ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
19.04.2024
До 175-річчя від дня народження українського історика, педагога, політичного діяча Олександра Барвінського (1847-1926) представляємо виставку однієї книги «Виїмки з українсько-руської устної словесності народної : для вищих кляс середніх шкіл» (Львів, 1903).
Окрім того, що сама ця книга є надбанням національної навчальної літератури, надзвичайно цікавим є й унікальний екземпляр цього видання, що зберігається у фонді Національної історичної бібліотеки України.
Інскрипт О. Барвінського на цій книзі при уважному його прочитанні та дослідженні розкриває, «висвітлює» важливі події українського наукового життя. 1903 рік став роком плідного та приязного співробітництва двох видатних науковців і педагогів, двох ровесників, яких поєднувало «глибоке народолюбиве почуття» – Олександра Барвінського і Федора (Хведора) Вовка(1847-1918).
Олександр Барвінський
Виїмки з українсько-руської усної словесності народної
Виставка однієї книги
Олександр Григорович Барвінський зі шляхетського роду Барвінських гербу Ястшембець народився 6 червня 1847 року в селі Шляхтинці неподалік Тернополя у сім’ї греко-католицького священика. Його батько, Григорій Барвінський, мав у Шляхтинцях парохію, передплачував часописи, збирав бібліотеку і спілкувався, разом з дружиною Домінікою та п’ятьма синами, виключно українською мовою. Саме в родинах греко-католицьких священиків формувалася в Галичині світська еліта та новий політикум.
Навчання Олександра в тернопільській гімназії припало на період конституційних перетворень у Габсбурзькій монархії; то був також час активізації національного життя галицьких українців.
У 1865 році О. Барвінський вступив до тернопільської Громади; тоді ж став студентом Львівського університету, обравши основними предметами історію, українську та польську філології. Скоро юнак зблизився з тодішніми лідерами галицького народовства та познайомився з українськими діячами Наддніпрянщини. Невдовзі О. Барвінський був обраний головою відновленої Львівської громади та очолив львівську редакцію українського часопису «Правда» – провідного органу народовців (до започаткування в 1880 р. газети «Діло»).
З 1868 року Олександр Григорович працював заступником учителя в Бережанській гімназії. Тут він уклав низку українських підручників, і серед них – «Руську читанку» (перша її частина – «Усна словесність» – вийшла у 1870 році; друга – «Писана словесність» – у 1871-му). Введений Барвінським термін «українсько-руський», а також фонетичний правопис у підручниках (кулішівка) з 1892 року стали основою нормативного правопису для шкіл Галичини. Близько двадцяти років О. Барвінський віддав роботі в Тернопільській вчительській семінарії; упродовж 1885-1888 рр. був депутатом і маршалком Тернопільської повітової ради.
Обговоривши 1885 року з В. Б. Антоновичем у Києві ідею видання «Руської історичної бібліотеки», О. Барвінський як науковий редактор випустив у 1886 р. п’ять томів цієї серії. Започаткувала її перша написана українською мовою «Історія України» Степана Качали. Ясна річ, у Російській імперії видання «Руської історичної бібліотеки» були заборонені.
Наприкінці 1880-х рр. у Галичині готувалося укладення міжнаціональної угоди між поляками й українцями. О. Барвінський став одним із творців так званої «нової ери», завданням якої було знайти порозуміння українців з поляками на основі визнання поляками українців рівноправними політичними партнерами. В листопаді 1888 р. за протекцією князя Адама Сапєги О. Барвінський отримав посаду викладача вчительської чоловічої семінарії у Львові. Уявлення О. Барвінського про шляхи розвитку галицьких українців, його наполягання на компромісах у часи, коли в Галичині ширився модерний (і не завжди поміркований) український націоналізм, призвів до формування хибного образу Барвінського як «салонного рутенця» або «угодовця».
Тим часом в австрійському уряді він багато чого зумів здобути для українців завдяки дружнім стосункам з урядовцями та з цісарем Францом Йосифом. «Придбавши собі навіть серед ворогів славу чесного, мудрого і розважного чоловіка, він як міг старався щось придбати для здійснення своїх національних ідеалів» (Б. Лепкий).
