ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Юнаків Микола Леонтійович (1871–1931)

Юнаків (Юнаков) Микола Леонтійович (06.12.1871, м. Чугуїв на Харківщині – 01.08.1931, м. Тарнов, Польща) – генерал-полковник Армії Української Народної Республіки, військовий міністр УНР, Голова Вищої Військової ради УНР, начальник штабу Головного отамана об’єднаних українських армій УНР і ЗУНР, радник Української дипломатичної місії у Варшаві, військовий історик.

Увазі читачів пропонується автобіографія М. Юнаківа, написана в 1930 р. на еміграції в Польщі. Цей матеріал було надруковано у паризькому тижневику «Тризуб» вже після смерті генерала (Тризуб. – Ч. 31 – 32 (289-290). – 1931. – 30 серп. – С. 3 – 10). Попри те, що автобіографія містить не лише цінні відомості про життєвий шлях генерала М. Юнаківа, але й важливу інформацію про обставини розгортання українського військового руху в 1917 р., ця публікація вже багато десятиліть залишається практично невідомою для дослідників [33].

Народився я в м. Чугуєві на Харківщині 6-го грудня (старого стилю) 1871 р.

Походження моє – з козаків Чорноморського козачого війська, яким в роках 1792 – 94 вдалося уникнути оселення на Кубані і залишитися надалі на землях, що межують з р. Бугом.

З оповідання мого батька знаю, що дід мій Оксентій Юнаків був одставним полковником Бузького козачого полку і володів досить великою земельною власністю вздовж рр. Інгулу та Сагайдаку (на Херсонщині), в десяти верстах од теперішньої залізничної станції Новий Буг (хутір Варварівка).

Мати моя належала до української родини Пісоцьких, яка здавна мешкала на Харківщині.

Перших десять років життя мого я прожив переважно на Вкраїні, на Харківщині, і першою моєю мовою була мова українська, якої я вивчився од моєї няньки.

Але року 1882 мого батька перемістили до Росії і з того часу аж до 1917 року я перебував майже виключно в Росії, тільки зрідка над’їжджаючи, головним чином для відпочинку, на Вкраїну – на Харківщину та Херсонщину до нашого родового маєтку.

Середню освіту я здобув в Орловськім кадетськім корпусі (1882 – 1889) і вищу військову освіту в Миколаївській академії Генерального штабу (1894 – 1897).

З 1897 до 1907 року я займав різні посади по Генеральному штабу, не вище від начальника штабу дивізії. За цей час я почав і свою педагогічну діяльність (з р. 1899) як викладач військових наук у різних шкільних установах.

Року 1907 здійснилася нарешті моя заповітна мрія: мене призначено було завідуючим старшинами (учнями) Академії Генерального штабу, що одночасно давало мені можливість стати викладачем військових наук в Академії, а вільний час оддати військово-науковій праці.

Після двох літ упертої, переважно нічної роботи, я написав двотомний військово-історичний твір: «Похід Карла ХІІ на Україну в 1708 та 1709 рр», який подав до Академії як дисертацію.

Само собою розуміється, що при сучасних моїх поглядах, які випливають з національної свідомості, я вважаю цей твір за однобічний, бо в ньому, зі зрозумілих причин, не могли бути використані, поруч з російськими матеріалами, матеріали українські.

В році 1910, після прилюдного захисту дисертації, мене було призначено екстраординарним професором по катедрі воєнного мистецтва, а через рік ординарним професором Академії.

Під час Великої війни я займав посади: командира бригади (до жовтня 1914 року), начальника штабу 25-го корпусу (до квітня 1915 року), начальника штабу 4-ї армії (до травня 1917 року), командира 7-го корпусу (до липня 1917 року), генерала для доручень при головнокомандуючім Румунського фронту, командуючого на той час 9-ю армією, нарешті (з 24 жовтня 1917 року) командуючого 8-ю армією (штаб армії в Могилеві на Поділлі).

