ДЯКУЄМО ВОЇНАМ, ЯКІ ЗАХИЩАЮТЬ КРАЇНУ!

«7 природних чудес України. Гранітно-степове Побужжя»

У межах північно-західної частини Миколаївської області розташувалась земля дивовижної краси, з унікальною й неповторною природою та історичними святинями - Гранітно-степове Побужжя. Вважається, що це одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала у морські глибини протягом 60 мільйонів років.

До складу цього природного комплексу входять: екосистема річки Південний Буг та її прибережної зони у межах між містами Первомайськ (на півночі) та Южноукраїнськ (на півдні), а також екосистеми приток Південного Бугу: Мертвоводу (Актовський каньйон), Арбузинки тощо; села Мигія, Грушівка.

Тут серед безкрайнього українського степу височіють величні гранітні скелі, які місцями сягають 40—50 м заввишки, між скелями у глибоких балках зростають байрачні ліси. У крутих кам'янистих берегах протікає річка Південний Буг, утворюючи вузьку каньйоноподібну долину зі скелями, порожнистим руслом, водограями та островами. До 2006 р. тут знаходились найбільші в Європі рівнинні пороги. Сьогодні вони більшою частиною затоплені внаслідок попередніх підвищень рівня водосховища. Проте частина їх зберігається та є останнім у світі автентичним ландшафтом Запорозької Січі.

Екосистема Гранітно-степового Побужжя унікальна через значну кількість реліктів (тобто тих, що не змінилися з давніх-давен) та ендеміків (тих, що зустрічаються тільки на цій території) з рослин і тварин середземноморського та гірсько-альпійського походження. 86 представників флори та фауни занесено до Червоної книги України та Європейського Червоного списку, що свідчить про надзвичайну цінність місцевої природи.

Першим, хто гідно оцінив унікальний природний комплекс Гранітно-степового Побужжя, був діяч сільського господарства граф В. П. Скаржинський, який походив з давнього українського козацького роду. Він одним із перших почав пропаґувати степове і полезахисне лісорозведення, сприяв збереженню природних степових ділянок та наскельних дібров в долині Південного Бугу, заборонивши там традиційну господарську діяльність. Сучасне державне заповідне урочище Трикратський ліс у Вознесенському районі є колишнім маєтком Скаржинського, в якому він на початку XIX ст. організував передове на той час господарство, лісові розсадники, заклав помологічний сад, дендрарій та плодовий сад з виноградником.

Відомий географ, дослідник природи, зокрема степової України, Г. І. Танфільєв наприкінці 20-х років XX сторіччя ставив питання про необхідність заповідання каньйону Південного Бугу, щоб багатства цього краю залишались в недоторканому стані та служили місцем і об'єктом наукових досліджень, пізнавальних та навчальних екскурсій, відпочинку.

Гранітно-степове Побужжя надзвичайно багате на археологічні пласти: всього у цьому районі між селом Мигія та селищем Олександрівка виявлено 98 археологічних пам'яток, які репрезентують усі археологічні епохи від мезоліту до пізнього середньовіччя. Тут залишили свій слід кіммерійці, сармати, скіфи, ольвіополіти, давні слов’яни, римляни.

Протягом століть степові простори Побужжя були володінням Золотої Орди. Після блискучої перемоги великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича над золотоординським військом у 1362 році біля річки Сині води (вірогідно річки Синюхи – притоки Південного Бугу), ця земля стала частиною території Великого князівства Литовського. Тут були збудовані фортеці Соколець, Баликлей та форпости-митниці, у яких стояли військові гарнізони. Наступні століття, внаслідок безперервних татарських нападів, степи Східної України були спустошені, тому називались Диким Полем.

У козацькі часи на цій території сходилися кордони Запоріжжя, Туреччини та Польщі. Південний Буг славився серед запорожців як друга за значенням річка після Дніпра. В околицях сучасного м. Южноукраїнська розташовувався Гард - адміністративний центр Буго-Гардової паланки, найбільшої за розмірами серед восьми територіальних одиниць Запорозької Січі.

За свідченням дослідника А. Скальковського, це місце спочатку було призначене для переправи через річку та рибальства в ній, згодом в XVII ст. перетворилося на найголовнішу прикордонну варту чи паланку. Сюди, в Гард, кожного року в літній час із Січі та зимівників вирушав полковник з особливою командою для охорони кордону та дотримання порядку між рибалками і козаками, які мали знаходитися тут протягом літа до осені.

