ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
26.04.2024
Виставка книг і часописів з історичних колекцій
Національної історичної бібліотеки України
Упродовж 1872–1931 років у Києві існувало поважне наукове товариство –Історичне товариство Нестора Літописця. Офіційне його відкриття відбулося у 1873-му році, і саме тому 150-річний ювілей Товариства ми відзначаємо цьогоріч.
В оновленому Статуті Історичного товариства Нестора Літописця при Імператорському Університеті св. Володимира (надалі – ІТНЛ) 1894 року зазначено, що головним його завданням є «сприяння розвитку історії та допоміжних наук», а найближчим завданням – підтримання зв’язку між ученими-істориками та розповсюдження точних історичних знань. Приватні та публічні засідання проводилися в приміщеннях Університету, тут виголошувалися доповіді й повідомлення та відбувалося їх обговорення. Ясна річ, перед Товариством, як і перед засновниками Університету св. Володимира у 1834 р., поставало надзавдання: насаджувати й підтримувати імперський наратив російської історії. Однак і Університет у Києві, і наукове Товариство при ньому все ж змогли виростили цілу плеяду українських істориків, які мовою давніх документів і археологічних артефактів неспростовно доводили «точні історичні знання».
Для нашої виставки ми вибрали низку рідкісних книг, авторами яких були дійсні члени Товариства, а також декілька насправді ексклюзивних екземплярів друкованого органу ІТНЛ – «Чтений в Историческом обществе Нестора Летописца» (надалі в аналітичних описах - ЧИОНЛ). Цей часопис містить звіти й повідомлення, довідки про склад та діяльність Товариства, тексти рефератів і доповідей, тож його випуски (книги) є головним джерелом знань про діяльність ІТНЛ. Ексклюзивності нашим примірникам надає їхня приналежність в минулому відомим співробітникам Товариства.
Презентуємо й декілька книг учасників Товариства з дарчими написами, або «надписаниями», як висловлювався у листах до друзів Михайло Олександрович Максимович.
Саме з цієї величної та прекрасної постаті в українській науці варто почати розмову про Історичне товариство Нестора Літописця. Представляємо збірник «Историко-статистические записки об учёных учреждениях […]», зредагований професором В.С. Іконниковим, й виданий до 50-річчя Університету св. Володимира. У примітках до статті Миколи Дашкевича, тодішнього секретаря ІТНЛ, читаємо передісторію створення Товариства, яка почалася 1841 року, і в якій головну роль відіграв перший ректор Університету св. Володимира, людина енциклопедичних знань Михайло Олександрович Максимович.
Через 15 років у «Чтениях» до 25-річчя діяльності ІТНЛ було вміщено ювілейну доповідь М. П. Дашкевича, почесного члена Товариства, а невдовзі – його голови. Ювілейні матеріали вийшли також окремою книгою, яку ми й представляємо. У довідці про склад ІТНЛ упродовж 1873-1877 рр. бачимо, що в період становлення Товариства три з половиною роки в ньому головував В. С. Іконников.
Він заснував бібліотеку Товариства і підготував першу книгу «Чтений», в яку ввійшли матеріали п’яти перших років діяльності ІТНЛ (книга вийшла друком вже за головування О. О. Котляревського).
Представляємо екземпляр першого тому знаменитої праці В. С. Іконникова «Опыт русской историографии», подарований автором Олексію Соболевському, теж активному діячу ІТНЛ і редактору другої книги «Чтений».
За оцінкою Юрія Шевельова, Олексій Соболевський був «першорядним філологом та фахівцем з давньоукраїнської рукописної спадщини. Досягненням його було спостереження місцевих діалектних відмінностей у східнослов’янських пам’ятках XI-XIV ст. Але він намагався узгодити це відкриття зі своїми імперіалістичними ідейними переконаннями, приписуючи що рису лише Галицько-Волинській землі, тимчасом як Київ, згідно з його арґументуванням, говорив по-російському аж до татарської навали 1240 р., й до XV ст. включно. Ця постава викликала вибух обурення серед українських учених».
