ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
25.04.2024
Український вінок давно став культурним символом і оберегом українського народу. Термін «вінок» має збірне поняття.
Вінок (зменш. віночок) – символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, скорботи, могутності, миру, сонця, влади, цнотливості, молодості, дівоцтва. В Україні майже в кожному етнографічному районі вінок мав іншу назву.
Звичай плести вінки й прикрашатися ними (квітчатися) сягає ще доісторичних часів. В Україні вінки мали солярну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Купальські та обжинкові вінки також були символами сонця, що пов’язано з ідеєю плодючості й добра.
З ранньої весни до пізньої осені квітчали дівчата свої голови віночками. Цей своєрідний витвір мистецтва рук людських та природи був начебто книгою душі дівчини. І кожен допитливий чоловік міг безпомилково визначити по ньому, що коїться на серці володарки цього віночка. Мовою символів, якими були квіти вінка, представниці прекрасної статі виражали свої почуття, стан душі, події, що відбувалися в житті, надію, свої прагнення. Віночок – не лише «знавець душі». Він ще «знахар душі», бо в ньому є магічна сила, що знімає біль і береже волосся.
До віночка впліталося багато різних квітів. Переважна більшість з них широко використовувалася в народі як лікарські. Це деревій, звіробій, волошки, ромашки, цвіт і ягоди калини, барвінок, мак та ін. Почесне місце у вінку належить барвінку, який є символом вічного кохання, сімейного благополуччя, символом життя, безсмертя людської душі. Він прикрашає весільний вінок, гостей, весільний коровай. З метою захисту до весільного вінка нареченої вплітали також полин – один із найсильніших оберегів, мак-видюк, руту-м҆яту.
Всього у повному українському вінку (який зрештою став символізувати дівчину) дванадцять квіток, і кожна з них є лікарем і оберегом. Кожна квітка, кожна стрічка різного кольору, вплетені у вінок, мала своє значення: жовта – сонце, коричнева – земля, блакитна – небо і вода, зелена – молодість, фіолетова – мудрість, малинова – щирість, рожева – достаток. Вінок з квітів, особливо червоних, – це символ молодості, дівочої чистоти, цноти, кохання та дівування, тому «вінок» (чесність дівчини) здавна глибоко бережеться в родині. Не випадково народна творчість зберегла так багато висловів, пісень, пов’язаних з вінком: «Ой зав’ю вінки та на всі святки, ой на всі святки та рано-рано на всі празники». Перед виплітанням вінка квіти «очищали».
Вінкоподібні головні убори поділяються на вінки-шнури, вінки площинні, вінки звиті та комбіновані вінки. Матеріали, конструкція, форми й техніки їх виготовлення були найрізноманітнішими.
ВІНКИ-ШНУРИ мали вигляд тоненької яскравої стрічки, яку пов’язували навколо голови і закріпляли ззаду, стримуючи розпущене волосся. За таку стрічку, наприклад, на Чернігівщині затикали штучні або живі квіти, а на Київщині нашивали закладену у дрібні складки різнокольорову тканину, що імітувала вінок.
ПЛОЩИННІ ВІНКИ робили обов’язково на твердій (іноді картонній) основі, яка мала циліндричну форму. Часом на неї у багато рядків нашивали вузенькі різнокольорові стрічечки, зібрані у дрібні складки. Частіше ж основу обтягували шовковою тканиною, а зверху прикріплювали квіти.
ЗВИТІ ВІНКИ розрізняють начільні і напотиличні. Зазвичай, звиті вінки мали форму невисокого обручика. Робили його з різних живих квітів (чорнобривців, рожі, васильків, маку, жоржини, барвінку та ін.) або штучних (воскових чи паперових). Ззаду на спину опускалися барвисті стрічки. Вінки із живих квітів у ХІХ ст. носили дівчата по всій Україні. Їх одягали влітку навіть малі дівчатка. На Полтавщині крім вінків, у яких квіти розподіляли довкола голови рівномірно, дівчата носили святкові, високі спереду «чубаті» вінки.
