися, бо мав зовсім інші плани на все літо, сподіваючися за цей час підготовитися до читання лекцій в Політехніці та Комерційному Інституті, де був обраний професором. Цілком зрозуміло, що праця в новій та ще в такій важливій установі, як Всеукраїнський Земський Союз, зводила б нанівець всі мої плани.
Повернувши до Києва, я того самого дня побачився з Петлюрою і не міг встояти перед його арґументами та уговорами. Він разгорнув передо мною такі широкі перспективи суто-національної організаційної праці, яку має підняти Всеукраїнський Земський Союз, що відмовитися від роботи над їх здійсненням, та ще в той момент, уявлялося психологічно неможливим…

Організатор осередків Всеросійського селянського союзу – 1905, член місцевої Української громади. У грудні 1905 заарештований, однак незабаром звільнений.

Восени 1906 повернувся на Київщину. 1907-1915 (з перервами) – редактор журналів “Хлібороб”, “Агрономического журнала”, “Южно-Русской сельскохозяйственной газеты”, тижневика “Наша справа” (Харківської української громади).

Детально Мацієвич виклав свої погляди на суспільну агрономію у праці “Суспільно-агрономічні етюди” – 1912, в доповненні до неї “Довідкова книга для сільських товариств” – 1913.

За участь у революційних подіях 1909-1912 був ув’язнений у Васильківській тюрмі. 1912-1915 – агроном Харківського товариства сільського господарства, заступник голови Комітету сприяння сільськогосподарської ко­­операції. 1915-1917 працював професором вищих сільськогосподарських та жіночих курсів у Петрограді, де читав курс лекцій з агрономії.

У 1917 — член Української Центральної Ради і Малої Ради. З 8 серпня 1917 — товариш (заступник) генерального секретаря земельних справ, один з авторів земельної реформи Української Центральної Ради, яка зберігала приватну власність на землю, але надавалася перевага кооперативному землекористуванню. Не погоджуючись з ідеєю соціалізації землі, 19 грудня подав у відставку.

…Наступив листопад місяць 1918 року. Діяльність Національного Союзу була вже в повному розвитку, і стінам Земського Союзу довелося на кілька днів знову побачити свого Голову.
Але перед тим нагадаю ще один епізод, надзвичайно характерний, як покажчик того, до якого рівня зросла популярність Петлюри за час сидіння його в тюрмі. Незадовго перед його визволенням святкувався ювілей 40-літньої діяльности письменника і громадського діяча, старого Д. Марковича. Святкування відбувалося в Українському Клюбові при величезному натовпі народу. Першим вітав ювілянта представник Національного Союзу, який тоді став в центрі нашого політичного життя. Привітання й промову було стрінуто однодушними оплесками, але коли представники Земського Союзу і Губерніяльної Управи з перших слів нагадали, що вони тут репрезентують відсутнього, — хто цей відсутній, не было й названо, — то вся заля встала і зробила таку овацію Симонові Петлюрі, що здавалося начебто всі ці люди тільки й чекали приводу, щоб однодушно і вселюдно заманіфестувати свою відданість, свою любов до тієї людини, що призначалася наперед вождем всенароднього руху, який мав ось-ось вибухнути...

В 1918 — працював у Київському губернському земстві, був заступник голови Всеукраїнського земського союзу(“Централ”), що мав організаційно об'єднати сільськогосподарські товариства і кооперативні організації для забезпечення їх знаряддями праці, агрономічною службою, добривами. У період українських національно-визвольних змагань К. Маціевич займався викладацькою діяльністю, був активним організатором кооперативного руху разом з М.Туган-Барановським, Б. Мартосом та іншими видатними українськими ідеологами кооперації.

Член української делегації на мирних переговорах із РСФРР та комісії з укладання торговельних договорів із країнами Четверного союзу. Голова Наглядової ради Центрального союзу сільськогосподарської кооперації, заступник голови ради Центрального українського кооперативного комітету, організатор 1-го Всеукраїнського агрономічно-економічного з’їзду. В січні-лютому 1919 – керівник делегацій на переговорах УНР з країнами Антанти (Ясси, Бухарест, Одеса, Бірзула);

13 лютого - 9 квітня 1919 — міністр закордонних справ УНР в уряді С. Остапенка. У 1919-1923 — голова дипломатичної місії УНР в Румунії. В жовтні 1920 Симон Петлюра надав уповноваження голові дипломатичної місії в Румунії Костю Мацієвичу і генералу Дельвігу вести переговори і укласти військову конвенцію з урядом генерала Врангеля за умов визнання останнім самостійності УНР і її уряду.

…Через кілька днів і я мусив залишити Київ, як член делегації Національного Союзу до Румунії.

Виходячи востаннє з помешкання Земського Союзу, я побачив На дворі купку дітей, які старанно заглядаючи до сшитків, щось співали...

— Що то за діти і що вони співають, питаюсь у нашого кур'єра.

— А то «наші земські», себто наших службовців, кур'єрів, сторожів, а співають вони «Ще не вмерла Україна», щоб зустрінути Петлюру, коли він повернеться до Києва»…

З 1923 — на еміграції в Чехословаччині. Професор Української господарської академії в Подебрадах.

Голова Громадсько-допомогового комітету української еміграції в Румунії, філії Українського товариства прихильників Ліги Націй в Румунії, член Українського ощадно-позичкового товариства “Згода”. Публікувався в румунській пресі. Заочно обраний професором Української господарської академії в м. Подєбради (нині Чехія). Водночас від листопада 1920 – керуючий справами Посольства УНР в Болгарії. У березні здійснив офіційний візит до Болгарії, де вручив вірчі грамоти прем’єр-міністру А. Стамболійському. Сприяв пожвавленню українсько-болгарських відносин, налагодженню роботи Посольства УНР, створенню Тимчасового комітету Українського Червоного Хреста та самоорганізації української еміграції в Болгарії.

1935 – професор Українського технологічного-господарського інституту в Празі (при якому 1942–1946 існувала Фундація його імені). Співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві. 1928-1931 – голова Український республікансько-демократичного клубу в Празі. В еміграції очолював Закордонне бюро УРДП, від 1936 – Українська наукова асоціація. Член – Братства української державності, Української головної еміграційної ради, Спілки українських техніків сільського господарства в Чехословаччині, Товариства “Музей визвольної боротьби України№, Союзу українських журналістів і письменників на чужині (Прага).

Під час німецької окупації 1941 відвідав Київ. Один із основоположників громадянської агрономії в Україні та Росії, автор низки наукових праць і статей у фахових виданнях та пресі. Вміщував публікації у журналах – “Хуторянин” (Полтава), “Українська кооперація” (Київ), “Тризуб” (Париж), “Записки Української Господарської Академії” (Подєбради), “Трибуна України”, “Праці Українського Наукового Інституту” (обидва – Варшава), “Кооперативна Республіка” (Львів).

З 1936 — голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі.

Кость Мацієвич помер 2 квітня 1942 року в Празі, залишивши нащадкам свою цінну наукову спадщину.