О. Барвінський був автором концепції «органічної праці» (ідея одночасного розвитку економічної, культурної й політичної сфери задля формування національно свідомої української спільноти та поступової її «європеїзації»).
За великої активності О. Барвінського в 1892 році Товариство ім. Шевченка було реорганізоване в Наукове Товариство імені Шевченка. Олександр Григорович упродовж 1893-1897 рр. головував у Товаристві та зредагував перші чотири томи «Записок НауковогоТовариства ім. Шевченка». Пізніше Барвінський очолював мовну та археологічну комісії Товариства.
Коротко окреслимо подальші щаблі кар’єри О. Г. Барвінського, щоб перейти до обраного нами періоду його діяльності: 1891-1907 – посол до віденського парламенту; 1894–1904 – член Галицької Шкільної Ради; 1917 – член австрійської Палати Панів; у 1891–1907 роках – посол до австрійського парламенту (Райхсрату); у 1918 році – державний секретар освіти й віровизнання в першому Державному секретаріаті (уряді) ЗУНР.
Заочно Олександра Барвінського і Федора Вовка познайомив В. Б. Антонович, який став посередником у справі публікування творів Ф. Вовка у «Правді». У листі до Барвінського з Відня від 24 січня 1891 р. В. Б. Антонович писав: «Від Волкова я мав лист – він буде дописувати до Правди, статті його будуть за підписом: Волков, або Сірко».
В ювілейному, 150-му томі Записок НТШ Кирило Студинський опублікував надзвичайно цікаві й цінні «Матеріяли до життєпису Федора Вовка. Листування Федора Вовка з Ол. Барвінським», і ми їх тут розлого процитуємо.
«Федір Вовк провадив широке листування з Галичанами. В музеї антропології його імени в Київі збережені листи, які він дістав від Ол. Барвінського 9 (6 листів,1 закритка, 1 листівка, 1 віз. картка). Подаю огляд листування Федора Вовка з Олександром Барвінським. І. Привід до переписки з Ол. Барвінським (ур. 8 VI 1847 р. - ум. 25 XII 1926 р.) подав Федір Вовк, який в місяці березні 1891 року прислав був йому часопис Mеlusine, а в ньому свою студію п. н. Lafraternisation […]. Ол. Барвінський подякував Вовкові листом, пис. у Львові дня 24 III 1891 р., просив о дозвіл перекласти статтю на українську мову і помістити її у «Правді» […] писав Ол. Барвінський […] про свою розмову з Вол. Бон. Антоновичем. В листі: «Був тепер у Київі, розпитував Антоновича і инших, чи не найшовся там чоловік, котрий міг би вступити в редакцію «Діла», а при тім дещо инше робити тут, в літературі, науці та нашій мові? Добр. Антонович вказав на Вас, що Ви, Добродію, радо переїхали б до Львова 2). Він має переписатись з Вами в сій справі. Я з свого боку був би вельми рад, якби наша тутешня громада народовців придбала таку силу наукову і письменську». Вовк перебував тоді у Бельгії, тому й відповів він 22 квітня 1891року. Вовк рішучо відказувався від праці в публіцистиці, […] бо за нею мусів би зректися наукової роботи, до якої почував себе більше готовим, — але важна вона також тим, що Вовк признавався в ній до співробітництва у «Правді» в 1870-тих роках, очивидно, анонімного, бо з його підписом нікуди не зустрічаємося,1) та давав згоду на переселення до Львова, коли йому трапиться тут наукова праця. Федір Вовк був вже тоді поважним ученим і дослідником, що збогачував російське, французьке і болгарське письменство плодами своїх наукових дослідів […] про завжди дорогу йому українську землю, якій служив своїм знанням і талантом та своєю національною свідомістю. […] У листі Вовка читаємо: «22 avr. 1891. Високоповажний Добродію! Дістав Ваш ласкавий лист тилькі теперечки, вернувшись з свого подоріжжя у Бельгію […]. Дуже дякую Вам за ласку і за увагу до моєі невеличкоі праці уміщеноі у Melusine. […] За Правду дуже велике спасибі Вам. Як давній дописуватель «Правди» (ще з 70 х років) я з великою охотою писав би за для неі і тепер, як би мав хоч трошечки більше вільного