КОМБІНОВАНІ ВІНКИ. До початку ХХ ст. висота вінка еволюціонувала від нижчого до вищого (від 2,5 до 14 см). Форма вінка залишалась незмінно циліндричною, але він почав поєднувати ознаки начільного і напотиличного вінка. Звитий на потиличний вінок стали ніби накладати на начільний вінок-обруч. Тверду основу – обруч, яка стає значно вищою до 14 см, прикрашали довкола квітами, пір’ям, гарусними нитками, стрічками. Особливістю комбінованого вінка є те, що у ньому було денце, яке закривало волосся на тім’ї. Регіональну специфіку комбінованого вінка створював матеріал, з якого його виготовляли, і способи прикрашання. Для виготовлення вінка необхідно було майстерне володіння технікою плетіння, в’язання, вміння розміщувати багатошарові кольорові квіти.
Буковинські гуцулки носили вінки зі стеклярусу і стрічок, штучних квітів і павиного пір’я – «карабулі». На весілля вдягали головний убір за формою шапочки, зроблений із гальонів, ґерданів та стрічок. Це головне накриття над чолом було оздоблене круглими металевими бляшками, збоку – китицею із квітів, а верх – китицею з трави (ковилю).
Весільний вінок – найголовніший вінок в житті дівчини, має обрядове значення і регіональні особливості. Весільний вінок був останнім вінком який дівчина одягала перед заміжжям. Комплекси українського традиційного весільного вбрання молодих милують нас своєю життєрадісною красою, багатством елементів та кольорів, їх обрядовою значимістю, дивовижною мистецько-художньою довершеністю. Впродовж вікової історії кожна деталь одягу освячувалась колективною народною традицією. Вона мала служити одній високій меті – захистити подружжя від лихих сил, забезпечити молодим щасливе майбутнє, показати на людях їхню чесність у житті та вправність у роботі, а значить засвідчити їхню зрілість і готовність до створення власної сім’ї.
Загалом, національний український стрій є величною пам’яткою, що пов’язана з історією народу, розкриває його характер і творчу силу. Композиційні засади його творення, знакова система, декорування належать до надбань світової культури.
Запрошуємо перегорнути сторінки окремих видань віртуальної книжкової виставки
Список літератури з фонду Національної історичної бібліотеки України
Книжкові видання
У каталозі представлений традиційний натільний одяг українців кінця ХІХ – другої половини ХХ ст., що експонувався на виставках, створених авторами (М. Бондаренко, Н. Юхименко) протягом 2014-2015 рр. У виданні подана інформація про 75 предметів із фондової збірки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Книга про нові обряди і звичаї, що народилися на соціалістичній Буковині. В популярній формі автори розповідають про те, як проводяться свята праці, Нового року, проводів зими, зустрічі весни і літа, як відзначаються проводи до Радянської Армії та народження дитини, як справляються весілля і новосілля. Запис свят супроводжується фотоматеріалами, текстами і нотами сучасних обрядових пісень. В написанні книги взяли участь літератори, журналісти, працівники обласного Будинку народної творчості Чернівецької області: І. Беженару, К. Валігура, Г. Горобець, М. Дем`яненко, Ф. Драченко, В. Дячков, В. Калиниченко, В. Мироняк, В. Михайлюк, Л. Новицький, М. Ревуцький, О. Романець, І. Сердюк, А. Яківчук.
У книзі в яскравих образах відома українська художниця й дослідниця Зінаїда Васіна відтворила автентику українського вбрання представників всіх верств населення, виявила характерні особливості крою костюмів, їх оздоблення й декорування. Акцентуючи увагу на розмаїтті, красі та практичності одягу, яке увібрало в себе багатотисячолітні тенденції культури пращурів, авторка підкреслює унікальність феномену духовної й матеріальної спадщини на теренах України. Книга стане для читача, перш за все для підростаючого покоління, невичерпним джерелом пізнання глибини й краси української культури.
Логічним продовженням теми історичного розвитку національного одягу в Україні є видання другого тому книги «Український літопис вбрання». Починаючи з ХІІІ і до початку ХХ століття автор у яскравих художніх образах відтворила комплекси вбрання усіх верств населення: духівництва, козацтва, дворянства, а також міщан, городян та селян різних регіонів України. Акцентуючи увагу на розмаїтості одягу, що увібрав у себе багатотисячолітній розвиток духовної та матеріальної культури народу, автор розкриває процеси формування українського костюма. Книга-альбом у двох томах стане невичерпним джерелом пізнання культурної спадщини українського народу.
