ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Олекса Федорович Влизько

…Куди ти підеш,
Україно?
Кого питати?
Ясно й так!
Уся в знаменах, як в жоржинах,
ти пружиш нерви,
мов Спартак!
І, щасна сонцем,
на чорнозем
виходиш юнню поколінь
зросити лірикою
прозу
перебороти
сон і лінь!...
(
Гесіод)

Народився 4(17) лютого 1908 р. в селі Боровйовка Крестецького повіту Новгородського губернії, де його батько, Федір Костьович, обіймав посаду спочатку дяка, згодом священика.

Родовід О. Влизька бере початок з Сигнаївки, що на Звенигородщині. Цим, мабуть, i пояснюється його раннє захоплення “Кобзарем” Т. Шевченка, що був для нього взірцем і натхненням у поетичній творчості. До того ж батько його з кріпацької сім'ї. А навчався Олекса в селі Боровйовка, де учні розмовляли поміж собою тільки українською мовою, свято шануючи традиції тубільних пращурів.[2]

Із 1917 р. родина постійно переїздить: спочатку на Черкащину (батьківщину батька) в с. Сигнаївку, 1919 р. до с. Станіславчик, а потім до Лебедина, де сім'я була до 1921 р. і згодом повернулась знову до Сигнаївки. Середню освіту здобував у Лебедині, в київській школі глухонімих.[11]

У 1922 р. у сім'ї сталася трагедія. На ковзанці Авенір потрапив до ополонки і згодом помер. Олекса й Олександр, рятуючи брата, опинилися в крижаній воді. Олександр одужав, а Олексі дісталося гірко: мати врятувала сина від смерті, але підліток втратив слух, його мова стала спотвореною. Із того часу молодший брат усюди супроводжував старшого.[12]

Втрата слуху майбутнім письменником компенсувалася вольовим розвитком пам'яті, начитаністю: книжка стала для хлопця одним з основних джерел формування художньої й соціальної свідомості. Після захворювання, опинившись у безодні глухонімоти, Олекса Влизько став писати вірші тільки українською мовою, яку пам’ятав з раннього дитинства. Деякі дослідники називають Олексу глухонімим, вказуючи на причину - скарлатину, але то хибне твердження.[12]

Ще з юних літ Олекса Влизько дивував усіх начитаністю. Тому він легко вступив на мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти (нині КДУ). Про те, як починалися його стосунки з літературою, писав в автобіографії, що зберігається нині в рукописному фонді ЦНБ АН УРСР:

“1924 р. я поніс уперше свої, писані російською мовою вірші до редакції київського “Більшовика” – органу губпарткому...[8]
В цьому вірші (“Буржуям”. – М. С.) революційний світогляд поєднувався з безоглядною епатацією читача, який, як я тоді наївно уявляв собі, був міщанин. Вірш був написаний під впливом книжки Маяковського... i починався так:

Я к вам пришел не для того, чтоб хныкать, —
печальные баллады сочинять
Я к вам пришел, чтобы буржуям в ухо Кричать, реветь, свистать и ржать.

3 гріхом пополам, зі словником у руках став писати вірші по-українському, й уже того ж таки 1924 р., я, ще не знаючи української мови, все ж таки видрукував у “Більшовику” свій перший друкований твір, переклад вірша Жарова про загублений партквиток (на смерть Леніна). Зі словником у руках я писав українські вірші до 1926 р. А в 1926 р. написав свого “За всіх скажу”. ...Власне кажучи, я маю право заявити, що “Глобус” і “Пролетарська правда” виховали мене”.[8]

1925 р. з'являється перша публікація (вірш “Серце на нород”) у часописі “Глобус”, відтоді його твори друкували багато і в найрізноманітніших виданнях. Так само часто з'являлись і книжки. О. Влизько став одним із найпомітніших поетів свого часу. Брав участь у різних літературних організаціях і групах: “Комункульт”, “Жовтень”, “Молодняк”, був серед провідних авторів “Нової генерації”. Згодом вступив до ВУСПП та її продовження Спілки письменників.[11]

“Коли вийшла Влизькова книжка “За всіх скажу”, нам треба було зрозуміти, що всі ми початківці, а він поет”, згадував Л. Первомайський. Тогочасні критики дали напрочуд високу оцінку поетичному дебютові молодого автора, що стався 1927 р.[5]


Вірш Олекси Влизька Дев'ята симфонія Бетховена читає заслужений діяч культури України Ю. Кочевенко