Наша виставка відкривається у День рідної мови, і ми раді можливості нагадати у цьому зв’язку про два, ймовірно, найгарячіших засідання Товариства 140-річної давнини. На цих засіданнях українські історики й мовознавці звитяжно боронили українську мову. 20 листопада 1883 р. О. Соболевський у доповіді «Как говорили в Киеве в XIV и XV веках» зробив висновок про належність київського говору до російської мови. На тому ж засіданні П. Г. Житецький, підтриманий В. Б. Антоновичем і М. П Дашкевичем, аргументовано довів неслушність такої думки, а на наступному засіданні (7 грудня) виголосив доповідь «По поводу вопроса о том, как говорили в Киеве в XIV и XV веках». Павло Гнатович доводив: «У старокиївських писемних пам’ятках спостерігаються мовні риси, характерні для галицької писемності; в Давньому Києві і в Галичині існував звуковий тип однієї і тієї ж мови» (див.: ЧИОНЛ, кн. 2, 1888, с. 218-226).
Сторіччя Товариства Нестора Літописця було гідно відзначене українською діаспорою: у журналі «Український історик» у 1975-1976 рр. з’явилася ґрунтовна стаття Симона Наріжного (директора Музею визвольної боротьби у Празі). Як цікаве й важливе джерело з історії ІТНЛ автор статті використав спогади Миколи Володимировича Стороженка. Обидва брати Стороженки були дійсними членами ІТНЛ. Але Андрій врешті-решт обрав москвофільство, а Микола після років хитань повернувся до українства. М. Стороженко згадував: «Як мене було обрано членом того Товариства, то й рідко коли пропускав я його посідання, бо повсегда почуєш, було, щось цікаве, побачиш нові книжки, що були розкладені на столі із зеленого сукна, щоб можна було членам на них подивитися, побалакаєш із розумними людьми […]». І далі: «[…] було заведено привітати його [Костя Петровича Михальчука] із Великодніми святами цілою перезвою, що починала обіходити знайомих людей «на горі» та, усе більшаючи, сходила до Подолу та й звертала до К. П. А брали участь у тій перезві Антонович, Рильський, Ор. Левицький, Андріївський (Олексій Олександрович), Молчановський, Каманін, Щербина (Володимир Іванович) [...] та я». Рукопис зберігався у Музеї визвольної боротьби, і Д. Дорошенко радив С. Наріжному опублікувати його; однак книга спогадів була видана вже у незалежній Україні в 2005 році; вона представлена на нашій виставці.
У 1918-1920 рр. ІТНЛ фактично не діяло. У 1921 р. Товариство відновило діяльність у складі ВУАН, а вже в 1931 р. було ліквідоване. Останнім секретарем ІТНЛ був історик Василь Митрофанович Базилевич. Під час його арешту в 1935 р. було вилучено, серед іншого, й книгу протоколів Історичного товариства Нестора Літописця за останні 14 років його існування.
Німецький історик А. Л. Шльоцер високо цінував добросовісність Нестора: «Не додаючи нічого свого, він робить правильну виписку з візантійців і вже опісля, в особливому відділенні, переходить до північного світу, який був їм невідомий». Київські історики, об’єднані іменем Нестора, автора найдавнішого літопису України-Русі, не мали морального права бути недобросовісними. Ім’я Нестора Літописця зобов'язувало.
Список літератури, представленої на виставці
Загальні матеріали про ІТНЛ
Рідкісні примірники «Чтений в Историческом обществе
Нестора Летописца»
У складі ІТНЛ перебувало багато професорів, викладачів та студентів, які згодом ставали викладачами. Представники Київської духовної академії зазвичай обиралися заступниками очільників ІТНЛ, членами Ради та скарбниками.