В цій книзі подано повністю запис народного весілля в Борисполі, яке зробив Павло Чубинський у 1877 році, а також весільні народні обряди в 15 селах Бориспільщини в ХХ столітті. Ці унікальні фольклорні записи добре проілюстровані декількома сотнями світлин. Цікавим для читачів буде порівняльний аналіз весільного дійства ХІХ і ХХ століть. Цінність видання ще й у тому, що в ньому подається опис весільного вбрання молодих ХХ століття, словник весільних термінів, обрядові елементи весілля на Бориспільщині, а також рецепти весільних страв. Не менш цікава коротка історична довідка сіл, де проводились фольклорні записи та інформація про тих, від кого вони записані.
Зі змісту: Український народний одяг. – С. 405-492.
Матеріали для книги автор почав збирати в Україні з 1937 до початку 1943 року. З 1944 по 1948 рік О. Воропай продовжив записувати фольклорний та етнографічний матеріал від людей, які разом з ним перебували в таборах Німеччини. Автор вважає, що український народний одяг не можна розглядати ізольовано від народного побуту і народної творчості, а тому всі розділи цього видання розглядаються в тісному зв`язку з народними звичаями, традиційними обрядами і фольклором. Звичаї, що дісталися нам у спадщину від дідів-прадідів, не втратили свого значення й сьогодні. Збагачені кращими зразками народної творчості – обрядовими піснями, віршами, легендами, - вони є найдорожчою скарбницею духовної культури українського народу.
Цікаве, самобутнє та актуальне видання. В науково-художній реконструкції детально зафіксовано матеріали фондової колекції народного вбрання Волинського краєзнавчого музею, які найбільш підвладні руйнівній дії часу. Актуальність і цінність видання полягає в тому, що збережені автентичні строї стали доступними широкому загалу: фахівцям, аматорам, поціновувачам українського народного вбрання.
Зі змісту: Головний покрив. – С. 220-222 : іл.
Зі змісту: Вінок. – С. 100-102.
Атлас репрезентує особливості просторової поведінки новостворених українських східностепових говірок за даними однієї тематичної групи лексики – назв одягу. Основою картографування слугувала інформація зі 110 населених пунктів Донецької області, зафіксована наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. На картах засвідчено різні типи ареальної поведінки досліджуваної лексики.
Укладачем і автором проєкту «Традиційне вбрання українців» є відомий етнолог Оксана Юліївна Косміна. Науково-популярне видання розкриває поетичний образ українських строїв лісостепового регіону в усьому їх варіативному розмаїтті. Український національний одяг є яскравим, візуально фіксованим проявом самобутності нашої культури і становить один з найбільш рухомих ї видів. Сучасному читачеві буде цікаво дізнатися, що носили наші бабусі й дідусі, яких канонів краси вони дотримувалися. Ілюстративна добірка видання представлятиме традиційні комплекси, деталі вбрання та аксесуари автентичного одягу Лісостепу з приватних і музейних колекцій України. Книга містить інформацію історико-етнографічного та краєзнавчого характеру; зокрема, особливу увагу зосереджено на художніх особливостях і символічному наповненні елементів народного строю. Текст видання супроводжує словник термінів, що відображають реалії народного побуту початку ХХ ст.
Другий том ілюстрованої енциклопедії продовжує знайомити читача з українським народним одягом і присвячений регіонам Полісся та Карпати. Строкате вбрання бойків, лемків, гуцулів, буковинців, закарпатців та поліщуків ще до початку ХХ ст. зберігало архаїчні риси. Завдяки унікальним зйомкам автентичного вбрання, зробленим у 22 музеях України та приватних колекціях, читач вперше матиме змогу детально ознайомитись з елементами народних строїв, головними уборами, взуттям, прикрасами, аксесуарами, оцінити колористику вбрання та багатство декору. Видання містить резюме та анотації англійською мовою.
Видання знайомить читача з оригінальними зразками традиційного вбрання українців кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, що зберігаються в музеях Києва, Харкова, Львова, Чернігова, Вінниці, Запоріжжя, Переяслава-Хмельницького і приватних колекціях. Альбом містить інформацію про регіональні особливості українських строїв, змінює сталі стереотипи, демонструючи український національний одяг в усьому його багатстві та розмаїтті.
