ОБЕРЕГИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Вип. 3

19 квітня 2022 р. 16:44

483 переглядів

Рушник - оберіг української родини

Вишитий рушник - головний оберіг української родини, він передавався від покоління до покоління і був завжди з родиною: і в горі, і в радості. Магічну властивість рушника посилювала відповідна вишивка, колір і розташування на полотні орнаменту. Це особливий сакральний предмет.

Рушник – тканина шириною 30-50 см і довжиною від 1,5 м – до 4 м (іноді – до 7 м довжиною), з обох країв вишиті. Є й рушники, які з краю в край розшиті суцільною вишивкою. Український рушник вважається закодованим письмом поколінь. Його орнаменти то графічно-чіткі, геометризовані, то химерно-таємничі з символічними ритмічними знаками. Про те, які бувають рушники, як виглядають у різних регіонах України, в яких обрядах використовуються, знайомить етнолог, майстер народного мистецтва з вишивки Юрій Мельничук у «Вишитій розмові» Ольги Нарбут засновниці Prekrasa Studio (https://www.prekrasastudio.com/).

Протягом багатьох віків народом вироблялася певна методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розташування орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце виготовлення рушника.

Вишитий рушник був оберегом кожної хати, у візерунках відображалися образи природи: квіти, дерева життя, птахи. Рушники, з огляду на їхню велику магічну силу, використовували в різних життєвих ситуаціях: під час календарно-обрядового циклу господарських робіт, як предмет побуту та для створення теплої атмосфери вдома; хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. Широке використання мають рушники у весільному та поховальному обрядах і сьогодні.

Про те, що вишитий рушник є захисним оберегом, свідчить його використання під час проводів у далеку дорогу. Коли син йшов з дому, мати завжди давала йому рушник, щоб захистити від нещастя;вишиваючи рушник, вкладала в нього всю свою душу, молилась про здоров’я, безпеку та щасливе повернення сина додому. Багато разів оспівано в піснях сюжет, де мати дає синові у далеку дорогу рушник: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала» (Андрій Малишко). В часи, коли громада була в небезпеці, чоловіки збиралися ставати на її захист, або коли починалася епідемія – жінки сідали разом і вишивали рушники від заходу до сходу сонця. Робили це в тиші, весь цей час тільки молилися. Готовий рушник тричі обносили коло церкви, а потім усі, на кого чатувала небезпека, проходили під рушником, де були вишиті орли-соколи, вершники, дубове листя тощо.

Окрім рушників, вишиванок, вишивали й інші чарівні обереги, наприклад, - хустку. Кохана дівчина у дорогу обов’язково дарувала воїну хустку, щоб вона оберігала судженого від будь-якої біди. Хусткою накривали труну загиблого воїна. Козаків ховали з усіма військовими почестями: тіло накривали китайкою, а на коня стелили вишиту хустку на знак збереження роду. За словами народної майстрині з української вишивки Лариси Лехан, – здавна одним найсильніших оберегів є хрещатий хрест та восьмипелюсткова зірка (квітка) або, ще її називають материнська зірка. Саме такі використовують в орнаментах на сорочках воїнів, рушниках, хустках. З початку війни криворізькі берегині створюють вишиті талісмани для українських вояків. Народна майстриня з української вишивки Лариса Лехан вже має досвід створення оберегів на передову. (https://www.youtube.com/watch?v=EOjxWRB52As)

Сьогодні українські музеї – це осередки соціальної пам’яті, які дозволяють досконало дослідити минуле, задуматися про сьогодення і зазирнути в майбутнє. Водночас вони служать особливим простором збереженням, пропаганди українських традицій, звичаїв, обрядів. Майже в кожному етнографічному музеї є колекції українських рушників.