ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

Мистецтво фехтування в посібнику з фехтування на 1467 рік

До Вашої уваги пропонуємо книжкову виставку серії з трьох видань «Посібника з фехтування на 1467 рік» («Fechtbuch aus dem Jahre 1467») Андре Шульце, який є сучасною переробкою відомої праці з фехтування XV ст. німецького майстра з фехтування Ґанса Тальхоффера. Книги зберігаються у фонді документів іноземними мовами

«Молодий лицар, навчись:

Бога любити, довіряти честі.

Також честь полягає

В навчанні лицарському мистецтву.

Воно вас прикрасить, й на війні буде чим хвалитися».

(Вірш XIV ст.)

Фехтування (нім. fechten – «битися, боротися») – система прийомів володіння ручною холодною зброєю в рукопашному бою, нанесення і відбиття ударів і уколів. Також фехтуванням називають і сам процес бою з використанням холодної зброї (як реальний, так і навчально-тренувальний, спортивний, історичний, сценічний і т. д.).

Бойове фехтування – мистецтво володіння бойовою холодною зброєю: мечем, шпагою, рапірою, шаблею, кинджалом, ножем, сокирою та ін. У Древній Греції фехтування було однією з основних дисциплін для дітей громадян. Їм починали займатися з наймолодшого віку (з 5-11 років).

Викладали фехтування і новобранцям-легіонерам, і гладіаторам в Стародавньому Римі. В середні віки фехтування було однією з основних дисциплін в освітній програмі дворянина-лицаря. Перший підручник з фехтування, який дійшов до нас – Фехтбух з Тауера, відноситься до XIII ст., тобто був написаний за два століття до появи шпаги в XV ст. Спочатку при фехтуванні на бойових шпагах, які представляли собою довгі тонкі мечі зі складною гардою, використовувалися щити, а потім і кинджали. Тільки в наш час фехтування з бойового мистецтва перетворилося у вид спорту.

Манускрипт I.33 (також відомий як «Фехтбух з Тауера»), – це найдавніший з фехтувальних фоліантів пізнього Середньовіччя. Більшість експертів датують фоліант близько 1300 роком, або між 1270 і 1340 рр. в залежності від експерта. Зміст фоліанта складається найголовнішим чином з латинського тексту і зображень на тему фехтування мечем і баклером. Авторство документа приписується якомусь німецькому священику, ім'я якого згадується у фоліанті як Lutegerus. В письмових джерелах вперше згадується Генріхом фон Ґунтерродтом в 1579 р. Лінгвістичний аналіз показує, що фоліант найімовірніше створений в районі Вюрцбурга.

Стаття «Фехтування» в енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона:

Стаття у французькій енциклопедії:

Ґанс Тальхоффер (до 1420–між 1470 і 1490) – німецький майстер фехтування, що служив «майстром зброї» швабському лицареві Лойтольду фон Кьонігзегге, васалу графа Еберхарда Бородатого з Вюртемберга у південній Німеччині. Автор щонайменше шести трактатів з фехтування, в яких розглядалися різні методи бою зі зброєю, рукопашного та верхового.

Біографічні відомості вкрай мізерні, не встановлено навіть, чи мав він якусь спеціальну освіту або військовий досвід. Відомо, що в 1431-1434 рр. він перебував на службі у лицаря Еберхарда Халлера в Нюрнберзі, мабуть, в якості пажа або зброєносця. У документах він вперше згадується у 1433 р. в якості представника архієпископа Зальцбурзького Йоганна Рейсберга на фемічному суді. У наступному 1434 р. був заарештований у справі нюрнберзького аристократа Якоба Ауера, звинуваченого в братовбивстві, але, ймовірно, був виправданий і звільнений завдяки заступництву свого пана. У 1437 р. він згадується як службовець канцелярії в Хоенбурзі, а з початку 1440-х рр. стає відомий як майстер меча. Свій перший рукопис з фехтування «Talhoffer Fechtbuch» («Підручник фехтування Тальхоффера») написав близько 1443 р., судячи зі всього, для особистих потреб. Значну його частину замість тексту представляє наглядний посібник, що складається з ілюстрацій, які зображують бойові та тренувальні пози, приватні, турнірні і судові поєдинки. Вони дають досить точне уявлення про поширені в його часи прийоми поводження з різною зброєю. Крім цього, рукопис містить трактат по астрології і перекладення військової книги Конрада Кісера «Bellifortis». Близько 1445 р. Тальхоффер вступив на службу до лицаря Лойтольда фон Кьонігзегге з Швабії, якому неодноразово давав уроки фехтування, а також готував його для судового поєдинку. Спеціально для учня в 1446 р. їм був складений новий трактат, який на відміну від попереднього містив словесні пояснення, а також його власний портрет. У 1450 р. Тальхоффер був найнятий для викладання фехтування братам-лицарям Давиду і Буппеліну фон Штайнау, для чого склав новий посібник, який представляв собою розширену версію попереднього. У 1454 р. Тальхоффер з’являється в швейцарському Цюріху, де викладає фехтування і виносить рішення по судових поєдинках. У 1459 р. він створює нову розширену версію свого трактату, що збереглася в рукописі з Копенгагена. Він продовжував викладати фехтування в 1460 і 1470 рр., а в 1467 р. створив свій останній трактат «Fechtbuch aus dem Jahre 1467» («Посібник з фехтування на 1467 рік»), призначений для графа Еберхарда Вюртемберзького, який заплатив йому за працю 10 гульденів та міру вівса й жита. Хоча лицарського звання Тальхоффер, скоріш за все, не мав, лев на його гербі дозволяє припускати, що він міг бути членом або навіть засновником фехтувальної гільдії Франкфурта – Братсва Св. Марка, відомості про яке вперше датуються 1474 роком. Помер після 1470 р., можливо, близько 1490 р. В останній раз згадується в документах у 1489 р. в Мюнхені.

З фонду НІБУ:

Энциклопедическій словарь. Т. 35А. / изд. Брокгаузъ Ф.А, Евфрон И.А. - С.-Петербургъ, 1902. - 4, II, 477—96 с.

Recueil des planches sur les sciences, les Arts leberaux et les Arts mecaniques, avec leur explication. - Paris, 1765. - 821 c.

Schulze, A. Mittelalterliche Kampfesweisen. Das Lange Schwert / A. Schulze. - Mainz am Rhein : Philipp von Zabern. - 196 с.

Schulze, A. Mittelalterliche Kampfesweisen Scheibendolch und Stechschild / A. Schulze. - Mainz am Rhein : Philipp von Zabern. - 192 с.

Schulze, A. Mittelalterliche Kampfesweisen der Kriegshammer, Schild und Kolben / A. Schulze. - Mainz am Rhein : Philipp von Zabern. - 175 с.

Укладач: Дмитренко Є. Ю.