ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
25.04.2024
"...Я не можу битися зброєю. Але я б'юся різцем і долотом. Я каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються", – написав художник Ніл Хасевич за рік до своєї загибелі.
Дитинство
Ніл Хасевич народився 25 листопада 1905 року в с. Дюксин Костопільського повіту (тепер Рівненський район Рівненської області) у сім'ї диякона і псаломщика місцевої церкви Антона Івановича та Федорії Олексіївни Хасевичів.
У родині було троє синів, двоє з яких стали українськими священиками на Волині. Анатолія закатовано поляками в с. Дерев'яне біля волинського містечка Клеваня, а Федір загинув після війни на засланні в Сибіру. Третім був Ніл, що теж вчився в духовній семінарії (і перші уроки малювання отримав в іконописній майстерні).
Коли Нілу виповнилося 14 років, в його житті сталася трагічна подія – на залізничному переїзді підвода, на якій вони з мамою їхали до гімназії, потрапила під потяг. Матір загинула, а син, втративши ліву ногу, на все життя зостався калікою, але, хоч був ще підлітком, не опустив руки, а вміючи вирізати з дерева, сам виготовив собі протез і вперто йшов до мети – отримати освіту.
Навчання
У Варшаві того часу працював невеликий гурток українських митців і студентів академії, які заснували товариство «Спокій», куди входили Н. Хасевич, П. Андрусій, В. Васьківський, С. Дричик, В. Зварич, П. Холодний, В. Гаврилюк та П. Мегик. Зі спогадів останнього про свого земляка:
«… невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина, з палицею в руці, бо замість лівої ноги – дерев'яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує. З дому від батька не одержує нічого, бо там не менша біда…».
У 1930-х роках Хасевич був членом студентської спілки «Запоріжжя». Захистивши дипломну роботу на тему «Святий Володимир», 1935 року Ніл здобув диплом про вищу художню освіту з правом вчителювання в середніх школах. З початком Другої світової війни він повертається до свого села. Але ще 1931 року його полотно «Прання» було відзначене премією «Ватикан», а наступного року – портрет гетьмана Івана Мазепи – дипломом Варшавської академії.
Роздумуючи про специфіку мистецтва, Ніл Хасевич 24 лютого 1933 року запише:
«Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди… Це єдина мова, якою можна висловити все».
Для того, щоб вивчити цю мову, Ніл Хасевич від руки, гусячим пером, переписав Пересопницьке Євангеліє. У процесі роботи досконало вивчив кириличний шрифт.
Поступово він переходить від олійного живопису до графіки і починає займатися гравюрами, а саме – дереворитами (дереворізами). На початку 1930-х років роботи Ніла Хасевича представлені в художніх салонах Львова, Праги, Берліна, Чикаго, Лос-Анджелеса. У 1937 році він здобуває третій грошовий приз на міжнародній виставці гравюр по дереву у Варшаві. За два роки там виходить з друку художній альбом «Книжкові знаки Ніла Хасевича», а в американському місті Філадельфія побачив світ художній альбом «Екслібрис Ніла Хасевича». Водночас художник співпрацює з українськими часописами «Шлях» та «Волинське слово». Митець невтомно шліфував професійну майстерність. Його портрети князя Володимира Великого, екслібрис президента УНР в екзилі Андрія Левицького, серія творів в альманасі «Дереворити» високо оцінені фахівцями. Його порівнюють із Іваном Трушем, Георгієм Нарбутом, Василем Кричевським.
Підпілля
Від 1943 року аж до загибелі Ніл Хасевич працював у підпіллі як редактор і митець в окружному і крайовому проводах ОУН, де яскраво проявив себе талановитим художником та створив візуальний образ УПА – від листівок, плакатів, ілюстрацій, логотипів до відзнак і нагород.
Ніл Хасевич був активним громадським та політичним діячем, членом Волинського Українського об'єднання, делегатом крайового з'їзду ВУО 1935 року в Луцьку. Особисто знайомий зі Степаном Бандерою та іншими керівниками українського національного руху. Входив до центрального і крайового проводів ОУН, згодом став членом Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Але насувалася світова війна, і доля поставила його перед вибором. Одночасно із творчістю він займається громадською і політичною діяльністю, згодом вступає до ОУН.