часу, […]. Тепер може буде трохи вільнійше, …. Пока-ж що з великою охотою посилатиму Вам де яки науково-бібліографичні замітки про різні річи відносни до України. […] Щодо мого переїзду до Львова — то се річ дуже можлива, тилькі не тепер […] розпочавши де які наукові праці – […] по українській етнографиі, – я хотів би іх скінчити, а скінчити іх можна тилькі тута, бо вони потрібують дуже великоі бібліотеки, якоі нема у Львові, ані навіть у Відні. З другого боку, дневникарська праця, до котрої я ніколи не був прихільний, тепер, правду Вам кажучи, мене просто лякає, бо за цією працею я мусив би зректи ся праці наукової, до котроі я чую себе більше удатним, а за послідні 10 років і більше готовим. З усім тим мене дуже тягне до Львова і я чекатиму тилькі часу, коли трапиться мені у Вас яка небудь робота більше наукова … Так я писав навіть і Вол. Боніф. котрий і сам каже, що на науковому полі я можу бути робітником більше користним, ніж у газетярстві. Ціми днями сподіваюсь падіслати Вам відбиток моєі праці Rites etusages nuptiaux en Ukraine, котра почалась друковатись тепер у французькій часописі «Anthropologie» з II ч. тилькі що вийшовшого. Коли буде Ваша ласка, то зробіть про неі бібліографичну звістку, а то хоч і коротенький витяг. […] Ще раз дуже дякуючи Вам, Шановний Добродію, покірно прошу Вас не забути і на дальши часи дуже Вам прихільного Хв. Вовка. Переклад моєі статті будьте ласкави підписати Xв. Вовк, бо я хоч у украінській літературі хотів би реставрувати своє настояне имъя[…]».«II. Переписка між обома письменниками, почата в р. 1891 перервалася аж до половини року 1900. […] писав Ол. Барвінський з Відня дня 18 II 1902 р. Вовкові, […] що «заверюха львівська ще не покінчена, торгуємося з міністерством, щоби наперло на сенат львівського університету зробити деякі уступки в користь української мови а від міністерства домагаємось стипендій для кандидатів на доцентури та іменовання деяких людей надзвичайними професорами (між якими і Вас маємо на приміті, […] я, маючи на тямці розмову з Вол. Боніфатієвичем в Київі на археологічнім з’їзді). Я вже в буджетовій комісії в моїх промовах вказував на потребу помноженя українських катедр і […] основаня катедри антропології й етнографії, згадавши і про те, що маємо на се відповідного чоловіка. Іменоване було б вельми для нас важне з поч. шк. року 1902/3».Зокрема, писав Барвінський Вовкові про події в Наук. Тов. ім. Шевченка: «Я був тепер у Львові. Там хрія з Грушевським полагодилась; він приняв вибір на голову […]». «Вовк збирав з трудом свої праці, розсипані по французьких та инших журналах і […] 14 квітня 1902 р. вислав листа враз із своїм curriculum vitae і списом студій. […] Paris, 14 IV 1902. Високоповажаний Добродію! […] Я сам був би дуже радий, як би це усе улагодилось до осени, так щоб можна було приіхати до Львова у початку семестра. Та от біда, що я не знаю, як буде з моїм докторатом. Друкованнє теми йде дуже поволі […] мабуть перед вакаціями може й не прийдеться мати дипльому.» […] Ол. Барвінський в листі з дня 18 II 1902 р. висловлював надію, що іменування Вовка на катедру у львівському університеті „було б вельми для нас важне з поч. шк. року 1902/3» – то ледви чи він сам, як тверезий політик, в таке спішне поладнання справи вірив. А Федір Вовк […] не дуже то спішився довідуватися в Ол. Барвінського, що діється з оснуванням катедри[…]».
У період між відомими нам листами від 18.02. 1902 і 17.05.1903 рр. Федір Кіндратович Вовк мав отримати в дар від О. Г. Барвінського 3-тє видання укладеного ним посібника «Виїмки з україньско-рускої устної словесности народної для висших кляс середніх шкіл» з інскриптом, написаним 16 лютого 1903 року. Можливо, нові дослідження допоможуть нам з’ясувати, чи дійшла книжка до адресата, і якщо так, то чи вручена була при особистій зустрічі.
