ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Виборюючи свою незалежність: історія українського державотворення на сторінках іноземних видань ХVIII–поч. XIX ст.

Шановні користувачі! Пропонуємо ознайомитись з книжковою виставкою «Виборюючи свою незалежність: історія українського державотворення на сторінках іноземних видань ХVIII–поч. XIX ст.» з фонду відділу документів іноземними мовами.

Історія формування української держави має тисячолітню традицію. Її початком є існування княжої держави, державного об’єднання полян Русі, згодом об’єднання Руської держави з центром у Києві. З її розпадом традиції державності перейшли до Галицько-Волинського князівства. Далі було Литовсько-Руське велике князівство, у складі якого Київська і Волинська землі користувалися значною автономією.

У XVII столітті на території сучасної України починає формуватися Козацька держава. Понад сто років козаки боролися за незалежність України, але досягти її їм так і не вдалося. У XVIII столітті український народ втратив свою державність та опинився у межах двох імперій — Російської та Австрійської на наступних двісті років. У XIX – на початку ХХ століття зароджується і розвивається український національний рух, який призвів до Української революції 1917-1921 років. Українцям вдалося відновити державу, яка кілька разів змінювала назву і форму: Українська Народна Республіка (1917–1918), Українська Держава (Гетьманат, 1918), знову Українська Народна Республіка (доба Директорії, 1918–1921), Західноукраїнська Народна Республіка (1918–1919).

Важливим чинником, що сприяв пожвавленню інтересу іноземних дослідників до теренів України у ХVIII–поч. XIX ст., стали ті доленосні події, що розгорталися тут і мали важливий вплив на хід світової історії. Саме тому дослідницька активність щодо наших земель мала хвилеподібну сутність, то зростаючи, то згасаючи. Кожен сплеск подібної пізнавальної зацікавленості Україною був викликаний посиленою увагою західного суспільства до військових і політичних трансформацій, що відбувалися на землях нашої Батьківщини. Втім, її минуле розглядалося лише в контексті історії великих тогочасних держав регіону – Османської імперії (Туреччини), Речі Посполитої (Польщі), Московського царства (Росії). Сама по собі Україна вкрай рідко ставала об’єктом окремих розвідок, що пояснюється бездержавним статусом країни.

На виставці представлені іноземні (французькі та німецькі) видання, які містять виклад історичних подій та шлях, який довелося подолати українській державі в своєму становленні. Це свідчення військових, дипломатів, місіонерів, значна частина яких особисто відвідала українські землі й мала безпосередні контакти з місцевим населенням і, насамперед, з козаками.

Анрі-Філіпп де Лімьє (?-1725) – історик і геральдист, народився у Голландії в гугенотській родині французів-емігрантів. Відзначився низкою досліджень з актуальних питань європейської історії.

Вольтер або Франсуа-Марі Аруе (1694 - 1778) – геніальний французький філософ і письменник. Він був різнобічним письменником, створюючи роботи майже в кожній літературній формі: п'єси, вірші, романи, есе, історичні й наукові праці. Написав понад 20000 листів і понад 2000 книг і брошур. Аруе був активним захисником громадянських свобод, незважаючи на ризик, це поставило його в рамки суворих законів про цензуру того часу.

Густав Адлерфельд (1671–1709) – шведський військовий історик, королівський камергер. 1697 подорожував по Західній Європі. Повернувшись додому, вступив на королівську службу, ставши камер-юнкером. Супроводив Карла XII від початку Північної війни 1700—1721 років до розгрому шведських військ у Полтавській битві, в якій і загинув.

Жан Руссе де Міссі (1686-1762) – французький історик і літератор, який мешкав у Голландії. Прізвище «Nestesuranoi» є анаграмою його справжнього імені «Jean(n) Rousset».

Клод Карломан де Рюльєр (1735-1791) – французький літератор, історик і дипломат, член Французької академії. Деякий час працював у французькому дипломатичному представництві у Петербурзі. Був свідком палацового перевороту 1762 р.

