ДЯКУЄМО ЛІКАРЯМ, ЯКІ РЯТУЮТЬ КРАЇНУ!

Історія українського парламентаризму

30 червня в світі відзначається Міжнародний день парламентаризму. Ініціатива про заснування свята була схвалена на Генасамблеї ООН 22 травня 2018 року, до відповідної резолюції приєдналися понад 100 держав.

Пам’ятна дата встановлена в честь першого засідання 30 червня 1889 року Міжпарламентського союзу — глобальної організації парламентів. Як наголошується на сайті ООН, Міжнародний день парламентаризму «покликаний підкреслити важливість парламентської системи і роль парламентів у поліпшенні життя людей у всьому світі».

Становлення і розвиток парламентаризму в Україні історично здійснювались у руслі загальносвітових процесів і тісно пов’язані з українським державотворенням.

Ідея парламентаризму сягає своїми витоками давніх часів, найпростіших форм представницького правління. Окремі вчені вважають, що про передумови українського парламентаризму можна говорити, починаючи ще зі скіфської доби. Прихильники іншої точки зору говорять про парламентаризм, починаючи з часів Київської Русі. Вважають, що такі інститути Київської держави, як віче, боярська рада та феодальні з'їзди є витоками українського парламентаризму чи навіть «протопарламентами». Проте такий інститут, як віче, не мав системи представництва, компетенції, термінів скликання та процедури. Нарешті, ще одні дослідники наполягають на зародженні парламентаризму з часів Козацької республіки. При цьому дослідники схиляються до того, що про дане явище можна говорити лише за наявності в історії інститутів народоправства та представницької влади.

У другій половині ХІV ст. на Київській землі утворилася Литовсько-Руська держава. Це привело до появи на теренах України нових інституцій, серед яких т. зв. сойми, які представляли інтереси шляхти і відігравали роль своєрідних місцевих парламентів. Із середини ХV ст. з'являється такий інститут, як Пани-Рада. На початку вона діяла як дорадчий орган, але згодом обмежила повноваження князя і почала виконувати не лише законодавчу, а й виконавчу та судову функції. На початку ХVІ ст. інститут Пани-Ради трансформувався у Сейм. Велике значення мав загальний Сейм, який давав згоду на оголошення війни, регламентував податки, обирав Великого князя. Згодом він перетворився на двопалатний парламент Речі Посполитої. Таким чином, такі інститути, як Пани-Рада та Сейм були органами представницької влади і здійснювали законодавчі функції. І оскільки вони діяли на землях України і за невеликої участі української шляхти, то можна вести мову про перший в українській історії приклад представницької влади, хоча і характеризувати цей досвід як суто український не можна.

У середині ХVІ ст. на Україні з'являється Запорозька Січ. І багато хто з істориків починає відлік зародження українського парламентаризму саме з цієї доби. У Січі існувала Січова Рада, яка була тут вищим органом влади. До компетенції Ради входили найважливіші питання: вибори кошового отамана, писаря, осавула, судді, курінних отаманів; вона перерозподіляла земельні угіддя серед куренів, старшин і козаків. Проте слід наголосити на тому, що хоча в Січовій Раді мали право брати участь усі козаки, реальна влада в ній належала все ж таки козацькій старшині. Пізніше це було підставою для поступового перетворення Січової Ради на Раду січової старшини, а згодом, - і утворення Генеральної Ради. Також у ті часи існувала т. зв. Чорна рада, яка була своєрідною опозицією правлячій Раді, і участь в ній брали представники всіх станів козацтва.

Після ліквідації козацтва частина України підпорядковувалась Росії, інша – Австрії.

В середині ХІХ ст. розпочав свою роботу перший австрійський парламент - Рейхсрат, до якого входили й українські депутати, які висували вимоги щодо повернення захоплених земель, законодавчого закріплення права на землю, зменшення податків та запровадження ширшого самоврядування. З 1860 р. Галичина та Буковина здобули певну політичну автономію і право на власні парламентські установи – крайові сейми, але їх діяльність контролювалась адміністрацією австрійського імператора. Отже, деякі українські землі (Галичина і Буковина) в ті часі також відчули якісь ознаки представницької влади, що ж до іншої частини України, то там під впливом російського абсолютизму про парламентаризм говорили лише в теорії.

