ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
25.04.2024
Співець національного відродження.
Поезія Олександра Олеся
«Незалежне життя – ось де справжня мета!
Тільки вірний орел вільним птахом літа…
Тільки вірний орел своє щастя кує,
Тільки вірний народ і бере і дає.»
О. Олесь
Олександр Олесь (Кандиба Олександр Іванович) – знакова постать в українській культурі першої половини ХХ ст.
«Поет з душею вогняною […] у художньо досконалих поезіях відтворив трагічні злами і потрясіння історії нашої Батьківщини ХХ ст., оспівав ідеали добра, свободи, любові, розкрив глибини внутрішнього світу людини» [4, с. 2].
Ліричні твори Олександра Олеся відзначаються мелодійністю, тож віддавна привертали увагу композиторів – М. Лисенка («Сміються, плачуть солов'ї», «Айстри», «Гроза пройшла... зітхнули трави»), К. Стеценка («Сосна»), Я. Степового («Не беріть із зеленого лугу верби»), С. Людкевича («Тайна») та ін.
Життєвий та творчий шлях українського поета-лірика Олександра Олеся був складним та суперечливим. Народився він 5 грудня 1878 року у містечку Білопілля Сумської області. Початкову освіту здобув у сільській школі, у 15-річному віці вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова. Навчаючись у школі, Олександр брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з'являються його перші вірші. Після закінчення школи став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, але незабаром, через матеріальні нестатки, змушений був залишити навчання. 1903 року вступив до Харківського ветеринарного інституту.
Визначною подією у житті Олександра стала поїздка до Полтави на відкриття пам’ятника Івану Петровичу Котляревському у 1903 році, де він познайомився з велетнями українського слова – Лесею Українкою, Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським. Спілкування в такому оточенні спонукало його перейти на написання творів виключно українською мовою.
У 1907 році Олександр Іванович одружився з Вірою Свадковською, у них народився син Олег (в майбутньому – відомий український поет, політичний діяч, археолог Олег Ольжич, закатований гестапівцями 1944 року у концтаборі Заксенхаузен).
З жовтня 1909 року Олександр Іванович працював ветеринарним лікарем у Києві, водночас з 1911 року співпрацював у редакції «Літературно-наукового вістника» та у видавництві «Лан». У 1919 році, після більшовицької окупації України, Олександр Олесь виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства Української Народної Республіки в Угорщині. Через 4 роки Червоний хрест допоміг вивезти з УСРР дружину та сина.
Перебуваючи в еміграції, у Відні Олександр Кандиба друкує збірку сатиричних поезій «Перезва» під псевдонімом В. Валентін. У 1919–1922 роках, разом з Антоном Крушельницьким та іншими земляками, збирає кошти на допомогу голодуючим в Україні. Моторошні події голодомору 1921–1923 років поет зобразив у циклі «Голод». У драмі «Земля обітована» (1935) Олесь одним із перших в українській літературі розкриває суть сталінської політики.
Дуже влучно про цей період життя поета та його сприйняття дійсності написав вчений-літературознавець із Словаччини Микола Неврилий (Мікулаш Неврлі), який особисто його знав: «Належачи до еліти національно свідомої української інтелігенції, Олесь не міг не зрозуміти, що ворогом українського народу, гробокопателем для його молодої державностіє насамперед є імперська Росія, яка переодягнувшись у червону мантію й підступно з серпом і молотом ішла на Україну, що кілька століть була її колонією. Цю фальшиву гру «старшого брата» затаврував поет у образі найбільшого грішника Каїна» [4, с. 76].
Двадцять п’ять років Олександр Іванович прожив за кордоном – в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Під час еміграції він долучився до створення окремих емігрантських інституцій: був головою Спілки письменників та журналістів, ініціатором створення Українського вільного університету, редактором сатиричного журналу «Сміх» та суспільно-політичного «На переломі».
Крім поезії, драматичних творів, у творчій спадщині митця – прозові, публіцистичні твори, переклади з білоруської, польської, сербської, болгарської, німецької, англійської, арабської мов, публіцистичні та літературно-критичні статті.
Ностальгія за Україною, біль і журба звучать в багатьох ліричних творах цього періоду. Поет також звертається до історичного минулого українського народу, розкриває героїку давніх часів та пише про розбрат у період княжої доби, які призвели до занепаду Київської держави.
Тяжкими були останні роки життя поета на чужині. 22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як отримав повідомлення про загибель сина Олега. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.
27 січня 2017 року прах Олександра Олеся та його дружини перевезли з Праги на батьківщину, поховали на Лук'янівському цвинтарі у Києві.
«Олександр Олесь ще за свого життя став класиком української літератури. Він належить до тих поетів, які після короткого забуття знову вертаються до нас, і ми знаходимо в них усе нову й красу й силу, що не тільки дарують естетичну насолоду, а й надихають на дальшу боротьбу за вселюдські ідеали» [4, с. 155].