Цьогоріч наукова спільнота України відзначає 165-річчя від дня народження Никандра Васильовича Молчановського (1858—1906) – українського історика, який ще у студентські роки під керівництвом професора В. Б. Антоновича написав (як складову проєкту поземельного дослідження давніх українських територій) працю «Очерк известий о Подольской земле до 1434 года». У 1878 р. Н. Молчановський за участь у студентських заворушеннях був відрахований з Університету св. Володимира (із забороною упродовж трьох років вступати до навчальних закладів) та висланий у В’ятську губернію. У 1881 р. продовжив навчання в Університеті, у 1884-му закінчив його. За рекомендаціями В. Антоновича, П. Голубовського, О. Левицького та М. Стороженка 1890 р. Никандр Молчановський став дійсним членом ІТНЛ. Як співробітник Археографічної комісії Никандр Васильович вивчав у Стокгольмському державному архіві документи, що стосувалися України 16–18 ст. Частина з них була опублікована в «Чтениях» (див.: Молчановский, Н. В. Бумаги Шведского Государственного Архива по истории Малороссии / Н. В. Молчановский // ЧИОНЛ. – 1899. – Кн. 13. – С. 158-160), та більшість матеріалів вміщено в «Архиве Юго-Западной России», вже після смерті дослідника.
7. Чтения в Историческом обществе Нестора летописца. Кн. 3 / под ред. Н. П. Дашкевича. – Киев : Тип. В. И. Завадзкого, 1889. – 114 с. – Приложение: Поминка по Александре Александровиче Котляревском. – С. 1-96.
Екземпляр належав українському історику, архівісту, досліднику пам'яток культури, палеографу, одному з найактивніших членів ІТНЛ Івану Михайловичу Каманіну (1850–1921).
На примірнику наявний екслібрис історика церкви, археографа, архівознавця, багаторічного скарбника ІТНЛ Степана Тимофійовича Голубєва (1848–1920).
Екземпляр належав українському історику правознавцю, архівісту, етнографу, прозаїку Оресту Івановичу Левицькому (1948-1922). Орест Іванович був багаторічним членом Ради та заступником голови (1902–05) ІТНЛ. У грудні 2023 р. наукова спільнота Укаїни відзначатиме 175-річчя від дня народження науковця.
Упродовж 1895-1896 рр. видатний історик, археограф, генеалог, джерелознавець, видавець Олександр Матвійович Лазаревський (1834-1902) був головою ІТНЛ. В 11-й книзі ЧИОНЛ, зредагованій Олександром Матвійовичем, на 240-ка сторінках вміщені дві його вагомих розвідки («Сведения о пребывании кн. Иеремии Вишневецкого в Левобережной Украине и об уходе его оттуда», «Записка Г. А. Полетики о начале Киевской Академии») та дві визначні археографічні публікації ученого («Исторические очерки Полтавской Лубенщины XVII и XVIII вв.»; «Материалы для истории общественного и частного быта в Малороссии XVIII в.»).
Рідкісні примірники праць голів ІТНЛ
В. С. Іконников (роки головування 1874—1877; 1893—1895)
В. Б. Антонович (роки головування в ІТНЛ: 1881—1887, 1896—1899)
В. Б. Антонович як голова ІТНЛ збільшив його наукові сили, розширив коло діяльності, приділивши в його працях визначне місце «південно-руській» археології. Доповідь В. Б. Антоновича про вагомі результати археологічних розкопок 1876-го року, виголошена на засіданні ІТНЛ 31 жовтня 1876 р., за рішенням редакції Товариства була опублікована у повному обсязі.
Вміщено доповіді колег та учнів В. Б. Антоновича: Ю. А. Кулаковського. М. В. Довнар-Запольського, В. З. Завітневича, І. М. Каманіна, В. І. Щербини та В. Ю. Данилевича.