Унаслідок революційних подій початку ХХ ст. у 1906 р. в Росії булла створена Державна Дума, яка мала законодавчі повноваження, хоча вони й були обмежені необхідністю їх схвалення царем. У складі цієї Думи були і українські представники, політичною програмою яких було надання автономії Україні, створення системи місцевого самоврядування, гарантія навчання українською мовою у школах тощо.

Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. ідеї конституціоналізму і його складової – розвитку парламентаризму – набувають поширення в Україні. Їх теоретичні засади знаходять розробку в конституційних проектах М. Драгоманова, М. Грушевського, М. Міхновського, С. Дністрянського та ін., що враховують світовий досвід і практику парламентаризму в Російській і Австро-Угорській імперіях. У Західній та Наддніпрянській Україні формується багатопартійність, розгортається боротьба за конституційні права західних українців, демократизацію виборчого права, за реформування системи місцевого самоврядування в українській частині Російської імперії, демократичне вирішення національного питання. Українська революція 1917–1921 рр., викликана падінням самодержавства в Росії, розпадом Австро-Угорської імперії, привела до відродження української державності, становлення вітчизняного парламентаризму як державотворчої практики. Тимчасовим революційним парламентам – Українській Центральній Раді у проголошеній Українській Народній Республіці, Українській Національній Раді в Західноукраїнській Народній Республіці – не судилося в умовах громадянської і Першої світової війн, що продовжувалися, трансформуватися у парламентські установи європейського зразка.

Парламентаризм у його сучасному розумінні та модель радянського "народовладдя" розвивалися різними шляхами. Це засвідчили вже перші акти радянської влади в Україні, які послідовно закріплювали принципи диктатури пролетаріату. Так, за Конституцією 1919 р. вона визначалась "організацією диктатури працюючих і експлуатованих мас пролетаріату і біднішого селянства для перемоги над їх віковими гнобителями й експлуататорами-капіталістами". Для порівняння наводиться положення Конституції УНР 1918 р., за яким суверенне право в ній належить народові України, тобто усім громадянам УНР, що здійснюється через Всенародні Збори України.

Найвищим органом Української соціалістичної радянської республіки згідно Конституцій 1919 і 1929 року проголошувався Всеукраїнський З'їзд Робочих, Селянських і Червоноармійських депутатів, який мав скликатися два рази на рік. Між сесіями діяв Всеукраїнський центральний виконавчий комітет, що мав законодавчі і виконавчі функції.

У новій радянській Конституції УРСР 1937 р. зазначалося, що вищим органом державної влади є Верховна Рада Української РСР. До її складу входили Рада Старійшин ВР УРСР, Президія ВР УРСР, Партійна група ВР УРСР, Слідчі та ревізійні комісії, Постійні комісії ВР УРСР.  

Конституція УРСР 1978 р. декларувала належність до відання Верховної Ради УРСР усіх питань республіканського значення: щодо схвалення й ревізії Конституції УРСР.

Однак на той час реальним суб'єктом політичної влади була комуністична партія, яка довгий час здійснювала контроль та мала вплив на все суспільство і на Верховну Раду зокрема. Адже тотальний контроль держави (комуністичної партії) нанівець зводив усі свідомі чи несвідомі кроки до демократичного способу правління.       Із становленням незалежної Української держави у 1990 р. розпочинається формування парламенту – Верховної Ради України – на демократичних засадах. Верховна Рада УРСР, по суті, трансформувалася в інститут парламентського типу. Однією з перших функцій, що її виконувала Верховна Рада у цей період, стала установча функція. Найвагомішими документами політичного значення стали «Декларація про державний суверенітет Української РСР» від 16 липня 1990 р. та «Акт проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р.

Декларація на законодавчому рівні закріпила принцип поділу влади і проголошувала, що від імені українського народу може виступати лише Верховна Рада, тим самим віддаючи певний пріоритет у відносинах з іншими гілками влади саме законодавчому органу.

З ухваленням нової Конституції 1996 р. було остаточно визначено структуру, компетенцію парламенту та інших гілок влади, а відтак і форму державного правління.

Кінець ХХ – початок ХХІ віків приніс значне розширення простору демократії й зростання кількості міжнародних парламентських мереж, що відіграють дедалі більшу роль у глобальному й регіональному вимірах.

Розвиток парламентаризму в Україні відбувається за підтримки міжнародних організацій та програм, які вже багато років надають допомогу Верховній Раді України у таких питаннях, як:

• налагодження ефективної законотворчої роботи;

• сприяння демократичності і відкритості законодавчого процесу;

• посилення контрольних функцій парламенту;

• адаптація українського законодавства до міжнародних стандартів;

• забезпечення ширшої участі громадськості у законотворчому процесі.

