ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Українські свята й обряди календарного циклу

Кожен народ, кожна нація, навіть певна соціальна група мають свої звичаї, духовні засади, що існують століттями й на яких тримається культурний світ суспільства. Дещо з часом стає архаїчним, дещо нераціональним, але основи буття лишаються незмінними. Народні традиції, звичаї та певні знання передаються з покоління в покоління, мають регіональні особливості, але суть при цьому лишається незмінною. Деякі традиції, так би мовити, осучаснюються, але інколи таке осучаснення викликає явне заперечення (через незнання народних традицій) [14, с. 3]. 

Xристиянський час нашої історії – то приблизно одне тисячоліття, а дохристиянський – увесь попередній час, хронологічно виміряти який нам не під силу. Те, чим жили наші Предки упродовж багатьох тисячоліть – то наші духовні першовитоки, джерела національної ментальності. Без них буття-існування населення втрачає етнічнонаціональний сенс. 

Особливо це простежується в святковій обрядовості. Кожен релігійний празник поза церковною відправою обростав різноманітними дійствами дохристиянських вірувань. Одне слово, створилося синкретичне поєднання двох релігій – так званий дуалізм [12, с. 8].

Народні свята були своєрідними календарними сторінками річного циклу, який базувався залежно від сонцевороту та сонячної сили. Саме це дозволяло нашим пращурам, серед яких не було, певно, у звичному розумінні, астрономів і метеорологів, чітко фіксувати зміни в природі, завбачувати погоду, температурні явища, їх вплив на біологічний ритм життя. Все це чітко зафіксовано в численних приповідках, прикметах, загадках тощо. Народний календар тісно пов’язаний із обрядодіями [12, с.8, 9].

Кожне свято чітко регламентувало господарську діяльність, а тому народний  календар був  насамперед  хліборобським.

Обов’язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування, драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пісень, приурочених до кожної пори року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, троїцькі, обжинкові пісні та ін.

Завдання календарної обрядовості відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності [15, с. 182]. 

Відомо, християнство відрізнялося від язичництва своєю релігійною суттю. Для останнього сферою обожнення була природа і духи, які населяли її, на відміну від християнства, де Єдиного Бога уособлювали як надприродну силу і який є творцем світу. Все ж, у дійсності нова релігія утверджувалася не лише через заперечення старої, а й шляхом пристосування її до язичницького світогляду. Змішування релігій, де християнство запозичує деякі дохристиянські аспекти, приводить до утворення нового цілісного світогляду, який згодом став національним віруванням [13, с. 51].

По суті, християнство розширило світогляд українського народу, розуміння життя, суспільства, природного світу, водночас із дотриманням певних традицій минулого. З прийняттям християнської релігії на Русі продовжують поклонятися язичницьким богам та й саме християнство народ сприймав крізь культ традиційних божеств, яких з часом з тими ж функціями, але з новими іменами, замінили християнські покровителі. Наприклад, Перунові обов’язки перейняв св. Ілля, Богиня Мокош трансформувалася в християнських святих Мокрину та Параскеву П’ятницю. Значну кількість ознак Ярила приписали св. Юрію Змієборцю. Основні календарні свята літнього та зимового сонцестояння стають значними християнськими святами –  Різдвом Івана Хрестителя (24 червня за старим стилем – 7 липня за новим), яке в народній свідомості стало називатися святом Івана Купала, та Різдвом Христовим (25 грудня за старим стилем – 7 січня за новим) [2, с. 184, 185].

Наші Предки, як відомо з літописів, починали рік навесні, оскільки були аграрним народом. Праукраїнський календар відповідав фазам небесних світил: Місяця і Сонця. Місяць допомагав нашим Предками здійснювати відлік часу в днях, а Сонце – в роках. Оскільки зміни пір року залежали від інтенсивності обігрівання Землі сонячним промінням, то початок нового року у наших Предків був логічною прив’язкою до такої фази Сонця, як Весняне рівнодення. Отже, точною датою початку Нового року у наших Пращурів є останній Молодик перед Весняним рівноденням. Одночасно з цим Молодиком наставало нове літо, отже, свято Нового року називається Новоліттям. Від точності визначення дня Новоліття залежить цілий ряд інших свят «Кола Сварожого» (Вербиці, Великодня, Правої Середи, Русалій та ін.). Отже, календар потребує постійного щорічного корегування – не можна брати язичницький календар будь-якого року і застосовувати його у році наступному [6]. Об’єднання рідновірів України 1993 року відновило в Україні язичницький обрядовий календар «Коло Свароже», який виявилося можливим реконструювати за наявними сьогодні науковими (астрономічними, етнографічними, фольклорними) джерелами. Цього року (2021 р.) весняний Молодик (або новий Місяць) був 13 березня, отже за календарем «Коло Свароже» 13 березня – початок літа 7529

