Маруся Вольвачівна – незаслужено забута українська письменниця

29 березня 2021 р. 08:21

1013 переглядів

До 180-річчя від дня народження української поетеси Вольвач Марії Степанівни, відділ соціокультурних комунікацій запрошує переглянути віртуальну книжкову виставку з фонду НІБУ.

Вольвач Марія Степанівна (псевдонім — Маруся Вольвачівна) народилася 17 (29) березня 1841, в селі Черемушна Валківського повіту Харківської губернії. Марія походила з козацького роду. Батько був сільським писарем. Рання його смерть звела нанівець усі надбані статки.

У 15 років Маруся подалася до Харкова, щоб набути якогось ремесла. Наймитувала в різних господарів. Як служниця переїхала зі своїм паном до Петербурга. У 1860 році вона повернулася до Харкова. У 70-х роках стала подумки складати свої вірші й тримати їх у пам’яті. Після знайомства з українським істориком професором Д. Багалієм навчилася в нього письма. Професор увів дівчину в культурне середовище Харкова, сприяв публікації перших її творів.

У 1887 році М. Вольвач дебютує в харківському альманасі «Складка».

Протягом свого літературного життя письменниця встигла видати лише три невеличкі книжечки поезії та прози: «Кажи жінці правду та не всю» (1893), «Казка про таємні слова» (1894) та «Пісні та розмова валківської селянки Марусі Вольвачівни» (1896). Решта її творів – поезії, оповідання та драми – залишилися в рукописах.

Але в архіві письменниці пощастило знайти рукописний «Збірник задушевних мов» (1898), три її драми («Охайнулась, та пізно», «На великім шляху», «Є каяття, та нема вороття»), оповідання «З куща виріс ліс...» та численні її записи українських народних пісень. Всі ці твори вперше були надруковані  в київському видавництві «Наш час» (2007, 2008).

Архів Марусі Вольвачівни зберігся і після її смерті потрапив до відомого харківського літературознавця і фольклориста Миколи Федоровича Сумцова, який підтримував тісні стосунки з письменницею. Завдяки саме йому було врятовано архів Марусі Вольвачівни, який пізніше разом опинився в Харківському міському архіві. Тут він зберігався до 1977 року, коли його разом з іншими матеріалами було передано до Державного архіву України у Києві.

Неабиякий інтерес становлять і її «Спомини української селянки», що їх опублікував Іван Франко в «Літературно-науковому вістнику» (1899 – 1905). Вони цінні не лише як матеріал до біографії письменниці, а й як майстерний опис звичаїв тодішньої Слобожанщини.

Писалися вони в різний час, без дотримання хронологічної канви. Так, останній розділ було написано у 1888 р., а другий – в 1898 р. Під першим і третім розділами дати відсутні. Вперше надруковані в «Літературно науковому віснику»: «Мій рід і походження» (1905. – кн. 1), «Моє дитяче життя» (1907. – кн. 2, 3), «На Вкраїні» (1899. – кн. 12), «Знову в Україні» (1907. – кн. 12).

Маруся Вольвачівна дуже любила українські народні пісні і навіть сама їх добре виконувала. Про це розповіла у свої спогадах Івану Лисенко землячка Олімпіада Гайдук, яка особисто знала письменницю. Більше того, перебуваючи в рідній Черемушній та інших селах (в Огульцях, Бабаях, Карачівці), Маруся Вольвачівна постійно їх записувала, а також зробила запис весілля (с. Черемушина, тепер Валківського району Харківської обл.).

У 1880 роках Марусею Вольвачівною записана відома із старих часів на Слобожанщині пісня «В чистім полі криниченька», яка вперше була надрукована А. Макаревичем у зб. П. Куліша «Записки Юго-Западной Руси» (СПб, 1857).

Також у 1880 роках письменницею записана поширена на Харківщині пісня «Вітер у полі шумить», яка була в репертуарі народної співачки  Ганни Лисенко, добре знаної на Слобожанщині.

В кінці 19 ст. на Харківщині Марусею Вольвачівною також були записані пісні  «Спородила мене мати», «Та з-під синьої хмари», відомі ще з 18 ст. та поширені на Слобожанщині.

У 1902 році в Харкові Маруся Вольвачівна представила свої записи ХІІ Археологічному з'їзду. У Державному історичному архіві України збереглися ці записи, а також листи письменниці до видатного українського історика Дмитра Івановича Багалія (Харків, 26 жовтня 1895 р.), який відіграв певну роль у формуванні світогляду та культурно-освітнього рівня Марусі Вольвачівни, до українських письменників, літературознавців, громадських діячів Бориса Дмитровича Грінченка (Харків, 29 січня 1897 р.), Миколи Федоровича Сумцова (Харків, 24 серпняч 1902 р), Івана Яковича Франка (22 січня 1903 р.).

