ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
25.04.2024
31 січня відзначається Всесвітній день ювеліра.
Ювелірне мистецтво(або золотарство) — одне з найдавніших мистецьких ремесел.
Історія ювелірної справи в Україні, за археологічними даними, сягає палеолітичних часів і простягається через безперервну еволюцію технологій та стилів до наших днів.
Розмаїття культур народів, що упродовж багатьох тисячоліть жили на теренах сучасної України, відображено в унікальних духовних та матеріальних надбаннях, серед яких, зокрема, і витвори ювелірного мистецтва.
І сьогодні вражають красою та витонченістю вироби майстрів ювелірних справ, створені у різні періоди нашої історії.
В рідкісному фонді Національної історичної бібліотеки України зберігається унікальне ілюстроване видання, в якому представлено шедеври ювелірної техніки одеського майстра Ізраіля Рухомовського (1860-1936). На першій сторінці видання - дарчий напис видатного ювеліра.
Израиль Рухомовский и его работы : иллюстрированный критико-биографический очерк / издание Б. Сапожникова. – Одесса : Коммерческая типография В. Сапожникова, 1903. – 18 с. : ил.
Ізраїль Хацкелевич Рухомовський (Рахумовський) народився у 1860 році у невеликому провінційному містечку Мозирі Мінської губернії. Спеціальної художньої освіти він не отримав, оскільки батьки готували його у рабини. Але вже з раннього дитинства його захоплювало мистецтво. Завдяки природним здібностям та працелюбності Ізраїль Рухомовський досяг неабиякого ступеня майстерності в ювелірному мистецтві. Деякий час він працював у граверних майстернях відомого київського ювелірного дому «Маршак».
Початок плідної творчої діяльності Рухомовського пов’язаний з його переїздом до Одеси, де на вулиці Успенській, 36, у маленькій майстерні він створював справжні шедеври, поєднуючи техніки гравера, чеканщика і ювеліра і працюючи неперевершено у кожній з цих галузей.
Йому належить цілий ряд творів античного зразка, найвідомішим серед яких була «тіара Сайтафарна» (Сайтафарнеса або Сайтаферна). Наприкінці XIX - на початку XX століття корона скіфського царя, який правив своїми войовничими племенами близько 200 року до н.е., не просто викликала хвилювання у відомих археологів і мистецтвознавців, але й спричинила справжній ажіотаж в художньому світі, а ім’я Ізраїля Рухомовського стало сенсацією у художньо-мистецькому оточенні.
А розпочалась історія, пов’язана з тіарою Сайтафарна на початку 1896 року, коли купець з м. Очакова Шепсель Гохман завітав до віденського Імператорського музею і запропонував придбати речі з начебто випадково знайденого на місці стародавньої Ольвії скарбу. Найбільш цінною серед цих речей була золота тіара з написом. Вишукана тіара (її висота 18 см, а вага 443 г) складається з декілької поясів – фризів. На нижньому зображені ідилічні сцени з життя скіфів, на середньому, найширшому - сюжети з «Іліади». Обидва фризи відділено один від одного круговим зображенням міської оборонної стіни з баштами, а на ньому грецький напис: «Царя великого і непереможного Сайтафарна. Рада і народ ольвіополітів». Таким чином, тіара сама розповідала про себе: вона була подарована скіфському царю Сайтафарну мешканцями Ольвії за постановою народного зібрання і ради міста.
Раніше Гохман намагався збути її Британському музею, але там, знаючи сумнівну славу торговця підробленими старожитностями, відмовились навіть дивитись на запропоновані речі. У австрійських спеціалістів справжність тіари не викликала сумнівів, хоча директор музею і висловився проти її придбання. Ціна, яку запросив Гохман, була надвисокою, і віденський музей був вимушений відмовитись від покупки.