До комплекту листівок увійшло 18 авторських реконструкцій комплексів, які представляють Полісся, західну Волинь, центральну Україну – Лівобережжя (Слобожанщину, Полтавщину), Правобережжя (Київщину, Поділля), Прикарпаття (Буковину, Городенківське та Коломийське Покуття), Карпати (гуцулів та русинів-верховинців Закарпаття), південь України (Херсонщину). Матеріал з весільного вбрання Т. В. Косміна збирала по крихтах, розсипаних по багатьох архівах та фондах бібліотек і музеїв країни. За матеріалами авторських реконструкцій З О. Васіна створила художні образи весільних пар.
У виданні в доступній формі розглянуто розвиток традиційного народного вбрання гуцулів Рахівщини, вказано на етноідентифікуючі ознаки та етнографічно розмежувальні риси одягу ясінянських, богданських, рахівських та великобичківських гуцулів. Проаналізовано етнографічні особливості одягу гуцулів Закарпаття, які проявились в якості і колориті тканин, в оздобленні вишивкою, аплікаціями і бляшками та в загальному колориті одягових комплексів. Вони засвідчували також господарсько-культурну, побутову і духовну єдність гуцулів Закарпаття.
Альбом українського вбрання художника П. Кравченка покликаний детально розкрити важливий напрямок матеріальної та духовної культури українського народу – історію його традиційного одягу різних соціальних верств населення України – козацтва, селянства, міщанства, духовенства тощо.
Видання базується на малюнках українського народного одягу з колекції акварелей львівського художника і архітектора кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. Юрія Глоговського. Українські тематиці в колекції присвячено більше 350 сюжетів, кращі з них вміщені в даній книзі. Це зарисовки костюмів, етнографічно-побутових сцен з життя населення. На них бачимо старовинний одяг селян, міщан, представників заможних верств суспільства, козацтва та ін. Найбільше акварелей з натури зроблено на території Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей. Авторами здійснено наукову характеристику представлених зразків народного одягу, показано історичні та естетичні основи його розвитку, висвітлено також культурно-художнє життя Львова кінця ХVІІ - початку ХІХ ст.
В альбомі-каталозі репрезентовано унікальний творчий доробок видатної української художниці Олени Кульчицької в галузі етнографії, що налічує 426 творів у різних техніках: акварелі, графічні зарисовки тушшю, пером та олівцем, лінорити. У книзі представлено акварелі зі зображенням народної ноші з таких історико-етнографічних регіонів Західної України, як Поділля, Покуття, Буковина, Гуцульщина, Бойківщина, Опілля, Волинь і Полісся, а також із етнічних українських земель, які після Другої світової війни опинились у складі Польщі чи Словаччини. У збірці показано давній український одяг кінця XIX першої третини XX століття, який художниця замалювала впродовж 1910-1953 років. Серія охоплює різноманітні зразки й типи народної ноші: жіноче та чоловіче вбрання, щоденний і святковий, зимовий І літній, весільний одяг майже кожного етнографічного регіону.
Ця книга є перевиданням раритетного альбому, присвяченого народному мистецтву Українських Карпат, що вперше вийшов друком у Празі російською, чеською та англійською мовами у 1925-1926 рр. під назвою «Народне мистецтво Підкарпатської Руси» (за редакції С. К. Маковського). Видання містить 100 чорно-білих та 10 кольорових таблиць ілюстрацій, на яких подано понад 300 унікальних взірців народного мистецтва: різьблення по дереву та кераміки, одягу та прикрас, вишивки, тканин, дерев’яної архітектури тощо. Географічно представлено як Галицька, так і Закарпатська Гуцульщина; охоплено понад 70 населених пунктів Українських Карпат.
Зі змісту: Дівочі головні убори. – С. 305-306.
Ця книга – перше в Україні систематизоване видання, в якому на матеріалі історико-художніх реконструкцій простежується процес формування високохудожніх комплексів національного костюма українців, взаємодії на різних етапах з культурами інших народів. У праці використана значна кількість джерел з археології, іконографії, етнографії, образотворчого мистецтва, що дозволило наочно розкрити історичну та художню цілісність українського костюма, його значення для національної та світової культури.
27. Пономар Л. Народний одяг Правобережного Полісся середини XIX - середини XX століть : історико-етногр. атлас : слов. / Л. Г. Пономар ; НАН України, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, Центр дослідж. та відродж. Волині. - Київ, 2015. - 268 с. Шифр: В3662/902.7/П563
Зі змісту: Вінок. – С. 42-44.
Зі змісту: Жіночі костюми. – С. 182-188 : мал.