Бібліографічний список

«Прикладом своїх предків...». Історії парламентаризму на українських землях в 1386–1648 рр. : Польське королівство та Річ Посполита / за ред. В. Михайловського [= Студії з історії парламентаризму на українських землях в XIV–XX ст. ; Т. 1] – Київ : Темпора, 2018. – 384 с.

Верстюк В. Діячі Української Центральної Ради : бібліографічний довідник / В. Верстюк, Т. Осташко. – Київ, 1998. – 256 с.

Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918 – 1920 : документи і матеріали у 2-х томах Т. 1 / Інститут історії України НАНУ, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України ; ред. В. Ф. Верстюк. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги, 2006. – 687 с.

Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки. 1918 – 1920 : документи і матеріали у 2-х томах Т. 2 / Інститут історії України НАНУ, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України ; ред. В. Ф. Верстюк. – Київ, 2006. – 743 с.

Дмитрушко В. Парламентаризм в Україні другої половини XIX ст. – 1920 р. : історіографія / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Київ – Чернівці : Книги-XXI, 2009. – 244 с.

Довідник з історії України (А-Я) / Інститут історії України ; ред. І. Підкова. – Київ : Генеза, 2002. – 1136 с.

Єрмолаєв В. Вищі представницькі органи влади в Україні: історія, теорія та практика : монографія / В. Єрмолаєв. – Харків : Право, 2017. – 448 с.

Журавльова Г. Витоки українського парламентаризму / Г. Журавльова // Віче. – Київ, 1998. –  № 6 (75). – С. 135 – 140.

Журавський В. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) / В. Журавський. – Київ : Парламентське вид-во, 2002. – 344 с.

Журавський В. Становлення політичних партій в українському суспільстві та їх роль у політичному структуруванні парламенту / В. Журавський. – Київ : Парламентське вид-во, 2002. – 108 с.

Історія українського парламентаризму : від допарламентських форм організації політичного життя до сьогодення Т. 1-3 / Національна академія наук України. Інститут історії України ; ред. В. М. Литвин. – Київ : Дніпро, 2010. – 636 с.

Історія українського парламентаризму : від допарламентських форм організації політичного життя до сьогодення Т. 3 / Національна академія наук України. Інститут історії України ; ред. В. М. Литвин. – Київ : Дніпро, 2010. – 816 с.

Кислий П. Становлення парламентаризму в Україні :  на тлі світового досвіду. – Київ: Абрис, 2000. – 414 с.

Колодій А. Народовладдя як основа представницької демократії // А. Колодій, В. Копейчиков, М. Цвік // Українське право. – Київ, 1995. – № 1 (2). – С. 14-23.

Кондратюк С. ЗУНР: державно-правові засади розвитку парламентаризму : історико-правове дослідження / С. Кондратюк. – Львів : Край, 2008. – 216 с.

Кравченко В. До питання формування джерельної бази дослідження проблеми становлення парламентаризму та місцевого самоврядування України середини ХХ - початку XXI століття / В. Кравченко // Наука. Релігія. Суспільство ; голов. ред. Шевченко А. –  Донецьк : ІПШІ МОНУ і НАНУ «Наука і освіта»,  2004. – № 4. – С. 189 – 198.

Кравченко В. Становлення парламентаризму України в контексті журналістських досліджень / В. Кравченко // Гуманітарний вісник. Серія: Історичні науки: збірник наукових праць. – Черкаси : ЧДТУ, 2017. – Число 27, Вип. 11. – С. 129 – 146.

Кривенко Л. Парламент без парламентаризму? / Л. Кривенко // Віче. – Київ, 1997. – № 4 (61). – С. 13 – 32.

Маркусь В. Вибори, Виборче право / В. Маркусь // Енциклопедія українознавства : Словникова частина у 11 т. Т. 1 : А - Г / Наукове товариство ім. Т. Шевченка ; голов. ред. В.  Кубійович. – Париж – Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. – С. 240 – 243.

Маркусь В. Законодавство / В. Маркусь // Енциклопедія українознавства : Словникова частина у 11 т. Т. 2 : Г - З / Наукове товариство ім. Т. Шевченка ; голов. ред. В.  Кубійович. – Париж – Нью-Йорк : Молоде життя, 1955 – 1957. – С. 727 – 729.