Серед поетів Олекса Влизько був справді наймолодший, найпопулярніший – справжній улюбленець свого часу. Перша книжка поезій 19-літньото юнака “За всіх скажу” (Київ, “Книгоспілка”, 1927 р., 64 стор.) була видана вдруге того самого року під назвою “ПОЕЗІЇ”, а в 1930 р. ДВУ видало її втретє. Книжка вибраних поезій Влизька “РЕЙС” (Київ, “Пролетарська правда” 1930 р.) була видана і розпродана нечуваним для поезії того часу тиражем у 33 000![7]

Книжка “За всіх скажу” сприймається як відповідь на гострі питання, поставлені дискусією 1925-1928 рр., про шляхи розвитку української літератури. Для багатьох сучасників прихід О. Влизька до “Нової генерації” видався вкрай несподіваним. “Як потрапив талановитий Влизько в коло Семенкових сателітів, я й досі не можу зрозуміти”, – дивувався Л. Первомайський. А втім, така, на перший погляд, загадкова “метаморфоза” мала свої причини, одну з яких О. Полторацький пов'язував з товаришуванням O. Влизька з панфутуристом Г. Шкурупієм.[5]

1927 р. з'явилось було в пресі повідомлення про загибель Влизька у хвилях Дніпра. Вістка справила приголомшливе враження. Провідний тоді радянський критик Володимир Коряк у некролозі в харківській центральній газеті нестримно оплакав смерть юного поета, говорячи про загибель на самому старті “українського Пушкіна” (В. Коряк. “Олекса Влизько”. “Комуніст”, 2 серпня 1927 р.). Влизько спростував вістки і некрологи весело-іронічною заявою в пресі та своїми новими книжками: ЖИВУ, (Харків-Київ, ДВУ, 1930 р., 199 стор.), КНИГА БАЛЯД («Книгоспілка», 1930 р.), книга віршів із поїздки до Hiмеччини HOCH DEUTSCHLAND (Харків, ДВУ, 1930 р.) та книга гарного прозового репортажу з тої ж поїздки ПОЇЗДИ ЙДУТЬ НА БЕРЛІН (в-во “Література і мистецтво”, 1931 р.). Далі виходить книжка його агітаційних віршів а ля Маяковський МОЕ УДАРНЕ (Харків, “ЛІМ”, 1931 р.).[7]

Останньою – передсмертною – книжкою Влизька був П'ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ, морські вірші (Харків, “ЛіМ”, 1933 р.), оздоблена моттом із Артура Рембо (“оповістіть, о якій годині можете взяти мене на борт”), повна мужньої романтики моря і моряцького відважного фаталізму, з віршем “Рейд” у центрі. Можна собі уявити, як звучала в 1933 р., коли гинули мільйони українців, Влизькова музика катастрофи переповнених людьми “стальних левіятанів”, що серед ночі під регіт нордосту» ідуть в “останній рейс і смерть.”.[7]

У грудні 1934 р. його було страчено разом з багатьма діячами української культури, серед яких: Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Кость Буревій, Тарас та Іван Крушельницькі, Михайло Лебединець, Роман Шевченко, Михайло Оксамит та інші. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні, що розпочалося 14 грудня 1934року в Києві, офіційно винесла Олексі Влизьку смертний вирок за приналежність до міфічної контрреволюційної терористичної організації. Реабілітований посмертно 1958 р.[18]

Здавалося б, у чому загадка? Є відоме видання “...З порога смерті...” - книжка про репресованих літераторів, яка побачила світ у Києві ще 1991 р. Її упорядкував письменник Олекса Мусієнко (на жаль, уже покійний), а готував статті авторський колектив на основі розсекречених архівних джерел - справ ГПУ-НКВД. Це літературно-художнє видання, шите міцними нитками документів, апріорі має вселяти довіру, але... У статті про Олексу Влизька впадає в око неточність, яка насторожує: зазначено, що поета заарештували після вбивства Кірова разом із численною групою діячів української культури, серед яких, зокрема, Антін, Іван і Тарас Крушельницькі... Насправді Влизька взяли під варту 6 листопада 1934-го, а замах у Ленінграді на Сергія Кірова було вчинено, як відомо, 1 грудня. Та й у життєписах Крушельницьких у згаданому виданні читаємо, що Івана й Антона заарештували 1933 р. і 6 листопада 1934-го відповідно - тобто раніше, ніж дістав кулю в Смольному партійний функціонер Костриков (Кіров - партійний псевдонім). [17]

Але зайшовши на сайт Електроноого архіву українського визвольного руху ми бачимо, що інформація зовсім відрізняється, так зі свідчень Федора Влизька про Олексу Влизька від 28 червня 1956 р., сина арештовано 3 листопада 1934-го р., у справі ордер на обшук та арешт Олекси Влизька виписанно 5 листопада.