Клод-Шарль де Пейссонель (1727-1790) – французький консул у Криму в середині ХVІІІ ст. Залишив низку науково-публіцистичних праць, де, зокрема торкався історії Північного Причорномор’я.

Ніколя-Габріель Клерк (1726-1798) – якого частіше іменують Ле Клерком або Леклерком. Останнє ім’я він отримав після набуття дворянства. Був особистим лікарем Кирила Розумовського, разом з яким перебував в 1760 р. в Україні.

П’єр Массюе (1690-1776) – історик, колишній чернець-бенедиктинець, що переїхав з Франції до Голландії, де навернувся у протестантизм, оселився в Амстердамі й зайнявся тут науковою та викладацькою діяльністю.

П’єр-Шарль Левек (1736-1812) – французький історик, автор багатотомної «Історії Росії». В 1773 за рекомендацією видатного енциклопедиста Дідро був запрошений до Петербурга, де викладав французьку мову в Імператорському сухопутному шляхетському корпусі. Загалом у Росії він провів 7 років. Опанувавши російську мову, збирав історичні матеріали про цю країну. Його наукові студії з російської історії вилилися в низку досліджень про цю імперію, над якими автор продовжував працювати до кінця свого життя.

Антуан-Огюстен Брюзен де ла Мартін’єр (1683-1746) – французький перекладач, просвітник, енциклопедист.

Самуель фон Пуфендорф (1632-1694) – видатний німецький історик, роботи якого були широко відомі в Європі. У праці "Вступ до історії основних європейських держав" (1684; 1711 перекладена рос. мовою) та ін. дослідженнях Пуфендорф не раз вживав термін "Україна", наводив низку фактів про національно-визвольну війну українського народу 1648 – 1654, згадував українські міста Київ, Бар, Трахтемирів (нині село Канівського р-ну Черкас. обл.), фортецю Кодак тощо.

З фонду НІБУ:

  

   

 

Peyssonel Claude Charlesde. Observations historiques et géographiques sur les peoples barbares qui ont habité les bords du Danube et du Pont-Euxin par  M. de Peyssonel, ci-devant Consul pour Sa Majesté auprès du Khandes Tartares... – P. : Chez N. M. Tilliard, Libraire, 1765. – XLIV+364 р.

Праця дипломата та науковця Клода-Шарля де Пейссонеля «Історичні  та географічні спостереження за варварськими народами» висвітлює припущення про касозьке походження козаків; про місце українських козаків у козацькому загалі та про можливу найдавнішу згадку назви «Україна» як «Ахеронія»; згадка про знайомство з колишнім мазепинцем Федором Мировичем. [c. 349-350]

Le Clerc. Histoire physique, morale, civile et politique de la Russie moderne. Т. 2. 1725 - 1763 / LeClerc. - Paris : Versailles: Froulle, 1785. - VIII, 619 p.

Праця Ніколя-Габріеля Леклерка «Фізична, моральна, цивільна та політична історія давньої та сучасної Росії». Про діяльність українців у володіннях донських козаків; перехід Мазепи на бік Карла ХІІ; знищення Росією автономних прав України; лікувальні вміння та забобони українських козаків; венеричні хвороби, майже повсюди розповсюджені в Малій Росії, та про зараження ними;  географічний, історичний та економічний опис українських земель у Російській імперії станом на початок 1780-х рр.; географічний, історичний та економічний опис українських земель у Російській імперії станом на кінець 1780-х рр.; спостереження за Україною, Малою Росією та її мешканцями; опис Тавриди; степи Катеринославського намісництва тощо.

Nestesuranoi Iwan. Memoires du Regne de Pierre le Grand, empereur de Russie, pere de la patrie, etc. etc. etc. La Haye: Chez R. C. Alberts, Amsterdam: Chez Her.Uytwerf, 1725. – T. 1. – 510 p.

Nestesuranoi Iwan. Memoires du Regne de Pierre le Grand, empereur de Russie, pere de la patrie, etc. etc. etc. La Haye: Chez R. C. Alberts, Amsterdam: Chez Her.Uytwerf, 1740. – T. 3. – 452 p.