Маркусь В. Парлямент / В. Маркусь // Енциклопедія українознавства : Словникова частина у 11 т. Т. 5 : М - П / Наукове товариство ім. Т. Шевченка ; голов. ред. В.  Кубійович. – Париж – Нью-Йорк : Молоде життя, 1966. – С. 1951 – 1952.

Милько В. Українське представництво в Державній думі Російської імперії (1906–1917) : монографія / В. Милько ; відп. ред. О. П. Реєнт ; НАН України. Ін-т історії України. – Київ, 2016. – 396 с.

Михайловський В. Бібліографія парламентаризму на українських землях до 1648 р. : Польське королівство, Велике князівство Литовське, Річ Посполита [= Студії з історії парламентаризму на українських землях в XIV–XX ст. ; Т. 2]  / В. Михайловський. – Київ : Темпора, 2018. – 192 с.

Мілова М. Український парламентаризм в контексті сучасного світового досвіду : навчально-методичний посібник / М. Мілова ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. Ін-т соціальних наук. – Одеса : ОНУ, 2017. – 66 с.

Національна наука і становлення сучасного парламентаризму в Україні : каталог книжкової виставки / Секретаріат Верховної Ради України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського ; упоряд. І. Д. Войченко. –  Київ, 1999. – 40 с.

Парламентаризм в Україні : теорія та практика : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України, 26 червня 2001 р. / Інститут законодавства Верховної Ради України ; ред. С. Гавриш. – Київ, 2001. – 658 с.

Парламентаризм і державна незалежність України: Книжкова виставка до 10-ї річниці незалежності України : бібліографічний покажчик / Відділ інформ.-бібліот. забезпечення Інформ. управління Апарату Верховної Ради України, Нац. Парлам. б-ка України  ; упоряд. Т. О. Яковлева. – Київ, 2001. – 132 с.

Парламентаризм та законотворення : вибрані лекції / Інститут законодавства Верховної Ради України ; упоряд. О. Копиленко [та ін.]. – Київ, 2017. – 498 с.

Плекан Ю. Перший досвід парламентаризму: українці – депутати австрійського парламенту та галицького крайового сейму (1848-1918) : довідник / Ю. Плекан. – Івано-Франківськ, 2012. – 140 с.

Реєнт О. Розвиток парламентаризму в Україні / Інститут історії України НАНУ. – Київ, 2005. – 126 с.

Савченко Г. «Український парламентаризм на еміграції. Державний центр УНР: документи і матеріали. 1920-1992» / Г. Савченко // Українознавство: щоквартальний науково-популярний журнал.  – Київ, 2013. – № 2 (47). – С. 164-165.

Словська І. Ідеї парламентаризму у поглядах державних діячів (початок ХХ ст.) / І. Словська // Право України: юридичний журнал : науково-практичне фахове видання ; гол. ред. Святоцький О. – Київ : Редакція журн. “Право України”, 2012. – № 3 – 4. – С. 473 – 479.

Сучасний парламентаризм : український та світовий виміри : монографія / І. Хмелько [та ін.] ; НАПН України. Н.-д. ін-т держ. будівництва і місцевого самоврядування. – Харків : Юрайт, 2018. – 200 с.

Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х - початок 2012 рр.) : енциклопедичний довідник / НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса ; ред. М. Кармазіна. – Київ, 2012. – 587 с.

Українське державотворення : невитребуванний потенціал : Словник-довідник / за ред.. О. Мироненко. – Київ : Либідь, 1997. – 560 с.

Український парламентаризм : історія і сучасність / Ред. Л. М. Кравчук. // Хроніка – 2000. – Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 1998. – № 23 – 24. – 378 с.

Федоренко Г. Український парламентаризм: історичні паралелі / Г. Федоренко // Віче. – Київ,  1998. – № 4 (73). – С. 49 – 55.

Центральна Рада на тлі української революції : науково-теоретичні читання в Інституті історії України НАН України 16 березня 1995 р. / НАН України, Інститут історії України ; відп. ред. В. Ф. Верстюк. – Київ, 1996. – 132 с.

Шаповал В. Парламентаризм в Україні: пошуки парадигми чи рух до нового? / В. Шаповал // Віче. – Київ, 1997 – № 5 (62) – С. 14 – 24.