З квітня 1943 року, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи. Його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН.
З того часу починається кочове життя. Робота в криївках, постійна зміна місця перебування. Його знали за псевдонімами Бей-Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль. Ніл був талановитим пропагандистом, керував друкарнею повстанців, працював художником і редактором, готуючи ілюстрації до сатиричних журналів УПА «Український перець» та «Хрін», оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Митець розробляв також проекти прапорів, печаток, бланків для повстанців.
Протягом 1943–1944 років очолював політико-пропагандистську ланку групи УПА «Північ», якою командував Клим Савур (Дмитро Клячківський). Після смерті свого друга і провідника Хасевич ще впродовж семи років лишався на бойовому посту. Доробок воєнної й повоєнної доби – 150 дереворитів, зображення яких зібрано в альбомах «Волинь у боротьбі» та «Графіка в бункерах УПА» (1950–1952 років).
Обставини загибелі
У
1951 році зі столиці СРСР надійшов наказ – «пресечь антисоветскую деятельность».
Хасевича, бо гравюри з підпілля потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів, а потім були надруковані у згаданому вище збірнику «Графіка в бункерах УПА». Для розшуку митця було створено міжобласну оперативну групу, яку очолив капітан держбезпеки Борис Стекляр. До неї увійшли також капітани Маркелов та Кудрицький. На слід «Зота» чекісти виходили кілька разів. Одного разу у Львові через громадянина М., який переховував у себе особистий архів Ніла Хасевича (заховав їх у скляну банку і закопав у садку), «органи» спробували виманити підпільника й захопити його, та безуспішно. Згодом в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи. Коли їх розшифрували, то прочитали: «Заготували для Вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево» (з якого робилися друкарські кліше для виготовлення листівок та гравюр). Шифровка вказувала і адресу: бункер на хуторі біля с. Сухівці (тоді Рівненський район, Рівненська область, УРСР), що за 12 км від містечка Клевань. Хутір оточили. Криївку було обладнано на селянському дворі. Прихований вхід до підземелля містився у клуні під дровами. Сам бункер, порівняно просторий, мав три приміщення. Тут і відбувся останній бій Хасевича і двох повстанців, які його охороняли, з чекістами. З книги Теодора Гладкова «Со щитом и мечом», яка 1988 року вийшла у львівському видавництві «Каменяр», ми знаємо подробиці смерті художника й воїна.
«Виходьте! Інакше закидаємо гранатами!» – крикнув Стекляр. Відповіддю було мовчання. Отже, переговори не відбулися. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення… Сержант точно, на півметра, не вище, підняв важку затичку… Цього вистачило, щоб метнути в лаз гранату. Глухо прогримів під ногами вибух… Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову вигукнув: «Хто живий – виходьте! Інакше пустимо гранати в хід!» Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. В одного відсутня нога – це був «Зот». У руці… стискав автомат.
За іншими даними, Ніл Хасевич застрелився з особистої зброї разом із двома своїми охоронцями – В'ячеславом Антонюком – «Матвієм» та Антоном Мельничуком – «Гнатом», спаливши перед тим усі важливі документи.
Зі спогадів Дмитра Удода, колишнього вояка УПА:
«Це було 1952 року в Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, до якого входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл. Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати його… Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи в окописька. Десь там і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок».
За три дні тіла убитих повстанців вивезли в невідомому напрямку.
Юлій М. Головацький, український літератор, учасник національно-визвольного руху за незалежність України та політв'язень, написав твір «Бочка» в 1956 році, який було почастинно опубліковано в 1996– 1998 рр., де також описано смерть Ніла Хасевича:
«Щойно на другий день добралися до мертвих повстанців; їх прив'язували мертвих до шнура-ужища і по одному діставали з криївки на поверхню. Тіла убитих були не пошматовані; конструкцією криївки був передбачений сховок на випадок, коли криївку закидатимуть гранатами. В кожного з хлопців на голові були сліди від куль – вони пострілялися самі. Так загинули „Зот“, а з ним – ще два його друзі по боротьбі».