У виданнях Національної історичної бібліотеки України ця раритетна книга презентувалася вже двічі; нагадаємо, чим це видання цікаве: «У книзі досліджується історія української усної народної творчості, її види та жанри, історично-літературне значення народної поезії, наведено тексти обрядових, історичних, родинно-побутових і суспільних пісень, а також казки, легенди, новели, приказки та анекдоти, записані в різних регіонах України: у Києві, Миргороді Полтавської губернії, Нікополі Катеринославської губернії, Григорові Бучацького повіту, Хомутинцях Вінницького повіту Подільської губернії, Нагірянах Заліщицького повіту, Ожидові, на Буковині, Золочівщині, Жовківщині тощо».
З листів весни-літа 1903 року довідуємося про велику роль О. Барвінського у влаштуванні знаменитої експедиції Федора Кіндратовича Вовка на Гуцульщину, а також про обопільне бажання науковців зустрітися.
«[…]з весною 1903 р. приїхав до Парижа Мих. Грушевський. В наукових розмовах підняли оба учені питання про Гуцулів у зв’язку з антропологічним типом і етнографією трансильванських Румунів і північних Слов’ян. Це питання „сиділо вже гвіздком у голові“ Вовка кілька років і він висловив перед Грушевським думку, чи не міг би поїхати в Гуцульщину і зібрати потрібний матеріял до його розв’язки. Грушевський порадив Вовкові, написати листа до етнографічної комісії в Науковому Товаристві ім. Шевченка. Головою комісії був тоді Ол. Барвінський і до нього звернувся Хведір Вовк з двома листами, одним приватним до його особи, а з другим до комісії. В першому листі писав учений антрополог: «17 Мая 1903. Париж. Високоповажаний Добродію! На цей раз пишу Вам разом 2 листи: один оффіціяльний, яко до Голови нашої Етнографичноі Коммисіі, а другий оцей приватний — щоб попрохати Вас зробити що можливо, щоб налагодити справу, […] обертаюсь до Вас за ласкавою запомогою, бо думаю що окрім, грошей (про котрі звістно будьте ласкави постаратись) уся справа цієї експедиції буде найбільше залежати від Вас. Ви знаєте Галичину, знаєте людей, маєте вплив і ніхто … не може мені дати більше користноі поради і запомоги. Отже, як що це діло, дякуючи Вам, залагодиться, то я приїхавши до Відня, чи до Львова, зараз же проситиму Вас уложити зо мною плян подорожі порадити мені куди й як поїхати і т. п., […] тим більше, що антропольогичні досліди – це річ делікатна особливо чужому чоловікови серед не дуже то освіченого і часом досить забобонного люду. […] не кожний зразу дасть міряти собі голову, торкатись до свого лиця струментом (та ще якимсь чудним) міряти зріст і і т. д. То от же ж сподіваюся знайти у Вас поміч і дружню пораду. Як що моя подорож буде ухвалена, то я не знаю чи слід і чи добре б було це оголошувати[…]? Мені здавалося-б, […] що чи не краще-б було полагодити це усе тихенько і якомога менш оффіціяльно. Я на це дивлюсь бо вже з погляду Волод. Боніфатовича А-ча, та й Ви, мабуть, такого-ж погляду будете... Приіхати я міг би у кінці Іюля, або у самому початку Августа, бо пізнійше, мабуть, у горах вже досить холодно… Прислухаюся по Парижу до чуток про Ваші університетські справи і щось нічого не чую, що б давали надію на сповнене наших бажань що до катедри […] думаю, що як би було що, то Ви давно-б вже були мені написали. А в мене усе-таки йде розмова про місце консерватора Музею у Петербурсі […]». На оба ці листи відповів Ол. Барвінський Вовкові листом з дня 18 VI 1903 року, писаним у Відні. З огляду, що Вовк порушив був також справу катедри, Ол. Барвінський […] почав від неї, пишучи: „Що до катедри, то тепер львівський сенат станув окунем і не хоче ніякого Русина допустити до професури». […] «Про справу виїзду Вовка до Галичини на студії, писав Барвінський: „Вашу заяву поїхати на наукову подорож по Гуцульщині