У Черемушній, як стверджує О. Гайдук, Маруся Вольвачівна керувала таємним гуртком, куди входила інтелігенція Черемушної, Огульців, Одринки. Це було напередодні і під час відомого селянського повстання 1902 року. Письменнниця, як зазначає мемуаристка, мала в Черемушній конфлікти з місцевим багатієм Дмитром Гончаровим, а також священником  Петром Дюковим і напевно це було пов’язано з її участю у суспільно-громадському житті села, зокрема, і з діяльністю таємного гуртка.

У 1903 році Маруся Вольвачівна була в Одринці на похоронах вчителя Михайла Никаноровича, члена таємного гуртка.

Після 1903 року немає жодної інформації про її життя та діяльність. Дехто навіть вважав цей рік роком її смерті. Однак зі статті К.Стрижака (Стрижак К.М. Вольвачівна // Укр. Слово (Париж). – 1970 – 31 травня) дізнаємося, що Маруся Вольвачівна у 1905 році відгукнулася на подїї російсько-японської війни своїм віршем «Варяг». Автор говорить, що ця поезія мала деякий резонанс в тодішньому суспільстві.

Останній раз письменниця публікувалася в «Літературно-науковому віснику» в 1907 році, хоча це не значить, що вона на той час була жива. На жаль, дата її смерті досі ще не встановлена. Можна лише припустити, що померла Марія Степанівна десь між 1905 та 1910 роками.

Бібліографічний список:

1. Волевачівна М. Вірші : [Отвіт козакові; Зрада дівчині] / М. Вольвачівна // Слобожанська муза: Антологія любовної лірики XVII–ХХ століть. – Харків : Майдан, 2000. – С. 69–72.
2. Волевачівна М. Спомини української селянки. Знову на Україні // Літературно-науковий вістник. – Київ – Львів : з друк. П. Барського, 1907. – Річник X. Т. XXXVIIІ. – С. 12–21.
3. Волевачівна М. Спомини української селянки. Моє дитяче життя / М. Волевачівна // Літературно-науковий вістник. – Київ – Львів: з друк. П. Барського, 1907. – Річник X. Т. XXXVII. – С. 208–212.
4. Вольвачівна М. Вірші / М. Вольвачівна // Тридцять українських поетес. Антологія. – Київ : Радянський письменник, 1968. – С. 148–152.
5. Вольвачівна М. Кажи жінці правду, та не всю: вибрані твори / вступ. ст., ред., упорядкування та примітки І. Лисенко. – Київ : Наш час, 2007. – 376 с.
6. Вольвачівна М. Спомини української селянки. Мій рід і походження / М. Вольвачівна // Літературно-науковий вістник – Львів : з друк. НТШ, 1905. – Річник VIII. Т. XXIX. – С. 31–41.
7. Геник С. Вольвачівна Маруся / С. Геник // 150 видатних українок. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. –  С. 40–41.
8. Лисенко І. Валківська енциклопедія. Т. 3 / І. Лисенко. – Київ: Рада, 2008. – С. 203.
9. Лисенко І. Маруся Вольвачівна / І. Лисенко // Пам'ять століть: історичний, науковий та літературний журнал. – 2006. – Вип. 2(59). – С. 125–128.
10. Лисенко І. Музики сонячні дзвони: статті, рецензії, спогади / І. Лисенко. – Київ: Рада, 2004. – С. 5.
11. Лисенко І. Енциклопедія української пісні / І. Лисенко. – Житомир: Рута, 2017. – 368 с.
12. Маруся Вольвачівна – незаслужено забута українська письменниця: вибрані твори / вступ. ст., ред., упорядкування та примітки Івана Лисенка. – Київ : Наш час, 2008. – 376 с.
13. Маруся Н. [Вольвачівна М.] На Вкраїні. Із споминів української селянки // Літературно-науковий вістник. – Львів, НТШ. – 1899. – Річник II. Т. VIII. – С. 317-321.
14. Міщенко Л. Вольвачівна Маруся / Л. І. Міщенко // Українська Літературна Енциклопедія – К., 1988. – Т. 1: А-Г. – С. 351–352.
15. Шаховський С. З потоку літературного життя / С. М. Шаховський // Радянське літературознавство. – Київ: вид-во АН УРСР, 1959. – №4. – С. 99-100.

Укладач: Плюта С.В.

(відділ соціокультурних комунікацій)