Далі події розгортались таким чином. Гохман, оскільки у нього закінчувався термін візи, передав тіару двом віденським антикварам Фогелю і Шиманському, доручивши їм продати виріб за 30 тисяч франків з умовою, що в разі збільшення прибутку, його буде поділено. Антиквари на початку березня 1896 р. відправились до Парижа, де за посередництва деяких впливових осіб запропонували тіару Лувру. Там було проведено ретельну та різнобічну експертизу, і серед вчених мужів, які її вивчали, не знайшлося жодного, хто б засумнівався в її автентичності. А серед них, треба зазначити, були такі авторитети, як відомі брати Теодор і Саломон Рейнаки, епіграфісти Фукар і Олло та ін. Схвалив покупку й директор національних музеїв Франції Кемпфен.
Торговці запросили нечувану ціну, але бажання придбати шедевр було таким великим, а упевненість в його справжності такою глибокою, що Лувр погодився заплатити за неї величезну суму: називали цифру 200.000 франків і навіть чверть мільйона (більш як 90 тис. рублів золотом). Асигнування на купівлю тіари затвердив парламент. За іронією долі, угоду уклали 1 квітня. «Тіара Сайтафарна» зайняла місце у вітрині Лувра серед національних коштовностей Франції.
Як тільки з’явились повідомлення про луврське придбання, в Росії відразу ж заговорили про сумнівне походження тіари, адже там добре знали ціну «ольвійським старожитностям», які надходили на ринок через очаківських та одеських торговців. Першим проти автентичності «тіари Сайтафарна» на сторінках газети «Новое время» висловився відомий археолог М. І. Веселовський. Такої ж думки був історик, директор Одеського музею Е. Р. фон Штерн. На X Археологічному з’їзді в Ризі (1896 р.) він виступив з промовою «О подделках классических древностей на юге России». Підробкою вважав тіару і відомий німецький археолог та історик античного мистецтва А. Фуртвенглер, який мав можливість особисто оглянути тіару в Луврі. Він доводив, що в зображеннях на тіарі спостерігається змішування абсолютно різних мистецьких і часових стилів, що помилок, які присутні на виробі, античний майстер припуститися просто не міг. Але не зважаючи на авторитетність Фуртвенглера французькі експерти з ним не погоджувались, проти його думки виступали зберігач Лувра Ерон де Вільфос, брати Рейнаки, Фукар. Одним з важливих «аргументів» на користь справжності тіари була глибока впевненість у тому, що в Європі немає сучасного майстра з таким глибоким знанням і почуттям античності, який був би здатен зробити таку високохудожню підробку.
Тим часом, в Одесі відбувся судовий процес проти Шепселя Гохмана. Відомий колекціонер П. Суручан, який мешкав в Кишиневі, звинуватив Гохмана у продажу йому підробних «старожитностей». В якості експерта судом був залучений Е. Р. Штерн. Тут вперше почули ім’я Рухомовського. Про нього стали говорити як про автора «тіари Сайтофарна».
Але 3 жовтня 1897 р. французька газета «Journal des Débats» опублікувала лист Рухомовського, в якому той категорично заперечував свою причетність до луврської покупки. Справа про тіару почала потроху затихати. Тіара продовжувала сяяти у вітрині Лувра.
Через сім років після покупки, раптом виник скандал, який схвилював увесь Париж. 18 і 19 березня 1903 р. впливова паризька газета «Le Mаtin» опублікувала інтерв’ю з художником Еліна, який заявляв, що він працював для «фабрики» підробок творів античного мистецтва на Монмартрі. І за його словами, саме він виготовив золоту корону, за яку отримав 4500 франків.
Незабаром з’ясувалось, що Еліна самозванець, афера схвилювала увесь Париж. В популярній «Le Figaro» з’явились сатиричні віршики і карикатури, на вулицях наспівували куплети про тіару. За три дні, з 19 по 21 березня 1903 р., Лувр відвідали більш як 30. 000 людей, щоб подивитись на такий знаменитий експонат.
