ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!
27.04.2024
Сакральне значення пояса
Здавна пояс був важливим компонентом як чоловічого, так і жіночого народного одягу. Поясом підв’язували натільну сорочку, вбрання або зимовий верхній одяг. Коли одяг підперезаний, тоді він щільніше обіймає тіло, зберігає тепло, а разом з тим це полегшує рух під час роботи. Упродовж століть пояс використовували також для носіння знарядь праці (ножа, сокири), предметів побуту («цурки» для в’язання снопів; «кошівки» для клепання коси; шкіряної «калитки» з кременем, кресалом, грошима, гребінцем) або холодної зброї (меча, шаблі, чекана). Локальну своєрідність традиційних поясів створювали матеріал, розмір, техніка виготовлення, орнаментація і колорит, оздоблення та призначення, а також способи пов’язування обумовлені приналежністю власника до певної соціальної верстви суспільства. Пояси робили з вовни, льону, конопель, тканини, шкіри. Заможне населення використовувало шовк-сирець різних кольорів, срібну та золоту нитки. За технікою виготовлення пояси були ткані та плетені. Пояси, ткані без допомоги ткацького верстата – на дощечках, на нитку, на бердечці, – могли бути однотонними, без малюнка, або ж пофарбованими в червоний чи зелений колір, а також поліхромними, з виразним орнаментальним малюнком геометричного або рослинного характеру. Викінчувалися пояси різнокольоровими торочками або великими кулястими китицями – кутасами. В українському народному одязі пояс був показником усталених етичних норм. Вважалось гідним осуду з’явитись на людях без пояса: це могла дозволити собі лише людина, котра втратила будь-яке сумління – вийти на люди без пояса означало «розпоясатися». Існувала традиція зображати на поясі знаки-обереги, символи, емблеми тощо.
У давнину пояс носили постійно – з дитинства до смерті. Звичай цей пояснювався вірою в магічну роль перепони (для нечистої сили) у формі кола. Пояс, кушак, крайка, черес – не просто прикраса костюму, а один з головних оберегів життя у сакральному значенні. Пояс мав символічно оберігати передусім живіт і дітородну систему. Колись був звичай повивати новонароджену дитину в широкий материнський пояс.
У багатьох повір’ях пояс і сьогодні має велике значення. Так, у Хорватії вірять: якщо кинути у клубок сплетених зміїв свій пояс і бігти проти сонця, щоб змії не наздогнали, то на тому місці можна знайти корінь «розрив-трави» (як відомо, «розрив-трава» має особливі магічні властивості). Щоб не болів поперек, навесні шукають ящірку, розстеляють на землі пояс, намагаючись «перегнати» її через нього. Тоді вдягають пояс на себе. У Боснії парубок, щоб бути розумним і досягти успіхів у всіляких справах, знаходить навесні саламандру і протягує її тричі донизу під своїм поясом (вважається, що саламандра володіє таємницями мистецтва й ремесел).
Особливо часто пояс згадується в українських повір’ях, народних оповіданнях, казках у зв’язку з нечистою силою. Він відомий як оберіг проти відьом (чоловічий пояс). За поясом (або в тому місці, де застібають сорочку) носять полин і любисток. Пояс – магічний «інструмент» багатьох обрядів, коли треба за нього щось «притягнути» або, навпаки, – від чогось оборонитись, відштовхнутись. Щоб посадити рій бджіл, через нього перекидають знятий із себе пояс. Під час грому – щоб не вбив — затикають собі за пояс гілку ліщини. Від епідемій із сувою полотна робили коло навкруг усього села, й це був той магічний пояс, який мав захистити його мешканців.
У деяких обрядах пояс надягають не лише на людей, а й на дерева. Відомо, що навесні, вперше почувши кування зозулі, питають у неї, скільки років залишилось жити. Для того, щоб зозуля довше кувала й не полетіла з гілки, до неї тихенько підкрадаються й поясом перев’язують дерево, на якому вона сидить. На Новий рік батьки підперізують дітей, які ходять від хати до хати посівати збіжжям. Підперізують перевеслами з соломи й дерева у садку. Це має сприяти родючості, багатству, врожаям (http://about-ukraine.com/poyas-2/).
Білий пояс-рушник був обов’язковим для нареченої під час весільного обряду. Наприклад, на Поліссі жінка дарувала чоловікові червоний пояс, який мав оберігати його від нещастя; на Полтавщині молода підперізувала свого обранця вишитим поясом, котрий, за народними повір’ями, збільшував чоловічу силу. Пояс підкреслював святковість одягу, був показником заможності.