Хотілося б наголосити і на тому, що 1 вересня (14.09 за н.ст.) за релігійним календарем відзначають початок Церковного Новоліття (Індикт від латинської мови “indictio” – проголошення). Рішення про затвердження цієї дати було прийняте на першому Вселенському соборі в 325 р. (м. Нікея) як початок Літургійного року. До останнього входять усі найвизначніші (дванадесяті) нерухомі (сталі, орієнтовані на Різдво) та рухомі (орієнтовані на Великдень) свята, відлік яких розпочинається з вереснявід Різдва Пресвятої Богородиці (21.09 н.ст. / 8.09 ст.ст.) і завершується – Успінням Пресвятої Богородиці (28.08 н.ст. / 15.08 ст.ст.) [13, с. 48]. 

Храмове свято можна умовно поділити як на власне храмовий празник, так і на престольний. Перший відзначають із нагоди будівництва та освячення храму як щорічне релігійно-громадське свято, приурочене канонізованим святим (Іванові Богослову, св. Михайлові, Кузьмі-Дем’яну та ін.) чи євангельським подіям, до яких належать переважно дванадесяті празники [13, с. 54].

Нерухомих празників дев'ять: Різдво Пресвятої Богородиці, Воздвижения Чесного і Животворящего Хреста Господнього (27.09 н.ст. / 14.09 ст.ст.),  Введення в храм Пресвятої Богородиці (04.12 н.ст. / 21.11 ст.ст.), Різдво Христове (07.01 н.ст. / 25 ст.ст.), Хрещення Господнє або Богоявлення (19.01 н.ст. / 06.01 ст.ст.), Стрітення Господнє (15.02 н.ст. / 02.02 ст.ст.), Благовіщення Пресвятої Богородиці (07.04 н.ст. / 25.03 ст.ст.), Преображення Господнє (19.08 н.ст. / 06.08 ст.ст.), Успіння Божої Матері (28.08 н.ст. / 15.08 ст.ст.).

Рухомих празників три: Вхід Господа до Єрусалиму, Вознесіння Господнє, Зішестя Святого Духа на апостолів або Тройця [17, с. 433].  

Християнське свято Воскресіння Христове вираховується за 4 правилами: 1) весняне рівнодення; 2) повня після рівнодення; 3) неділя після повні; 4) не повинно збігатися з юдейським Пейсахом (за такого збігу Пасха переноситься на наступний місяць); отже максимальна «рухливість» Пасхи складає близько 40 днів [7, с. 126]. 

Варте уваги й таке. Православні відзначають свої нерухомі свята за юліанським календарем; отже, в проекції на календар григоріанський, ці свята, від століття до століття сповзають в бік літа! Цей ефект можна проілюструвати питанням: «Коли ми святкуємо Різдво Христове?» Більшість співрозмовників, не задумуючись, відповість: «7 січня». Тоді як відповідь має звучати так «Різдво ми святкуємо 25 грудня юліанського календаря, яке в наш час проектується на 7 січня календаря григоріанського». Бо ж у минулому ситуація була інакшою: у 1583 – 1700 рр. Різдво випадало на 4 січня, з 1701 по 1800 рр. – на 5-те, з 1801 по 1900 – на 6 січня, у 1901 – 2100 рр. – вже на 7 січня (пам’ятаймо: це величне Свято усі століття юліанського календаря залишається на одній і тій же даті – 25 грудня) [4, с. 16]. 

Як відомо, 16 листопада 2017 року було прийнято Закон України № 2211-VIII «Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів», за яким було додано ще один святковий неробочий день 25 грудняРіздво Христове. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня – Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) – Трійця, святковими неробочими днями в Україні встановлені: 1 січняНовий рік; 8 березняМіжнародний жіночий день; 1 травняДень праці; 9 травняДень перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги); 28 червня – День Конституції України; 24 серпня – День незалежності України; 14 жовтня – День захисників і захисниць України. [5].