Дивлюсь на пройдену дорогу,
І гнів, і жаль мене пече...
Але у нашу перемогу
Усе ж я вірю гаряче...
Як завтра день угледять люде,
Як зійде сонце золоте,
Так Україна жити буде,
Так наша мрія процвіте.
Сьогодні, коли славні захисники України в боротьбі з підступним російським агресором відстоюють незалежність нашої держави, пристрасні та щирі слова, написані самобутнім і неповторним українським поетом Олександром Олесем більше ста років тому, звучать як ніколи актуально :
«Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити і вмерти з тобою,
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!»
Пропонуємо ознайомитись з віртуальною виставкою, на якій експонуються рідкісні видання праць Олександра Олеся, зокрема прижиттєві друки, що зберігаються в колекції Науково-дослідного відділу стародруків, рідкісних та цінних видань, а також сучасні перевидання його поезій, наукові дослідження, спогади, що розкривають життєвий та творчий шлях видатного українського поета.
Видання творів Олександра Олеся
(з фонду Національної історичної бібліотеки України)
I. Прижиттєві видання
Перша збірка поета «З журбою радість обнялась...» побачила світ у Петербурзі у друкарні «Труд» 1907 року, цього ж року у Києві здійснено друге видання. До книги увійшли твори, написані у 1903–1906 роках, а також цикл самобутньої лірики «В Криму».
Збірка, яка декларує поетичне кредо письменника, мала великий успіх, отримала багато схвальних відгуків та принесла поету читацьке визнання. Іван Франко в рецензії на збірку писав: «Весною дише від сих віршів. Виступає молода сила, в якій уже тепер можна повітати майстра віршової форми і легких граціозних пісень. Майже кожний віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію» [17, с. 558].
В одному з листів до дружини Олесь писав: «Чи ти думала, що наша книжка буде мати такий успіх, а ім’я, дане тобою, зробиться символом кохання?».
Збірка поезій Олександра Олеся «З журбою радість обнялась...» включена в перелік 100 найкращих українських літературних творів (за версією Українського осередку Міжнародного ПЕН-клубу спільно з онлайн-журналом «The Ukrainians».
Особливості примірника: на титульному аркуші рукописний власницький екслібрис «Ф. Томасевич 1/1 1942». На жаль, інформації про Ф. Томасевича знайдено не багато. Маємо згадку про нього в статті українського краєзнавця Малакова Дмитра Васильовича: «ТОМАСЕВИЧ Федір Миколайович, 61 р., відомий педагог, 27 р. педстажу, репресований більшовиками» (Малаков Д. Згадка про трьохсот киян з 1942 року // Київська .старовина. – 2000 – № 5. – С. 76.).
У творчому доробку О. Олеся 12 драматичних творів. Представлена збірка вийшла друком у 1914 році. До видання ввійшли драматичні етюди «Злотна нитка», «Тихого вечора», «Осінь», «По дорозі в Казку», «На свій шлях», «При світлі ватри», «Танець життя». Герої цих літературних замальовок здатні до благородних вчинків заради щастя людей, готові йти вперед і вести за собою. У кінці збірки вміщено список тих творів, що були дозволені до постановки на сцені.
Приплетено до: Маковей О. С. Вибрані твори / О. С. Маковей. – Харків ; Київ : Книгоспілка, 1930. – XXI, 272 с.: портр. – (Літературна бібліотека. Сер. 1).
Книга, написана Олександром Олесем в еміграції у 1920 році, з різних причин не була видана і довгий час пролежала у рукописах. Уперше її надруковано у львівському видавництві «Неділя» під назвою «Минуле України в піснях. Княжі часи», передмову до видання написав історик і мистецтвознавець Микола Голубець. Наступне перевидання книги здійснено 1949 року у Празі під короткою назвою «Княжа Україна». У 1991 році видавництво «Веселка» (м. Київ) підготувало сучасне видання цієї збірки.
Про те, як створювалася ця збірка, письменник пише у листі до редактора дитячого журналу «Малі друзі» Б. Даниловича : «Княжу Україну» я написав випадково, за якихось 17-20 днів, перебуваючи у 1920 році в Маріенбаді на лікуванні».
Розповідаючи про події, що відбулися у добу Київської дежави та Галицько – Волинського князівства, Олександр Олесь спирається на літописні джерела. У віршованій формі він переспівує сюжети основних легенд і переказів, вказує на наступність правління княжих родів, опоетизовує героїчні походи в ім’я захисту батьківщини, прояви любові до рідного краю, водночас з тривогою і осудом пише про князівські чвари та війни.
«Розкажу вам, як боролись
Наші прадіди колись,
Як за щастя України
Ріки крові розлились.
Розкажу, чому і досі
Чути стогони її
І чому так довго в хмарах
Сонце рідної землі…».
II. Видання ХХ-ХХІ ст.
Використана література