Крайка (оправка, попружка) – досить вузький пояс, за допомогою якого утримувався стегновий незшитий, а пізніше зшитий одяг. Ширина її дорівнювала 3-15 см, довжина – до 3 м. 
Плахта, запаска, дерга і попередниця — все це підперізується крайкою. Жіночі крайки, як і чоловічі пояси, бувають ткані і плетені. Тчуться крайки з шовкових або з вовняних ниток, а плетуться з бавовняних ниток і вовни. Нитки розташовуються вподовж, а вовну впоперек. Жіночі крайки значно вужчі і коротші від чоловічих поясів; щодо кольору вони бувають червоні, сині, зелені та квітчасті з китицями з обох кінців.
Були колись поширені в Україні кролевецькі крайки, що ткалися з бавовняних ниток з поперечними смугами різних яскравих барв, вони нагадували собою старовинні каламайкові пояси східного походження. На обох кінцях кролевецькі крайки мали розкішні китиці. Оперезавшись крайкою, дівчата випускали її кінці з китицями спереду, а одружені жінки з лівого боку або ззаду. Старі бабусі крайок не носили.
Гуцулки носили вузький ремінний пояс – «букурійку», поцяцькований мосяжними (металевими) ґудзиками. Наприкінці XIX та на початку ХХ-го століття гуцулки в свята підперізувалися узорною крамною шовковою хусткою. Хустка складалася косинкою і зав’язувалася ззаду, створюючи спереду трикутник із звисаючими торочками. У центральних областях України, крім кольорових вовняних поясів, чи крайок, підперізувалися і білими лляними, перетканими червоними смугами, вузькими рушниками. Такий білий пояс-рушник був обов’язковим для молодої під час весілля (https://spadok.org.ua/narodna-vyshyvka-i-vbrannya/krayka-tradytsiynyy-ukrayinskyy-poyas-ta-yogo-znachennya).
Кушаком називається пояс, який являє собою широкий відріз тканини, шкіри, мережива або іншого виду матеріалу. 
Історія у цього аксесуара багата. Назву «пояс» було запозичене з тюркських мов. У татарській мові кушак – «пояс». У минулому пояс-кушак служив окрасою чоловічого одягу. Звичайно ж, практичну функцію, що полягає в підтримці широких штанів або вільних кафтанів, він теж виконував, але головний акцент його власники робили на декор.
Широкий пояс-кушак міг бути зшитим зі шкіри, атласу яскравих забарвлень, або натурального шовку. Представники козацької аристократії часто носили аксесуари, декоровані натуральним хутром або дорогоцінним камінням, які переливалися блиском, гаптувалися золотом та сріблом.
Популярними були й так звані слуцькі пояси, що почали виготовлятися в середині XVIII ст. в м. Слуцьк (Білорусь), в мануфактурі зі створення золототканих виробів. Їх особливість – двосторонній рослинний малюнок (https://m.facebook.com/617456761747782/posts/979056448921143/). Такі пояси були настільки цінними для власників, що інколи пояс міг коштувати більше, ніж маєток.
(На фото пояс XVIII ст. з колекцій Національного музею українського народного декоративного мистецтва).
Козаки носили широкі та дуже довгі ткані, візерункові пояси – шальові, однотонні, виткані з турецького або перського шовку-сирцю бордового, червоного, зеленого, синього, лілового кольорів. Їх краї (кінці) золотили або сріблили і до самих країв прив’язували шовкові шнурочки. «Коли козакові треба було оперезатися, він прив’яже пояс шнурочком до цвяха та й повертається, так весь пояс на себе й намотає. Потім шнурки зв’язує позад себе на спині або на боці, позолочені кінці залишає попереду на животі» - так описав момент оперізування Дмитро Яворницький у своїй «Історії запорізьких козаків».
Крім тканих поясів, запоріжці носили шкіряні, а також виготовлені з волосу. Ці пояси були короткі, 
охоплювали стан один раз шириною до 4 см і довжиною до 1,5 м. Їх оздоблювали різними металевими накладками. Ззаду до них чіпляли китиці, а спереду – гачки, пряжки, ремені для кинджалів, шабель, люльок, кисетів, гаманців. 
Пряжки таких поясів мали рухомий язичок і робилися із заліза. Деякі пояси виготовлялися з оздобленої тисненням шкіри й мали посріблені пряжки. (На фото малюнок з кн.: Свєшніков І. Битва під Берестечком. – Львів : Слово, 1993. - С. 175.)
(https://nakkkim.edu.ua/images/Instytuty/nauka/vydannia/13_Kozatskyi_poias.pdf).
Картина «Запорізький козак» В. Маковського, 1884 р. Зображено і жупан, і сукняний пояс.