Перебуваючи начальником штабу 4-ї армії, я мав змогу познайомитись з С. В. Петлюрою. Він, в якості заступника головноуповноваженого санітарної частини Західного фронту, приїхав весною 1916 року з Мінська до Молодечна (ставка штабу армії) для обговорення способів організації санітарної допомоги в запіллі армії.

Українська національна справа почала звертати мою увагу з 1917 р., після лютневої революції, коли на фронті почали поволі виявлятися прояви українського національного життя, в формі українізації військових частин, викладів з історії України, формування українських військових рад, улаштування українських військових з’їздів і т. ін.

До всіх цих проявів я на всіх ступенях військової ієрархії ставився завжди прихильно: з початку виключно по інтуїції, внаслідок мого українського походження, а за часом з більшою і більшою національною свідомістю, яку набув самостійно, внаслідок вдумливого ставлення до політичних подій, що розгорталися передо мною.

Восени 1917 року я вже був цілковито підготовлений для відповідальної праці на користь України, і бракувало лише сприятливих обставин, які б допомогли мені увійти в коло активних українських діячів.

З початку травня 1918 року я повернувся до Києва і в липні при допомозі військового міністра Рогози поступив нарешті на українську службу і послідовно займав посади: Голови комісії по утворенню на Україні військових шкіл, начальника Головної шкільної управи і начальника (невідкритої ще в той час) Академії Генерального штабу.

Перед вступом на українську службу я був на аудієнції у гетьмана Скоропадського, який прийняв мене цілком офіційно, нагадавши лише, що я, вступаючи на службу, беру на себе обов’язок служити незалежній Україні, і порадив якнайскоріше удосконалитися в українській мові.

Під час повстання проти Гетьмана я залишався в Києві, не маючи жодних доручень ні від Гетьмана, ні від Директорії.

В останніх днях січня 1919 року я евакуювався з Києва при допомозі отамана Осецького. У подальшому я займав посади: помічника головного інспектора військ УНР, плановика Головної геодезичної управи, потім помічника цієї ж управи, начальника Штабу Головного отамана (з 7 серпня 1919 року по січень 1920 р.), радника по військових справах при Українській дипломатичній місії у Варшаві і нарешті Голови Вищої Військової Ради (з 10 лютого 1921 року)

Генерал-полковником української армії – з 22 січня 1923 року (за старшинством з 10 жовтня 1919 року).

Характеристики моєї служби в українській армії не приводжу. Нехай це зроблять свідки моєї діяльності [33].

Микола Юнаків був головою Військо-історичного товариства, співпрацював з альманахом «За державність», опублікував низку військово-історичних праць. 1927 року через важку хворобу змушений відійти від активної громадської роботи.
Твори: «Північна війна. Кампанія 1707 –1709 рр.» (1909), «Північна війна. Військові дії на лівому березі Дніпра (листопад 1708 – липень 1709)» (1909), а також автобіографічні «Матеріали для мого життєпису» (1931). 
Помер 1 серпня 1931 року в польському місті Тарнов. Похорон ген. Миколи Юнакова проходив за участю представників ДЦ УНР в екзилі та почесної варти Війська Польського. Могилу генерала, знищену після Другої світової війни, відреставровано за справою Об’єднання українців у Польщі, Генерального консула України в Кракові Олександра Медовнікова, місцевої влади. Урочисте освячення відновленої могили ген. М. Юнакова і пам’ятної таблиці на будинку готелю «Брістоль», яка увінчує факт резиденції в Тарнові в 1920-1922 рр. ДЦ УНР, відбулося під час урочистостей з нагоди Дня Незалежності України 29.08.2003 р., за участю Генерального консула України в Кракові, почесної варти Війська Польського, влади воєводства, а також мешканців Тарнова та делегації з Тернополя [5].