Електронні документи

Богданов О. Участь українських ліберальних політичних партій у діяльності Державної Думи як початок українського парламентаризму [Електронна копія] / О. Богданов // Наука. Релігія. Суспільство ; голов. ред. Шевченко А.  – Донецьк : ІПШІ МОНУ і НАНУ «Наука і освіта», 2012. – № 1. – С. 3 – 7. Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/86776/01-Bogdanov.pdf?sequence=1

Бош Е. Национальное правительство и советская власть на Украине [Електронна копія] / Е. Бош. – Москва : Коммунист, 1919. – 55 с. Режим доступу : https://nibu.kyiv.ua/elfond/Bosh_Nac_pravitelstvo_i_sovetskaja_vlast_na_Ukraine/Bosh_Nac_pravitelstvo_i_sovetskaja_vlast_na_Ukraine.pdf

Гончаренко В. Законодавчі органи Австро-Угорської монархії під час перебування в її складі західноукраїнських земель [Електронна копія] / В. Гончаренко // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2005. – №4 (43). – С. 52 – 60. Режим доступу :  https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/5068/1/Goncharenko_52.pdf

Гончаренко В. Законодавчі органи в Українській Народній Республіці Електронна копія] / В. Гончаренко // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2006. – № 2 (45). – С. 61-71. Режим доступу :  https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/5189/1/Goncharenko_61.pdf

Гошуляк І. Трудовий конгрес і проблема соборності України [Електронна копія] / І. Гошуляк // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. – Київ, 2008. – Вип. 39. –  С. 160 – 172. Режим доступу : https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/topovska_personalnyi.pdf

Єрмолаєв В. Деякі питання становлення вітчизняного парламентаризму в новітню добу [Електронна копія] / В. Єрмолаєв // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2010. – № 2 (61). – С. 52 – 60. Режим доступу : https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/5755/1/Ermolaev_52.pdf

Єрмолаєв В. Історія вищих представницьких органів влади в Україні: навч. посібник [Електронна копія] / В. Єрмолаєв. – Харків, 2007. – 280 с. Режим доступу : http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KNIGI/PRAVO/ERMOLAEV_2007.pdf

Єрмолаєв В. Про двопалатний парламент: з історії парламентаризму в Україні [Електронна копія] / В. Єрмолаєв // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2010. – № 1 (60). – С. 101–111. Режим доступу : https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/5679/1/Ermolayev_101.pdf

Єрмолаєв В. Про українське представництво в Державній думі Російської імперії третього та четвертого скликань [Електронна копія] / В. Єрмолаєв // Вісник Академії правових наук України. – Харків,  2006. – №1 (44). – С. 53 – 60. Режим доступу :  https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/5119/1/Ermolaev_53.pdf

Задорожня Г. Історико-правові витоки формування парламентської опозиції в Україні [Електронна копія] / Г. Задорожня // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 18. Економіка і право : зб. наукових праць. – Випуск 13. – Київ, 2011. – С. 59 – 63. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nchnpu_018_2011_13_12

Законотворчість: Міжнародна діяльність Верховної Ради України і Парламентів Світу [Електронна копія] / Програма сприяння Парламенту України ; автор: Щербак Ю. М. , Міщук З. Р. – Київ : Заповіт, – 2008. – с. 112. Режим доступу : http://aspirant.at.ua/Books/Mizhnar_Diyal_VR.pdf

Кармазіна М. Політичні партії в Україні. 2014-2017 рр. [Електронна копія] / М. Кармазіна // ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. – Київ,  2018. – 168 с. Режим доступу : https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/11/political_parties_in_Ukraine.pdf

Кармазіна М. Тридцять років української багатопартійності (кінець 1990 – початок 2020 рр.) [Електронна копія] / М. Кармазіна // ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. – Київ, 2020. – 88 с. Режим доступу : https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2020/11/trydziat_rokiv.pdf

Киян М. Партійний склад депутатського корпусу України в першому російському парламенті (1906 р.) [Електронна копія] / М. Киян // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 2000. - № 2 (21). – С. 77 – 82. Режим доступу : https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/4804/1/Kujan_77.pdf

Лісова К. С. Втілення ідеї парламентаризму в період Української революції (1917–1921 рр.) [Електронна копія] // Часопис Київського університету права. – Київ, 2015. – № 2. – С. 20 – 25. Режим доступу : https://chasprava.com.ua/index.php/journal/issue/view/55/2-2015-pdf