Його ім’я почало повертатися до земляків тільки із здобуттям Незалежності Україною. На початку 90-х рр. Волинський і Рівненський краєзнавчі музеї провели виставки творів художника, свого часу вилучених співробітниками радянських карально-репресивних органів у вбитих чи захоплених повстанців. Було впорядковано місце загибелі Ніла Хасевича і поставлено спочатку дерев’яний хрест, а згодом гранітний пам’ятник. З’явилися чисельні дослідження істориків, публікації журналістів. Київський режисер М. Ткачук відзняв документальний фільм «Здобути, або не бути» про долю митця-повстанця.
Електронні джерела
Артдиректор українських повстанців: як Ніл Хасевич створював люту антирадянську пропаганду [Електронний ресурс] // Телебачення Торонто. – Дата публікації: 06.11.2022. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=tdlUUJSIaN8. – Дата звернення: 11.11.2022
Зі змісту: Кінець 40-х років минулого сторіччя, Рівненщина. У засекреченій криївці сидить одноногий чоловік і при слабенькому світлі свічки створював деталізовані гравюри з лютою антирадянською пропагандою. Звуть його Ніл Хасевич. Його можна назвати артдиректором Організації Українських Націоналістів. Хасевич займався візуальним стилем ОУН і створював графічну пропаганду. До руху опору він приєднався у 1943 році, і за десятиліття створив величезну кількість гравюр, переховуючись в лісах і підвалах. Як совєти казилися від робіт Хасевича, чому він обрав УПА замість всесвітньої слави та чому його графічні роботи актуальні і зараз — дивіться у нашому сюжеті.
Десятки гравюр Ніла Хасевича знайшли на горищі. Як вдалося їх зберегти та ким був автор? [Електронний ресурс] / Дарія Денс // Локальна історія / Тексти. – Режим доступу: http://surl.li/dhzwf. – Дата звернення: 08.10.2022.
Життя і творчість Ніла Хасевича [Електронний ресурс] / Олександр Іщук, Ігор Марчук ; вступ. ст. Дарія Даревич. – Торонто, Львів : Літопис УПА, 2011. – 432 с. – (Літопис Української Повстанської Армії. Бібліотека ; Т. 10). – Режим доступу: https://bit.ly/3VmeGdL. – Дата звернення: 12.10.2022.
Із долотом проти Кремля: Повстанська графіка Ніла Хасевича [Електронний ресурс] / Олег Хіора // Bird in Fling / Натхнення. – Дата публікації: 24.08.2022. – Режим доступу: https://bit.ly/3SG7p6E. – Дата звернення: 05.10.2022.
Історія життя і смерті Ніла Хасевича, головного художника УПА [Електронний ресурс] / автор // Факти ICTV. – Дата публікації: 09.11.2021. – Режим доступу: https://youtu.be/hY8SiGcps9I. – Дата звернення: 05.10.2022.
Зі змісту: Вони заклали підвалини сучасної боротьби українців за незалежність і спротиву російській агресії. Історія про Ніла Хасевича, головного художника Української повстанської армії. Це матеріал про людей, які є прикладом визвольної війни для прийдешніх поколінь. З великою жагою до боротьби, митець не міг воювати зброєю. Ніл Хасевич міг зробити кар'єру у Європі або Сполучених Штатах, але обрав життя у криївках. Талановитий художник візуалізував Українську повстанську армію – спроектував нагороди, однострої, зробив сотні гравюр. Його роботи показали на асамблеї ООН і завдяки цьому світова спільнота дізналась про повстанський рух в Україні.
Історичний блог: як Ніл Хасевич вирізав на дереві образ українського підпілля [Електронний ресурс] / Олексій Бухало // BBC NEWS Україна. – Дата публікації: 25.11.2022. – Режим доступу: https://bbc.in/3e6pc82. – Дата звернення: 05.10.2022.