 

Бібліографічний список

  1. Гай-Нижник П. Українська дипломатія й міжнародна фінансова політика урядів Центральної Ради, Української Держави (Гетьманату) та Директорії УНР (1917–1922 рр.) : [Постанова Ради народних міністрів УНР "Про відрядження до Парижа генерал-лейтенанта генерального Штабу української армії Юнакова" (30 серпня 1920 р.)] / П. Гай-Нижник ; М-во освіти і науки України, Науково-дослідний інститут українознавства, М-во закордонних справ України, Дипломатична академія України. - Київ : Дуліби, 2016. – С. 473 – 474.
  2. Головченко В. І. Юнаків Микола Леонтійович / В. І. Головченко // Українська дипломатична енциклопедія : у 5 т. Т. 5 : С(о) – Я / за заг. ред. Д. В. Табачника ; Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. – Харків : Фоліо, 2013. – С. 389.
  3. Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова : [Генерала М. Юнаківа (Артилерійська, до 1939 р. – Ланґевіча). Микола Юнаків] / С. Громов. – Львів : Українські технології, 2003. – С. 33 – 34.
  4. Капустянський М. Похід українських армій на Київ – Одесу в 1919 році : короткий военно-історичний огляд. Ч. 3 : [Про генерала Миколу Леоновича Юнакова] / М. Капустянський. – Мюнхен, 1946. – С. 127 – 128. – (Матеріяли до воєнної історії ; Кн. 2).

  1. Колянчук О. За нашу і вашу свободу. Учасники українських визвольних змагань 1917–1921 рр. : Місця пам’яті в Польщі. Довідник : [Могила генерала Миколи Юнакова] / О. Колянчук, за ред. С. Золотаря. – Дрогобич : Коло, 2018. – С. 173 – 174.
  2. Колянчук О. Юнаків Микола Леонтійович / О. Колянчук, М. Литвин, К. Науменко // Генералітет український визвольних змагань : біограми генералів та адміралів українських військових формацій першої половини XX століття. – Львів, 1995. – – С. 44–46.
  3. Крип’якевич І. Історія українського війська : [Про генерала М. Юнаківа] / І. Крип’якевич, М. Капустянський, Б. Гнатевич та ін. – Вінніпег : Клюб приятелів Укр. книжки, 1953. – С. 549.
  4. Литвин М. Юнаків Микола Леонтійович / М. Литвин, К. Науменко // Довідник з історії України (А–Я) / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста ;. Ін-т іст. дослідж. Львівського нац. ун-ту ім. І. Франка. – Київ : Генеза, 2002. – С. 1108 – 1109.
  5. Микола Юнаків (06.12.1871 – 01.08.1931) // Визначні діячі Української революції 1917–1921 років / А. Карбан [та ін.] ; орг. проекту Український інститут національної пам’яті. - Київ, [2020]. – 1 с. : портр.

  1. Микола Юнаків // Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. Т. 2 / ред. О. Онопрієнко. – Київ : Євроімідж, 2002. – С. 780 – 781.
  2. Науменко К. Є. Юнаків Микола Леонтійович / К. Є. Науменко // Енциклопедія історії України : у 10 т. Т. 10 : Т-Я / ред. В. А. Смолій ; НАН України, Ін-т історії України. – Київ : Наукова думка, 2013. – С. 699.
  3. Пінак Є. Військо української революції 1917–1921 років : [Отаман М. Юнаків : портрет] / Пінак Є., М. Чмир. //. – Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2017. – С. 157.
  4. Пінак Є. Українське військо 1917 – 1921 : [Про отамана Миколу Юнаківа] / Є. Пінак, Я. Файзулін, М. Майоров ; Український ін-т нац. пам’яті. – [Київ], [2020]. – С. 7, 14, 17, 33.
  5. Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу : Історичні есе-хроніки. У 4-х т. : Т. ІІІ. Рік 1919 : [Про генерала Миколу Юнаківа] / В. Ф. Солдатенко. – Київ : Світогляд, 2010. – С. 338, 343.