Праця Жана Руссе де Міссі («боярина Івана Івановича Нестезюрануа») «Мемуари про царювання Петра Великого, імператора Росії, батька вітчизни, і прочая, і прочая, і прочая» (1725). Розповідь про козаків, багато свідчень у якій запозичено з праці Божо.

Limiers, de.Histoire de Suede sous le regne de Charles XII. T. 5-6. Bataille de Pultowa et ses suites, avec le sejour du Roi a Bender / Limiers, de. - Amsterdam : [s. n.], 1721. - XVIII, 483, XVI, 463 p. : il.

Праця Анрі-Філіппа де Лімьє «Історія Швеції в правління Карла ХІІ» (1721). Про рішення Карла ХІІ вести свою армію в Україну;
згадка про спустошення загонами козаків і калмиків за наказом Петра І міст і сіл на шляху наступу шведів;  про надходження до Франції звісток щодо подій в Україні та Польщі  й очікування французького політикуму на повний розгром військ Петра І; про бойові дії 1708-1709 рр. в Україні та роль у них Мазепи;  про перебування Карла ХІІ та Мазепи в Бендерах і про смерть гетьмана,  датовану 3 листопада 1709 р., у віці 77 років; про антиросійську угоду, укладену 17 жовтня 1710 р. у Бендерах  між Францією, Швецією та Османською імперією, де йшлося про Україну; про похід татар і поляків на початку 1711 р. на Білу Церкву, де автором проігноровано факт участі у ньому козаків Орлика; про похід київського воєводи Юзефа Потоцького на землі сучасної  Західної України в 1712 р.

Massuet, P. Histoire des rois de Pologne. T. 1 / P. Massuet. - Amsterdam : Chez François l’Honoré, 1734. - 454 p.

З «Історії королів Польщі» П’єра Массюе. Про володіння польських королів [c. 295]; про Богдана Хмельницького [ c. 297].

Rulhiere, Cl. Histoire de l'Anarchie de Pologne, et du demembrement de cette Republique. T. 4 / Cl. Rulhiere. - Paris : [s. n.], 1807. - 432 p.

З мемуарів французького літератора, історика та дипломата Клода-Карломана де Рюльєра. Про Кирила Розумовського; зустріч з козаками-мазепинцями, що перебували у володіннях кримського хана, напередодні Семирічної війни французького дипломата графа де Брольї; про козаків і гайдамаків; Балтський інцидент; про козаків-вартових у російській армії;  про Юзефа Саву-Цалинського, одного з військових командирів Барської конфедерації, українця за походженням.

Levesque. Histoire de Russie [Текст]. T. 4. 1682-1725 / Levesque. - Paris : Debure, 1782. - 548 p.

З українознавчих екскурсів в «Історії Росії» Пєра-Шарля Левека. Про походження українських козаків і їхню спільність з росіянами [c. 354]. Окремий розділ, присвячений запорожцям  [c. 357]. Згадка чутки про можливе добровільне отруєння Мазепи в Бендерах [c. 361].

Europäische Fama: welche den gegenwärtigen Zustand der vornehmsten Höfe entdecket. 1728-1729 [Текст] № 313-324. - [S. l. : s. n.], 1729. - 1029, [16] s. : il. - Нім. [готичний шрифт]

Європейські новини, які показують сучасний стан найголовніших королівських дворів.
1728 р. №315 – після с. 185 – портрет гетьмана Лівобережної України з 1727 р. Данила Апостола (1654-1734) у віці 74 років. «Daniel Apostel, Feldherr der Zaporovishen Cosacken». Сучасне вживання німецького «фельдгерр» – «воєначальник, полководець запорозьких козаків».

С. 229 – «Печатка Малоросійського Війська Запорозького».

На с. 217-230 подані події в Україні зі згадуванням Д. Апостола, П. Скоропадського, Петра І, а також Києва та Лаври, Чернігова, Лубен, Глухова, Переяслава тощо.