За планом Запорозького Гарду, складеним у 1742 р. французьким інженером-підполковником Даніелем де Боскетом, та даними Д. Яворницького тут знаходився найвідоміший на Бузі рибний завод. У Паланковій балці розташовувався військовий табір козаків та запорозький цвинтар. Навпроти цієї балки в запорожців існувала стара переправа через Буг, куди сходилося кілька великих торговельних шляхів: Чоний польський, Гардовий (Королівський), Січовий вищий, Січовий нижчий та Керван-Іоль. Тут була козацька митниця, розвивалась прикордонна торгівля. Базар в Гарду називали Гардовим Притином. На одному з каменів Гардового острова стояла перша похідна церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці.

Землі Буго-Гардової паланки були територією, де зародився та формувався гайдамацький рух. Острови на річці Південний Буг біля селища Мигея названі Мамаєвим та Гайдамацьким (де знаходилась головна база гайдамаків), що нагадує про тогочасні історичні події.

На річках Побужжя будувалась велика кількість млинів, які діяли завдяки енергії води і використовувались тут з X – XI до кінця XX – початку XXI століть. В основному їх будували на ділянках перекатів Південного Бугу з порогами, де швидкість течії прискорена. Аналіз карт і статистичних даних XIX – XX ст. показує, що до середини XX ст. верхня та середня частини течії південного Бугу з притоками були повністю забудовані млинами, декілька десятків з них можна побачити уздовж річища й сьогодні.

Гранітно-степове Побужжя має численні історичні, археологічні, архітектурні, військові, культурні та інші пам'ятки, зокрема пов'язані з історією українського запорозького козацтва, музеї місцевого значення.

З метою збереження унікальної природи та забезпечення умов для ефективного туризму й організованого відпочинку на території цього природного комплексу, у його межах в 1994 році був створений регіональний ландшафтний парк «Грані́тно-степове́ Побу́жжя», розташований на території Первомайського, Арбузинського, Доманівського та Вознесенського районів.

До складу території регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» входять такі об'єкти природно-заповідного фонду України:

• Заповідне урочище місцевого значення «Лівобережжя»

• Заповідне урочище місцевого значення «Лабіринт»

• Заповідне урочище місцевого значення «Василева Пасіка»

• Заповідне урочище місцевого значення «Літній хутір Скаржинського»

• Геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Турецький стіл»

• Геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Протичанська скеля»

• Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Гирло річки Бакшала»

• Іхтіологічний заказник місцевого значення «Південнобузький»

В 2009 році на території ландшафтного парку було створено національний природний парк «Бузький Гард», дуже цінний не тільки як об'єкт заповідного фонду, але й як об'єкт історичної спадщини, оскільки саме в цьому місці був центр Бугогардівської паланки Війська Запорозького часів Нової Січі (1734—1775 рр.).

Територію парку щорічно відвідують десятки тисяч відпочиваючих.

 

Через унікальну природу Гранітно-степового Побужжя з надзвичайно мальовничими каньйоноподібними долинами, флористичним розмаїттям та багатою місцевою фауною його безсумнівно можна віднести до одного з пріоритетних туристично-рекреаційних регіонів країни. Тут зосереджені значні запаси лікувальних радонових вод. Мигейські пороги та поріг Гард на річці Південний Буг - єдине в літню пору місце в Україні, де можна організувати тренування з техніки водного туризму і веслувального слалому. Тому тут кожне літо відбуваються виїзні табори слаломних шкіл з різних регіонів України. Прямовисні скелі каньйону — підходяще місце для тренувань та змагань скелелазів. Дивовижно-мальовничі ландшафти краю приваблюють багатьох любителів пішого туризму. Територія ландшафтного парку є об'єктом наукових досліджень та місцем пізнавальних і навчальних екскурсій.