  1. Стрельський Г. Юнаків (Юнаков) Микола Леонтійович/ Г. Стрельський // Українські історики XX століття : Бібліографічний довідник. Вип. 2, ч. 2. / ред. В. А. Смолій ; Інститут історії України НАН України. – Київ, 2004. – С. 360 – 361.
  2. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921) Кн. ІІ : [Про Юнаківа Миколу] / Я. Тинченко. – Київ : Темпора, 2011. – С. 57, 71, 77, 78, 133, 137, 177, 199, 277, 295.
  3. Тинченко Я. Юнаків Микола Леонтійович / Я. Тинченко // Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917 – 1921). Кн. І. – Київ : Темпора, 2007. – С. 504 – 505.
  4. Шанковський Л. Українська Армія в боротьбі за Державність : [Про Юнаківа Миколу, укр. ген.] / Л. Шанковський. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1958. – С. 16, 60, 144, 145, 180, 261, 262, 268.

  1. Шанковський Л. Українська Галицька Армія. Воєнно-історична студія : [Про начальника ШГО ген. полк. Миколу Юнакова] / Л. Шанковський //. – Вінніпег : Микитюк, 1958. – С. 70, 75, 192, 222.
  2. Шевченко В. Лист головного отамана Симона Петлюри до військового міністра Миколи Юнаківа / В. Шевченко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – 2018. – № 2 (137). – С. 52 – 56.
  3. Юнаків Микола // Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Т. 10 : ТМ – Ящ / голов. ред. В. Кубійович ; Наукове Товариство ім. Шевченка. – Париж – Нью-Йорк, 1984. – С. 3936.

Електронні ресурси

  1. Б. Голова Укр. В.-Іст. Товариства, Генер. Штабу генерал-полковник Микола Юнаків [Електронний ресурс] // За державність : матеріали до історії українського війська. Збірник № 3 / голов. ред. М. Садовський. – Каліш : Укр. воєн. іст. т-во, 1932 – С. 7. : портр. – Режим доступу : https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/23297/file.pdf
  2. Живюк А. Революція в особах. Оникій Богун : [Лист Оникія Богуна до генерала Миколи Юнаківа] [Електронний ресурс] / А. Живюк // Історична правда. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу : https://www.istpravda.com.ua/articles/2018/11/19/153182. – 19 листопада 2018.
  3. Останній лист бл. п. ген. полк. Миколи Юнакова, Начальника Штабу Гол. От. (Армії УНР. І УГА. В 1919 р.) і Міністра Військових Справ УНР. до Редакції «Літопису Червоної Калини» [Електронний ресурс] // Літопис Червоної Калини : ілюстрований журнал історії та побуту. Річник ІІІ. – 1931. –число 10, жовтень. – С. 1. – Режим доступу : https://avr.org.ua/viewDoc/11728
  4. Петрів В. Три зустрічі з професором Академії Ґенштабу Ґен. Полковн. Юнаковим [Електронний ресурс] / В. Петрів // Літопис Червоної Калини : ілюстрований журнал історії та побуту. Річник ІV. – 1932. – число 1, січень. – С. 13 - 14. – Режим https://avr.org.ua/viewDoc/11731
  5. Полях Є. В. Юнаків Микола Леонтійович (1871–1931) [Електронний ресурс] / Є. В. Полях // Зміївське краєзнавство : електронний науковий журнал / Зміївське наукове краєзнавче товариство. – 2017. – № 2. – С. 6 – 8. – Режим доступу : http://zslls.esrae.ru/pdf/2017/2/3.pdf