М. Ф. Владимирський-Буданов (роки головування 1887—1893)
На відзначення 185-річчя від дня народження основоположника Київської історико-юридичної школи, багаторічного головного редактора Київської археографічної комісії, дійсного члена ІТНЛ від 1875 року (і його голови впродовж шести років) – М. Ф. Владимирського-Буданова, нагадаємо, що саме він у своїх працях виокремив українське право як окрему галузь правової історії. Аналіз матеріалів варшавських і віленських архівів привів Михайла Флегонтовича до висновку, що складовими «литовсько-руського права» є українське, литовське й білоруське право.
О. О. Котляревський (роки головування 1877—1881)
За головування О. О. Котляревського до ІТНЛ «вступило багато авторитетних наукових сил. Завдяки його заходам значно збільшилася бібліотека й поліпшилися фінанси Товариства. Як добрий промовець О. Котляревський притяг на засідання чимало нових відвідувачів. За його головування частіше подавалися бібліографічні огляди й крипичні оцінки історичної літератури» [4].
Гнилосиров Василь Степанович (1836–1900) – український педагог, шевченкознавець, публіцист, просвітник.
У дослідженні йдеться про єпископа м. Бамберга, канцлера імператора Римської імперії Генріха IV, святого Отто фон Містельбаха, Оттона I Бамберзького. У 1124—1129 роках він керував католицьким місіонерством у Померанії серед полабських (балтійських) слов'ян, які з VI до XII ст. населяли схід, північ та північний схід сучасної Німеччини. Полабські слов'яни були союзниками Ярослава Мудрого.
Друкований екслібрис на титульному аркуші: «Павел Петрович Ганько» - засвідчує приналежність цього примірника дворянину Полтавської губернії, депутату Полтавських дворянських зборів від Полтавського повіту, гласному Полтавської міської Думи Павлу Петровичу Ганьку (1870– після 1932).
Рідкісні примірники праць секретарів та дійсних членів ІТНЛ
Сергій Іванович Маслов (1880–1957) – український літературознавець, історик, археолог, антикознавець; секретар ІТНЛ.
Юліан Андрійович Кулаковський (1855—1919) упродовж 1905—1911 рр. був очільником ІТНЛ.
Василь Митрофанович Базилевич (31 грудня 1892/12 січня 1893–1942) український історик, архівіст, краєзнавець, музеєзнавець. Дійсний член і секретар ІТНЛ (1917–1930).
Олексій Олександрович Андрієвський (1845—1902) – український педагог, історик, археограф. Закінчив Університет св. Володимира (1865). Активний діяч київської Старої Громади, дійсний член ІТНЛ.
Костянтин (Кость) Петрович Михальчук (1840/1841—1914) – український мовознавець та етнограф, один із найшанованіших старогромадівців, дійсний член ІТНЛ.
Брошюра була подарована автором – істориком-славістом, літературознавцем, учнем О. О. Котляревського дійсним членом ІТНЛ Андроником Степовичем – «Уважаемому Николаю Павловичу Дашкевичу».
Довідкові видання
«Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца» (1879-1914) : бібліографічний довідник / АН УРСР, Археографічна комісія, Інститут історії ; уклад. М. П. Колесник. - Київ : Ін-т історії, 1989. - 84 с. - (Науково-довідкові видання з історії України).
Видання з автографами українських діячів науки і культури : каталог колекції Національної історичної бібліотеки України. Вип. 1 / Нац іст. б-ка України, Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н. О. Горська ; ред. О. І. Марченко, С. І. Смілянець, К. Г. Таранюк-Русанівський. – Київ : Вид. дім «Вініченко», 2018. – 416 с.
Іменний покажчик каталогу містить багато імен діячів ІТНЛ, серед них: В. Б. Антонович, Д. І. Багалій, М. Ф. Біляшівський, М. С. Грушевський, М. П. Дашкевич, П. Г. Житецький, А. М. Лобода, І. В. Шаровольський та ін.
Підготувала Н. О. Горська