Максимець Б. Історія становлення інституту парламентаризму в Україні [Електронна копія] / Б. Максимець // Вісник Національної академії державного управління. – Київ, 2009. – № 3 (26). – С. 202 – 208. Режим доступу : http://visnyk.academy.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/2009-3-26.pdf

Мироненко О. Роль генеральних вiйськових рад в iсторiї вітчизняного парламентаризму [Електронна копія] / О. Мироненко // Вiсник Академiї правових наук України. – Харків, 1998. –  № 1 (12). – С. 71 – 82. Режим доступу : https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/664/1/Visnuk1998_12.pdf

Мільчакова О. Представницькі (законодавчі) установи в історії України [Електронна копія] / О. Мільчакова // Часопис ПАРЛАМЕНТ. – Київ, – 2004. – № 8. – С. 21 – 25. Режим доступу : https://parlament.org.ua/wp-content/uploads/2015/08/8_2004.pdf

Музика І. Дискусійні питання історії державності Київської Русі [Електронна копія] / І. Музика // Часопис Київського університету права. – Київ, 2002. – № 2. – С. 57 – 64. Режим доступу : http://kul.kiev.ua/images/chasop/2002_2/2002_2.pdf

Омельченко Н. Парламентаризм як концептуальна та інституційна основа сучасного парламентського права [Електронна копія] / Н. Омельченко // Часопис Київського університету права. – Київ, 2017. – № 4. – С. 74 – 79. Режим доступу : https://chasprava.com.ua/index.php/journal/issue/view/65/4-2017-pdf

Рогожин А. Центральна Рада і її правові акти [Електронна копія] / А. Рогожин , В. Гончаренко  // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1993. – № 1. – С. 42 – 50. Режим доступу : https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/653/1/Visnuk1993_1.pdf

Рум’янцев В. Конституція УНР 1918 р. – спроба розподілу влади [Електронна копія] / В. Рум’янцев // Вiсник Академiї правових наук України. – Харків, 1998. –  № 1 (12). – С. 83 – 88. Режим доступу : https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/664/1/Visnuk1998_12.pdf

Рум'янцев В. До питання про форму Української держави доби Директорії [Електронна копія] / В. Рум'янцев // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1996. – № 7. – С. 151-156. Режим доступу : https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/4035/1/Rumyantsev_151.pdf

Рум'янцев В. Центральна Рада: становлення українського парламентаризму [Електронна копія] / В. Рум'янцев // Вісник Академії правових наук України. – Харків, 1997. – № 4 (11). – С. 71-77. Режим доступу : https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/4736/1/Rumyantsev_71.pdf

Скоровстанский, В. Революция на Украйне [Електронна копія] / В. Скоровстанский. – Саратов : Борьба, 1919. – XVI, 150 с. Режим доступу : http://www.nibu.kiev.ua/elfond/skorovstanskij/skorovstanskij.pdf

Тороповська Т. Персональний склад урядів Директорії [Електронна копія] / Т. Тороповська // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. – Київ, 2008. – Вип. 39. – С. 209 – 216. Режим доступу : https://ipiend.gov.ua/wp-content/uploads/2018/07/topovska_personalnyi.pdf

Черпак Т. Історичні засади представницької влади та парламентаризму в Україні [Електронна копія] / Т. Черпак // Культурологічний вісник : Науково-теоретичний щорічник Нижньої  Наддніпрянщини. – Запоріжжя, 2009. – Вип. 22. – С. 198 – 202. Режим доступу :  https://www.kvnn.org.ua/archive/2009/kvnn22.pdf

Ямборко М. Парламентаризм в Україні : штрихи до «історичного портрету» [Електронна копія] / М. Ямборко // Персоналії українських правників – творців Української державності : історія і сучасність : матеріали Одинадцятої Всеукраїнської наукової інтернет-конференції / Наук. інтернет -конференції. Вип. 11 / Терлюк І. Я. (укладач) / ІППО НУ «Львівська політехніка». Львів : Ліга-Прес, 2020. – С. 199 – 202. Режим доступу : https://lpnu.ua/sites/default/files/2020/pages/483/vypusk112020r.pdf

Яцентюк С. Еволюція становлення та тенденції розвитку парламентаризму в Україні [Електронна копія] / С. Яцентюк // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». – Херсон, 2015. – Випуск 5. Том 1. – С. 92 – 95. Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nvkhdu_jur_2015_5%281%29__24.pdf