23 березня 1903 р. «Le Mаtin» опублікувала листа, а потім і інтерв’ю одного російського ювеліра, який жив у Парижі. Той повідомляв, що луврська тіара є витвором його найкращого друга Рухомовського, якому він сам допомагав упродовж восьми місяців його роботи. Ювелір ручався за особисту чесність Рухомовського, який виготовляв тіару, не знаючи, що вона призначалась для шахрайського продажу як «справжня» давня прикраса.
Газети повідомляли, що Рухомовський був допитаний в Одесі поліцією і підтвердив, що є автором «тіари Сайтафарна», але разом з тим заперечував свою причетність до її продажу. Виявилось, що відомі вчені О. В. Орєшніков, Е. Р. Штерн і Г. Є. Кізерицький не один раз інформували Лувр про свою впевненість у підробці тіари, але керівництво музею вперто тримало цю інформацію в секреті.
Далі відмовчуватись було неможливо. Того ж дня, 23 березня, Рада національних музеїв Франції зібралась у Луврі на екстрену секретну нараду і після довгого засідання міністр Шом’є заявив представникам преси: «Міністр народної освіти вирішив створити комісію з метою розгляду автентичності об’єктів наших національних зібрань». Через виникнення серйозних сумнівів у справжності тіари, Ерон де Вільфос просив у міністра дозволу вилучити її з колекції Лувра до з’ясування питання. Тіару зняли з вітрини, де вона експонувалась упродовж семи років.
Через декілька днів «Le Figaro», яка зробила відповідний запит в Одесі, опублікувала сенсаційну телеграму: «Гравер Ізраїль Рахумовський, який проживає в Одесі, Успенська вулиця 36, категорично заявляє, що він є автором тіари, яку він виготовив у 1896 р. на замовлення особи з Керчі. Рахумовський готовий після отримання 1200 франків прибути в Париж».
Уповноваженим з розслідування питання щодо справжності тіари було призначено професора Клермона-Ганно.
5 березня 1903 р. в Париж інкогніто приїхав Рухомовський і оселився в одному з готелів під вигаданим прізвищем Барде. Але від всюдисущих репортерів йому сховатись не вдалося. Ізраїль Рухомовський став героєм дня, кумиром парижан, його портрет з’явився у всіх паризьких газетах.
Розслідування продовжувалось близько двох місяців, і нарешті 2 червня 1903 р. Клермон-Ганно повідомив про його результати міністру. 11 червня у щоденній газеті «Le Temps» було зазначено, що Рухомовський пред’явив 4 справжніх фотографії тіари в момент, коли її було передано Гохману, а також ескізи чотирьох фрагментів, які він зробив на пам’ять. Перш ніж показати Рухомовському тіару, Клермон-Ганно упродовж восьми годин допитував ювеліра з метою з’ясування різних дрібних деталей. Рухомовський розповів, що працював над тіарою упродовж 7-8 місяців і отримав за неї 1800 рублів. Він також повідомив, які друковані джерела він використовував як зразки для її створення. Це, зокрема «Русские древности в пам’ятниках искусства» Толстого і Кондакова – для скіфських сюжетів і популярний «Картинный атлас всемирной истории» Л. Вейсера – для мотивів з «Іліади». Ювеліру запропонували відтворити частину самої тіари, що було зроблено ним з неабиякою точністю. Сумнівів в авторстві Рухомовського більше не залишалось. Тож, висновки Клермона-Ганно були наступні: тіара Лувра є фальшивою; виготовлено її за вказівкою якогось Х (Гохмана) 
сучасним майстром; цей майстер – Ізраїль Рухомовський.
Питання «тіари Сайтафарна» було вирішено остаточно. ЇЇ було передано в музей сучасного мистецтва, пізніше її повернули до Лувра, де вона зберігається серед визначних підробок.
У той час, коли всі захоплювалися красою тіари, ще один шедевр ювелірного мистецтва авторства Ізраїля Рухомовського було виставлено в Парижі, в Салоні французьких художників. Мова йде про мініатюрний золотий саркофаг з рельєфами, в якому містився ще більш мініатюрний скелет.