Ніл Хасевич – легендарний дизайнер-повстанець, спадщину якого знищувала росія [Електронний ресурс] / Сергій Казарян // Telegraph Design. – Дата публікації: 14.09.2022. – Режим доступу: https://bit.ly/3QN5WJX. – Дата звернення: 14.09.2022
Ніл Хасевич. Людина, яка створила образ УПА [Електронний ресурс] / Ірина Єзерська // Історична правда / Тексти. – Дата публікації: 04.03.2011. – Режим доступу: https://bit.ly/3C7nawx. – Дата звернення: 05.10.2022.
Ніл Хасевич: відомій і невідомий [Електронний ресурс] / Пишемо історію // YouTube. FREEДOM. – Дата публікації: 16.11.2018. – Режим доступу: https://youtu.be/cKSBCMBnvmc. – Дата звернення: 14.09.2022.
Зі змісту: Ніл Хасевич. Талановитий український художник-графік. Патріот України, який присвятив своє життя боротьбі за свободу та державну незалежність українського народу. Він був головним художником Української повстанської армії, яка діяла на теренах Західної України в сорокових – п’ятдесятих роках минулого століття. Його знали за псевдонімами «Бей-Зот», «Левко», «Рибалка», «333-й», «Старий». Лише одиницям було відомо про те, ким він був насправді, чим займався і де перебував. Де тепер його могила – невідомо. Справжнє ім’я видатного художника-борця незаслужено замовчувалось впродовж не одного десятка років. Пам'ять про нього почала повертатися до співвітчизників лише з початком 1990-х років, в часи Незалежної України. Схований, здавалося б, назавжди в архівах КДБ, його творчий спадок, все ж таки повернувся до українського народу.
Спадщина Ніла Хасевича в контексті розвитку українського мистецтва [Електронний ресурс] / Любов Крайлюк // ВІСНИК Львівської національної академії мистецтв. Вип. 24 / Спадщина Ніла Хасевича. – Режим доступу: http://surl.li/dhzzp. – Дата звернення: 08.10.2022.
Так було про художника українського підпілля [Електронний ресурс] // YouTube. Oleksiy Bukhalo. – Дата публікації: 26.12.2014. – Режим доступу: https://youtu.be/8HkK-gSKxsE. – Дата звернення: 14.09.2022.
Зі змісту: Ніл Хасевич визначав зовнішність інформаційної політики УПА. Безногий графік не емігрував за кордон, хоча мав таку можливість. Ризикуючи життям, він у холодних криївках та напівтемряві створював плакати, карикатури, екслібриси та багато інших творів, що вимагало виняткової точності. Так художник пропагував українську ідею, Деякі з його листівок навіть потрапили до рук делегатів Генеральної асамблеї ООН та іноземних дипломатів.
Хасевич Ніл [Електронний ресурс] // Велика Волинь. Галерея мистецтв. – Режим доступу: https://volart.com.ua/art/hasevich/. – Дата звернення: 05.10.2022.
Хасевич Ніл Антонович [Електронний ресурс] // Вікіпедія / Вільна енциклопедія. – Дата публікації: 08.04.2022. – Режим доступу: https://bit.ly/3e5mu2S. – Дата звернення: 05.10.2022
Як Ніл Хасевич пов’язаний з Луцьком [Електронний ресурс] / Леся Бондарук // Район. Історія. – Дата публікації: 13.11.2017. – Режим доступу: https://bit.ly/3Ekviwm. – Дата звернення: 05.10.2022.
Volja [Електронний ресурс] / Ніл Хасевич, Марчела Можина // Rentafont. – [2022]. – Режим доступу: https://rentafont.com.ua/fonts/volja. – Дата звернення: 12.10.2022.
Зі змісту: Акцидентний шрифт Воля у двох накресленнях зроблений з літерації українського графіка Ніла Хасевича (1905–1952) який оформлював плакати, журнали, газети для українського визвольного руху середини XX століття. Найближчим аналогом для форми літер став титульний лист літературного журналу «За волю нації». Шрифт розробила Марчела Можина у 2022 році.
Книжкова виставка друкованих видань
Підготував
Відділ соціокультурних комунікацій