Один із системних варіантів реформи державного святкового календаря запропонував у 2017 році Український інститут національної пам’яті. Автори законопроекту “Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні” систематизували  категорії  свят  та поділили їх на державні  (з робочими та неробочими днями), міжнародні свята, дні жалоби, пам’ятні дати, професійні свята, скорботні дні, традиційні свята.

Окремі дати – 8 березня, 1 травня та 9 травня спричинили чи не найбільше дискусій у суспільстві щодо того: чи мають їх святкувати в Україні; чи мають вони залишатись у статусі святкових і неробочих або ж чи можна їм надати статус свята, але відзначати без вихідного; ідеологія та походження цих свят. З одного боку йдеться про комуністичний характер цих свят, що потрібно критично переосмислювати в країні, яка пройшла через сім десятиліть комуністичного терору. З іншого боку експерти наполягають, що історія свят має інше походження [9, c. 20].

Було запропоновано встановити Державні свята, які є неробочим днем: Шевченківський день – 9 березня, День сім’ї – друга п’ятниця вересня; Державні свята, які є робочими днями: День Державного Герба України (25 лютого на вшанування затвердження у 1918 році Тризуба – Герба УНР); День Державного Гімну України (10 березня на честь першого публічного виконання у 1865 році твору Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна…” на музику Михайла Вербицького у Перемишлі); День Державного Прапора України (24 липня з нагоди підняття синьо-жовтого прапора над будівлею Київської міської ради у 1990 році) [11], який відповідно до Указу Президента України від 23.08.2004 № 987/2004 "Про День Державного Прапора України" відзначається щорічно 23 серпня.

Громадська рада при Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення вирішила (Рішення від 07.03.2017 № 12), що оприлюднений Українським інститутом національної пом’яті проект Закону України «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні» потребує доопрацювання та обговорення із залученням широких верств населення [10].

У 2021 році українці вперше відзначатимуть Всеукраїнський День відповідальності людини, водночас вшановуючи пам’ять видатної особистості, автора «Декларації відповідальності людини» Богдана Дмитровича Гаврилишина (згідно з Постановою Верховної Ради № 5286 від 16 липня 2021 року в Україні щорічно 19 жовтня відзначатимуть Всеукраїнський День відповідальності людини).

Використані джерела:
1. Аполлос (Байбаков А. Д.). Християнский календарь на лето от рождества Христова 1784, а от сотворения мира 7292, которое есть високосное и содержит в себе 366 дней / Аполлос. – Москва : В Университетской тип. у Новикова, 1784. – 507 с.
2. Дарморіз О. Міфологія : навч. посібник [Електронний документ] / О. Дарморіз. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 248 с. – Режим доступу : https://shron1.chtyvo.org.ua/Darmoriz_Oksana/Mifolohiia.pdf
3. Інститут запрошує обговорити пропозиції до нового календаря державних свят [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам’яті [офіційний веб-сайт]. – 2017. – Режим доступу : https://old.uinp.gov.ua/news/institut-zaproshue-obgovoriti-propozitsii-do-novogo-kalendarya-derzhavnikh-svyat
4. Климишин І. Календар і основи Пасхалії / І. Климишин. – Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2013. – 64 с.
5. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (редакція станом на 14.08.2021) [Електронний ресурс] // Законодавство України / Верховна Рада України. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08/paran454#n454
6. Лозко Г. Коло Свароже. Відроджені традиції / Г. Лозко. – Київ : Український письменник, 2005. – 221 с.
7. Лозко Г. Християнський святковий календар : компаративно-релігієзнавчий аспект / Г. Лозко // Уманська старовина: науковий журнал : [збірник наукових праць]. – 2017. – Вип. 4. – С. 124 – 130.
8. Месяцеслов хозяйственный на 1860 год. – Вильно : Тип. Ромма, 1859. – 86 с.
9. Олійник А., Когут А., Тополевська Л. Виклики законодавчого регулювання календаря державних свят. Зелена Книга [Електронний документ] // Центр досліджень визвольного руху. – Київ, 2017. – 40 с. – Режим доступу : http://www.cdvr.org.ua/sites/default/files/archive/sviata-green.pdf
10. Про проект Закону України «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні» [Електронний ресурс] : Рішення Громадської ради при Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення від 07.03.2017 № 12 // Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення [офіційний вебсайт]. – 2017. – Режим доступу : https://www.nrada.gov.ua/community_council_documents/rishennya-gromadskoyi-rady-vid-7-bereznya-2017-roku-4
11. Проект Закону України «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні» [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам’яті [офіційний веб-сайт]. – 2017. – Режим доступу : https://old.uinp.gov.ua/laws/proekt-zakonu-ukraini-pro-derzhavni-ta-inshi-svyata-pam-yatni-dati-i-skorbotni-dni
12. Скуратівський В. Місяцелік : український народний календар / В. Скуратівський. – Київ : Мистецтво, 1993. – 206 с.
13. Стішова Н. Українські календарні свята осіннього циклу : монографія [Електронний документ] / Н. Стішова : [голов. ред. Г. Скрипник] ; НАН України, ІМФЕ. – Київ, 2017. – 240 с. – Режим доступу : http://www.etnolog.org.ua/pdf/stories/monografiji/2017/stishova.pdf
14. Твоя країна – Україна : Енциклопедія українського народознавства / Укл. Н. Кусайкіна. – Харків : Школа, 2009. – 495 с.
15. Українська минувшина : етнографічний довідник / А. Пономарьов [та ін.]. – Київ : Либідь, 1994. – 256 с.
16. Український календарь на 1916 рік (високосний) [Електронна копія] / Катеринослав : Друкарня бувш. «Прогрес» М. Г. Вейсмана, 1915. – с. 75. – Режим доступу : https://nibu.kyiv.ua/elfond/ukrains''kyj_kalendar''_na_1916_rik/ukrains''kyj_kalendar''_na_1916_rik.pdf
17. Українські традиції / упоряд. О. Ковалевський. – Харків : Фоліо, 2011. – 576 с.