  1. Посмертні згадки. Генерал Микола Юнаків [Електронний ресурс] // Літопис Червоної Калини : ілюстрований журнал історії та побуту. Річник ІІІ. – 1931. – число 9, вересень. – С. 22. – Режим доступу : https://avr.org.ua/viewDoc/11727
  2. Пошивайло-Таулер Н. Історія офіцера УНР Миколи Харитоненка. Від Збруча до Нової Зеландії : [Другі Загальні збори товариства відбулись у 1929 році. Головою обрали Миколу Юнаківа] [Електронний ресурс] / Н. Пошивайло Таулер // Історична правда. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу : https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/04/1/159257. – 1 квітня 2021.
  3. Садовський М. Микола Юнаків [Електронний ресурс] / М. Садовський // Вісті Комбатанта : інтернет-версія квартальника Об’єднання був. вояків українців в Америці, Братства кол. вояків 1-ої УД УНА. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу : http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2011/06/blog-post_26.html – 26 червня 2011 р.
  4. Тарнів (поль. Tarnów) — колишнє військове кладовище № 203 (вул. Krzyska): могила Миколи Юнакова (1871–1931) [Електронний ресурс] // Полум’я братерства : акція вшанування пам’яті воїнів Української Народної Республіки (УНР). – Режим доступу : https://odkrywcy.zhp.pl/wp-content/uploads/2019/06/plomien_braterstwa_ukr.pdf
  5. Тематичний анотований перелік документів. «Події Української революції 1917 – 1921-х рр. за документами ЦДАЗУ» : [Публікація «Матеріалів для мого життєпису» генерала М. Юнаківа (ч. 31–32). Статті пам’яті генерала-полковника армії УНР Миколи Юнаківа (ч. 34-35)] [Електронний ресурс] / укладач : Романова К. В. ; Державна архівна служба України ; Центральний державний архів зарубіжної україніки. – Київ – 2017. – С. 38, 50. – Режим доступу : https://tsdazu.archives.gov.ua/wp-content/uploads/2019/03/Nauk_dovid_aparat/Ukr_revolucia.pdf
  6. Шанковський Л. Нарис української воєнної історіографії : [Про Миколу Юнаківа] [Електронний ресурс] / Л. Шанковський // Український історик : журнал Українського Історичного Товариства / гол. ред. Л. Винар. – Вип. 1 – 2 (29 – 30). – Нью-Йорк; Мюнхен, 1971. – С. 62 – 63, 68 – 69. – Режим доступу : http://history.org.ua/LiberUA/UkrIst1_1971/UkrIst1_1971.pdf
  7. Юнаків М. Л. Матеріали до мого життєпису : [спогади генерала армії УНР] [Електронний ресурс] / М. Л. Юнаків ; уклад. М. Ковальчук // Військово-історичний альманах / Центр. музей Збройн. Сил України. – 2009. – Чис. 2. – С. 114 – 120. – Режим доступу : / https://chtyvo.org.ua/authors/Viiskovo-istorychnyi_almanakh/Chyslo_02_19.pdf
  8. Юнаків Микола [Електронний ресурс] // Українська мала енциклопедія. Т. 8, кн. XVI : Літери Уш – Я / проф. Є. Онацький. – Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. – Буенос-Айрес, 1967. – С. 2109. – Режим доступу : https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/4907/file.djvu
  9. Юнаків Микола Леонтійович (6.12.1871 – 1.8.1931) – генерал-полковник Армії УНР [Електронний ресурс] // Українське військо у ХХ-ХХІ сторіччі : командири – від Т до Я. – Електрон. текстові дані. – Режим доступу : http://vijsko.milua.org/k5.htm
  10. Юнаків Микола Леонтійович. Реєстраційна картка військового та громадського діяча, генерал-полковника Миколи Леонтійовича Юнакова, датована 30 вересня 1920 р. [Електронний ресурс] // Імена Самостійної України 1917 – 1924 : база даних Благодійної організації «Благодійний фонд «Героїка». – Режим доступу : http://www.db.geroika.org.ua/ua/person_card.html?code=ac92f50e9188f3d8f2e8cbf6f444cb6d

Укладач: Плюта С.В. (відділ соціокультурних комунікацій)