Adlerfeld, Gustave. Leben Carls des Zwolften, Konigs von Schweden [Текст] T. 1 – 3 / G. Adlerfeld. - Frankfurt ; Leipzig : [s. n.], 1740-42. - 472, 542, 526 s. - Нім.  [готичний шрифт]

Життя Карла ХІІ – короля Швеції. Численні плани боїв.

Т.3, с. 268 – великий план Полтавської битви 1709 р.

Т.1, с. 102 – перемога Карла ХІІ над Петром І в битві під Нарвою (карта)

Книга писалася очевидцем подій, в історичному сенсі «по свіжому сліду». Через 25 років після Полтавської битви і 20 років після загибелі короля у віці 36 років.

Серед праць, де конкретно розглядалася історія України – видання видатного німецького історика Самуеля фон Пуфендорфа, яке мало широке ходження у Франції, як латиною та німецькою мовою, так і особливо в перекладах французькою. Пуфендорф звертав увагу й на події Хмельниччини. Відомо, що популярними в Європі працями цього науковця, як джерелами до своїх історичних творів користувалися Григорій Грабянка та Самійло Величко.

Пропонуємо до уваги електронну копію видання Пуфендорфа фон Самуэля та Антуана-Огюстена Брюзена де ла Мартін’єра «Introduction à l'Histoire generale et politique de l'Univers» (Вступ до загальної та політичної історії Всесвіту, 1743).

Переклад назви: «Вступ до загальної та політичної історії Всесвіту, де ми бачимо походження, революції, сучасний стан та інтереси суверенів. Розпочав пан Ле Барон де Пуфендорф, завершений та продовжений до 1743 року містером Брузеном де ла Мартін’єром, першим географом, секретарем Короля двох Сицилій та ради Його Величності. Т. 1»

Ця робота, як і більшість наукових праць того часу, має здебільшого компілятивний характер. Заслугою Мартін’єра є те, що він намагався максимально наситити інформацією історичний матеріал про різні країни світу, серед яких він виділяє й Україну. Їй він присвятив окремий розділ під назвою «Про Україну та козаків».

По суті, Брюзен де ла Мартін’єр, доповнюючи Пуфендорфа, створив невеличкий нарис історії козацтва від його зародження до часів Петра І. Висвітлення подій, що передували добі Мазепи, в ньому майже не містить оригінальних рис, спираючись на загальновідомі свідчення про волелюбність козаків, їхнє добровільне прийняття протекторату Речі Посполитої, зухвалі походи на турків і татар, постійне посилення тиску польської шляхти, який, врешті-решт, призвів до всенародного вибуху. Традиційно відзначається важлива роль у створенні козацтва короля Стефана Баторія, який наділив козаків Трахтемировим.

Використані джерела:

Верстюк, Владислав Федорович. Україна від найдавніших часів до сьогодення : хронологічний довідник / В.Ф. Верстюк, О.М. Дзюба, В.Ф. Репринцев. – Київ : Наукова думка, 1995. – 688 с.

Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. Київ : Наукова думка, 20032019.

Луняк, Євген Миколайович. Козацька Україна XVI-XVIII ст. очима французьких сучасників : хрестоматія / Євген Луняк ; Ніжинський державний ун-т ім. Миколи Гоголя. - Ніжин : НДУ ім. Миколи Гоголя, 2013. - 509 с. : іл.

Как CreditPlus и клиенты помогают ВСУ — Минфин

Багатовіковий духовний геноцид, голодомори та репресії не знищили в українського народу прагнення до незалежності. Борці за незалежність України відстоювали ідею державності у різні історичні епохи. На полях боїв, у турецькій та польській неволі, в російських та гітлерівських таборах гартувалася воля та міць українського народу. У цій боротьбі народилася єдина нація.

30 років незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як держава, яка здатна утверджувати демократичні цінності, відстоювати свободу та гідність, захищати свій суверенітет і територіальну цілісність. Слава Україні! Героям Слава!

Україна обов'язково переможе, а українці – вистоять!!!