  

Повернімося до дати розстрілу поета. У книжці “...З порога смерті...” читаємо: “Виїзною сесією військової колегії Верховного Суду СССР на закритому засіданні 14 грудня 1934 р. Влизьку був винесений смертний вирок, який того ж дня було виконано”. Авторський колектив і шановний упорядник видання на початку 1990-х, вочевидь, не ознайомилися з архівною справою іншого українського письменника - Григорія Вакара (літературне ім'я Ґро Вакар). Якби той пожовклий томик вчасно потрапив до рук дослідників, у “скорбному синодику” (так скромно назвав свою працю О. Мусієнко) могло бути й прізвище Вакара - митця-авангардиста, автора роману “Поїзди підуть на Париж”. І над справжньою датою розстрілу Олекси Влизька, можливо, уже не ламали б спини. [17]

Список документів із сайту Електронного архіву українського визвольного руху

Обкладинка слідчої справи № 215101, том 4 (слідчі матеріали по "Об'єднанню українських націоналістів" та Олексі Влизьку

Опис документів, що знаходяться у справі Олекси Влизька

Речовий доказ: записка Олекси Влизька адресована Олексію Полтарацькому

Постанова про вибір міри запобіжного заходу обвинуваченому Олексі Влизьку - тримання під вартою

Ордер на обшук та арешт Олекси Влизька

Протокол виконання обшуку та арешту Олекси Влизька

Постанова про обвинувачення Олекси Влизька від 17 листопада 1934 р.

Протокол допиту Олекси Влизька від 19 листопада 1934 р.

Протокол допиту Олекси Влизька від 19 листопада 1934 р. (копія)

    

Протокол допиту Олекси Влизька від 20 листопада 1934 р.

Протокол допиту Олекси Влизька від 20 листопада 1934 р. (копія)

Протокол допиту Олекси Влизька про Григорія Косинку від 27 листопада 1934 р.

Протокол допиту Олекси Влизька про Григорія Косинку від 27 листопада 1934 р. (копія)

Протокол допиту Олекси Влизька про Дмитра Фальківського від 1 грудня 1934 р.

Протокол допиту Олекси Влизька про Дмитра Фальківського від 1 грудня 1934 р. (копія)

Протокол допиту Олекси Влизька про закордонні поїздки Івана Терещенка та Михайля Семенка від 4 грудня 1934 р.

Протокол допиту Олекси Влизька про закордонні поїздки Івана Терещенка та Михайля Семенка від 4 грудня 1934 р. (копія)

Постанова про долучення записки Олекси Влизька до справи у якості речового доказу https://avr.org.ua/viewDoc/30463

Протокол допиту Олекси Влизька від 7 грудня 1934 р. про записку знайдену в Ґео Шкурупія під час обшуку

Протокол допиту Олекси Влизька від 7 грудня 1934 р. про записку знайдену в Ґео Шкурупія під час обшуку (копія)

Протокол допиту Олекси Влизька про Григорія Вакара від 7 грудня 1934 р. (копія)

Протокол допиту Олекси Влизька від 9 грудня 1934 р.

Протокол допиту Олекси Влизька від 9 грудня 1934 р. (копія)

Опис документів, що входять до слідчої справи № 215101, том 4

Запит в Інститут літератури АН УССР на відгук про твори Олекси Влизька, Михайла Оксамита, Костя Буревія та Григорія Косинки

Запит про надання інформації стосовно заборони творів Олекси Влизька, Михайла Оксамита, Костя Буревія, та Григорія Косинки

Офіційний лист про вилучення творів Олекси Влизька, Костя Буревія та Григорія Косинки

Офіційний лист відповідь з Інституту літератури АН УССР на запит про відгук на твори Олекси Влизька, Михайла Оксамита, Костя Буревія та Григорія Косинки

Депутатське звернення про надання розпорядження щодо розслідування справи Олекси Влизька

Свідчення Федора Влизька про сина Олексу Влизька від 28 червня 1956 р.

Характеристика Олекси Влизька та його творчості

Постанова військового прокурора ГВП СССР про відхилення скарги Федора Влизька на перегляд справи Олекси Влизька як безпідставної

Ухвала Військової колегії Верховного Суду СССР щодо засуджених 13-14 грудня 1934 р. по справі “Об'єднання Українських Націоналістів”

Акт виконання смертного вироку комендантом НКВД УССР Шашковим над Сказинським Романом, Крушельницьким Антіном, Лебединцем Михайлом та ін.