 

Бібліографічний список: 

Артюх Л. Звичаї українців у народному календарі / Л. Артюх. – Київ : Балтія-Друк, 2012. – 224 с.

Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу на матеріалах святково-обрядової культурі українців : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В. К. Борисенко ; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Київ : Унісерв, 2000. – 190 с.

Войтович В. Українська міфологія : довідник / В. Войтович. – Київ : Либідь, 2002. – 663 с.

Воропай О. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис / О. Воропай. – Харків : Фоліо, 2013. – 508 с.

Воропай О. Звичаї нашого народу : народньо-календарні звичаї / О. Воропай ; худож. оформл. І. Бородаєва. – Київ : Пульсари, 2012. – 632 с.

Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI – XVII віці [Електронна копія] / М. Грушевський. – Київ ; Львів : С. В. Кульженко, 1912. – 248 с. – Режим доступу : https://nibu.kyiv.ua/elfond/Kulturno_nac_ruh_na_Ukr/Kulturno_nac_ruh_na_Ukr.pdf

Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору : монографія / В. Ф. Давидюк. – Луцьк : Волинська книга, 2007. – 320 с.

Драгун Ю. Ой віночку з барвіночку: звичаї та обряди, коломийки Карпат / Ю. Драгун ; упоряд., підгот., вступ. ст. І. В. Халанта ; Нац. спілка краєзнавців України. Закарпатська обл. орг., Обл. організаційно-методичний центр культури. – Ужгород : Патент, 2017. – 315 с.

Етнографія України : Навчальний посібник / ред. С. А. Макарчук. – Львів : Світ, 2004. – 516 с.

Ігнатенко І. Етнологія для народу : свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети, вірування українців / І. Ігнатенко. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 400 c.

Іларіон (Митрополит Іларіон) Дохристиянські вірування українського народу : історично-релігійна монографія / Іларіон. – Київ : Обереги, 1992. – 424 с.

Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції / уклад. І. Сметана. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 416 с.

Капранов Д. Веселих свят! / Д. Капранов, В. Капранов ; наук. ред.: Я. Музиченко, Я. Левчук ; худ. О. Костенко [та ін.]. – Київ : Зелений пес, 2014. – 104 с.

Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: у 3 кн., 6 т. / С. Килимник. – Київ: Обереги, 1994. – Кн. 1, Т. 1 : (Зимовий цикл), Т. 2 : (Весняний цикл). – 400 с.

Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні : у 3 кн., 6 т. / С. Килимник.  Київ: Обереги, 1994. – Кн. 2, Т. 3 : (Весняний цикл), Т. 4 : (Літній цикл). – 524 с.

Климишин І. Календар природи і людини / І. Климишин. – Львів : Вища шк. Вид-во при Львівському ун-ті, 1976. – 179 с.