Гуцульський черес. У Карпатах побутують й інші назви цього шкіряного пояса: попруга, букурія, баюр. Слово «черес» походить від давньослов’янського «cersъ», що перекладається, як «поясниця» або «чересла» – це широкий ремінь, виготовлений із декількох шарів юхтової шкіри (від 4 до 7), що є невід’ємним елементом традиційного святкового чоловічого костюму горян, з декількома ремінцями та невеличкими кишеньками, мідними чи латунними пряжками, заклепками. Варто зазначити, що усі ці елементи придумані не просто для краси та естетики, а для практичності. Черес одягали поверх сорочки і штанів, 
він не тільки захищав внутрішні органи войовничих гуцулів, але й зміцнював м’язи середньої частини тіла при важкій фізичній праці, наприклад, у бокорашів, які сплавляли ліс, чи пастухів, котрі щодня долали кілометри крутосхилів за рухливою отарою, захищав поперек від нападу вовків; як і легендарні розбійники Карпат – опришки – використовували череси для того, щоб завжди при собі мати пістолі, кулі та порох, топірці та ножі, гаманці, люльки, кисети з тютюном та ін.
Череси існують різних розмірів: на одну пряжку – «малий ремінь» або «пасок» та на дві пряжки – «великий ремінь», а також великий ремінь на шість пряжок. Пояс виготовляли із цілого шматка гладкої волячої або коров’ячої шкіри, зігнутої вздовж навпіл так, що згин був унизу. Вгорі його зшивали, за винятком хіба що тих проміжків, де утворювали кишені. Завширшки пояс сягав від 20 до 45 см (нерідко його доводилося вирізати під пахвами). До череса підвішується ніж та металевий топірець.
З найдавніших часів черес розглядався в народі як магічний оберіг, сприяючий благополуччю і удачі, символ життєвої енергії. Чарівна магія пояса виходить з його круглої форми, що співвідносить людину з циклами часу, тобто сила пояса була силою самого часу. Магічний «черес» проводить межу між Верхнім (Небесним) світом і Нижнім (Підземним), а також символізує меридіан, оперізуючий землю, і немов би замикає простір гуцульського костюма.
Це елемент святкового одягу і предмет гордості та гідності кожного гуцула. Він підкреслював чоловічу силу і мужність. Як відомо, гуцульський юнак ставав лише тоді справжнім леґінем, коли батько дарував йому на день народження черес. Надалі пояс ставав родинною реліквією і передавався з покоління у покоління як особливий атрибут. В одному з карпатських замовлянь говориться: «Я тебе вишіптую, я тебе з крижів і чересел вибіраю». З чересом у гуцулів 
пов’язано безліч приповідок та прикмет. Вважалося, що коли при першому випасі прогнати через пояс череду, вона буде збережена і дасть приплід. У деяких регіонах, наприклад на Буковині, підперезували хлопчика і дівчинку, коли їм виповнювалося три роки. Існував також звичай ховати померлу дитину підперезаною червоним поясом, так як він захищав душу дитини від потерчат і русалок та дозволяв безпечно перевтілитися.
Подібні пояси знали і мандрівні чумаки, які возили сіль на Велику Україну з Гуцульщини та Прикарпаття. Ймовірно, таким чином дана традиція передалась запорожцям – товстий, міцно обтягнутий пояс захищав тіло козака від поранень, а також служив як патронташ
(https://www.0342.ua/news/1021171/ceres-guculskij-poas-oberig).
В Інтернеті можна подивитися відео, в якому Роман Кумлик розповідає про довбушівський гуцульський черес (https://www.youtube.com/watch?v=ZEREApM4UGE).
Дизайнери костюмів гурту Kalush Orchestra при створенні образів українців на Євробаченні 2022 використали національні мотиви. Артисти були одягнені 
у точні копії давніх народних костюмів, а також в автентичні речі, яким вже близько 100 років. Над костюмами гурту працювали дизайнер Назар Дідик, етнографиня, галеристка і дизайнерка Роксоляна Шимчук, а також художниця з костюмів Ольга Карпів (https://1plus1.ua/novyny/nacionalni-motivi-ta-avtenticni-reci-vikom-blizko-100-rokiv-obrazi-ucasnikiv-gurtu-kalush-orchestra-na-evrobacenni-2022). Гуцульський традиційний пояс «черес» для виступу сопілкаря гурту Kalush Orchestra на Євробаченні створив косівчанин Юрій Порох, майстер художньої обробки шкіри, випускник Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв.