Книги з фонду НІБУ

     

  1. Біля чистих джерел Слабошпицький М. …У країні й годині своій // Вітчизна. – 1987. – №2. – С. 158-162
  2. Вежель-Веркалець, Л. Верхи на вождях у Биківню : невідомі сторінки долі Олекси Влизька / Ліна Вежель-Веркалець // Київ. – 1998. – № 11-12. – С. 140-146.
  3. Влизько О. Ф. Вибране : поезії / О. Ф. Влизько ; упоряд., вступ. ст. М. Ф. Слабошпицький. – Київ : Дніпро, 1988. – 172, [1] с.
  4. Золоті рядки української поезії. Розстріляне Відродження / укл. О. В. Зав’язкін. – Донецьк : БАО, 2008. – 222 с.
  5. Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. Кн. 1 Перша половина ХХ століття. Підручник / Ред. В. Г. Дончик. – Київ, 1998. – 462 с.

     

  1. Ковалів Ю. І. Романтична стильова течія в українській радянській поезії 20–30-х років: (М. Бажан, Л. Первомайський, О. Влизько, Ю. Яновський) / Ю. І. Ковалів ; АН УРСР. Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : Наук. думка, 1988. – 126, [2] с.
  2. Лавріненко Ю. А. Розстріляне відродження (антологія 1917-1933) : поезія-проза-драма-есей / Ю. А. Лавріненко. – Київ : Смолоскип, 2002. – 984 с. : портр.
  3. Першовірш: Вірші, спогади, есе. – К.: Молодь, 1984. – 198 с.
  4. Розстріляне Відродження. Українська репресована лірика / Ред. О. В. Зав’язкін. – Донецьк : БАО, 2009. – 254 с.
  5. Слабошпицький М. Веньямін літературної сім’ї : Олекса Влизько та інші: ревю / М. Слабошпицький. – Київ : Ярославів Вал, 2008. – 288 с.
  6. Українська авангардна поезія (1910–1930-ті роки) : антологія / упоряд.: О. Коцарев, Ю. Стахівська. – Київ : Смолоскип, 2014. – 813, [2] с. : портр.

Електроннні ресурси

  1. Біографія Олекси Влизька [Електронний ресурс] // Олекса Влизько / Про автора. – Режим доступу: https://sites.google.com/view/oleksa-vluzko/біографія-олекси-влизька?pli=1. – Дата звернення: 28.01.2023.
  2. Влизько Олекса Федорови [Електронний ресурс] / В. Т. Поліщук // Енциклопедія Сучасної України. – Дата публікації: 2005. – Режим доступу: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=35164. – Дата звернення: 28.01.2023.
  3. Влизько Олекса Федорович біографія [Електронний ресурс] / Вячеслав Брюховецький // Українська літературна газета / Бібліотека БІОГРАФІЯ. – Дата публікації: 08.01.2020. – Режим доступу: https://litgazeta.com.ua/biohrafiya-korotko/vlizko-oleksa-fedorovich-biografia/. – Дата звернення: 28.01.2023.
  4. Влизько Олекса Федорович [Електронний ресурс] // Вікіпедія вільна енциклопедія. – Дата публікації: 02.01.2022. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Влизько_Олекса_Федорович. – Дата звернення: 28.01.2023.
  5. Олекса Влизько [Електронний ресурс] / ГАННА ЧЕРКАСЬКА // UAHistory / Видатні люди. – Режим доступу: https://uahistory.com/topics/famous_people/7361. – Дата звернення: 28.01.2023.
  6. Олекса Влизько: таємниця страти поета  [Електронний ресурс] / Сергій Шевченко// ZN.UA / історія. – Дата публікації: 17.07.2015. – Режим доступу: https://zn.ua/ukr/HISTORY/oleksa-vlizko-tayemnicya-strati-poeta-_.html. – Дата звернення: 28.01.2023.
  7. Розстріляне відродження: Олекса Влизько. Легенда з легенд [Електронний ресурс] / Катерина Веселова // СловОпис / Відомі українці. – Режим доступу: http://slovopys.kubg.edu.ua/rozstiliane-vidrodzhennia-oleksa-vlyzko-lehenda-z-lehend/. – Дата звернення: 28.01.2023.

Підготував відділ
соціокультурних комунікацій