Коваленко Н. Етнолінгвістика. Традиційні календарні обряди : навчально-методичний посібник / Н. Коваленко. – Кам’янець-Подільський : Кам’янець-Подільський нац. ун-т ім. Івана Огієнка, 2017. – 115 с.

Кононенко О. Українська міфологія. Фольклор, казки, звичаї, обряди / О. Кононенко. – Харків : Фоліо, 2020. – 159 с.

Культура і побут населення України / В. Наулко [та др.]. – Київ : Либідь, 1993. – 284 с.

Курочкін О. Українці в сім’ї європейській: звичаї, обряди, свята / О. Курочкін. – Київ : Бібліотека українця, 2004. – 248 с.

Лозко Г. Українське народознавство / Г. Лозко. – вид. 5-е, зі змін. і допов. – Тернопіль : Мандрівець, 2011. – 512 с.

Мойсей А. Аграрні звичаї та обряди у народному календарі східнороманського населення Буковини / А. Мойсей ; Міністерство освіти і науки України, Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. – Чернівці : Друк Арт, 2010. – 304 с.

Народ у народних святах : матеріали одного села : [звичаї, традиції, обереги] / зібр., упоряд., склад. Г. Маковій. – Вид. 3-є. – Чернівці : Факел Марії, 2014. – 511 с.

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології / І. С. Нечуй-Левицький. – Київ : Обереги, 2003. – 143 с.

Огієнко І. Дохристиянські вірування українського народу / І. Огієнко ; упоряд., авт. передм. М.  Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2016. – 438 с.

Сапіга В. Українські народні свята та звичаї / В. Сапіга ; Товариство “Знання” України, Республіканський центр духовної культури. – Київ : Знання України, 1993. – 111 с.

Свята України в Національному музеї народної архітектури та побуту України: історія, традиції, обряди, ярмарки, дні ремесел, пам’ятні дати / упоряд. Р. Свирида. – Київ : Горобець, 2020. – 99 с.

Скарбниця народної мудрості : свята, традиції, прислів’я, приказки / авт., уклад. О. В. Лаврик. – Харків : Аргумент Принт, 2012. – 255 с.

Скляренко В. Українські традиції і звичаї : українська етнографія, народні вірування, традиції, звичаї, обрядовий календар, свята, обереги : для дітей середнього шкільного віку / В. М. Скляренко. – Харків : Бібколектор, 2015. – 319 с.

Скуратівський В. Вінець : [український народний календар] / В. Скуратівський. – Київ : Вид-во УСГА, 1994. – 240 с.

Скуратівський В. Дідух: свята українського народу / В. Скуратівський. – Київ: Освіта, 1995. – 271 с.

Скуратівський В. Святвечір : нариси-дослідження : у 2 кн. Кн. 1 / В. Скуратівський ; худож. Е. І. Храпко. – Київ : Перлина, 1994. – 288 с.

Скуратівський В. Святвечір : нариси-дослідження : у 2 кн. Кн. 2 / В. Скуратівський ; худож. Е. І. Храпко. – Київ : Перлина, 1994. – 192 с.

Українська етнологія : Навчальний посібник / ред. В. К. Борисенко. – Київ : Либідь, 2007. – 398 с.

Українці : Свята. Традиції. Звичаї / уклад. І. Ковернець. – Донецк : Альфа-Прес, 2004. – 304 с.

Хліб наш насущний: використання хліба в українських обрядах і звичаях / упоряд. М. Ткач. – Київ : Український Центр духовної культури, 2003. – 220 с.

Християнські свята та обряди / Республіканський Центр духовної культури ; підгот. М. Р. Новиченко. – Київ, 1992. – 21 с.

Чубинский П. Календарь народных обычаев и обрядов / П. Чубинский. – Киев : Музична Україна, 1993. – 78 с.

Шкода М. Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір’я українського народу / М. Шкода. – Київ : Кристал Бук, 2016. – 543 с.

Яківчук А. Традиційні народні свята весняного циклу / А. Яківчук ; Чернівецький обласний центр народної творчості, Державна обласна універсальна наукова бібліотека (Чернівці), Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Чернівецьке обласне об’єднання. – Чернівці : Прут, 1993. – 28 с.

Яківчук А. Традиційні народні свята літнього циклу / А. Яківчук ; Чернівецька обласна універсальна бібліотека, Чернівецький обласний центр народної творчості, Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Чернівецьке крайове об’єднання. – Чернівці : Прут, 1993. – 21 с.

Укладач: Плюта С.В.

(відділ соціокультурних комунікацій)