приняла етнографічна комісія з щирою вдякою і ухвалила не лише відкрити Вам кредит, потрібний на всякі видатки, але й виеднати у намісника порученє до адміністраційних властей в тих сторонах, щоби не робили Вам ніяких перепон а також віднестися до ріжних людей наших в сторонах Гуцульщини 0 поміч для Вас в науковій поїздці. […] Від себе просив Ол. Барвінський Вовка, щоби означив час свойого приїзду до Галичини і просто до нього заїхав. Вовк відповів Ол. Барвінському: „І Серпня 1903. Високоповажаний Добродію, Не міг відписати Вам зараз-же, одібравши Ваш ласкавий лист […] Виїду з Парижу 16-17 Серпня, […] зупинюсь на 1 день у Цюриху, щоб купити де які струменти і потім приїду до Відня. Чи знайду я Вас там? […] Дуже прихільно дякую Вам за Вашу гостинність, з котрою запрошуєте мене заїхати до Вашої хати у Львові. Але ж ще як Грушівський був тут, він запросив вже мене до себе і я обіцявсь. Таким побитом вже буде якось ніяково тепер зробити инакше. Через це прошу Вас мені вибачити і ще раз дуже Вам дякую за Вашу ласку. […] Знов таки покладаюсь дуже на Вашу поміч а про решту побалакаємо, як побачимось у Відні, чи у Львові. З дуже щирим поважаннєм дуже прихільний Хв. Вовк.» Олександер Барвінський відповів на листа Вовка листівкою, пис. у Львові дня 6. VIII. : «У Відні не застанете мене. Я у Львові. Коли умовилися з Грушевським, так годі, але сподіюсь, що заглянете до мене».
На цьому кінчиться листування Вовка з Ол. Барвінським, який зберіг листи Вовка у свойому родинному архиві, що має небавом перейти на власність Наук. Тов. ім. Шевченка у Львові, як тільки др. Богдан Барвінський, син Олександра, його впорядкує».
«Багато тертя і каміння стрічав цей невтомний діяч-українець на довгому шляху своєї громадської праці. Але заслуги його на полі української культури величезні і безсумнівні […]» – говорив про Олександра Григоровича Барвінського Богдан Лепкий.
ЛІТЕРАТУРА
Барвінський, Олександр Григорович. Виїмки з україньско-рускої устної словесности народної для вислих кляс середніх шкіл / Олександер Барвінський. – 3-тє вид., допов. – У Львові : Друк. Наук. т-ва ім. Шевченка, 1903.– ХХХІІ, 134 с. – [Текст інскрипту:] «Високоповажаному Добродієви Хведорови Вовку на спомин від автора. 16.ІІ.1903».– Штамп: «Спец. фонд».
Видання з автографами українських діячів науки і культури: каталог колекції Національної історичної бібліотеки України. Вип. 1 / Нац. Історична б-ка України, Н.-д. від. стародруків, цінних та рідкісних видань ; уклад. Н.О. Горська ; ред. О. І. Марченко, С. І. Смілянець, К. Г. Таранюк-Русанівський. – Київ: Вид. дім «Вініченко», 2018. – С. 39-40. - [Електронна версія видання доступна: https://drive.google.com/file/d/18MKxO9bbUArZF0Rxx9IijvanKlsJ8k17/view]
Клід, Богдан. До історії «нової ери» : неопублікований лист Володимира Антоновича до Олександра Барвінського / Богдан Клід // Україна Модерна. –1996. - Число 1.– [Див. також: https://chtyvo.org.ua/authors/Klid_Bohdan/Do_istorii_novoi_ery_Neopublikovanyi_lyst_Volodymyra_Antonovycha/]. – Дата звернення: 05.06.2022.
Смирнова, Світлана Миколаївна. Наукова діяльність Федора Кіндратовича Вовка : краєзнавчий аспект (за матеріалами книжкового фонду Національної історичної бібліотеки України / С. М. Смирнова // Бібліотечне краєзнавство у культурному просторі України : збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Київ, 12 листопада 2017 р. - Київ, 2017. - С. 205, 208. - (ІV Краєзнавчі читання пам'яті Петра Тронька).
Студинський, Кирило. Матеріяли до життєпису Федора Вовка. Листування Федора Вовка з Ол. Барвінським (в рр. 1891 і 1900-3) / К. Студинський // Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. 150. Праці Філологічної та історично-філософічної секції. – У Львові, 1929. –С. 405-421.