На сьогоднішній день у сучасному суспільстві існує тенденція зростання інтересу до українського народного костюма, зокрема, його регіональних особливостей – крою, оздоблення та орнаментики. У багатьох музеях України можна побачити колекції різноманітних поясів. Наприклад, фондова збірка Тернопільського обласного краєзнавчого музею нараховує більше 70 узорнотканих крайок, які датовані ХІХ – ХХ ст. ФОТО 17. Найбільш типовими для орнаменту поясів Тернопільщини є композиції, в яких поле пояса заповнюється однорідним або різними щодо ширини безузорними кольоровими смугами, їх часто перемикали сухозлотою. Такий тип орнаменту загальноприйнятий на поясах щоденного вжитку. Другий, широко побутуючий, тип становлять композиції з поздовжнім тридільним полем, середнє поле яких заповнюється або дрібними мотивами, укладеними за схемою косої сітки, або однорідними великими мотивами, які чергуються вздовж пояса ланцюгом. Бічні смуги виступають у вигляді комплексу безузорних смуг або смуг з дрібними, але щільно пов’язаними мотивами. Найбільшою декоративністю відзначаються узорноткані поліхромні пояси Заліщицького та Борщівського районів
(https://www.youtube.com/watch?v=cFBmPhr5t8E).
Яскравою демонстрацією розмаїття козацьких поясів є виставка запорозького одягу з зібрання Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького. ФОТО 18. До складу її увійшли, зокрема, шовкові червоні пояси з затканими золотом кінцями та бахромою; з золотистими смугами та квітами; пояси з рослинним орнаментом; слуцькі пояси (https://www.youtube.com/watch?v=Oejq5mSAHk0).
У колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття зберігаються пояси-череси ХІХ століття (https://hutsul.museum/collection/167/).
Небагато залишилося й тих, хто зберіг знання про техніку виготовлення й оздоблення традиційного одягу, в тому числі і виготовлення традиційних українських поясів. А майстри та майстрині, які нині займаються створенням такого вбрання, по крихтах збирають знання від старших поколінь або ж черпають їх із фольклорних записів чи літератури.
Сьогодні за допомогою майстер-класів віртуально в Інтернеті можна навчитися робити різні традиційні українські пояси. Наприклад, Алєксєєнко Дарина дмонструє ткацтво набірної крайки на качалці (https://www.youtube.com/watch?v=DpMvFfZizBA), або ткацтво набірної крайки на бердечку (https://www.youtube.com/watch?v=cCh-8xXtdAo). Майстер народної творчості Михайло Коваль познайомить із ткацтвом крайки «у вічко», килимова крайка (https://www.youtube.com/watch?v=RJwwmaR74J0). А як зав’язувати крайки показує Оксана Гирняк у передачі «Добрий ранок» (https://www.youtube.com/watch?v=dTRj_rnGpJk). Як зробити своїми руками гуцульський черес розкаже і покаже Олександр Моісеєнков (https://www.youtube.com/watch?v=-RZy4i6Ftm4).
Відео-екскурс в історію українського традиційного вбрання та майстер-клас з його одягання коментує Юрій Мельничук, майстер з вишивки. Основні елементи вбрання парубків Середньої Наддніпрянщини: сорочка, штани (шаровари), пояс, свита, шапка, чоботи. У відео покажуть, як це все правильно на себе одягти і припасувати (https://mynizhyn.com/news/ukraina-i-svit/162-maister-klas-tradiciinii-cholovichii-odjag-serednoyi-naddniprjanshini.html).
Отже, нині елементи традиційного народного одягу все частіше потрапляють до нашого сучасного образу. Бажання відокремити себе від інших етносів все ж просочується в індустрію моди, популяризуючи вишиванки, пояси тощо й комбінуючи елементи українського народного одягу із сучасним. У сучасному світі пояс та ремінь вже не мають такого сакрального значення, а більше слугують відмінним аксесуаром, який вдало доповнює образ. Пояси, як і раніше, відіграють велику роль у загальному композиційному вирішенні костюма, істотно впливають на силует усього комплексу. Завдяки різним способам пов’язування поясів убрання набуває різних візуальних акцентів, а кольорова гама пояса є одним з вирішальних моментів у загальній колористиці комплексу вбрання.
Пропонуємо ознайомитися зі списком літератури з фонду Національної історичної бібліотеки України та відкритих джерел Інтернету.
Видання з фонду НІБУ:,
Статті з періодичних та продовжуваних видань
Список не є вичерпним. Більше документів по даній темі Ви можете знайти в Електронному каталозі та базах даних НІБУ.
Додатково читайте електронні джерела:
Укладачі: фахівці відділу довідково-бібліографічної та науково-інформаційної роботи Нестеренко О. В., Снігирьова Л. М.