Список документів:

Винокур І. С. Історія лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя : від кам’яного віку до середньовіччя [Текст] / І. С. Винокур, П. А. Горішній ; АН України. Ін-т археології, Кам’янець-Подільський держ. пед. ін-т ім. В. П. Затонського. - Київ ; Одеса : Вища шк. Голов. вид-во, 1985. - 126 с. : іл

Вирський Д. С. Виправа князя С. К. Корецького у Степове Побужжя (серпень–жовтень 1644 р.) [Текст] / Д. С. Вирський // Український історичний журнал. - 2015. - № 1. - С. 26-38

Домаранський А. Водяні млини центральної частини Середнього Побужжя: локалізація, інвентаризація, сучасний стан [Текст] / А. Домаранський // Український млинологічний журнал: науковий журнал Української Млинологічної Асоціації. - 2019. - Вип. 2. - С. 145-151

Заповідна справа у Степовій зоні України [Текст] : праці Всеукраїнської науково-практичної конференції, Урзуф, 14-15 березня 2017 р. : (до 90-річчя від створення Надморських заповідників) Т. 1 / . - Київ, 2017. - 303 с. : іл. - (Conservation Biology in Ukraine ; Вип. 2).

Ковальова О. Ф. Бугогардівська паланка [Текст] : науково-популярне дослідження / О. Ф. Ковальова. - Миколаїв : Іліон, 2011. - 300 с. : іл. - (Південна бібліотека).

Лаврик О., Цимбалюк В. Водяні млини у долині Південного Бугу: стан за матеріалами експедицій 2008-2018 років. // Український млинологічний журнал: науковий журнал Української Млинологічної Асоціації. - 2019. - Вип. 2. - С. 133-144

Марченко О. М. До проблеми визначення історико-етнографічних районів: Степове Побужжя [Текст] / О. М. Марченко // Інтелігенція і влада. Історія : громад.-політ. наук. зб.. - 2009. - Вип. 16. - С. 210-218

Матвієнко Л. В. Джерела дослідження історії Степового Побужжя на зламі ІІ–І тис. до н.е. [Текст] / Л. В. Матвієнко // Історичний архів : наук. студії. - 2011. - Вип. 6. - С. 132-135

Национальные парки и другие объекты ПЗФ Украины без гламура. Мониторинг нарушений заповедного режима, (2006–2017) [Текст] : материалы независимого расследования / В. Е. Борейко [и др.] ; Киевский эколого-культ. центр. - Киев : Логос, 2017. - 127 с. - (Серия “Охрана дикой природы” ; Вып. 77).

Петровський А. Гайдамацтво Бого-Гардової паланки [Текст] / А. Петровський // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. - 2010. - Вип. 19. - С. 531-549

Товкайло М. Т. На берегах священної ріки Богу [Текст] : іст.-археол. дослідження / М. Т. Товкайло. - Миколаїв : Яслав, 2018. - 60 с. : іл.

Тютюнник Ю. Г. Водяні млини середньої частини басейну Дніпра та Південного Бугу [Текст] / Ю. Г. Тютюнник, О. Д. Лаврик // Праці Центру пам’яткознавства. - 2010. - Вип. 18. - С. 245-258

Чичкалюк Т. О. Структура і розвиток природно-заповідного фонду Миколаївської області як ресурсного забезпечення туристичної інфраструктури регіону / Т. О. Чичкалюк// Миколаївська обласна краєзнавча конференція9 ; 18–19 грудня ; Миколаїв). Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження [Текст] : [збірник матеріалів] / Миколаївська обласна державна адміністрація, Управління культури, національностей та релігій, Миколаївський обласний краєзнавчий музей ; ред. рада Л. О. Поддубна (голова) [и др.]. - Миколаїв : Вид-во Ірини Гудим, 2015. - 247 с. : іл., табл., фот. - До 100-річчя Миколаївського обласного краєзнавчого музею. – С. 187-191

Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків [Текст] : у 3 т. Т. 1 / Д. І. Яворницький ; авт. передм. В. А. Смолій ; АН УРСР, Археологічна комісія, Інститут історії. - Київ : Наукова думка, 1990. - 577 с. - (Пам’ятки історичної думки України).

Якиминська Л. В. Історико-етнографічні дослідження Степового Побужжя [Текст] : історіогр. аналіз / Л. В. Якиминська // Волинські історичні записки. - 2009. - Т. 2. - С. 180-186

Додаткову літературу з історії України та про окремі історико-культурні об'єкти Ви можете знайти в електронному каталозі та тематичних БД нашої Бібліотеки.