Книга становить короткий систематизований і узагальнений огляд історії костюмів народів світу від найдавніших часів до ХХ ст. Використовуючи багатий іконографічний матеріал, спеціалізовану вітчизняну і зарубіжну літературу, автор відтворив картину історичного розвитку костюмів як невід҆ємної частини матеріальної культури людства. Автор не лише подав загальні відомості про костюми різних народів, а й познайомив з основними силуетами, особливостями крою, тканинами, головними уборами, зачісками, прикрасами й різноманітними складовими костюма на кожному етапі його розвитку. Чорно-білі та кольорові ілюстрації до видання виконав заслужений художник України М. Н. Грох.
У навчально-методичному посібнику детально охарактеризовано жіночий та чоловічий народний одяг Західних етнографічних регіонів України (Гуцульщина, Бойківщина, Покуття, Опілля, Закарпаття, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя) та одяг українців, які проживають на історично українських землях на теренах Польщі, проаналізовано матеріал, його крій, способи зшивання деталей, розгорнуто різні види вишивок.
У монографії вперше розглянуто процес розвитку головних уборів та зачісок, що побутували на території України з найдавніших часів до початку XX ст. Висвітлюються всі види і форми головних уборів різних соціальних груп населення, загальні риси та регіональні відмінності. Показано роль атрибутів, символів, знаків у головних уборах, особливо обрядових.
На джерельному і фактологічному матеріалі представлено шлях формування і побутування українського традиційного вбрання від найдавніших часів до початку ХХ ст. Розглянуто комплекси вбрання усіх етнографічних регіонів України. Вперше подано коротку характеристику вбрання української еліти, міщан і робітників.
Нова книга знаної дослідниці українського декоративного та образотворчого мистецтва професорки Галини Стельмащук присвячена народному вбранню, яке носили українці етнографічних груп: бойки, лемки, гуцули, покутяни, буковинці у Карпатах. Багато у ньому спільних рис у ньому з убранням, що побутувало на всіх теренах України, але у зв’язку з кліматичними, економічними, соціальними умовами, культурними зносинами з сусідніми державами упродовж століть у вбранні українців Карпат виробилися свої самобутні локальні риси, які вирізняються барвистістю, оздобленням, способом носіння і тим, що у святкові дні його можна побачити ще на носіях, особливо на Гуцульщині.
Видання присвячене традиційному народному костюму Харківської області та історії його дослідження. Альбом містить фотографії та описи елементів одягу, що зберігаються у фондах музеїв та приватних колекціях, і стане в нагоді дослідникам традиційної культури Слобідської України, майстрам декоративно-ужиткового мистецтва, студентам, школярам і широкому колу читачів, зацікавлених народним мистецтвом.
Матеріали виставки традиційного одягу Черкащини кінця ХІХ до 20-х років ХХ ст. з фонду обласного краєзнавчого музею є підсумком багаторічних польових досліджень відділу етнографії. Головне завдання виставки – показати регіональні особливості селянського одягу, характерні для Звенигородщини, Уманщини, Чигиринщини, Черкащини (в межах колишніх повітів) та Лівобережжя (колишня Полтавщина). Для кращого розуміння форм одягу подані графічні зображення його елементів – крої. Видання також містить колекцію оригінальних старих фотографій українців в народному одязі.
У книзі вперше проведено дослідження особливостей народного одягу мешканців Рівненщини в різні історичні епохи, починаючи з періоду палеоліту і завершуючи 1940-ми роками. Здійснено загальну характеристику комплексів вбрання та його окремих елементів, приділена значна увага локальному розмаїттю, регіональним особливостям, способам декорування.
Зі змісту: Дівочі зачіски та головні убори. – С. 123-124.
Альбом «Українське народне мистецтво. Вбрання» – другий з п'яти альбомів, які випускає Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. У цьому альбомі показано українське народне вбрання XIX-XX ст. До нього також включені документальні матеріали, що стосуються більш раннього періоду, і спеціальний розділ, який показує освоєння народних традицій в моделях сучасного одягу. Матеріал в альбомі розташовано в хронологічному порядку з врахуванням характерних особливостей народного вбрання різних районів України.
Зі змісту: Весільний обряд, записаний в с. Рекшин Бережанського району Тернопільської області. Плетення вінка. – С. 48-64 : ноти.
Статті з періодичних та продовжуваних видань
Електронні джерела
Укладачі: фахівці відділу довідково-бібліографічної та
науково-інформаційної роботи
