ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

«Українці на Кубані» Капельгородського

Пилип Йосипович Капельгородський (*14 (26) листопада 1882, с. Городище (нині Недригайлівський район Сумської області України) – український письменник, представник розстріляного відродження. 

Пилип був сином священника Василя Флоренського, батька багатодітної родини (одинадцять дітей було в Йосипа Михайловича Капельгородського, колишнього кріпака князя Щербатова, та біднячки Уляни Федорівни). Спочатку навчався у земській школі, але згодом за протекці священика, що розегеледив літературний талант, переведений до Роменської духовної школи (1893–1897 роки).[3] 

За бунтарство проти жорсткої системи виховання у січні 1897 року Пилип виключений із семінарії, незважаючи на те що був найкращим учнем. Під тиском батька вступає до Полтавської духовної семінарії (1897–1902 року). Тут знайомиться Симоном Петлюрою, який є старшим на 3 роки. Вони товиришували та гуртували молодь, були законі в одну дівчину – доньку попа Параскеву, вона ж уподобала Пилипа.[3]

Пилип після складання екстерном іспити Роменському училищі та отримав диплом народного вчителя. Через арешт у 1902 році за участь у селянських заворушеннях на Полтавщині, не закінчує духоної семінарії. Його звинувачували у підбурюванні бунту, він утік до Кубані де вчителював у с. Успенське 1903–1909 роки. Був арештований до Армавірської тюрми, через підбурювання селян проти царського режиму, звільнений 1909 року. У тюрмі пише автобіографічну повість-хроніку «Записки семінариста» (1909 рік), у ній Капельгородський описав жахливий бурсацький режим.[3] 

Опинившись на Північному Кавказі восени 1909 року у м. Владикавказ Пилип працює публіцистом і газеті “Терек.” Вивчає життя та побут ногайського народу, що жив між Тереком і Камою. З 1909 до 1916 року на всенародному сході був обраний зверхником Караногая і провадив у краї соціально-економічні реформи, спрямовані на збереження корінного населення. Там він відкрив 2 школи, пансіон, Народний будинок з синематографом, а також викопав артезіан прісної води та за допомогою бобової рослини донник зупинив наступ пісків, за 7 років перетворивши значну частину Кізляро-Астраханської напівпустелі на квітучий сад.[3]

Після революції у 1917(1918) році Пилип Капельгородський повернувся на Україну і після численних арештів та низки пригод, пов'язаних зі складним і неоднозначним ставленням до нової влади, почав працювати в редакціях газет «Вісті ревкому», «Червона Лубенщина», «Більшовик Лубенщини». Як сатирик і публіцист, надрукував на сторінках газет Полтавщини понад півтори тисячі фейлетонів, віршів, гуморесок, статей.[2]

Автор 200 віршів: до найвитонченіших і цілком оригінальних належать поезії «Не стріляй!», «Fata morgana» (1909), «Ноктюрн» (1910). Перша поетична збірка «Відгуки життя» вийшла у 1907 році. У 1916 році Капельгородський видав історико-етнографічну монографію «Караногай».[3]

19 березня 1938 року Пилип Капельгородський був заарештований, а 5 квітня 1938 року засуджений до розстрілу «особливою трійкою» НКВС по Полтавській області за звинуваченням у націоналізмі і розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. Вирок виконано 19 травня 1938 року. У січні 1956 році митець був посмертно реабілітований.[3]

 

В основі книги історія заселення Кубанського краю Запорізькими козаками, про козаків, розвал січі царицею та поновлення через набіги татар, дарування землі(кубані). Як плавно козаків підпорядковували під царський лад. Змінювали устав-побут козацького ладу через привілеї старшин які назначались царською рукою, їх подальші безчинства.

За старого ладу, козацького отамана чи старшину обирали з громади на рік, та за безчинства скидали до простого рядового. Та тих хто призначався скинути було важко, навіть якщо бунтували. Та через три хвилі переселень «чужогородніх» та інших народів, люд дуже перемішався. Землі ставало меньше, розподіл ставав жорстки. Чожогородні практично ставали кріпаками, щоб вижити. Козаки здебільшо хлібороби, це ті що отримали хорошу землю. Ті що отримали в горах чи неродючі землі, ішли у найми, розпочинали ремісницька діяльність.

 

Життя на Кубані вкрай складне через клімат та тутешні хвороби (кавказька малярія) через це сильно вмирали і люди і худоба. Призвичаїтись було важко. Не зважаючи на всі факти тяжкого побуту козаки та українські селяни не забувати українську мову, звичаї, пісні, приказки, казки.

Автор описує природу, клімат краю. Послідовно розписав історію від заселення козаками побудови козацької січі до переселень інших людей, які тікали за пошуком хліба та заробітку на Кубані.

Повний текст видання у форматі PDF за посиланням.

Електронні джерела

  1. Капельгородський Пилип Йосипович [Електронний ресурс] // Бібліотека української літератури УкрЛіб – 2022. – 22 липня. – Режим доступу: https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=9001. – Дата звернення: 26.11.2022.

  2. Капельгородський Пилип Йосипович  [Електронний ресурс] // Вікіпедія. Вільна енциклопедія. – 2022. – 22 липня. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Капельгородський_Пилип_Йосипович. – Дата звернення: 26.11.2022.

  3. Пилип Йосипович Капельгородський (1882–1938) [Електронний ресурс] Загорулько Ростислав // Центральний архів-музей літератури та мистецтва України. – 2021. – 09 листопада. – Режим доступу: https://csamm.archives.gov.ua/2021/11/09/pylyp-iosypovych-kapelhorodskyi-1882-1938/. – Дата звернення: 26.11.2022.

 

Підготував: відділ соціокультурних комунікацій