Саркофаг має лише 10 см у довжину; 3,5 см в ширину і 4 см в вишину. «Вся поверхность этого маленького саркофага сплошь покрыта резьбою: аллегорическими группами, панорамами и картинами из человеческой жизни. […] На этом маленьком пространстве находятся более полусотни одних только человеческих фигур во весь рост, причем малейшие оттенки выражения лица, малейшие складки одежды отделаны с такой точностью и законченностью, что невозможно было бы их более закончить будь они увеличены в 10 раз, в 100 раз».
Майже 2/3 з 9-ти років, упродовж яких Рухомовський працював над своїм твором, пішло на виготовлення скелета.
Скелет золотий; він розміром з людський палець і складається з 167 окремих частин! «[…] голова, челюсть, кости рук, в плечах, локтях и ладони, кости ног в бедре, коленях и ступнях не только подвижны, но […] подвижны именно так и именно столько, сколько они подвижны в настоящем скелете! Все виды соединений костей в настоящем скелете: шарообразные, яйцеобразные, блокоообразные и седлообразные сохранены и здесь. При этом все соединения совершенно незаметные снаружи!»
В книзі представлено й інші вишукані ювелірні шедеври Ізраїля Рухомовського.
Ритон – ріг, всуціль прикрашений рельєфом з життя скіфів. Кольє.
Статуетка «Ахіллес і Мінерва»
«Техническая сторона исполнения этой золотой группы поразительна. Она частями чеканена из тонкой полосы золота и затем эти части спаяны вместе. Легко представить себе, насколько трудно чеканить частями человеческое тело, потом припаять их друг к дружке так, чтобы при этом не пострадала общая форма».
Пляшечка для парфумів
Мініатюрна пляшечка виконана досить оригінально. Контури сцен та фігур на пляшечці викладено мікроскопічними золотими кульками (всього – 40.000 кульок). «Каждый шарик нужно припаять на определенном месте, потому что из них составлены контуры фигур. При этом пайка на бутылочке совершенно незаметна. Пробкой для нее служит голова фавна; усы, борода и волосы этого фавна тоже сплошь усыпаны шариками».
Мініатюра «Фігура Перемоги»
Медальйон «Десять заповідей»
На золотому колі діаметром 6 мм! дуже чисто і розбірливо награвіровані усі десять заповідей і напис: «гравировал Рухомовскій, Одесса, 7-го января 1902 года». Ілюстрації медальйона в книзі представлено у справжньому, а також у збільшеному розмірі.
Останні три десятиліття свого життя Ізраїль Рухомовський прожив з родиною в Парижі. Нащадки успадкували його талант і стали успішними ювелірами, художниками і літераторами.
Література:
Израиль Рухомовский и его работы : иллюстрированный критико-биографический очерк / издание Б. Cапожникова. – Одесса : «Коммерческая типография» Б. Сапожникова, 1903. – 18 с. : ил.
Вейсер, Л. Картинный атлас всемирной истории : 240 таблиц рисунков / составлен Л. Вейсером ; с текстом Г. Мерца. – Санкт-Петербург ; Москва : Изд. книгопродавца и типографа М. О. Вольфа, 1865.
Труды Десятого археологического съезда в Риге. 1896 : [в 3 т.]. Т. 3 : с 3-мя табл. / под ред. графини Уваровой. – Москва : Типография Г. Лисснера и А. Гешеля, 1900. – Протоколы. – С. 50.
Брашинский, И. Б. В поисках скифских сокровищ / И. Б. Брашинский ; АН СССР. – Ленинград : Наука, Ленингр. отд-ние, 1979. – С. 83-102.
Либман М. Поддельные шедевры / М. Либман, Г. Островский. – Москва : Сов. художник, 1966. – С. 35-49. – (Страницы истории искусств / сост. Б. Бродский).
Підготувала Світлана Смирнова
(Науково-дослідний відділ стародруків, цінних та рідкісних видань)
